Знайти «100 бійців» було не так вже й важко. Вони перебували в шахтарському місті Барто, щоб поповнити запаси та відпочити.
"Пане Діон. Будь ласка, візьміть це." — Кан О передав йому меч S-рангу.
"О." — Очі Діона заблищали. Він оглянув меч, погладив його і на його обличчі з'явився задоволений вираз. Він був щасливий, що зміг додати драконячу зброю до своєї колекції.
"У вас немає нічого для мене?"
- Меч Шаленого Вітру! Де мені його вивчити?
"Візьми човен у порту Сітін і попроси відвезти тебе на острів Мокомоко," — сказав Діон.
"А далі?"
"Там є село. Знайди чоловіка на ім'я Свен. Він навчить тебе Мечу Шаленого Вітру."
"Свен..." — Кан О міг присягнути, що вже чув це ім'я десь раніше. Потім він вдарив кулаком по долоні.
"Ви маєте на увазі герцога Свена Ковіллеа?"
У голові Кан О була купа різноманітних знань. Сюди входили і відомі постаті Арта.
Свен Ковіллеа! Його називали Герцогом Меча!
Сім'я Ковіллеа була єдиним родом герцогів у старій імперії Альтейн, яка була повалена народною революцією. І Свен був главою сім'ї!
Але під час народної революції Свен відмовився від свого титулу герцога і став героєм, ставши на бік народу!
"Він пішов на спочинок дуже давно. Він здивується, що ти все ще знаєш його."
"Як я можу не знати Герцога Меча?"
"Не називай його так. Йому не подобається цей титул."
"Зрозумів. Тож пан Свен весь цей час був на острові Мокомоко?"
"Я не знаю подробиць. Знаю, що після краху імперії він блукав континентом і зрештою оселився там на схилі років."
"Мм."
"Не будь грубим. Навіть лорд Валан перед ним як лагідне ягня."
- Валан стає лагідним ягням?
"Він настільки страшний?"
"Зовсім ні. Але навіть лорд Валан виявляє до нього повагу."
"Я матиму це на увазі."
"Вирушай."
"Так."
Шлях від гір Фамас до порту Сітін не зайняв багато часу.
Чайки літали над портом, який був побудований уздовж величезних просторів східного моря. Його ніздрі наповнив запах моря.
"Я хотів би відправитися на острів Мокомоко." — Кан О підійшов до групи моряків.
"Острів Мокомоко?"
"Гей, Джек. Хіба ти не казав, що маєш там справи?" — запитав старий рибалка грізного чоловіка.
"Так. Я маю доставити їм ліки."
"Візьми цього юнака з собою."
"Гаразд. Будь ласка, йдіть за мною."
Джек провів його до невеликого дерев'яного корабля, який був прив'язаний до причалу.
"Сідай."
Кан О сів без нарікань.
"Це займе багато часу?"
"Вітер гарний, тому це має зайняти близько 30 хвилин."
Джек відв'язав корабель і розгорнув вітрило.
Вжух!
Корабель пішов за вітром і хвилями через море.
***
Острів Мокомоко був невеликим островом у формі півмісяця. За піщаним пляжем росли дерева, а за тими деревами стояло кілька дерев'яних будинків.
"Як довго ти тут пробудеш?" — запитав Джек, коли Кан О зійшов на берег.
"Я не впевнений. Але в мене є сувій повернення, тож тобі не варто про мене хвилюватися."
"Зрозумів."
Джек виніс зі свого корабля гігантський ящик і поспіхом пішов.
Кан О підійшов до подружжя, яке лежало на пляжі.
"Перепрошую, я шукаю чоловіка на ім'я Свен."
"Лорда Свена? Йдіть уздовж пляжу. В кінці буде будинок. Він там," — сказав чоловік середнього віку.
"Дякую."
Кан О йшов по пляжу, залишаючи сліди на піску. Острів був не таким вже й великим, тому він дістався до будинку досить швидко.
- Це має бути він.
В кінці пляжу був лише один будинок, тому причин для плутанини не було.
"Лорде Свен, ви всередині?" — шанобливо запитав Кан О.
Тоді двері відчинилися і вийшов кругловидий, добрий на вигляд старий.
"Хто ти?"
"Ви лорд Свен?"
"Я Свен, так."
"Вітаю, мене звати Кан О." — схилив голову Кан О.
