Мінг!
Чотири Юми мчали стежкою, оточеною деревами різних розмірів.
Десять Лізардменів гналися за групою Кан О.
Вони покинули Руїни Пармарл і тепер прямували до села Нувак, але по дорозі потрапили в засідку Лізардменів.
Зазвичай вони б уже давно розправилися з ними, але Анракум порадив уникати бою і просто тікати. Лізардмени все одно не змогли б їх наздогнати, оскільки Юми були набагато швидшими за них.
Відстань між їхніми Юмами та Лізардменами поступово збільшувалася.
"Вони справді не можуть нас наздогнати", — зауважив Едер, дивлячись на зростаючий розрив.
"Гмм. Звичайні ящірки мають бути швидкими", — сказав Сефіро з подивом на обличчі.
"Лізардмени — це інша справа", — відповів Анракум, чиє обличчя було вкрите гримом.
"Завдяки вам ми не вв'язалися в безглузду битву", — подякував йому Сефіро.
"Це моя робота", — байдуже кинув Анракум.
"А що нам робити, якщо ми зустрінемо Крюгера?" — запитав Кан О.
"Крюгери вперті, тому тікати від них — не найкраща ідея. Він просто продовжуватиме переслідувати нас".
"Тоді що?"
"Потрібно придумати щось, що завадить йому йти за вами, наприклад, паралітичну отруту. Або можна просто вбити його".
Після цього Кан О почав ставити провіднику різноманітні запитання щодо Великого Лісу.
Анракума це не турбувало, можливо, тому, що він був провідником, і він ділився своїми знаннями та інформацією з групою Кан О.
"Навколо Світового Дерева чигає небезпека, а також там мешкають дуже могутні монстри, тому намагайтеся не ходити туди, якщо це можливо".
Він навіть розповів їм, які місця у Великому Лісі є найнебезпечнішими.
"Зрозумів".
Група Кан О прямувала на південь, дізнаючись від Анракума все більше і більше.
***
На вершині пагорба стояла чорна вежа.
Село оточував кам'яний мур, а навколо вежі стояли будинки різних розмірів.
На стінах також було кілька оглядових веж, навколо яких кружляло незліченно багато ворон.
Це було село Нувак.
"Ми на місці".
Коли їхні скакуни наблизилися до села, назустріч вийшов воротар.
"Стій!"
Вбрання воротаря було досить своєрідним.
Він носив плащ із пташиного пір'я, а його щелепа була прикрита тонким шматком тканини. На відкритому лобі було намальоване третє око.
Мінг! Мінг!
Група Кан О злізла зі своїх Юм.
"Я Анракум із племені Юкл. А це — Шукачі Пригод, які мандрують континентом", — зробивши крок вперед, сказав Анракум.
Воротар Нувак оглянув розфарбоване обличчя Анракума, а потім подивився на обличчя Кан О, Едера та Сефіро.
"Навіщо ви прийшли сюди?" — запитав воротар.
"Я хотів би зустрітися з вождем", — відповів Кан О.
"Вождь не приймає будь-кого", — твердо відповів воротар.
"Тоді як ми можемо з ним зустрітися?" — запитав Кан О.
"Ви можете попросити про зустріч, якщо станете нашим другом".
"Я хотів би стати другом племені Нувак".
"Будь ласка, принесіть подарунок".
[Подарунок для племені Нувак]
[Якщо ви бажаєте стати друзями племені Нувак, вам доведеться піднести їм відповідний подарунок.]
[Кіготь Крюгера (1/1)]
[М'ясо Королівського Бородавочника (0/5)]
[Осколки мечів Лізардменів (1/10)]
[Складність: Легко]
[Мiнімальні вимоги: Немає]
[Нагорода: Стати другом племені Нувак.]
[Провал: Немає]
- Що ж, це не важкий квест.
"Я повернуся з подарунком".
Кан О прийняв квест.
[Ви прийняли квест "Подарунок для племені Нувак".]
"Нам потрібне м'ясо Королівського Бородавочника та осколки мечів Лізардменів", — сказав Кан О Анракуму.
"Я знаю, де вони з'являються".
"Вирушаймо негайно".
***
Сонце повністю зайшло, поступившись місцем нічній темряві.
Воротар, який охороняв вхід до села Нувак, запалив факели на стовпах поруч, щоб освітити околиці.
Потім...
Група Кан О піднялася на пагорб і зупинилася перед воротарем.
"Я приніс дари".
Кан О дістав кіготь Крюгера, м'ясо Королівського Бородавочника та осколки мечів Лізардменів і передав їх воротареві.
Воротар ввічливо прийняв подарунок.
"Ласкаво просимо, друже".
[Ви завершили квест "Подарунок для племені Нувак".]
[Тепер ви є другом племені Нувак.]
Воротар дістав із нагрудної кишені вороняче перо і передав його групі Кан О.
"Це знак того, що ви — друг племені Нувак".
"Дякую".
"Будь ласка, заходьте".
Воротар відійшов убік.
"Тепер ми можемо побачити вождя?"
- Будь ласка, скажи вже "так"!
"Йдіть прямо, і ви дійдете до вежі. Вождь мешкає у вежі, тож прямуйте туди".
"Зрозумів".
Група Кан О нарешті змогла увійти до села Нувак.
"О, будинки тут зроблені з каменю", — зауважив Едер.
Найпримітнішою особливістю тут були кам'яні будинки.
"Я думав, що одяг воротаря дивний, але, схоже, тут усі носять те саме", — сказав Сефіро.
Як і воротар, усі селяни тут носили плащі з пташиного пір'я та тонку тканину на щелепі. Також у всіх на лобі було намальоване однакове третє око.
"Племена, що живуть у Великому Лісі, мають свої особливі риси", — відповів йому Анракум.
"Не схоже, що це місце часто відвідують чужинці", — сказав Кан О, відчуваючи на собі погляди кількох селян.
Селяни з цікавістю роздивлялися іноземців, тобто групу Кан О.
Ніхто не дивився на них з острахом, тож вони не здавалися замкнутими чи відлюдькуватими людьми.
Група Кан О продовжувала йти вперед і незабаром досягла триповерхової вежі.
Потім Кан О постукав у дерев'яні двері.
Тук-тук.
"Перепрошую".
Через деякий час двері відчинилися, і вийшла дівчина в традиційному вбранні Нувак.
"Га? Ви хто?"
Вона схилила голову то в один, то в інший бік.
"Мене звати Кан О, а це мої супутники. Ми прийшли побачити вождя".
"А, зрозуміло. Мене звати Суї. Будь ласка, заходьте всередину".
"Дозвольте".
Перший поверх був досить великим.
Там стояли довгі столи, рівномірно розставлені один між одним, а на стіні була дошка, схожа на шкільну. З одного боку кімнати також були акуратно складені мати для сидіння.
- Як би це краще сказати... Це нагадує мені клас, — подумав Кан О, оглянувши інтер'єр першого поверху.
"Будь ласка, сідайте. Я скажу вождю, що ви прийшли".
Суї дала їм мати для сидіння, а сама піднялася нагору.
"Здається, саме тут я колись вивчав цілительство", — оглянувшись, сказав Едер.
"Я чув, що люди племені Нувак збираються в одному місці і навчаються, поки не стануть дорослими",— сказав Анракум.
Він точно мав на увазі школу.
- Я навіть з нетерпінням чекаю на це.
Кан О вірив, що голова племені Нувак, з яким вони збиралися зустрітися, і створив цю шкільну систему. Зрештою, його не просто так називали Мудрою Душею.
Потім...
Знову з'явилася Суї.
"Вождь хоче зустрітися з вами. Будь ласка, йдіть за мною".
Група Кан О рушила за нею на другий поверх; він явно відрізнявся від першого.
- Тепер це бібліотека.
Книжкові полиці були заставлені книгами.
"Ооо".
Очі Едера заблищали. Він виглядав так, ніби хотів негайно кинутися до полиць і почати читати.
"Стримай себе".
Кан О міцно схопив Едера за плече.
"Тц".
Вони піднялися на третій поверх, який нарешті був місцем, придатним для життя людини.
"Ласкаво просимо. Я вождь Нувак, Шула".
- Цей чоловік...
Він не міг розгледіти обличчя чоловіка, оскільки його щелепа була прикрита тонкою тканиною.
Але зморшки навколо очей, а також глибокий, чистий погляд розповідали про поважний вік чоловіка.
Однак у ньому було щось дивне: замість намальованого ока на лобі він носив на голові обруч, прикрашений оком.
"Будь ласка, сідайте".
Шула вказав на подушки для сидіння.
"Суї, не могла б ти приготувати нам чаю?"
Його голос був м'яким і добрим.
"Привіт, мене звати Кан О".
Щойно він закінчив представлятися, інші зробили те саме і коротко розповіли про себе.
"Ти... Твоє тіло і душа не збігаються", - сказав Шула, дивлячись на бліде обличчя Едера.
"Га?"
На мить Едер був приголомшений. Це була перша людина, яка бачила його наскрізь.
"У нього є певні обставини, які він не може змінити", — пояснив Кан О.
"Ти також володієш досить зловісною зброєю. Я відчуваю темну силу від твого тіла".
Ця "зловісна зброя", яку він мав на увазі, була, очевидно, Демонічним Мечем Убіст.
"Я здатен використовувати темряву в своїй роботі, але моє серце нею не розбещене".
Хоча він був "трохи" жадібним.
Потім Суї подала всім чай і сіла позаду Шули.
"Я чув, що вас називають Мудрою Душею. Кажуть, що ви також наймудріша людина у Великому Лісі".
"Я прожив довге життя", — сказав Шула.
"Я хотів би запитати вас про дещо".
"Це стосується Підземного лабіринту Пармарл?"
"Як..."
Кан О розширив очі.
"Це сталося так давно, ще до мого народження".
Шула раптом почав розповідати історію, наче старець, що згадує минуле.
"Кажуть, що був монстр, який тероризував жителів Великого Лісу..."
Його історія була такою...
У Великому Лісі існував монстр, який ставав сильнішим, чим більше крові він поглинав.
Він жадібно шукав крові інших істот і в якийсь момент став настільки сильним, що ніхто не міг йому протистояти.
Монстр бенкетував кров'ю і змушував кожну істоту у Великому Лісі тремтіти від страху.
Але одного дня...
До Великого Лісу прийшов відважний і вправний юнак.
Чоловік зголосився знищити звіра, і на той час люди повірили в нього.
Після цього чоловік завів монстра в Підземний лабіринт Пармарл.
"З Підземного лабіринту Пармарл є лише один вихід. Чоловік заявив, що якщо він не вийде протягом певного часу, то вихід буде запечатаний".
Чоловік і монстр відчайдушно билися в стінах лабіринту, і зрештою чоловік успішно знищив звіра.
Він вибрався з підземного лабіринту, вкритий ранами з голови до ніг, тримаючи в руках червоний меч, який, здавалося, був вимазаний кров'ю.
Після лікування чоловік пішов, забравши меч із собою.
Минули десятки років, і чоловік повернувся, тепер уже старий і немічний, на порозі смерті.
Чоловік звернувся за допомогою до двох племен, які ще не забули його.
"Кровожерливий монстр запечатаний у цьому мечі. Я хотів би запечатати цей меч у Підземному лабіринті Пармарл".
Два племені, не забувши про свій борг перед ним, зробили так, як він просив.
Вони працювали разом і створили двері, які не можна було відчинити без ключа.
"Чому він зробив так, щоб їх можна було відчинити, якщо хотів запечатати його назавжди?" — запитав Кан О, перебиваючи Шулу.
"Таке було бажання того чоловіка".
"Перепрошую?"
Хіба він не хотів запечатати меч?
"Якщо колись з'явиться людина, здатна володіти цим мечем, він хотів, щоб вона взяла цей меч і монстра, запечатаного в ньому, щоб знову побачити зовнішній світ".
"Гмм".
Чоловік запечатав меч через те, наскільки небезпечним він міг бути, але він також сподівався, що з'явиться хтось, здатний належним чином володіти ним.
"Перед тим як увійти всередину, чоловік попросив два племені про послугу. Якщо вони зустрінуть людину, яку вважатимуть здатною володіти мечем, то мають без вагань віддати їй ключ".
Це був кінець історії Шули.
"Того чоловіка звали Гранде Локсія?" — запитав Кан О.
"Саме так".
"І плем'я Нувак, мабуть, було одним із двох племен, які йому допомогли".
Це було очевидно. Якби Шула не був нащадком одного з цих двох племен, він би ніяк не міг усього цього знати.
"Це теж правда".
"Тоді у вас має бути ключ від підземного лабіринту".
Кан О посміхнувся.