Цок.
Джейс відчинив двері та вніс тацю всередину.
"Я приніс прохолодні напої," — сказав Джейс.
"Будь ласка, пригощайтеся." — Керівник філії вказав на склянки на таці; вони були наповнені фруктовим соком та льодом.
"Дякую."
"Я піду." — Джейс вийшов.
"Продовжимо наше обговорення. Нагорода, яка привабить багато людей..." — Керівник філії збовтав свій напій і продовжив: "Зазвичай вистачило б великої суми грошей, але останнім часом шукачі пригод віддають перевагу квестам, які пропонують щось особливе."
"Щось особливе?" — Сіндія нахилила голову.
"Мм, як би це краще сказати. Унікальні матеріали, спорядження, навички або заклинання. Або, можливо, інший квест, який дає унікальну нагороду після завершення."
"Тобто щось таке, що важко знайти і що має значну цінність," — додав Мухок, стоячи поруч із Сіндією.
"У нас є щось подібне?" — Сіндія поглянула на Мухока і запитала.
Тоді Мухок витягнув щось зі своєї сумки. Це був прекрасний, мерехтливий дорогоцінний камінь завбільшки з кулак.
"Це дорогоцінний метал під назвою мітрил. Я випадково знайшов його, коли був молодим."
"Мітрил!" — Керівник філії виглядав шокованим.
Мітрил був найвеличнішим металом у світі. Він був найкращим провідником божественної сили, тому більшість легендарних святих мечів виготовляли саме з мітрилу.
"Отже, ви знаєте, наскільки це цінно. Хоча це лише невеликий шматок, він все одно дуже особливий. Я хотів би використати це як нагороду," — сказав Мухок, бачачи реакцію керівника філії.
"Цього більше ніж достатньо." — Керівник філії кивнув головою.
"Ти впевнений, що готовий розлучитися з такою цінною річчю?" — Сіндія пильно подивилася на нього.
Вона теж знала, наскільки цінним був мітрил. Ні, вона не могла цього не знати. Зрештою, ті, хто служив богам — чи то паладин, чи жрець — прагнули отримати спорядження з мітрилу!
"Все гаразд. Місія Верховної набагато важливіша за якийсь камінь," — сказав Мухок. Його обличчя було суворим і непохитним. У ньому не було жодних ознак жалю.
"За волею богині."
"За волею богині."
Сіндія та Мухок промовили в унісон.
"Мм, тоді ми використаємо це як нагороду за квест," — сказав керівник філії.
"Так!" ВерховнМухок кивнув головою.
"Якщо зустріч із вами буде частиною нагороди, то ще більше людей прийме квест. Зрештою, є незліченна кількість людей, які прагнуть налагодити зв'язок із Церквою Смерті."
"Тоді, будь ласка, додайте це до квесту," — сказала Сіндія.
"Зрозуміло."
Після цього до кожної філії Гільдії Шукачів Пригод був доданий новий квест.
[Знайти Крішан]
[Ім'я: Крішан.]
[Це красива жінка з великими білими крилами, рудим волоссям і нефритовими очима. Навколо її рук і ніг обплетені лози. Вона є представницею невідомого древнього племені.]
[Якщо ви знайдете її, негайно повідомте про її місцезнаходження Гільдії Шукачів Пригод!]
[Попередження: Вам потрібно лише знайти її; вбивати її не обов'язково. Вона надзвичайно могутня істота, тому, будь ласка, не вступайте з нею в бій!]
[Мінімальні вимоги: Учні-шукачі пригод не можуть прийняти цей квест.]
[Нагорода: Мітрил (невелика кількість), зустріч із Церквою Смерті.]
"Хто така Крішан?"
"Погляньте на нагороду!"
"Мітрил? Той самий мітрил?"
"Це не головне. Квест замовила сама Церква Смерті!"
"Зустріч із Церквою Смерті! Це що, ланцюговий квест? Той, що дозволить нам потрапити в Деспію?"
"Не знаю. Хай там як, все, що треба зробити, це знайти Крішан, тож я беру квест. Якщо пощастить, я зможу отримати трохи мітрилу задарма!"
"Я теж прийму!"
Все пішло так, як і сподівалася Сіндія. Безліч гравців прийняли завдання.
Завдяки цьому вони значно розширили мережу пошуку.
***
На цвинтарі Саула була одна будівля, яка була незрівнянно більшою за інші могили. Ця мармурова чотирикутна споруда, ймовірно, містила чиюсь труну всередині.
На обох кінцях даху стояли статуї гаргуйль, а спереду були щільно зачинені металеві двері. Штовхання чи тягнення ні до чого не призводило. Було очевидно, що вони замкнені.
Однак на стіні праворуч від дверей були кнопки у формі черепів різних кольорів, схожі на цифрову клавіатуру. Було зрозуміло, що натискання їх у правильному порядку відчинить двері!
- Хмм.
Кан О втупився у дев'ять кнопок і почав роздумувати. Він міркував, у якому порядку їх потрібно натиснути.
Проблема була в золотому черепі посередині "цифрової клавіатури" 3 на 3, тобто на місці "5".
- Чому це єдина кнопка іншого кольору?
Його Гіперінтуїція реагувала лише на кнопку з золотим черепом. Вона підказувала йому, що ця кнопка підозріла і приховує в собі щось більше.
- Чому? — Іншими словами, чому його Гіперінтуїція реагувала лише на цю одну?
Звісно, існував шанс, що натискання лише золотої кнопки відчинить двері. Однак це було б надто просто.
- Вибрати єдину, яка явно відрізняється від решти, було б занадто легко.
Якби він був тим, хто створив цю гробницю, він би не зробив це настільки очевидним. Якби вони так вчинили, їм краще було б взагалі не робити цей замок.
Крім того, Гіперінтуїція не могла прямо вказати на правильну відповідь. Вона лише повідомляла, коли щось було підозрілим або містило якийсь секрет. Від нього самого залежало, що робити з цим знанням.
Якби Гіперінтуїція могла одразу видати правильну відповідь серед цих дев'яти кнопок, він би вже зараз купував лотерейний білет.
"Хмм."
Він не став натискати на золоту кнопку; замість цього він почав вивчати інші кнопки та шукати відмінності. Проте жодних помітних розбіжностей знайти не вдалося.
Замість того щоб натиснути на золоту кнопку, він спробував її потягнути. Тоді очі Кан О заблищали.
- Це...?'
Він також спробував потягнути інші кнопки.
- Як я і думав!
Коли він обережно тягнув їх, відчуття були різними. Золота кнопка була єдиною, де відчувалося, що він справді щось тягне!
- Ось воно!
Кан О з силою потягнув кнопку з золотим черепом. Тоді кнопка просто вискочила.
Гуп!
Двері відчинилися. Він вибрав правильно. Проте всередині мармурової будівлі не було труни. Натомість там були сходи, що вели під землю.
[Ви першим виявили приховане підземелля, Гніздо, де мешкає Смерть.]
[Слава зросла.]
[Полювання у Гнізді, де мешкає Смерть, дає вдвічі більше досвіду. Шанс випадіння предметів також подвоєно.]
"Так!"— Кан О стиснув кулак.
- Я знайшов приховане підземелля!
Тоді сталося щось несподіване. Хоча він нічого не робив, золота кнопка, здавалося, "згорнулася" і втиснулася всередину! Виглядало так, ніби він її натиснув.
Статуї гаргуйль на даху одночасно розкрили пащі і заверещали.
Бі-і-і!
Кан О швидко затулив вуха, але у нього була набагато серйозніша проблема.
Гуооо! Цок! Та-та-та-та!
Їхній вереск привабив усю нежить поблизу.
- Чорт забирай!
Кан О озирнувся, побачив, як з усіх боків наближається нежить, і швидко забіг у приховане підземелля.
Гуп.
Коли він спустився сходами, металеві двері зачинилися, і його зір застелила темрява.
[Вхід у підземелля, Гніздо, де мешкає Смерть.]
Кан О дістав з інвентарю прозору сферу. Він кілька разів струснув її, і вона почала випромінювати тьмяне світло.
Це була одноразова магічна лампа. Її продавали у Вежі, і вона була незамінною річчю, коли в підземеллі було потрібне світло.
Завдяки їй Кан О зміг розгледіти внутрішню частину підземелля. Це був простий прохід. Монстрів видно не було.
Туп, туп.
Кан О пішов прямо вперед.
Невдовзі прохід закінчився, і він опинився в іншому місці. Проте світло магічної лампи було надто слабким, тому він не міг як слід розрізнити предмети.
Він з силою струснув лампу. Тоді вона засвітилася ще яскравіше. Але в обмін на це вона значно швидше втратить своє світло.
Кан О підняв руку вгору. Світло магічної лампи почало освітлювати оточення.
Тоді...
"Ха!" — Кан О ахнув із невпевненим виразом обличчя. Це було зовсім не в його стилі.
Перед ним лежала велетенська істота завбільшки з невеликий пагорб. Вона точно складалася з кісток, але все одно виглядала велично...
Це був дракон!
***
Дракони були довгоживучими істотами з великим інтелектом. Вони були найвеличнішою формою життя, володіючи неймовірними магічними та фізичними здібностями. Іншими словами, вони були гідними звання останнього боса.
На щастя, те, що він зустрів, було Кістяним Драконом; драконом-нежиттю, який повністю складався з кісток!
Звісно, це не означало, що він не був небезпечним. Оскільки колись він був живим драконом, Кістяний Дракон залишався надзвичайно могутньою істотою.
Ковть.
Кан О ковтнув слину. З'явилося системне повідомлення.
[Ви першим виявили Кістяного Дракона, що уникнув Смерті, Акіте.]
[Слава зросла.]
Акіте не ворушився. Це було гарною новиною для нього.
Кан О не хотів з ним битися. Нападати на рейдового боса наодинці було дурістю.
На випадок, якщо Акіте зреагує на світло, Кан О негайно вимкнув свою магічну лампу. Тоді він, на щастя, знову був огорнутий темрявою!
Він затамував подих і почав повільно відступати, щоб кроки не видавали звуку. Але раптом у темряві спалахнули два темно-синіх вогні.
Цок.
Кан О почув, як забрязкали кістки.
- Лайно!
Він був упевнений у цьому. Кістяний Дракон прокинувся. Кан О негайно розвернувся і побіг до виходу.
"Світло." — Голос, який не належав йому, пролунав у просторі.
Спалах!
Раптово в кімнаті стало світло.
Кістяний Дракон Акіте підняв голову. Його очниці палали синім вогнем.
Кан О не розвертався до нього обличчям.
"Повстань." — Щелепа Акіте забрязкала, і його голос пролунав навіть без підсилювача. Тоді з-під землі піднялися білі кістки і заблокували вихід.
Кан О не вагався; він негайно вихопив Убіста з-за спини і замахнувся ним на бар'єр.
Подих Блискавки!
Подих Блискавки вдарив прямо в кістяний бар'єр і розніс його на шматки. На коротку мить вихід був вільний.
"Зупиніть його." — Щелепа Акіте знову забрязкала. Кістяний бар'єр відновився, перекриваючи шлях.
Зрештою, Кан О довелося розвернутися. Поки Акіте перешкоджав йому, втекти було неможливо.
Він вирішив використати останній засіб. Він дістав з інвентарю сувій повернення.
- Будь ласка!
Заклинання повернення не працювали в деяких підземеллях. Деякі унікальні монстри також перешкоджали їхній дії.
- Сподіваюся, це спрацює!
Хрусь!
Він негайно розірвав сувій. Проте все пішло не так, як він бажав.
[Акіте завадив вам повернутися.]
- Я влип.
Кан О виглядав так, ніби ось-ось розплачеться, але швидко опанував себе. Він міцно вхопив Убіста обома руками і широко розплющив очі.
"Гаразд, подивимось, що з цього вийде!"
Кан О вирішив битися з Кістяним Драконом, виклавшись на повну.
Однак...
Сталося щось несподіване. Акіте ворухнув щелепою, і пролунав спокійний голос.
"Чому ми маємо битися?"
"Га?"
Про що він говорить?
Кан О втупився в Акіте. Здавалося, той усміхався.