[Ви зустріли загадкове Лавове Плем'я.]
[Це надзвичайно рідкісна подія.]
[Стат «Удача» збільшився.]
Члени Лавового Племені насправді були досить маленькими. Здавалося, їхній зріст навіть не сягав 1 метра.
Їхні руки й ноги були зроблені з міцного каменю, тоді як груди нагадували м'яку глину. На маківці голови був отвір, у якому вирувала лава. Вони також випускали чорні хмари диму, наче справжній вулкан.
У грудях кожного з них був вбудований довгий кристал, схожий на алмаз. Зигзагоподібні корені поширювалися від металу, вкриваючи все тіло.
Це виглядало так, ніби їхнє тіло було землею, а метал — посіяним у ній насінням.
- Це Аларкон?
Аларкон був загадковим металом, що залишався після їхньої смерті!
"Дякую", — сказало воно і глибоко схилило голову. Лава в його голові сплеснула, але не вилилася.
Тоді Кан О подумав про щось безглузде. - Ц-це лава для них як волосся? Вона так хлюпається?
"Моє ім'я Волік".
"Моє ім'я — Кан О", — ввічливо сказав Кан О. Він хотів справити найкраще враження.
Перше враження — це все. Відтепер вони працюватимуть разом, тому варто підтримувати з ними близькі стосунки. Якщо він це зробить, вони з більшою ймовірністю дадуть йому хорошу нагороду!
"Розумію. Отже, це твоє ім'я. Ще раз дякую за допомогу. Я ледь не загинув від рук тих дворфів".
Очі Воліка були зроблені з двох кристалів, а зіниці, що складалися з двох менших кристалів, були надзвичайно чіткими.
"Це злі дворфи, які перебувають під контролем злого дракона. Ось чому я допоміг вам".
"Дійсно. Вони націлилися на наш скарб".
"Хочете моєї допомоги?"
"Ти справді допоможеш нам?"
"Так. Я допоможу вам убити лідера експедиції та знищити їхній пристрій для телепортації".
"А-а, дякую тобі велике!" — Волік ще раз схилив голову.
Лава в його голові знову хлюпнула. Однак і цього разу вона не вилилася.
- Ц-це справді їхнє волосся?
Раптом зі стовпа полум'я, що вирвався з отвору в голові, здійнявся стовп вогню.
Речі, які він навіть уявити не міг, були звичайною справою в цьому підземеллі.
Тоді...
Цвірінь!
Руді злетів у повітря. Дитинча Фенікса, що нагадувало курча, відкрило свій крихітний дзьоб і почало їсти полум'я.
"Р-Руді!" — Кан О швидко простягнув руку і схопив Руді.
- Ми гадки не маємо, що це полум'я означає для них, тому не їж його!
"З тобою все гаразд?" — обережно запитав Кан О.
- Сподіваюся, ми вас не образили. Ми не завдали шкоди вашому тілу, чи не так?
Волік зробив дивний вираз обличчя.
"Мені так шкода. Моя дитина..." — Кан О вже збирався схилити голову, але...
"Х-хіба це не Фенікс?" — Волік замахав руками, виглядаючи абсолютно шокованим.
"Так і є. Руді — дитинча Фенікса. Звідки ви дізналися?" — запитав Кан О.
"Як я міг не знати? Він з'їв моє полум'я. Тільки Фенікс здатний на таке". — Очі Воліка засяяли.
"Ем, перепрошую, але чи можу я запитати, чому ви раптом випустили це полум'я?" — запитав Кан О.
"Ах, коли ми збуджуємося, ми випускаємо полум'я зі своїх голів. Я був настільки зворушений вашою пропозицією допомогти нам, що не зміг стриматися. Прошу вибачення".
"Ах, розумію. Усе гаразд. Не впевнений, чи Руді вас не образив".
"Абсолютно ні. Подумати тільки, я зміг зустріти Фенікса. Це така честь!"
Цвірінь!
Руді вискочив з руки Кан О і випростався.
'Тату, я велика шишка!', — здавалося, промовляв він.
"Ви... батько Фенікса?"
"Так, я".
- Так, я тато Руді!
[Близькість із Воліком значно зросла.]
[Близькість із Лавовим Плем'ям значно зросла.]
"Ви багато знаєте про Руді?" — запитав Кан О.
"Фенікс вперше народився на горі Хельвер. Кажуть, що він повертався сюди кілька разів. Це чудодійний і дорогоцінний птах, який народився зі Священного Полум'я".
Цвірінь, цвірінь!
Руді замахав крилами.
'Це я!'
[Ви отримали інформацію про Фенікса.]
[Фенікс народився зі Священного Полум'я, яке знаходиться у Великому Храмі Лави.]
"Хо".
Раніше він цього не знав. Отже, це була батьківщина Руді.
Але звідки Лавове Плем'я, яке з'явилося зовсім нещодавно, знає про це?
Поки він блукав континентом, виконуючи свій обов'язок Хранителя Континенту, він взаємодіяв з різними творіннями Майї, і, роблячи це, зрозумів дещо.
Бог Творіння не створював новонароджених немовлят. Його творіння були дорослими з базовими знаннями, власною культурою, мовою, історією тощо.
Через це його творіння відносно добре адаптувалися до нового життя, і хаосу було менше, ніж могло б бути.
Можливо, це Бог Творіння виявив турботу про свої нові творіння; він хотів скоротити розрив між ними та своїми іншими творіннями, які вже процвітали.
Якщо ні, то байдуже.
"Пане Кан О, дозвольте мені відвести вас у наше село. Леді Еурасіс зможе дати вам вичерпне пояснення", — сказав Волік.
"Леді Еурасіс?"
"Вона наш лідер. Вона також створила Лавового Демона". — Волік вказав на те, що Кан О прийняв за справжнього члена Лавового Племені.
Ця машина була Лавовим Демоном.
"Вона створила це? Вона, мабуть, досить талановита".
"Вона, мабуть, наймудріша істота на горі Хельвер".
Його вираз обличчя і тон давали зрозуміти, наскільки сильно він її поважає.
"М-м, я б дуже хотів зустрітися з нею".
- Тоді я запитаю, чи може вона зробити такого і для мене! Це мрія кожного чоловіка — покататися на такому!
"Ходімо". — Волік знову сів у Лавового Демона і пішов проходом.
Туп! Туп! Туп! Туп!
Кан О погладив Руді по голові і пішов за Воліком.
Через деякий час...
Посеред проходу стояли гігантські двері.
Двері відчинилися, як тільки промені очей Лавового Демона торкнулися їх.
Всередині була прямокутна кімната без підлоги. Ланцюги були прикріплені до стелі й спускалися в яму.
Лавовий Демон потягнув за червоний ланцюг.
Гуркіт! Гуркіт!
Волік підняв блок, і через деякий час кам'яна плита піднялася з ями.
- Це ручний ліфт?
Він мав рацію. Це справді був ліфт, яким потрібно керувати вручну.
Кан О і Волік ступили на плиту. Потім Волік вручну опустив ліфт.
***
Село Лавового Племені розташовувалося в найглибшій частині руїн.
Їхні будівлі були спроєктовані як іглу з каменю, а зверху були вкриті різними куполами.
Тут також було багато мешканців, які з подивом дивилися на Кан О.
"Це людина!"
"Її шкіра така м'яка".
"Її волосся чорне".
Лавове Плем'я почало базікати про нього.
"Будь ласка, йдіть за мною".
Волік повів Кан О до найбільшого будинку. Це була резиденція Еурасіс.
"Будь ласка, зачекайте тут хвилинку".
Волік увійшов усередину і оголосив про прибуття Кан О.
"Старійшино, у мене тут гість, який хоче допомогти нам вигнати дворфів. Він також батько Фенікса".
"Будь ласка, впусти його", — лагідно сказала Еурасіс.
Волік провів Кан О всередину.
"Це леді Еурасіс". — Волік вказав на постать, що сиділа на пласкому кам'яному ліжку.
"Вітаю, моє ім'я... Кан О".
Еурасіс не була частиною Лавового Племені. Вона й не могла нею бути. Вона була змією, що складалася цілком із полум'я.
- Дух...
Так, вона здавалася йому духом.
"Мене звати Еурасіс. Я народилася з полум'я Лавового Племені".
- Як і очікувалося.
Він мав рацію.
"Приємно познайомитися".
Цвірінь!
Руді раптово вискочив.
Кан О негайно схопив його. Було зрозуміло, що намагається зробити цей бешкетник. Руді не міг стриматися, коли перед ним було таке смачне на вигляд полум'я.
"Ні", — пробурмотів Кан О.
Цвірінь!
Руді повернув голову. 'Тату, ти злюка!'
"Це Фенікс, я бачу. Я відчуваю тепле і масивне полум'я, що існує всередині його маленького, слабкого тіла".
"Так, це він". — Кан О погладив Руді по голові.
Руді сердився на нього, тому намагався уникати його дотиків, але він був в руках Кан О.
"Будь ласка, бережи його. Це дорогоцінна істота, яка поширює Полум'я Життя по всьому світу".
"Звісно".
Руді був для нього сім'єю.
"Ти так само добрий, як і сильний. Будь ласка, позич нам цю силу". — Еурасіс схилила голову.
"Так. Я впораюся з лідером експедиції дворфів та їхнім транспортним пристроєм, чого б це не коштувало!" — вдарив себе в груди Кан О.
- Залиште це мені!
[Близькість із Лавовим Плем'ям значно зросла.]
[Ви — дорогоцінний гість Лавового Плем'я.]
[Тепер Лавове Плем'я ставитиметься до вас дуже прихильно.]
[Вони все ще не вважають вас другом.]
"Ми підтримаємо вас солдатами, які здатні володіти Лавовими Демонами".
"Дякую. До речі, чи можливо мені теж скористатися одним?" — запитав Кан О.
"Це було б важко. Лавові Демони були створені спеціально для Лавового Племені".
"Розумію".
- Як розчаровуюче.
"Волік, будь з паном Кан О і допомагай йому в усьому, що йому потрібно", — сказала Еурасіс.
"Так". — кивнув головою Волік. Лава в його голові хлюпнула! Кан О це вже не надто дивувало.
"Гаразд, тоді я піду розберуся з дворфами і відразу повернуся".
Кан О підвівся.
Він не запитав, яку нагороду вони йому дадуть. Його багаторічний досвід геймера підказував, що питання про нагороду зараз знизить його близькість з ними.
"Нехай Священне Полум'я освітлює твій шлях".
Здавалося, це був спосіб Лавового Племені сказати «прощавай».
"Нехай Священне Полум'я освітлює твій шлях", — тихо повторив Кан О, а потім покинув резиденцію Еурасіс разом із Воліком.
***
Кан О спочатку зібрав усіляку інформацію. Якщо знаєш свого ворога і знаєш себе, то можеш виграти будь-яку битву.
"Скільки там дворфів?"
"Ми не змогли цього з'ясувати. Вони продовжують прибувати, скільки б ми їх не вбивали".
- Там казалося, що в них є кристал телепортації, чи не так?
Кан О згадав зміст квесту. Кристал телепортації має бути на їхній головній базі.
"Де головна база дворфів?" — запитав Кан О.
Волік похитав головою. — "Дворфи створили кілька тунелів, майже не зважаючи на руїни, і влаштували свою головну базу в прихованому місці. Ми не знаємо, де знаходиться їхня головна база".
"Наскільки великі ці руїни?"
"Тут близько 30 підземних поверхів. Це 30-й поверх, і кожен поверх приблизно розміром із наше село".
Кан О озирнувся. - Це місце шалено велике, чи не так!?
"Ліфт безпечний?"
Кан О дістався сюди без проблем за допомогою ліфта. Але якби дворфи могли користуватися цим ліфтом, вони могли б потрапити прямо в село.
"Він безпечний. Він зроблений зі спеціального каменю, тому дворфи не зможуть пошкодити його, і він захищений силою леді Еурасіс, тому керувати ним може лише Лавове Плем'я".
"Я б хотів вільно користуватися ліфтом".
"Я піду з тобою. Щоб відкрити двері й керувати ліфтом, тобі знадобиться Лавовий Демон".
"Будь ласка, подбай про мене". — посміхнувся Кан О. Потім він продовжив: "Нам доведеться знайти лідера експедиції та кристал транспортування".
"Це буде непросто. Це місце не тільки неймовірно велике, але й дворфи створили кілька тунелів, про які ми нічого не знаємо, що ведуть до їхньої бази". — зробив сердитий вираз обличчя Волік.
"Це нічого. У мене є рішення для цього". — посміхнувся Кан О.