Будильник показував 5:59.
Він наставив його рівно на 6:00.
Лише за одну хвилину він мав почути оглушливий сигнал!
Але слабка тінь натиснула на кнопку вимкнення.
І хто був цією тінню? Не хто інший, як Чже У.
Він одразу встав, злегка розім'явся і попрямував до ванної кімнати.
Чже У набрав холодної води у червоний тазик і вмив обличчя. Це допомогло йому миттєво прокинутися.
Потім він прошепотів своєму відображенню у дзеркалі:
"Отже, почнемо."
Він відчував задоволення лише тоді, коли негайно брався за те, що задумав.
Зрештою, коли він прийняв рішення покинути школу і стати професійним гравцем, він зробив це не вагаючись.
- Тоді, мій класний керівник так сильно намагалася мене зупинити... Цікаво, чи все у неї добре.
Він відкинув раптову думку і вийшов з дому.
Хвінг.
Був ранній ранок, повітря було холодним, але не настільки, щоб він не міг цього витримати.
Однак було дещо інше, що створювало труднощі: його тіло, яке хиталося від вітру.
Оскільки йому бракувало м'язів, він відчував, ніби сильний порив вітру може просто здути його.
- Давай хоча б спробуємо йти.
Чже У щосили намагався прориватися крізь вітер, роблячи крок за кроком.
"Пхю. Пхю."
Не минуло й п'яти хвилин, як його дихання стало важким.
Проста ходьба здавалася такою ж важкою, як подолання марафону. Все одно він не здавався і не відпочивав.
"Якщо я відпочину сьогодні, то завтра знову не зможу ходити!" — картав себе Чже У.
Він уже втратив два роки життя. У нього не було часу марнувати його чи вагатися.
- Два роки! — ця думка, сповнена люті, йшла з самої глибини його серця.
Ще один крок. Ще один крок!
Чже У зціпив зуби, пересилював себе і продовжував уперто просуватися вперед.
***
Чже У ходив протягом тижня, нарощуючи витривалість і м'язи.
Звичайно, він тренувався лише тиждень, тому величезних змін у тілі не відбулося.
Він усе ще був лише шкірою та кістками. Проте він принаймні більше не спотикався від вітру.
Тому він вирішив розпочати справжні тренування і розшукав школу фехтування.
"Майстер Меча", — прочитав Чже У на вивісці.
Майстер Меча.
Це не був спорт; це було додзьо, де навчали тих, хто прагнув опанувати мистецтво бойового фехтування.
Тому тренування учнів були важкими та суворими, а їхні спаринги відображали реальний бій.
Одним словом: тут вчили справжньому володінню мечем. Це не мало нічого спільного з Чже У, який колись був професійним гравцем.
Ну, це було тоді.
Але ситуація змінилася.
Йому потрібно було потрапити до цієї школи фехтування за будь-яку ціну.
Для цього було три причини.
По-перше, тренування тіла.
Він хотів не таке тіло, яким можна вихвалятися, а правильно треноване тіло. Як у справжнього майстра бойових мистецтв!
І справжнє відчуття бою.
У нього не було наукових доказів, але він відчував, що ті, хто вміє битися в реальному житті, добре б'ються і в грі.
Оскільки Чже У провів багато років як професійний гравець, він відчув це на власному досвіді.
Іншими словами, на персонажа у віртуальній реальності сильно впливають відчуття, досвід і бойове чуття гравця.
Саме тому так багато лідерів рейтингів у віртуальних іграх мали чорні пояси.
Звичайно, були й такі, як Чже У в минулому, хто вдосконалював свої навички безпосередньо в грі.
У будь-якому випадку, зараз Чже У не міг грати, тому йому потрібно було розвивати бойове чуття.
І для цього він вважав, що Майстер Меча підходить найкраще.
Адже це було додзьо, де проводили найбільше спарингів у країні.
І остання причина...
Це справді вигідно.
Місячний абонемент у Майстер Меча коштував 200 000 вон.
Загалом це було недешево. Звичайна спортивна школа фехтування коштувала близько 100 000 вон на місяць.
Але натомість Майстер Меча був відкритий з раннього ранку до пізньої ночі, навіть у вихідні.
Заклад зачинявся лише на Новий рік та на корейський День подяки.
Чже У планував відвідувати додзьо щодня з ранку до вечора, тому це місце йому ідеально підходило.
Все ж 200 000 вон — це велика сума для його нинішнього становища.
Однак після виписки його родині більше не потрібно було оплачувати медичні рахунки.
Тож він, вибачаючись, попросив у матері 200 000 вон і прийшов сюди.
Мати без вагань дала йому гроші, і Чже У знову дав собі обіцянку.
"Обіцяю, я досягну успіху, як і раніше... і забезпечу тобі розкішне життя!"
Хай там як, з усіх цих причин Чже У мав стати учнем Майстра Меча.
Проблема була в іншому...
Чи приймуть його взагалі, якщо йому важко навіть підняти дерев'яний меч?
"Ну, спочатку зайду".
Чже У з зусиллям відчинив двері додзьо.
"Вибачте."
Дзінь.
Пролунав дверний дзвінок, і до нього підійшов чоловік, схожий на інструктора.
Інструктор був у формі, високий, міцної статури, з густими бровами та великими яскравими очима.
"У якій справі ви тут?" — запитав чоловік.
"Я хочу навчитися фехтуванню", — відповів Чже У.
"Ммм."
Чоловік, оглянувши його, набув ніякового вигляду.
Це було чудово, що хтось прийшов вчитися.
Проте фізичний стан Чже У зовсім не відповідав вимогам.
У нього майже немає м'язів.
Було б катастрофою, якби Чже У з таким слабким тілом пройшов через їхні суворі тренування. Ні, це точно закінчилося б бідою.
"Я був прикутий до ліжка цілих два роки через нещасний випадок. Ось чому моє тіло трохи... Але я впораюся". — Побачивши вираз обличчя інструктора, Чже У одразу пояснив ситуацію.
"Я направлю вас до інших додзьо. Тренування тут занадто важкі. Ви не витримаєте наших навантажень з таким тілом."
Тренування були настільки виснажливими та одноманітними, що навіть найздоровіші люди здавалися в перший же день.
Що гірше, тіло Чже У не протрималося б і дня; навіть година була б для нього випробуванням.
Саме такий висновок зробив чоловік.
"Я витримаю", — сказав Чже У, і його очі випромінювали впевненість.
"Я займаюся цим більше десяти років. Можу визначити з першого погляду. Будь ласка, послухайте мене", — сказав чоловік, намагаючись його переконати.
Звичайно, Чже У не збирався так легко здаватися.
"Будь ласка, дозвольте мені потренуватися хоча б кілька днів", — сказав Чже У.
"Не можу".- Чоловік похитав головою.
"Тоді один день. Будь ласка, тренуйте мене один день. Якщо я не впораюся, то піду негайно", — сказав Чже У, роблячи акцент на одному дні тренувань.
"Хмм".
Чоловік змінив думку, бо цей худий хлопець не збирався відступати.
- Він зламається за день. Ні, за годину. Через годину він сам піде.
Врешті-решт чоловік кивнув.
"Добре. Тоді проведіть день у додзьо. Ваше ім'я...?" — запитав він.
"Мене звати Чже У. Чхве Чже У".
"Я майстер Кім Док Бе".
"Так, майстре".
"Тоді як щодо того, щоб почати з п'ятисот ударів зверху вниз? Якщо ви не зможете, то можете просто йти. — Док Бе посміхнувся. Було зрозуміло, чому він посміхається.
- Ну, подивимося, наскільки тебе вистачить!
Однак його посмішка незабаром змінилася на здивування.
Щоразу, коли Чже У випускав меч, він піднімав його і бив знову. Щоразу, коли він падав, він піднімався, зціплював зуби і вперто продовжував махати мечем. І таким чином йому вдалося зробити п'ятсот ударів!
Коли він закінчив, Чже У вхопився за меч і використовував його як опору. Все його тіло тремтіло.
"Що... далі?" — запитав Чже У слабким голосом. Він ніби питав: Що ще ви приготували?
"Більше не треба, інакше ти помреш!" — вигукнув Док Бе і вихопив у нього меч.
Щойно він забрав меч, Чже У впав прямо на підлогу.
Док Бе був настільки вражений, що почав оглядати Чже У. На щастя, той просто вичерпав усю енергію і заснув.
- Який же він впертий!
Очі Док Бе, якими він дивився на Чже У, були сповнені подиву.
Раніше він думав, що Чже У здасться за годину, але тепер він передумав.
Такі хлопці не кидають справу на півдорозі.
Він мав рацію.
Перший день, наступний і навіть тиждень минули, а він не здавався.
Ось так пройшло пів року.
***
Пів року — це зовсім не короткий термін.
Незважаючи на це, Чже У ходив до додзьо щодня. Він не пропустив жодного дня.
"Добрий день."
Чже У відчинив двері додзьо і зайшов усередину.
"Ти прийшов?" — Док Бе посміхнувся і привітався з ним. За ці пів року вони стали досить близькими.
"Я переодягнуся і негайно почну тренування."
Чже У пішов до роздягальні і зняв одяг.
Його тіло зазнало кардинальних змін.
Якщо коротко: його тіло стало щільним, міцним і потужним, як у дикого коня!
Його статура була доказом того, що час, проведений тут, не був згаяний марно.
Чже У, переодягнувшись у форму, вийшов і одразу розпочав тренування.
Спочатку п'ятсот ударів зверху вниз!
Док Бе підійшов і почав махати мечем поруч із ним.
Чже У махав мечем більше за всіх у додзьо.
Док Бе тренувався так само інтенсивно, ніби не міг дозволити собі програти.
Вони закінчили п'ятсот ударів зверху вниз, а потім перейшли до п'ятисот горизонтальних ударів, п'ятисот випадів і п'ятисот діагональних ударів.
Коли вони закінчили, то сіли на підлогу відпочити.
"Пхю, це важко. Мабуть, вік бере своє", — сказав Док Бе, розминаючи плече. Оскільки йому було за тридцять, його тіло втомлювалося швидше.
Тоді як Чже У, якому було трохи більше двадцяти, швидко відновлювався.
"Почнемо спаринг."
Чже У вхопився за меч і встав.
"Після того, як я ще трохи відпочину", — сказав Док Бе, здіймаючи галас на рівному місці.
Замість того, щоб щось сказати, Чже У просто подивився на нього так, ніби квапив його.
"Пхю, цей хлопець зовсім не вміє бути тактовним, чи не так?"
Зрештою Док Бе підвів своє втомлене тіло.
"Я серйозно не буду стримуватися", — твердо сказав Док Бе.
Коли він насупився, його і без того суворе обличчя стало виглядати ще грізнішим.
Док Бе зробив перший крок.
Проте на Чже У це зовсім не подіяло.
Зрештою, у віртуальних іграх існували монстри набагато страшніші та загрозливіші за будь-яку людину.
Тому для Чже У, який бачив таких монстрів регулярно, обличчя Док Бе виглядало не більше ніж персонажем комедійного хорору категорії Б.
"Хаап!"
Чже У зробив перший випад і атакував.
Випад!
Це була раптова атака.
Більше того, він цілився в пах!
Однак на них обох не було захисного спорядження.
Якби випадковий перехожий побачив це, він би закричав від переляку.
Звичайно, Док Бе легко заблокував лезо Чже У, ніби воно було йому добре знайоме.
Майстер Меча була школою, яка навчала реальному фехтуванню.
У спарингу дозволялися раптові атаки, а також удари в критичні зони, такі як потилиця або пах. Що ще гірше, дозволявся і рукопашний бій.
Очевидно, вони не носили захисного спорядження, як у справжньому житті.
Як інструктор Майстра Меча, Док Бе часто ставав жертвою таких несподіваних атак і сам їх застосовував.
Даак!
Док Бе, заблокувавши удар Чже У, негайно розпочав контратаку. Він сам мітив у критичну зону — в сонячне сплетіння!
Чже У нахилився вбік і уникнув атаки Док Бе. Потім він різко опустив меч вниз.
Свист.
Звук його меча, що розсікав повітря, рознісся по великому залу. Док Бе теж розсікав повітря і махав своїм мечем.
Чже У та Док Бе напружено обмінювалися ударами.
Ддак! Ддак! Даак!
Незважаючи на це, звук зіткнення їхніх мечів не припинявся.
Атаки обох ледь торкалися форми супротивника.
Док Бе переходив у наступ і тиснув, а Чже У вперто тримався. Тим не менш Док Бе виглядав не дуже добре.
"Ти монстр!"
Для нього Чже У безумовно був монстром.
Справжнім монстром. Адже Чже У вчився фехтуванню лише пів року, але міг на рівних битися з тим, хто вчився більше десяти років!
"Помри!"
Док Бе почав вкладати більше сили в свій меч.
"Ні, дякую!"
Чже У зробив те саме.
Даак!
Їхні мечі зіткнулися, і Чже У відштовхнуло назад.
У нього не було шансів перемогти Док Бе в чистій силі чи класичному фехтуванні.
Натомість Чже У рухався заздалегідь, ніби знаючи, куди впаде меч Док Бе, що давало йому перевагу.
І йому якимось чином вдавалося знаходити прогалини та атакувати несподіваними способами.
Звичайно, Док Бе не піддавався на нетрадиційні атаки Чже У завдяки накопиченому досвіду та майстерності.
Док Бе обережно блокував удари Чже У і просувався вперед.
І ось так їхні мечі стикалися знову і знову!
Загалом Док Бе утримував перевагу протягом усього поєдинку, але Чже У продовжував триматися.
Зрештою вони не змогли визначити переможця, і матч закінчився нічиєю.
"Ех, нічия." - Док Бе насупив брови.
Якби це був не спаринг, що імітує реальність, а справжній бій, то Док Бе безумовно переміг би.
Адже він би не стримував силу, щоб не поранити Чже У. І він би використав кілька смертельних прийомів.
Але навіть якби він хотів відтворити справжню битву, він не міг би цього зробити. Зрештою, його метою не було завдати йому шкоди.
Проте саме через це їхній поєдинок закінчився таким гірким результатом.
- Який же він везучий виродок. - Док Бе подивився на Чже У.
Чже У занадто легко бачив його рухи. І він інстинктивно знаходив і атакував його вразливі місця.
Це безумовно був дар від Бога. До того ж він був таким працьовитим!
- Він, мабуть, стане сильнішим за мене, так?
Док Бе заздрив природному таланту Чже У і відчував досаду від того, що майстерність Чже У перевершить його власну, коли той ще більше вдосконалиться.
"Чому ти так на мене дивишся?"
Чже У, помітивши палкий погляд Док Бе, насупився.
"Я просто заздрю. Що, є проблеми з цим!?"
"Чому?" - Чже У нахилив голову.
"Я заздрю, бо ти геній!"
"Хто, я?"
Чже У розсміявся, втративши дар мови. Про що він взагалі говорить?
" А хто ж іще? Ти вчишся лише пів року, а вже можеш битися на рівних зі мною!" — раптово вигукнув Док Бе.
"..."
Чже У хотів заперечити, сказавши, що він не геній, але замовк.
Він не був упевнений щодо меча, але у нього точно була якась особлива здатність.
"Я не геній. Мабуть, можна сказати... у мене є екстрасенсорне сприйняття?"
Тоді Чже У почав поступово згадувати події того дня, коли він вперше усвідомив свою особливу здатність.