"Приємно познайомитися. Хочеш зайти всередину?"
"Дякую."
Всередині було затишно, але аж ніяк не бідно. Навпаки, виникало тепле, комфортне відчуття.
"Сідай."
"Дякую."
Кан О сів у старе крісло, поки Свен готував чай. Однак на столі вже стояла наполовину порожня чашка чаю.
"У вас уже був гість?" — запитав Кан О.
"Вони щойно пішли."
"А, зрозуміло." — кивнув головою Кан О і уважно оглянув Свена.
- Він не схожий на Герцога Меча.
Дійсно, він зовсім не відчувався як Герцог Меча. Він був більше схожий на дідуся-сусіда.
"Пий."
Свен передав йому коричневу чашку чаю.
"Дякую."
Кан О зробив ковток чаю і відчув, як приємний аромат розливається в роті.
"Це чай із особливої трави, яка росте тільки тут."
"Запах дивовижний." — посміхнувся Кан О.
"Обов'язково пий багато чаю. Чай дуже корисний для тих, хто володіє темрявою, як ти."
Кан О широко розплющив очі. - Тих, хто володіє темрявою?
"Ви знаєте, хто я?" — запитав Кан О. Він був одягнений у простий одяг. Обидва його демонічні мечі також були в інвентарі.
- То як він...?
"Це не так вже й дивно. Я відчув енергію твоїх демонічних мечів, тому припустив, що ти Демонічний Мечник. І я відчував один із них раніше. Це меч, яким колись користувалася та дитина, Валан."
- Подумати тільки, що знайшовся хтось, хто назвав Валана дитиною!
"Це правда. Я кандидат у наступники... майстра Валана?"
"Кандидат у наступники?"
"Так. Я успадкував його меч, але він каже, що я ще не його наступник."
"Це так на нього схоже."
"Але я прийшов до вас не через нього. Лорде Свен..."
"Просто клич мене дідусем. Я теж буду говорити просто."
"Так, дідусю." — виконав його прохання Кан О.
"Якщо Валан тобі не казав, то як ти дізнався, де мене знайти?"
"Діон сказав мені."
"Ага, та дитина. Він добре почувається?"
"Так. У нього все цілком добре."
- Мабуть?
"Ви знаєте Буркана?" — запитав Кан О.
"А, цього маленького бешкетника?"
- Подумати тільки, що Непереможного Гладіатора назвали "маленьким бешкетником".'
"Він мій названий брат."
"Хо. Він уже одружився? У нього є діти?"
"Ні, ще ні. Він старий холостяк. Проте я чув, що він скоро збирається одружитися."
"Це гарна новина." — посміхнувся Свен. Здавалося, йому подобалося чути про людей, яких він знав довгий час.
Чомусь на серці у Кан О стало тепло. Напевно, так би він почувався, якби у нього теж був дідусь чи бабуся.
"Тож навіщо ти сюди прийшов?"
"Я прийшов сюди, щоб вивчити секретну техніку, Меч Шаленого Вітру. Чи не могли б ви навчити мене, дідусю?"
"Звісно, чому б і ні. Це не проблема."
"Дякую!" — Кан О стиснув руки Свена. - Подумати тільки, що така людина, як ви, існує. Ви зовсім не схожі на Валана.
"Умпф."
Свен встав і взяв дерев'яний меч у кутку. — "Йди за мною."
"Так, дідусю."
Кан О пішов за ним, як маленьке цуценя.
За його будинком був невеликий бамбуковий ліс.
Шелест.
Подув морський бриз, змусивши бамбукові дерева м'яко похитуватися.
"Хіба вітер не приємний?" — запитав Свен.
"Так." — посміхнувся Кан О.
"Вітер дме нескінченно. Він не зупиняється. Швидко він дме чи повільно — не має значення. Меч Шаленого Вітру такий самий. Він ніколи не зупиняється."
Кан О навострив вуха і слухав.
"Я покажу тобі, тож дивись уважно."
Свен підняв свій дерев'яний меч. Це був надзвичайно плавний і природний рух.
- Як і очікувалося від Герцога Меча!
Він м'яко витягнув свій меч. Це було так само ніжно, як і сам вітер!
Вжух! Вжух! Вжух! Вжух!
З кожним помахом його меч ставав швидшим і видавав усе небезпечніший звук.
У якийсь момент він ледь міг встежити за рухом меча Свена, і той більше не видавав жодного звуку. Тим не менш, Кан О зосередився і намагався побачити рухи. Зрештою, він перестав бачити лезо. Воно було просто настільки швидким.
- Це ніби він багаторазово використовує Трансцендентний Клинок!
Кан О був абсолютно шокований.
"Побачив?" — зупинився і запитав Свен.
"Я побачив приблизно половину."
"Ти багато побачив."
"Чому ваш меч стає все швидшим?" — запитав Кан О.
"Тому що він стає вільним."
Кан О не міг зрозуміти, що він каже. - Про що ви говорите?
"Ти зрозумієш, коли використаєш його." — пустотливо посміхнувся Свен.
Тоді з'явилося системне повідомлення.
[Ви вивчили секретну техніку Мечника, Меч Шаленого Вітру (Активна/Навичка).]
[Вона починається з початкового рангу.]
"Га?"
- Що відбувається?
"Тепер ти теж можеш його використовувати."
"А, дякую. Але що сталося?"
"Це те, що називається Передачею... Ну, просто май це на увазі."
- Що це за дідусь такий. Він такий крутий!
Це була зовсім незвідана територія для нього. Він захоплювався Свеном. Проте водночас відчував певне занепокоєння.
"Чому ви так добрі до мене?"
"Хіба це погано?"
"Ну, просто..."
"Я просто так захотів." — Іншими словами, він був щиро добрим.
"Я не забуду того, що ви для мене зробили."
"Е, це не було такою вже великою справою. Просто йди."
"Перепрошую?"
"Тобі тут більше нічого робити. Йди."
"Ні, я залишуся довше. Я не зайнятий."
"Якщо ти підеш, я зможу спокійно відпочити. Давно я не махав мечем, тож тіло ломить." — Потер плече Свен.
"Я можу зробити вам масаж."
"Я в порядку. Просто йди."
Він був таким наполегливим, що Кан О не міг більше залишатися. Зрештою Кан О кивнув головою.
"Я повернуся пізніше."
"Гаразд, звичайно."
Кан О розірвав сувій повернення, а Свен на прощання доброзичливо посміхнувся.
Як тільки Кан О пішов, Свен обернувся і сказав: "Можеш виходити."
Шух.
Хтось зіскочив з верхівки дерева. Це був Валан.
Валан був попереднім гостем Свена. Але коли з'явився Кан О, він негайно сховався.
"Чому ти ховаєшся? З того, що я чув, він твій наступник."
"Він ще не мій наступник. Він лише кандидат! І якби я не сховався, ти б поводився зі мною як з дитиною перед ним. Мій авторитет був би повністю зруйнований."
"Тц-тц. Якби твій характер був хоча б наполовину таким же хорошим, як твоє володіння мечем." — цокнув язиком Свен.
"Що зі мною не так?"
"Ти запальний і божевільний."
"Нічого не можу з цим вдіяти. Це весь я в двох словах." — лагідно погодився Валан.
"Тц-тц."
"Ха-ха." — засміявся Валан.
"Але чи справді це нормально — так легко передавати Меч Шаленого Вітру?" — запитав він.
"Здавалося, він йому потрібен. Відчувалося, що нещодавно ним заволодів демон."
"Так і було."
- Який Демонічний Мечник дозволяє своєму демонічному мечу заволодіти собою!? — Це була головна причина, чому Валан хотів повернути демонічний меч.
"Демонічний Мечник завжди повинен бути обережним, щоб його не поглинула темрява, якою він володіє. Я хотів дати йому сил, щоб він не був одержимим у майбутньому," — пояснив Свен, його обличчя все ще було таким же добрим, як і завжди.
"Ви занадто добрі, Майстре."
"Тому я і прийняв такого, як ти."
"Це правда." — усміхнувся Валан.
"Тоді спробуй змінити цей свій характер."
"Чому? Я сильний, а світ слабкий. Це означає, що у світу немає іншого вибору, окрім як приймати мене таким, яким я є," — зарозуміло сказав Валан.
"Ти все ще мислиш так по-варварськи. Забудь про це, заходь всередину."
"Так."
Вони пішли пліч-о-пліч.
Чи дізналися б люди?
Що один був колишньою найсильнішою людиною, а інший — нинішньою найсильнішою людиною?