Кан О перевірив свою нову навичку — «Запечатування демона».
[Запечатування демона]
[Дозволяє запечатати могутнього демона всередині меча. Меч, використаний як вмістилище для демона, перетвориться на демонічний меч, внаслідок чого його сила та здібності повністю зміняться.]
[Цю навичку можна використати лише раз, і для неї потрібне неперевершений меч. Демон, якого ви хочете запечатати, також має бути на межі смерті.]
[Тип: Активна/Навичка]
Завдяки цьому Кан О міг створити власний демонічний меч.
Оскільки він міг використати навичку лише один раз, йому доведеться зберігати її довгий час, поки він не зустріне надзвичайно могутнього демона.
Тільки так він зможе створити неймовірно сильний демонічний меч!
"Тоді настав час прощатися", — сказав Гранде Локсія.
Його тіло почало бліднути.
"Спочивайте з миром".
Кан О махнув рукою.
"Залишаю Ташу під твою опіку".
Таша було справжнім ім'ям «Блад».
"Вам не варто про неї хвилюватися".
Він ставитиметься до неї дбайливо!
Кан О розплився в посмішці.
"Колись зустрінемося знову".
Гранде Локсія погладив меч.
У відповідь демонічний меч завібрував. Здавалося, вона теж прощалася.
Гранде Локсія подарував їй добру, теплу посмішку.
За мить його тіло повністю зникло, наче дим розвіявся у повітрі.
"Хух, нарешті все закінчилося", — глибоко зітхнув Кан О.
Його пошуки демонічного меча нарешті добігли кінця.
"Е-е, пане Кан О".
Сефіро підняв руку.
"Так?"
"Ви бачили намисто, яке було разом із демонічним мечем?"
"Намисто?"
Тепер, коли він про це згадав, поруч із мечем справді лежало намисто. Воно було прикрашене грубо витесаною головою пантери.
Він був настільки зайнятий демонічним мечем, що навіть не поглянув на нього.
"Ось воно".
Сефіро швидко підняв намисто з пантерою.
"20% здобичі мої, чи не так?" — додав Сефіро.
"Так".
Кан О кивнув.
"Мені більше нічого не потрібно, тому, будь ласка, дозвольте мені забрати це намисто".
В очах і поведінці Сефіро вбачалися розпач і жадібність.
"Будь ласка, дайте його сюди. Я хочу подивитися, через що такий галас".
Кан О простягнув руку.
"Ви не можете просто віддати його мені?"
"Він правий. Пан Сефіро доклав усіх зусиль і дуже допоміг", — втрутився Едер, підтримуючи лучника.
Кан О зиркнув на нього так, що Едер миттєво замовк.
"Спершу я хочу на нього поглянути".
Кан О не прибирав руки.
"Кхм".
- Подивимося.
Сефіро передав йому намисто, і Кан О негайно перевірив інформацію про предмет.
[Дорогоцінне намисто Гранде з пантерою]
[Намисто, яке легендарний лицар Гранде Локсія отримав після перемоги над велетенською лютою пантерою-монстром під час свого лицарського іспиту. Кажуть, що він носив це намисто все життя. Воно старе і грубе, тому не має великої естетичної цінності.]
● Швидкість пантери: Екіпірування цього предмета прискорює всі рухи гравця.
● Котяче око: Покращує зір і позначає слабкі місця ворога. Дозволяє гравцеві розрізняти об'єкти в темряві.
● Мисливське ноу-хау: Збільшує досвід і майстерність, отримані під час бою, на 10%.
[Ранг: S]
[Характеристики:
Основні характеристики +10
Привабливість -10]
[Мінімальні вимоги: Відсутні]
"Ого".
У намиста не було вимог до екіпірування!
Мало того, ефекти були приголомшливими!
Предмет покращував зір, а також давав приріст досвіду та майстерності. Це безумовно була цінна річ!
Тепер він розумів, чому Сефіро так відчайдушно його хотів.
Сефіро привабило те, як предмет прискорює рухи та покращує зір. Для лучника це була річ, яка підвищувала всі необхідні характеристики! Плюс бонус до досвіду.
Але був один крихітний недолік: намисто давало небагато до основних статів.
"Отримати це за 20% частки — нерозумно. Як ви самі добре знаєте, це надзвичайно цінний предмет", — сказав Кан О.
"Чому ні?" — запитав Сефіро.
"Хіба ти не можеш просто віддати його йому? Ми ж усі друзі, зрештою".
Едер, який до цього мовчав, не втримався і знову заговорив.
"Ну, це не те щоб неможливо", — промовив Кан О.
"Тоді..."
Очі Сефіро блиснули. - Невже?.
"Однак...! Є одна умова".
"Яка?"
"Наш місячний контракт, який я оплатив стрілою родини Роуз, майже закінчився".
В обмін на фіолетову стрілу родини Роуз Сефіро мав допомагати Кан О протягом одного місяця.
Однак цей термін майже сплив.
"І-і що з того?"
У Сефіро з'явилося погане передчуття; його голос здригнувся.
"Давай продовжимо наш контракт ще на місяць".
Кан О розплився в посмішці.
Він не мав наміру відпускати Сефіро; той був компетентним, і його можна було ганяти, як сидорову козу.
Навіть без цього намиста він знайшов би інший спосіб залишити лучника при собі.
"Це... це трохи занадто..."
Сефіро виглядав так, ніби зараз розплачеться.
Полювання з Кан О.
Хоча вони полювали надзвичайно швидко, кількість досвіду, яку він отримував, була посередньою. Зрештою, він бився з монстрами, рівень яких був нижчим за його власний.
Більше він нічого не отримував. Кан О забирав усі цінні речі собі.
"Не хочеш? Я теж не проти".
"Угх!"
Сефіро опинився між молотом і ковадлом.
Він дуже хотів намисто, але не хотів продовжувати свій термін з Кан О.
"Подумай добре. У мене все ще є можливість шість разів покликати тебе на допомогу", — сказав Кан О, по суті натякаючи: «Навіть без цього в мене є способи тримати тебе поруч!».
- Ти демон!
Сефіро люто зиркнув на Кан О.
- Мабуть, тепер варто показати пряник.
Якщо він тиснутиме на Сефіро сильніше, той може відмовитися від намиста. Це було не те, чого хотів Кан О.
"Натомість відтепер я дозволю тобі забирати 20% здобичі".
Очі Сефіро забігали. Але він все ще не був повністю переконаний.
"Я планую залишитися тут на деякий час. Хіба Великий Ліс — не непогане місце для твого полювання?"
Кан О підкинув ще один пряник.
"Неділя — твій вихідний. Якщо в тебе будуть зйомки або якісь інші справи, я візьму це до уваги", — солодко прошепотів він.
При цьому він продовжував крутити намисто в руці.
"Пфу-у".
Зрештою Сефіро вихопив намисто з руки Кан О. Це був його спосіб сказати, що він погоджується на умови.
"Хо-хо", — засміявся Кан О.
Жалюгідний бовдур.
Відтепер він змушений бути підлеглим Кан О.
***
Субота...
17:30.
Чже У вийшов із таксі.
"Отже, це тут".
Те, що він побачив, виглядало як вишукана двоповерхова будівля з великою терасою, але вся будівля насправді була рестораном.
Ресторан називався «Юрім».
Він домовився зустрітися з Су А тут.
"Подивимося..."
Чже У оглянув себе.
Його молодша сестра МінА мала чудове почуття стилю, але вона погодилася допомогти йому лише після того, як він дав їй чималі кишенькові гроші. Цей одяг він придбав з її допомогою.
Це називалося «стиль хлопця», який зараз був дуже популярним. Він нібито фокусувався на чітких, привабливих кольорах, візерунчастому взутті тощо.
Його чоло було відкрито, оскільки МінА зробила йому зачіску.
"Я ще й квітів купив".
Він тримав у руках букет троянд.
"Мм. Добре".
Чже У відчинив двері та увійшов до ресторану.
Всередині було чисто і панувала затишна атмосфера.
"Ласкаво просимо. У вас замовлено?" — привітно зустріла його миловидна офіціантка.
"Так. На ім'я Чон Су А", — відповів Чже У.
"Зрозуміла. Будь ласка, йдіть за мною".
Офіціантка провела його до кімнати на другому поверсі.
На стіні було величезне скляне вікно, крізь яке було видно синє небо та розрослий чагарник зовні.
"Бажаєте чогось випити?"
"Будь ласка, води".
Чомусь йому хотілося пити, не кажучи вже про те, що серце шалено калатало.
"Зрозуміла".
Чже У жадібно випив воду, чекаючи на Су А.
Скільки минуло часу?
Двері відчинилися, і ввійшла Су А в сонцезахисних окулярах.
"Оппа!"
На ній була біла сукня, і вона виглядала ще гарнішою, ніж зазвичай.
"О, ти вже тут?"
Чже У і Су А одночасно розпливлися в посмішці.
"О".
Су А сіла і оглянула його. Він відчув себе так, ніби знову став учнем; її погляд нагадав йому вчителя, що перевіряє домашнє завдання.
"Хто це тобі зробив?"
"Хто що зробив?"
"Я бачила твоє почуття стилю раніше. Ти ніяк не міг придумати це сам".
- Ого! А вона гостра на язик.
"Моя молодша сестра підібрала це для мене", — сказав Чже У.
"І зачіску вона теж зробила?"
"Так".
"У неї гарний смак. Тобі дуже личить".
"Справді?"
Кан О сором'язливо почухав тильний бік руки. Потім він простягнув їй букет троянд.
"Ось".
"Твоя сестра і це сказала купити?"
"Ні. Це порадила жінка у квітковому магазині. Вона сказала, що букет троянд ідеально підходить для першого побачення".
"Дякую".
Су А просіяла і прийняла квіти.
"Юн Се Хва більше тебе не турбувала?" — запитав Чже У.
"Ні. Я бачила її ненадовго на музичній програмі, але вона поводилася пристойно".
"Скажи мені, якщо вона завдасть тобі клопоту. Я їй цього просто так не подарую".
"Добре".
Тук-тук.
"Перепрошую".
Двері відчинилися, і ввійшла жінка років тридцяти-тридцяти п'яти. На ній був кухарський кітель.
"Онні!"
Здавалося, вони були знайомі, оскільки Су А не дотримувалася формальностей і розмовляла невимушено.
"Давно ти не заходила. Та ще й з чоловіком".
Жінка шеф-кухар лукаво зиркнула на Чже У.
"Кхм-кхм. Це хлопець, з яким я дуже близька!"
Су А вказала на Чже У, трохи зніяковівши.
"Добрий день. Мене звати Чхве Чже У".
"Я потім окремо запитаю у Су А, чи ви просто знайомий, чи справді близька людина... Приємно познайомитися. Я власниця та шеф-кухар цього ресторану, Лі Су Мін".
"Ми справді хороші друзі. А ще ми в одній гільдії в Арті", — сказала Су А.
"Радий знайомству".
"Навзаєм".
Чже У та Су Мін потиснули руки.
"Онні — дуже відомий шеф-кухар, і..."
Су А почала захоплено розповідати про неї.
"Можеш лестити мені скільки завгодно, я все одно виставлю тобі рахунок за обід", — посміхнулася Лі Су Мін.
"Жодних знижок для знаменитості?"
Су А грайливо підморгнула.
"Ти знаменитість?" — пирхнула Лі Су Мін.
"Я теж досить відома".
Дві дами кепкували одна з одної, як справжні сестри.
"Менше з тим. Я приготую вам щось смачненьке, тож наїдайтеся досхочу".
"Добре".
"Тоді побачимося трохи згодом, пане Чже У".
"До зустрічі".
Лі Су Мін пішла, а за деякий час на їхньому столі з'явилася їжа.
Там було розмаїття апетитних закусок, каша з різних злаків у кам'яних горщиках, насичений суп твенджан, варене м'ясо, санджок та сушена горбиля.
Стіл був справді багатим.
"Вона спеціалізується на корейській кухні?"
"Так. Але вона також чудово готує японські, китайські та французькі страви. А ще їй добре вдається кухня Південно-Східної Азії. Тому її називають «Шеф без кордонів»".
"Ого. Схоже, вона велике цабе".
"Так і є. У будь-якому разі, приємного апетиту".
"Дякую, і тобі".
Їжа була не лише приголомшливою на смак, а й мала аромат домашньої кухні, що робило її ще смачнішою.
Він обідав із близькою людиною, куштуючи такі чудові страви, тож атмосфера була надзвичайно приємною.
"Як пройшла поїздка до Парижа?" — запитав Чже У.
Нещодавно Су А подорожувала до Франції.
"Я була там по роботі, тому не вдалося багато побачити".
Су А виглядала розчарованою.
"Нічого. Наступного разу обов'язково погуляєш", — втішив її Чже У.
"Так! До речі... Пармарл? Ти ж казав, що шукаєш там щось?" — згадала Су А про їхню переписку.
"Знайшов, звісно".
Чже У показав їй жест «v».
"О, і що це?"
"Меч SS-рангу!"
"Ого, справді?"
"Хо-хо".
Чже У та Су А розмовляли, поки їли.
Вони вже багато разів спілкувалися по телефону або в грі, але розмова наживо була зовсім іншою.
Вони продовжували весело проводити час разом, і посмішки не сходили з їхніх облич.