Навіть у розпал літа ночі в долині Дул зберігали колючу прохолоду. У стінах вітхової хатини, яка стала притулком для Генрі, з’явилися численні прориви.
Він піднявся в густій темряві, натрапив під ліжком охапку сухих соломи і методично заткнув найбільші щілини. Вітер перестав свистіти, але сон так і не прийшов. У пустому шлунку тягуче і вимогливо бурчило.
- Як я опинився в такому дикому місці... — Прошепотів він ледь чутно, доторкнувшись до впалого живота і зітхнувши.
У такі хвилини він, як і раніше, тужив за пухом електрики, нескінченним потоком інформації в мережі та звичного комфорту. Було потрібно лише доторкнутися екрана смартфона, щоб замовити їжу, і за лічені хвилини гарячу вечерю вже чекав на поріг. Тут же його наділ був єдиним прийомом їжі в день: опівдні раби та слуги видавали по шматку черствого чорного хліба і миску без смаку картопляного супу.
Хліб не поступався річковому каменю. Лише аристократи могли дозволити собі м’яку білу випічку, тоді як замку перепадали лише грубі відрубки. Старий Генрі, який доглядав сад, колись навчив Генрі розмалювати корку в супі - після цієї нехитрої процедури було значно легше жувати.
Однак 13 - річному організму, який вступає у фазу інтенсивного росту, було дуже важко з’ясувати, що́ для нього означає бути ситим чи нормально розвиватися.
Однак, становище Генрі в замку барона Бака було ще завидним у порівнянні з ситуацією багатьох інших.
Він доглядав коней, і цей щоденний пайок був його страховкою від голоду смерті. За високими мурами замку в цей час блукали сотні напівголодних волоцюг і спустошених селян.
Тут, під охороною каменя, було відносно безпечно: стабільна їжа й зрозумілі правила — поки ти не перевчиш молодих панів, твоє життя нічого не загрожує.
Проте Генрі, чоловік з іншого світу, який мав вищу освіту та аналітичний склад розуму, не міг змиритися із перспективою провести решту днів у гній для того, щоб виконувати роль вічного нюху.
▫ Самовідновлення чіпа « Блакитного Сина» завершено. >
Генрі був вражений, почувши знайомий безстрасний голос. На мить він запідозрив у себе галюцинацію. "Глубока Сінева" - високотехнологічний генетичний чіп з його попереднього життя, стандартний імплантт, який дозволяє аналізувати дані і оптимізувати будь-які фізичні та ментальні завдання.
heОбнаружена аномалія середовища виконується локалізованою сумісністю. net
▫ Лікалістична сумісність завершена, « Блакитна Сінева » працює в цивільному режимі. check
Два системні сповіщення, які випливли перед очима, розвіялись сумніви — це не була гра уяви.
« Глибока Сінева », — попросив він у своїй уяві.
▫Генрі Мелін: Сила 0.4, Ловость 0,5, тілоскладання 0. 4; Дух 1.2.
Сухі цифри лише підтвердили очевидне: його теперішнє тіло було слабким і недорозвиненим. Але тепер, з відновленим комп'ютерним модульом, в голові почав вилаштовуватися чіткий і холодний план дій.
Наступного ранку Генрі прокинувся задовго до першого промені сонця. Небо ще зберігало чорнильний відтінок, коли він запалив ліхтар і попрямував до стайлів. Він, використовуючи методично розподіляючи корм по годівницях, спостерігав за тим, як тварини прокидаються і з шумно дихають. Раціон коней, сено з бобами, виглядав куди багатшим, ніж пайка будь - якого слуги.
Він не торкався явсу, чітко пам’ятаючи про те, як його попередника стратили за спробу крадіжки корму. Загорнувши ранкову рутину, Генрі вирушив у далеку частину саду, де старий Генрі вже возився з лейкемією.
На клумах розпускалися химерні бутони незнайомих видів, яких ніколи не існувало на Землі.
— Глибока Сінева, з цього моменту записуй дані про всіх нових представників флори і фауни.
◯ Прийнято, завдання поставлене в чергу, виконання почалося.
Генрі завжди високо цінував інформацію — у світі, де знання були розкішшю, вони стали найнебезпечнішою зброєю. У той час Генрі обходив посадку, обережно змітаючи її з доріжок опале листя.
— Чого так рано піднявся? Справа є? — Старенький мигцем глянув на Генри, не перериваючи роботи.
— Він вирішив скласти тобі компанію, поговорити про це. Генрі спокійно посміхнувся.
Генрі лише скептично підштовхнув його, випрямляючи натруджену спину:
— Кажи вже прямо, мала. Мені недовго на цьому світі залишилося, так що не витрачати час на пустий ліс.
Старик займав одну з найнижчих сходинок в ієрархії замку: самотній, бездітний бідняк. Тільки Генрі іноді приходив до нього просто так, і в серце Генрі хлопчик давно зайняв місце внука. Столь першого візиту явно натякав на серйозне прохання.
Генрі посміхнувся трохи ширше, зробивши крок вперед:
- Твій цибуля ще висить на стіні? Я хочу піти на полювання. Якщо я знайду щось варте, обов'язково пригощу тебе свіжим м'ясом.
— Лук? — Генрі з сумнівом дивився худорляву, майже прозору фігуру підлітка. - Ти його хоч натягнеш? Стріляти вмієш чи просто стріли в кущах розгублюєш?
— Дай спробувати, Генри. Обіцяю тобі: коли прийде твій строк вирушити до богів, я особисто заховаю тебе на задньому горі і поставлю справжній пам'ятник.
Слуг зазвичай скидали на спільні ями без жодних церемоній. Старик на мить завагався, зворушений цією обіцянкою, але зрештою здався.
— У кімнаті він, на стіні. Забирай, але дивись не зламай - це єдина цінна річ, що у мене залишилася.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu