Окінава
Аеропорт Наха
Слухаючи оголошення про прибуття та відправлення літаків, я згадала, що сталося шість днів тому.
Після того, як міс Сакурай пішла підстрахувати брата, не було нікого, хто міг би контролювати екран, тож я змушена була дивитися лише відеозаписи з новин.
Інтенсивне світло, яскравіше за сонце, раптово спалахнуло на водному горизонті.
Ворожі кораблі зникли в цьому сяйві.
Хвилі розбилися об берег, вимиваючи його дочиста, змінюючи його форму.
Тріумфальні, переможні співи.
Це були події, якими ми ділилися зі світом.
Чого ми не розповіли світові, і що знали тільки ми, так це те, що світло, яке знищило ворога, було силою брата.
Тепер він став стратегічним магом, який міг використовувати заклинання стратегічного класу «Вибух матерії», що перетворювало матерію на енергію, а потім використовувати цю величезну енергію для того, щоб поглинути все у вогні. Лише ми знали масштаби сили брата – його справжню форму.
Тільки ми знали, що брат був героєм, який прогнав ворога.
І тільки ми знали про сумну подію, що супроводжувала цю перемогу.
Міс Сакурай не повернулася.
Її останки, піддані масовій кремації на спільній панахиді за всіма загиблими, були розвіяні в морі, згідно з її заповітом.
Саме брат повернув її до моря, звідки ми всі прийшли.
На його обличчі не було й натяку на біль.
Він ніжно втішав мене, коли я розплакалася.
Чи було йому сумно? Чи це було щось, чого він не міг відчувати?
Ні, це не мало значення.
Я прийняла рішення.
Коли я дивилась, як міс Сакурай перетворюється на попіл, я зрозуміла.
Я померла тоді.
Я втратила життя, яке дала мені мама, і отримала нове від брата.
Все, що я отримала, належало йому.
— Міюкі, ми скоро зайдемо.
— Так, брате.
Почувши його голос, я підвелася з дивана у холі.
Здавалося, маму вже навіть не хвилювало, що я його так називаю. Я розуміла, що це її засмучує, але мене більше не хвилювали її почуття з цього приводу.
Брат, як завжди, заніс речі всіх і сів сам на звичне місце, але мене це теж більше не хвилювало.
Бо брат сказав, що він так хоче.
А що він сказав, те й буде.
Оскільки мій стан все ще не був ідеальним, я взяла маму за руку, і ми пішли за ним.
Зараз мій голос все ще не долинав до нього. Мої слова не могли до нього достукатися.
Але я вже все вирішила.
“Я піду з тобою будь‑куди, брате…”
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub