У ту ж секунду в свідомість Генрі, міняючи органи чуття, залився потік чужих спогадів.
> « У мене перший демонізований кишеньковий годинник, створений учнем чарівника. Вони - це посудина моїх спогадів. Я запечатав в них закляття "Святого зцілення", здатне затягнути глибокі рани і розвіяти більшість проклять та кошмарів. Щоб здобути цю силу, тобі потрібно лише направити маленьку іскру своєї маніпуляції. Удачі в твоїх подорожах, друже.
>
> Підпис: « Неколас Карлос Кемпбі.»
Інформація засвоювалася миттєво, не вимагаючи слів для розуміння. Генрі відчув, як його серце прискорилося. Це коротке послання привідкрило завісу над світом, про який він раніше тільки здогадувався.
« Навчальний чарівник, демонізований предмет, мана... Святе зцілення..." - ці слова луною віддавалася в його думках, обіцяючи абсолютно інший рівень сили.
« Навчитель чарівника... Отже, тінь старих легенд знаходить тіло. Чарівники дійсно існують."
У його грудях з’явилося холодне, обмірковане цікавістю. Перспектива доторкнутись до сили, яка стоїть за межами людських можливостей, обійшла перевагу, яку не можна було ігнорувати.
- Глибока Сінева, тимчасово класифікуй відкриту лучну енергію як "ману".
✔ Ім’ я було завершено.
Використовуючи записи кишенькових годинників, Генрі виготовляв логічний ланцюг — енергію і таким чином паливо для чудес. Його спантеличило інше - чому він, ніколи раніше не стикався з магічними практиками, мав тіло, що могло спонтанно поглинути і тримати цей ресурс.
— Глибока Сінева, яка визначає стан організму в цілому.
◯ Хранилище заповнене до поточної біологічної ліги.
- Примієзаписувати об'єм за сто відсотків. Позаси відповідних показників у протоколі моніторингу стану.
◯Генрі Мелін: Сила 2.0, Вовкість 1.6, тілоснування 22, Дух 2.5, Мана 100%.menu
Генрі розглядав годинник, роздумуючи над тим, чи варто відчути техніку « Святого зцілення» нафтофакти. Він зупинявся, бо не міг задовольнити потребу в енергії. Кожна одиниця мани в його тілі перетворилася на безцінну актив. Розуміючи, що другий такий артефакт навряд чи потрапить йому в око у майбутнє, він вирішив дотримуватися стратегії жорсткої економії.
"Ніколас Карлос Кембі..." - ім'я власника вбереглося у пам'яті Генрі мертвим вантажем.
Він намагався зрозуміти, як інструмент чарівника опинився в цій глушині і пролежав там не менше 40 років. Саме тоді околиці почали поринати чутками про зникнення. Згідно з первісним задумом Ніколаса, на кришці не мало бути людського обличчя. Генрі вважав, що цей лік був нічим іншим як енергетичним паразитом, який оселився на годинниках і підживався його надприродною силою, яка запустила ланцюг кривавих подій.
— Я знову почув цей моторошний вересок з дна озера і вирішив, що тобі кінець, — пробурмотів Еміль, чий голос тремтів від пережитої напруги.
Генрі підняв годинник за ланцюжок і кілька разів різко встромив його.
— Цей крик більше не становить загрози, тому я і вирішив спуститися. Здається, що цей паразит остаточно випарувався.
- Це ж скарб, вірно? Лише ціна металу та його виготовлення — це гроші, які можна було б сховати з очей долої.
— О, цей предмет приховує в собі не тільки грошову цінність, але й багато таємниць.
Генрі накинув ланцюжок на шию, відчуваючи холод металу, і сховав годинник під одяг. Вони взялись за похмуру роботу — збирання розкиданих по дну скелетів.
Кості за десятиліття перемішалися в хаотичну гру, зробивши її неможливим.
Залишивши неплідні спроби розділити останки, вони передали їх землі в загальну могилу разом з рештою зброї. Нарешті п’ятеро охоронців, які пропали безвісти цілу вічність, знайшли останній притулок.
Робота була завершена лише до світанку. Коли сонце випливло з-за зубчастого краю снігової гори, його перші промені розрізали густий туман, який окутав Тиквенну ферму.
Повернувшись до життя, Генрі побачив Массімо. Той стояв біля входу, стискаючи в мозолистих руках висічений замок, і засипав округу прокляттями.
— Розбиш мене гром, пара паршивих цуценят! Я ж видав вам ключі, навіщо було ламати двері?
Еміль винна в тому, що голова затягує у плечі і завдає удару собі, поки Массімо продовжував бурчати, переходячи від злості до прихованого занепокоєння.
— Я вже грішно думав, що ви не повернетеся. Колись люди також йшли вночі, щоб розчинятися, наче їх не було.
Випалюючи залишки гніву, старий окинув їх довгим і проникливим поглядом.
— Ми знайшли п’ятьох гвардейців, що пропали багато років тому, — сказав Генрі.
- Знайшли? — Массімо осикся, його обличчя вилізло від подиву.
— Прямо на північному озері. Ми поховали їх у лісі на березі, підтвердив Еміль.
Погляд Массімо затуманився, він немов провалився в старі спогади, що зберігають душу.
— Знайшли... Ну і добре. Добре, що знайшли. Тепер хоч земля їм пухом.
...
Два тижні. Зима остаточно вступила у свої права, прикривши Тиквенну ферму важким саваном снігу.
Той, хто оточує світ замер, перейшов у мовчазне срібне царство.
Генрі розмірено крокував по лісі, утримуючи задні лапи твушку підстреленого кролика.
У зимовий період тварини неохоче залишали нори, перетворюючи кожну полювання на виснажливе випробування.
Еміль у ці дні зовсім понік. Він годинами просиджував в своїй кімнаті, зачинившись зсередини. Генрі добре розумів причину меланхолії, яка мала б існувати в Меліссі. Безсилі перед обставинами, які розлучають люблячих людей, були отрутою, яка повільно забруднювала його друга.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu