- Поки барон тут, територія залишається під захистом.
- У цьому і полягає причина мого розлучення з Меліса. Барон прямо заявив, що ми їй не пара і наше спільне майбутнє неможливо. Ця політична угода мала бути будь - якою ціною, — Еміль зітхнув і відвів погляд. - Я втік сюди, на околиці, щоб не заважати здійсненню його планів.
- До речі, ти знаєш чому я взяв тебе з собою? — Еміль, який вже був дуже захрещений, перейшов на довірливу напівшопту, ніби вів розмову з самим собою.
- Бо, залишайся у замку, барон може просто усунути тебе. Ти випадково став свідком нашої розмови з Мелісою на треніровому майданчику. У пана кам’яне серце. Кожен, хто встане на шляху цього шлюбу, збирається покласти його у порошок. Твій від'їзд зі мною на Тиквенну ферму - єдиний спосіб зберегти тобі життя.
— Ось воно як... — Генрі не сподівався, що за його призначенням ховається така сувора підопічна.
— А Меліса... Вона знає про це?
Еміль тільки сумно хитнув головою:
— Нет. Можливо, правда відкриється їй пізніше, коли стане занадто пізно щось міняти.
- І коли призначено весілля?
Еміль одним ковтом осушив кубок і меланхочно закинув голову, дивлячись у стелю:
- Лише через місяць барон відправить її до провінції Лімору.
Місцеві традиції вказують на те, що оскільки статус барона Бака нижчий від герцогського, віній слід було доставити безпосередньо в дім нареченого. У день від’їзду в замку планувалося урочисто попрощатися з рідними та наближеними.
Вони продовжували пити до глибокої ночі. Знаряди тим часом розгралася негода: люті пориви вітру затрясли стіни будинку, а двері плескали з жахливим гуркотом.
— У-у... у-у...
Еміль раптово застиг і з глухим стуком поставив кубок на стіл.
- Цей вітер... Тобі не здається, що він підозріло схожий на чийсь плач?
Генрі лише усміхнувся:
— Ты просто перебрав вина. Вітер у горах завжди видає подібні звуки.
— Ні, відкинь хмель і послухай уважно, — обличчя Еміля вмило сп’яніння та стало надзвичайно серйозним.
Генрі зосередився, відтявши зайві шуми.
— У-у... у-у-о... а-а...
Він зробив глибокий вдих і повільно кивнув, підтверджуючи догадку: у завиваннях стихії чітко чулися надривні людські ридання.
— Массімо попереджував, що не можна залишати будинок вночі, хоч би як там було. Здається, це місце дійсно зберігає погані таємниці. Боюся, що ті охоронці побачили свою смерть зовсім не в кігтях диких звірів, а обличчя Еміля потемніло від поганого передчуття.
- Клятва тут напевно відбувається, але ризикувати головою не варто. Массімо прожив тут стільки років і залишився живим, тобто якщо не висовуватися за поріг в неврочну годину, то проблема зникне.
— Завтра ж оглянемо околиці, — рішуче сказав Еміль. — У день небезпеки завжди здаються менш істотними.
Генрі повернувся до своєї кімнати, опустився на ліжко і під дією легкого хмеля швидко занурився в тривожну дрімоту. За вікном не вщухав шалений свист вітру, в якому часто з’являлися відгомін примарного плачу. Але Масімоама навчання дали хибне почуття безпеки: стіни були наче захист.
Рано вранці обидва виявилися в повному здоров'ї. Погода змінилася на благості: сонце заливало долину теплим світлом, а старий Массімо з абсолютно безтурботним виглядом грівся в кріслі, підставивши обличчя променям.
- Масімо, ти чув цієї ночі плач? — звернувся Еміль до старого чоловіка, який провів на цій фермі добрих сорок років.
- Чого-чого? — Массімо приставив до вуха, очевидно не розглянучи питання.
Еміль підійшов впритул і голосно повторив свої слова.
— Плач? — Старий на мить задумався, потираючи підборіддя. - А-а, ти про той вій вітру? У молоді роки бувало чути, так. Потім вуха пошкодив на полювання і як відрізав. Я тепер і ваші слова насилу розумію, куди мені вже до співу вітру.
Генрі усміхнувся і коротким жестом запропонував Емілю висуватися. Виквенну ферму щільним кільцем стискали гори, і неможливо було точно визначити джерело нічних звуків. Тому вони мусили почати систематично об’їжджати територію.
Генрі впевнено пустив коня в галоп по долині. Він бачив величні снігові вершини, які підпилювали небосвода і втішали його почуття безмежної простори.
— Спочатку просуваємося на північ, — сказав Еміль.
На півночі висіла масивна сніжна гора. У підніжжя озера, яке простягалося на дно з темною і нерухомою водою, глибина якої здавалась бездонна.
— Дивне місце, — зауважив Еміль, поспішаючи біля берега. — Місцеві люди кажуть, що вода з’являється лише у зимовий період і в інших місцях вона повністю суха.
Генрі вдивлявся у дзеркальну гладкість, але візуальний огляд не вияснив підозрілого.
Він присів на коточки у самої крони, вдивляючись в чорнильну глибину, і раптово відчув, як світ навколо нього почав повільно обертатися, викликаючи приступ різкого запаморочення.
- З цією водою щось не так.
Обговорена інтуїція кричала про загрозу, яка прихована в недрах озера. Раптом з темряви води в його свідомості вислизло мертве-ближче обличчя - позбавлене очей, з розмитими рисами, які не давали визначити навіть стать істоти.
❖ Перешкоди! Попередження!
✔ Ознайомлена невідома енергія радіації! Вплив на організм не визначений!
— Генри! Прийди в себе!
Його жорстоко вирвали з заціпеніння. Еміль з спотвореним від тривоги обличчям сильно трясе його за плечі.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu