Минув тиждень від початку нового семестру.
Незабаром мали бути оголошені вибори президента учнівської ради. Навіть безтурботні першачки (особливо ті, що навчалися на 2‑му курсі, з E по H) почали обговорювати, хто буде балотуватися і хто, швидше за все, переможе.
Тацуя побажав доброго ранку своїм однокласникам і щойно запустив термінал на своєму місці, коли Мікіхіко, який прийшов раніше, побажав йому доброго ранку.
— Доброго ранку, Мікіхіко. Ти завжди приходиш так рано.
Термін «ґонґьо» спочатку був буддистським, але через його синкретизм із шинтоїзмом, шинтоїстська сім'я Мікіхіко також виконувала його. Ранкове ґонґьо було, по суті, ранковим релігійним ритуалом. Мікіхіко сказав, що вони дозволили йому практикувати це, але Тацуя знав з уривків того, що він чув від Мікіхіко та Еріки в минулому, що він насправді мав на увазі «я можу знову практикувати це».
Він почувався щасливим і водночас заздрив своєму другові за те, що той постійно набирається сил, а потім ще більше вдосконалюється. Раніше Марі жартувала, що Мікіхіко може перейти на 1‑й курс, але тепер Тацуя подумав, що він, можливо, буде першим, хто зможе перевестися до вищої ланки.
— До речі, Тацуя. Тобі може здатися дивним таке прохання, але…
— Дивним?
Для оточуючих це питання прозвучало прямолінійно, але обидва вже зрозуміли, що якщо відповідати ввічливо, то розмова нікуди не зайде. Вони мовчки підлаштувалися під один одного.
— Ну, я не думаю, що це так вже й дивно. Це правда, що ти збираєшся балотуватися на посаду президента учнівської ради?
— …Що?
О, він чудово чув, що запитав Мікіхіко. Тацуя відповів, відчуваючи почуття подиву, з яким він не міг впоратися.
— Ходять чутки, що ти будеш брати участь у виборах.
— Чутки…? — хіба не Мікіхіко запропонував йому балотуватися минулого тижня?
— Це не я! — Тацуя не збирався посилювати увагу на собі, але Мікіхіко поспішив заявити про свою невинність, жестами доповнюючи свій захист. — Містер Цудзура запитав мене вчора після уроків у спортзалі. Він сказав: «А це правда, що Тацуя Шіба бере участь у виборах президента учнівської ради?».
Містер Цудзура був ліцензованим вчителем, який спеціалізувався на магічній геометрії, хоча також мав глибокі знання в галузі магічної інженерії. Наразі він займався з другокласниками.
Раніше він був викладачем в магічному університеті. Відомий як чудовий молодий науковець в академічному світі, він вважався близьким до того, щоб отримати посаду доцента, але його спосіб мислення – і його слова та дії теж – тяжіли до надмірної свободи. Його перевели до дочірньої старшої школи, частково як догану від їхнього піар‑відділу… але він не дозволив цьому себе зачепити. По суті, він насолоджувався можливістю займатися всіма дослідженнями, якими тільки заманеться.
Може саме завдяки таким рисам він був одним із найкорисніших викладачів для учнів 2‑го курсу, і, незважаючи на те, що Тацуя навчався в іншому класі, ніж він був призначений, він кілька разів приходив до Тацуї поговорити.
— Я не знав, що ходять такі неправдиві чутки…
— О, то це неправда? Ти ж казав, що не збираєшся балотуватися, от я і подумав, що це трохи дивно, — вираз обличчя Мікіхіко виглядав розчарованим.
Тацуя здивовано кивнув.
— Я не думаю, що набрав би скільки‑небудь голосів, навіть якби виставив свою кандидатуру, та й узагалі не хотів би цього робити. Чому такі чутки ходять серед вчителів?
— Хто знає? — Мікіхіко не був посвячений у внутрішні справи викладацького складу, і, як і очікувалося, він міг лише сумнівно похитати головою.
Тацуя теж не ставив запитання, очікуючи на відповідь. Це було більше схоже на порожню претензію.
— Справа не лише у вчителях.
Але всупереч його очікуванням, хтось, хто підслуховував неподалік, надав докази того, що Тацуя насправді не хотів чути.
— Старшокласники в моєму клубі теж говорять про таке. Всі, здається, на диво відкриті до цієї ідеї, — сказав Лео, сидячи на сусідньому сидінні.
Еріка, яка притулилася до столу Мідзукі, погодилася.
— О! Тепер, коли ти про це згадав, я вчора дещо підслухала. Що член дисциплінарного комітету, першокласник, балотувався на посаду президента учнівської ради. Це мав би бути ти, Тацуя, чи не так?
“Чи не так?”, — Тацуя не хотів погоджуватися, але тепер, коли Лео та Еріка поділилися подібною інформацією з Мікіхіко, він не міг заперечувати.
— Я теж…
“Ти знущаєшся? Мідзукі теж?”, — Тацуя хотів впасти на стіл.
— Вчора під час консультації, здається, я пригадую, що ця тема вже піднімалася.
Але після того, як до нього дійшли чутки, він вирішив бути позитивним і проактивним у вирішенні цього питання.
Конкретніше кажучи, він відчув, що настав час поставити Харуці кілька запитань. Щоправда, це може викликати певні сумніви щодо того, чи буде це позитивним кроком, чи ні.
***
Найбільшою незгодною з тим, що Тацуя поводився «позитивно», була, мабуть, вона сама.
— Це ж тільки перша перерва.
Її ставлення було негідним для консультанта. Коли Тацуя увійшов до кімнати, вона похмуро глянула на нього. Здавалося, вона була ображена тим, що він обманом витягнув з неї інформацію про «Безголового дракона» – хоча, наскільки він знав, у нього не було жодних юридичних обмежень щодо того, як він може використовувати куплену інформацію.
— Я закінчила свою роботу на першій перерві.
Звісно, Харука могла не любити його скільки завгодно. Тацуя навіть не відчував сверблячки. Вони обоє ділилися одне з одним певною секретною інформацією, але карти в його руці були сильніші.
— …Кляті відмінники.
— Я не відмінник. Я ледве‑ледве склав іспит з практики.
— …Так, але коли ти це кажеш, це звучить саркастично.
Напевно, можна було б виправдано назвати їх достатньо близькими, щоб між ними не було жодних формальностей.
— Це правда. У всякому разі, є щось, що мене турбує, і я хотів би почути вашу думку з цього приводу.
Очі Харуки розширилися від його пропозиції, і, можливо, рефлекторно, вона випросталася на стільці.
— Ти можеш говорити зі мною про що завгодно.
Звичайно, це було чудове професійне мислення, але їй, схоже, не вистачало здатності швидко вчитися. Настав час, коли вона зрозуміла, що теми, про які може говорити консультант, не завжди мають стосуватися його «турбот».
— Мене турбують вибори до учнівської ради, які відбудуться наприкінці місяця.
— Так, здається, у них є проблеми з пошуком кандидатів для участі у виборах. А в чому справа? Хтось просив тебе переконати твою сестру балотуватися?
— Так, це, звісно, мене теж турбує. Але сьогодні я хотів поговорити з вами про інші чутки.
— Чутки?
— Так. Викладачі говорять, що я буду претендувати на посаду президента учнівської ради. Ви, часом, нічого не знаєте про це?
Тацуя подивився прямо в очі Харуці, коли сказав це, і на мить – лише на мить – вираз її обличчя висловив йому: «От лайно».
— Я чув від Шібати, що ви говорили про це вчора. Я б дуже хотів почути подробиці.
Однак він спостерігав за нею досить уважно, щоб помітити будь‑яку зміну в її виразі, навіть якщо вона сталася дуже швидко. Тацуя не збирався випускати це з уваги.
— Я знаю, що це звучить безглуздо, але чи не ви самі розпускаєте ці чутки, правда ж?
М'язи обличчя Харуки пройшли через безладний цикл напруження і розслаблення. Коли вона закінчила, то на обличчі з'явилася звичайна, нещира посмішка.
— Ой, та годі тобі. Це просто смішно. Я б ніколи не зробила нічого настільки безвідповідального.
Її губи зовсім не були скривлені. Схоже, вона покращила своє вміння контролювати вираз обличчя.
— …Як взагалі могла виникнути така брехлива чутка?
— О… то це все ж таки неправда. Що ж, це має сенс… Ви не з тих, хто бере на себе весь тягар чогось. Ви швидше натхненник, секретний агент.
— Не буду заперечувати.
Вони обмінялися злісними посмішками. Це могло бути наслідком їхньої взаємної підтримки. Але цього було недостатньо для того, щоб вони стали ближчими одне до одного.
— То як саме з'явилися неправдиві чутки про те, що я балотуюся на посаду президента учнівської ради?
— Пробач. Я сама не дуже багато про це знаю.
— Ясно. Я був би радий, якби ви розповіли, що саме вам відомо.
— …
Тацуя чекав на відповідь Харуки так, ніби він щойно поставив найочевидніше запитання у світі. Тоді вона зрозуміла, що ніяке вдавання в дурника не приведе її до добра.
— …Я точно не знаю, хто це почав… але в підсумку це стало схоже на зіпсований телефон: «Хатторі не балотується, Накаджьо теж не балотується», «Зараз учнівська рада має проблеми з пошуком кандидатів», «Хіба не було б цікаво, якби Шіба балотувався…» У якийсь момент це перейшло від «Очевидно, Шіба не піде на вибори» до «Очевидно, що Тацуя Шіба піде на вибори». «Чекай, Шіба?» «Так, той, що з дисциплінарного комітету» «А, той, що брав участь у змаганнях новачків? Оце було б видовище!» …І так воно, власне, і сталося.
Вислухавши це, Тацуя був настільки виснажений, що відчував, що ось‑ось зісковзне зі стільця на підлогу.
— …Це так тупо. Чому вчителі повірили в це?
Втім, чутки за своєю природою були дурними і безвідповідальними. Якби його однокласники чи старшокласники просто базікали про це, його б це не турбувало. Він знав, що не може дозволити, щоб його все турбувало.
Але у викладацькому колективі? Навіть такі вчителі, як Цудзура, які були відмінними – принаймні, з точки зору інтелекту – ставилися до цього серйозно? Він не міг ховати голову в пісок через це.
Хоча й не відкидав можливості того, що хтось навмисно маніпулює інформацією.
— Викладачі, здається, сприймають це більш серйозно, ніж учні. Ми контролювали всю інформацію про те, що сталося у квітні, але викладачі знають правду.
— …Про інцидент з «Бланш»?
— Угу. Багато викладачів дуже високої думки про тебе, оскільки ти був центральним фактором у його вирішенні.
Це було несподіванкою для Тацуї, і він знав, що так не мало б бути. Він не думав, що так сильно виділився під час інциденту… Все, що він міг сказати, це те, що він був недостатньо обізнаний.
— Джюмонджі приховав усю інформацію, тож ми не знаємо, що саме сталося. Але ми знаємо, що ти позбувся терористів, застосувавши силу, і саме тому вони так добре про тебе думають. А оскільки президент учнівської ради в магічній школі – це робота, яка іноді вимагає застосування сили, є купа вчителів, які думають, що було б цікаво, якби хтось з такими домінантними здібностями обіймав це місце, навіть якщо це першокласник.
“…Це не дуже добре виглядає”, — подумав Тацуя.
Подякувавши Харуці та вибачившись, він зрозумів, що мусить щось з цим зробити.
Перед тим, як вийти з кабінету, він не забув сказати їй, що не буде з'ясовувати, звідки вона отримала цю інформацію.
***
На жаль, існувало лише кілька способів боротьби з безпідставними чутками. І він не зміг би зробити це самотужки. Тож, може, він мав би радіти її появі як точці опори для виходу з глухого кута.
Він намагався використовувати цей факт, щоб заспокоїти себе, але це ніяк не могло вгамувати роздратування, яке він зараз відчував.
Двадцять п'ять учнів у класі було відносно мало. Принаймні в тому сенсі, що можна було одразу бачити, чим кожен займається. Навіть якщо він не хотів цього знати, важко було заперечувати, що двадцять осіб (усі без винятку, за винятком чотирьох, з якими він розмовляв перед початком занять) крадькома поглядали на нього і обмінювалися чутками.
Він чув уривки речень на кшталт «я так і знав», «президент», «вибори», які перекидалися між собою.
Він не думав, що коли‑небудь раніше відчував такий дискомфорт.
Повернувшись на своє місце, він раптом побачив, що перед ним стоїть Маюмі. Вона увірвалася в клас першокласників (хоча старшокласники в наш час не дуже‑то й думають про кордони) і зупинилася перед ним. Щойно він повернувся до неї обличчям, вона склала руки, намагаючись виглядати милою (!), і сказала:
— Тацуя, можна тебе на хвилинку?
Позаду неї стояла Судзуне, виглядаючи роздратованою. Він поки що залишив її в стороні.
Тацуя подивився на цифровий годинник у кутку екрана. До початку другого заняття залишалося п'ять хвилин. Враховуючи, скільки часу знадобиться двом старшокласникам, щоб повернутися до свого класу, вони мали лише хвилину на розмову.
— Ми можемо просто оформити це як офіційну справу учнівської ради, і ніхто нас не покарає, — відповіла Маюмі, прочитавши мовчазне запитання з виразу обличчя Тацуї, руки якого все ще були стиснуті в кулаки. Її руки були ледь помітно опущені, і вона вже не була схожа на людину, яка просить про послугу, а більше на дівчину, що молиться. Це був поганий знак.
Вона, напевно, могла б запросто скласти руки на грудях, і тоді її очі теж сльозилися б.
Другий урок, як і перший, був лекцією на їхніх терміналах. Двадцять чи тридцять хвилин відсутності на заняттях не були для нього проблемою.
Він стояв, обмінюючись поглядами з друзями, і кивнув Маюмі.
Маюмі підійшла до його столу, заступивши його місце, і піднесла посвідчення особи до зчитувача – з його особливими привілеями.
***
Вони привели його до кімнати учнівської ради.
Вони завжди збиралися тут на обід, але Тацуя знав, чому вони привели його цього разу.
— Пробач, що вирвала тебе з уроку, але ми хочемо втрачати час, — вибачилася Судзуне.
— Ні, все нормально, — відповів Тацуя, хитаючи головою.
— Дякую. Мені приємно це чути, — після перебільшеного видиху Маюмі перейшла до головної теми. — Йдеться про вибори до учнівської ради…
Як він і думав. У нього вже була відповідь.
— Думаю, для Міюкі ще зарано.
— Міюкі… Зачекай, звідки ти знаєш? — очі Маюмі поспішно розширилися – він що, читає думки?
Тацуя криво усміхнувся і пояснив:
— Ти хотіла поговорити зі мною без Міюкі. Тому й витягнула мене з класу замість того, щоб запитати під час обідньої перерви, так? Враховуючи час, що залишився, я подумав, що це, певно, про балотування Міюкі.
Він не намагався продемонструвати свої дедуктивні здібності, відповідаючи їй до того, як вона запитала. Просто Маюмі – це одне, але якщо вона була в команді з Судзуне, він боявся, що, якщо він негайно не виб'є вітер з їхніх вітрил, вони зможуть переконати його поступитися.
Наразі його випереджувальний удар був влучним. Йому треба було забезпечити собі гарантовану перемогу до того, як його опоненти – особливо Судзуне – встигнуть перегрупуватися.
— Я впевнений, що існують приклади, коли першокласники стають президентами учнівської ради. Але для Міюкі це ще зарано. Вона ще не готова очолити якусь організацію.
— …Хіба вона не виконувала роль президента в середній школі? — запитала Судзуне.
— Я відмовив їй, — одразу ж заперечив він.
— Здається, вона підходить для цієї роботи… — зауважила Маюмі.
— Вона ще дитина. Я знаю, що іноді можу бути надто корисним для неї, але вона ще недостатньо контролює себе. Я принаймні хочу, щоб вона досягла того рівня, коли її магія не буде виходити з‑під контролю, — сказав Тацуя, засипаючи їх запереченнями.
Обидві виглядали так, ніби їм було що сказати – переважно змінити «може бути надто корисним» на «безперечно надто корисним» – але вони не могли заперечити, що вихід її магії з‑під контролю був недоліком, який вони не могли проігнорувати на посаді президента учнівської ради.
— Але це ставить нас у глухий кут. Ми маємо оголосити кандидатів завтра, а в нас немає жодного.
— Мене запевняли, що до кінцевого терміну подачі документів на участь у виборах залишився тиждень, хіба за цей час не може з'явитися кандидат?
Маюмі похитала головою на аргумент Тацуї, її обличчя спохмурніло.
— Одне з завдань учнівської ради – звузити коло кандидатів на посаду наступного президента. Якщо ми цього не зробимо, то матимемо потік кандидатів, і це буде неконтрольовано.
— …Думаю, що багато кандидатів на виборах – це на краще.
— Навіть якщо це переросте в людей, які стрілятимуть одне в одного магією? Вони всі будуть крутими хлопцями, які намагатимуться очолити школу.
Вона мала рацію. Якби це сталося, все стало б ще гірше, ніж тиждень набору до клубів.
— …Не думаю, що… Вони справді хотіли б бути президентами, чи не так? — оскільки вони хотіли б стати президентом учнівської ради, вони не хотіли б спричиняти подібні заворушення.
— Ти надто оптимістичний, Тацуя, — сказала Маюмі, не звертаючи уваги на його почуття.
— Президент учнівської ради нашої школи має багато привілеїв, і після закінчення школи про нього думатимуть добре. Чотири роки тому учнівська рада виступала за вільні, демократичні вибори. Коли кількість постраждалих досягла двозначної цифри, вони зняли свою вивіску «вільні вибори», президент наполегливо рекомендував віцепрезидента як наступного президента, і вони нарешті взяли ситуацію під контроль. Це записано в шкільних журналах.
Сумніви Тацуї були розвіяні дивовижною інсайдерською історією Судзуне.
— …Що ж це за розвинена країна, в якій ми знаходимося? — простогнав він.
— Це просто означає, що старшокласники недостатньо дорослі, щоб проявляти ідеальний самоконтроль, коли їм дають таку велику силу, як магія, — сказала Маюмі, склавши руки разом і знову ставши в благальну позу. — Так що, ти розумієш? Може, з твоєї точки зору вона ще дитина, але я впевнена, що з Міюкі все буде добре. Кажуть, що люди виростають у своїх посадах.
“Ось і дійшло до цього”, — подумав Тацуя. Маюмі була налаштована дуже рішуче – не дарма ж вона була президентом цього року. І все ж…
— За Міюкі не варто хвилюватися, — зауважив він. — Я думаю, якщо Накаджьо оголосить свою кандидатуру, цього буде достатньо. Хіба вона не є найвідповіднішою кандидатурою на посаду наступного президента учнівської ради, виходячи з принципів порядку та реальних заслуг?
Маюмі замовкла, її обличчя стало кислим.
— …Ти, звісно, маєш рацію, але… — Судзуне, мабуть, теж не могла більше нічого сказати.
Так, він дуже добре знав, чого вони не говорили: вони підняли цю тему, бо Адзуса відмовлялася, попри все. Це було зрозуміло, їм не треба було нічого пояснювати.
Однак те, що він сказав далі, не відповідало очікуванням ні Маюмі, ні Судзуне.
— …Якщо хочете, я можу переконати Накаджьо для вас.
— Що? …Тацуя, ти зробиш це для нас?
— Так.
Маюмі була настільки здивована, що не знала, який вираз обличчя зробити. Але після того, як його слова повільно проникли в її свідомість, вона раптом схопила його за руку.
— Ти справді зробиш це? Тоді так! Так, будь ласка! Я знала, що можу на тебе розраховувати, Тацуя!
Вона почала розгойдувати їхні руки вгору і вниз. Тацуя і Судзуне обмінялися гіркими усмішками.
***
Того дня Адзуса не прийшла на обід до кімнати учнівської ради, наче її інстинктивне відчуття небезпеки, притаманне дрібним тваринам, застерігало її від небезпеки. Тацуя подумав, що з такою вдачею вона може вигадати якусь причину, щоб не прийти і після уроків, тож після п'ятого уроку він вирішив увірватися до класу Адзуси (загалом у магічних школах було п'ять уроків: три вранці та два після обіду).
Він зазирнув у клас від дверей. Адзуса поспіхом збиралася додому. Вона, напевно, втекла б до того, як її спіймали, якби не її серйозність, що змушувала її сидіти перед терміналом до закінчення уроків, і таким чином призвела її до краху.
Разом із сестрою, яка ніколи не заперечувала проти такого нехтування правилами, коли була з Тацуєю, – вона, напевно, не вагалася б навіть забруднити руки у тяжкому злочині, – він ступив до класу 2‑A.
На нього витріщилися погляди в стилі «Хто це, блін, такий?», здебільшого з боку хлопців. Втім, вони були достатньо дорослими, щоб не накинутися на молодшокласника лише за те, що той зайшов до класу. Звісно, частково їм було важко діяти через тиск з боку дівчат, які дивилися на нього зацікавлено, наче оцінювали брендовий товар у крамниці.
Тацуя не звернув уваги на їхні погляди і попрямував прямо до столу Адзуси. Вона зрозуміла, що він наближається, ще кілька хвилин тому, але він підійшов до неї, коли вона ще не наважувалася втекти, а натомість лише виглядала стурбованою.
Вона нерішуче, нещиро посміхнулася, підводячись. Її руки міцно стискали сумку, але ноги не рухалися. Тацуя та Адзуса були майже на відстані близько тридцяти сантиметрів одне від одного; зазвичай він розмовляв з нею здалеку, щоб не перелякати її, а коли вони були близько, то трохи нахилявся. Сьогодні ж він навмисне став упритул і дивився на неї зверху вниз.
На його губах була холодна (?) посмішка, але очі дивилися вниз, не даючи їй втекти.
— Накаджьо.
Зовнішність Тацуї не була видатною, як і його голос не був достатньо глибоким, щоб його можна було слухати в екстазі. Але, певно, завдяки його горлу та об'єму легенів, які були загартовані під час бойових тренувань, його голос був глибоким і далекосяжним. Юним дівчатам він міг здатися різким або дорослим.
— Є дещо, про що я хотів би з тобою поговорити.
А сором'язливим дівчатам, певно, було б важко протистояти напору в його голосі.
— Емм, я сьогодні правда не можу…
— Це не займе багато часу.
Вона все одно намагалася знайти вихід, але Тацуя додав трохи більше напору в голос, щоб відрізати їй шлях до втечі.
Коли Адзуса здивовано кліпнула від його владного ставлення, однокласники, що спостерігали за ними (переважно дівчата), перейшли від багатозначних поглядів до тихого перешіптування. Поряд з тими фразами, які він зміг розібрати, на кшталт «дивовижно настирливий», «дикун» і «хіба не кльовий», він відчув на собі ще один наполегливий погляд.
Міюкі, відчуваючи як свідомий, так і несвідомий флірт у цих поглядах, її настрій швидко погіршився. І ця аура неприязні, що виходила з‑за його спини – від Міюкі, іншими словами – сильно тиснула на Адзусу.
— Мені треба лише п'ять хвилин.
— …Ну, якщо це справді лише п'ять хвилин…
Піддавшись – більше схоже на те, що її змусили до згоди – традиційному запереченню брудного продавця, Адзуса вийшла слідом за ним.
На ній не було ні кайданів, ні мотузок, і він не тримав її за руку, але це виглядало так, ніби він тягнув її на допит.
***
— Я скажу коротко, — почав Тацуя, щойно вони сіли за столик у кутку кафе. — Накаджьо, будь ласка, виставляй свою кандидатуру на виборах до учнівської ради.
— Я так і знала… Це президент попросила тебе переконати мене?
— Так.
Спочатку вона попросила його переконати Міюкі, яка сиділа поруч, а не Адзусу. Тацуя не промовив жодного слова.
— …Я не можу цього зробити. Президент учнівської ради – це занадто велика роль для мене, — сказала вона, похитавши головою, дивлячись вниз і склавши руки на колінах.
Її позиція була більш впертою, ніж він очікував. Вона навіть виглядала так, ніби ось‑ось заплаче. Вона могла б і розплакатися, якби він занадто сильно на неї натиснув. Хоча, ні, це було дуже ймовірно.
Але якби це було все, що вимагалося, щоб змусити його здатися, він би не погодився на це з самого початку.
— Хатторі рекомендують на наступного голову клубного комітету, тож на виборах до учнівської ради немає жодного кандидата. Якщо ти не будеш балотуватися, нам доведеться провести вибори без участі учнівської ради.
— Це ж нічого, правда? Є багато людей, які більше підходять для цієї роботи, ніж я, — досить агресивно відповіла вона.
Тацуя зітхнув.
— …
— …
Не минуло й десяти секунд мовчання, як Адзуса почала метушитися. Вона кинула погляд на Тацую, і коли побачила, що він не збирається відповідати, її очі на мить перевелися на Міюкі.
Міюкі озирнулася, її губи розтулилися в загадковій, нерозбірливій посмішці. Адзуса відчула, що її ніби засмоктує, і швидко відвела погляд…
…назад до Тацуї. Цього разу їхні погляди зустрілися.
Обличчя Адзуси скривилося, і здавалося, що вона ось‑ось застогне.
Тацуя знову зітхнув.
— Невже повторення трагедії чотирирічної давнини тебе влаштовує?
Міюкі, прислухаючись, подумала, що слово «трагедія» було перебільшенням. Він думав так само.
Адзуса натомість побіліла. Вона виглядала шокованою.
— Я чула, що більше десяти людей були важко поранені. Я очікувала, що ти знаєш більше про деталі, ніж я.
У хвилюванні її губи почали плаксиво тремтіти.
Але Тацуя атакував ще раз.
— Є відеозаписи, чи не так? Серйозні травми, спричинені магією… Я певен, що ніхто не хотів би бачити таке.
Основна робота секретаря учнівської ради полягала у веденні документації учнівської ради. Якщо в них був зафіксований такий серйозний інцидент, як цей, то він принаймні привернув би її увагу під час організаційної роботи.
Як і очікувалося, Адзуса тепер почала тремтіти вся.
— Цікаво, чи повториться історія…
— Ш‑що… ти хочеш, щоб я зробила…?
Вона виглядала повністю розбитою. Міюкі, яка мовчала відтоді, як прийшла до кафе, відповіла їй добрим голосом.
— Якби ти висунула свою кандидатуру на посаду президента учнівської ради, нам би не довелося бачити такі жахливі речі. Все буде добре. Я впевнена, що ти зможеш добре впоратися з роботою.
Очі Адзуси затремтіли. Брат погрожував, а сестра пропонувала допомогу. Це була прекрасна комбінація хороший‑поганий поліцейський.
— О, тепер, коли я згадав про це… — Тацуя, послабивши свій серйозний вираз обличчя – фальшивий – дістав наступну «цукерку», вдаючи, що він щойно щось згадав. — Я отримав від FLT два літальних пристрої для оцінки, які з'являться у продажу наступного тижня…
Як тільки вона це почула, її очі спалахнули. Білий колір її обличчя змінився на багряний колір крові, коли вона розвернулася і перехилилася через стіл.
— …Ти маєш на увазі срібну модель спеціалізованого ПАВу для магії польоту? Останню в срібній серії, яка вважається найефективнішою в реалізації магії польоту, коли вона була анонсована тільки в липні?!
Тацуя кивнув. Адзуса глибоко вдивлялася в його обличчя.
Її очі говорили: «Дай‑дай‑дай‑дай‑дай‑дай‑дай…»
— Ну, вони для ознайомлення, тому не продаються, і на них немає серійних номерів…
Адзуса ковтнула. Навколо її очей почала утворюватися пелена, наче в неї почалася лихоманка.
— Але їхні характеристики нічим не відрізняються від комерційних версій, тож я подумав, що зроблю тобі подарунок, коли ти станеш президентом учнівської ради.
— Реально?! — вигукнула Адзуса, підводячись. Її стілець загуркотів позаду неї, але вона, схоже, не помітила жодного з цікавих поглядів, спрямованих у їхній бік. Її розум не був достатньо спокійним, щоб це зробити, навіть якби вона цього хотіла.
— Так. Ти дуже допомогла Міюкі, і я подумав, що привітальний подарунок для нового президента учнівської ради має бути принаймні таким же хорошим…
— Я зроблю це! Я переможу будь‑кого! Мене обов'язково оберуть президентом учнівської ради! — владно заявляла вона, дивлячись на ілюзії кандидатів‑суперників, яких вона ще не могла бачити.
Вона зовсім забула про три речі: що він прийшов сюди, щоб погрожувати і вмовляти її зайняти це місце, бо більше нікого не було, що це буде не більше ніж вотум довіри з такими темпами, і що ще зовсім недавно вона рішуче відмовлялася балотуватися.
Поки Адзуса впадала в маніакальний стан, Тацуя і Міюкі потайки кивали одне одному.
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub