Розділ 21 - Тацуя вступає у гру

Був ранок. Розпочався п'ятий день Змагань дев'яти шкіл, і він мав стати другим днем змагань новачків. Цього ранку Тацуя стояв перед стадіоном для руйнування льодяних стовпів, де незабаром мали відбутися змагання першокласників.

Машини, спеціалізовані для польових робіт займалися тим, що своїми гігантськими механічними маніпуляторами встановлювали льодові стовпи розміром метр на метр на два через рівні відстані. Зблизька це змусило його подумати, що меха‑аніме минулих століть були не надто далекі від того, щоб стати реальністю.

— …Якщо не звертати уваги на те, наскільки вони були б неефективними.

— Тацуя, щось сталося?

— Нічого, не зважай, — він не усвідомлював, що ці слова насправді злетіли з його вуст, але його відповідь не викликала більше жодних запитань. — Може вже підемо?

— Гаразд.

Вони зупинилися лише на мить, коли йшли на матч. Підштовхнувши Міюкі вперед, брат і сестра попрямували до зали очікування, яка знаходилася біля підніжжя одного з риштувань.

***

До початку першого матчу цього дня залишалося ще тридцять хвилин. Тацуя дістався до стадіону з великим запасом часу.

— Доброго ранку!

Принаймні, він так думав, доки не побачив спортсменку, яка мала вийти на перший матч.

— Доброго ранку… Вибач, що змусив чекати.

— Ні, ні! — з посмішкою та хитанням голови наполягала їхня перша учасниця дівочого турніру з руйнування льодяних стовпів, Еймі Акечі. Однією рукою вона прибрала з обличчя блискуче рубінове волосся. — Я прийшла сюди аж зарано, от і все.

— Доброго ранку, Емі. Є якась конкретна причина, чому ти прийшла так рано?

— Привіт, Міюкі. Я встала ще до того, як задзвонив будильник. Думаю, я все ще збуджена після вчорашнього дня.

Її друге ім'я було Амелія Ґолді. Її повне ім'я було Амелія Еймі Акечі Ґолді. Вона була на чверть англійкою, і її прізвисько «Емі» є трішки зміненою версією англійського імені «Амелія», а не японського імені «Еймі».

Здібності мага сильно варіювалися залежно від генетичної схильності. А оскільки магія була тісно пов'язана з національною силою, країни прихищали та оточували всіх, хто мав магічну кров, і забороняли їм, офіційно чи неофіційно, вступати в шлюб з іноземцями. (Для цієї нації, яка зовні виступала за свободу шлюбу, заборона була «неофіційною».)

Покоління їхніх дідів і прадідів, однак, хотіло «схрещувати» свою «вищу кров», щоб «вивести» кращих магів. У ті часи заохочувалися інтернаціональні шлюби магів із союзними народами. Як наслідок, у магічних старших школах частка учнів із західною чи індійською кров'ю була вищою, ніж у звичайних старших школах країни. Лео був одним із прикладів, а ця учениця, на ім'я Еймі Акечі – іншим.

Як можна було зрозуміти з її слів, вона також брала участь у вчорашніх змаганнях зі швидкісної стрільби; це був другий день, коли вона була з Тацуєю. Окрім Міюкі, Хоноки та Шідзуку, Еймі була першою з дівчат, хто зробила крок назустріч Тацуї. Навіть він знайшов її веселою, легкою у спілкуванні людиною.

Коли дівчата швидко почали розмовляти, Тацуя вправно витягнув з кейса ПАВ, який приніс із собою. Швидко оглянувши його, він простягнув Еймі.

Невишуканий, п'ятдесятисантиметровий спеціалізований ПАВ у формі рушниці був для неї поганою парою. Навіть незважаючи на те, що більшість матеріалів, з яких він виготовлений, були легшими, ніж його реальний аналог, щоб їй не довелося турбуватися про віддачу, він все одно виглядав важчим за звичайний пістолетний ПАВ.

Еймі покрутила його, наче ковбой, і швидко підняла, цілячись у вікно.

— …Емі, ти в душі американка, чи не так? Не англійка?

— І ти теж, Міюкі! Я постійно кажу людям, що я не американка, — поскаржилася вона, хоча й з добрим гумором. — Моя бабця походить з родини, де кожен чоловік з часів династії Тюдорів мав право називатися лордом!

Усе ще в позі, вона заряджала ПАВ псіонами. Тацуя не бачив, як вона зняла зброю з запобіжника; це був дуже швидкий і точний рух. Навіть яскравий, хоча й не такий, як у Морісакі коли він швидко витягав зброю.

— Ну як?

— Хм… Скажімо так, я повністю розумію, що відчуває Шідзуку.

Здавалося, всі в команді першокласниць знали про пропозицію працевлаштування від спадкоємиці мегабагатого роду Кітаяма.

— Без проблем? — швидко запитав він.

— Жодних, все ідеально! — відповіла вона з посмішкою, опускаючи зброю.

Окрім рубінового волосся та очей кольору папороті, зовнішність Еймі справляла враження японського походження. Проте вона виглядала молодою для свого віку, а її невинна посмішка лише надавала її обличчю ще більшої молодості.

— Вона цього не усвідомлює, хм…? — пробурмотів він.

Еймі розгублено нахилила голову. Вона продовжувала посміхатися, в основному тому, що не знала, що він насправді сказав про неї.

— Я‑я маю ще дещо підправити. Можеш надіти ці навушники?

— Га? Нащо?

— Емі… справа не в тому, що ти рано встала, а в тому, що ти не могла добре спати минулої ночі, чи не так?

Навіть Еймі не змогла втримати посмішку від такого несподіваного висновку.

— …Звідки ти знаєш?

Тацуя мовчки кивнув на її розширені очі, перш ніж взяти з її рук ПАВ і покласти його на тюнінг‑машину.

— …Здається, ти навіть проникливіший за моїх батьків, — сказала Еймі покірним голосом, слухняно вдягаючи вимірювальну гарнітуру і кладучи обидві руки на сенсорну панель.

Коли на дисплеї прокручувалися виміряні значення, вираз обличчя Тацуї ставав дедалі похмурішим. Міюкі здавалося, що Еймі стає все меншою і меншою відповідно до того, як змінюється обличчя Тацуї.

— Ем, Тацуя? — сестра не запитала нічого конкретного, але він раптом підняв голову, примусив себе посміхнутися і почав масажувати скроні.

— Емі, ти часом не з тих, хто не користується звуковим снодійним?

— Чекай, ти теж? — запитала вона його.

Тацуя кивнув, його вираз обличчя став значно м'якшим.

— Ого. Дружок! Ага, хіба тебе це не лякає? З усіма цими дивними хвилями та іншим?

— Вони довели, що це не має негативного впливу на здоров'я, але… я згоден, вони не дуже добре відчуваються. Але якщо я дійсно не можу заснути з якихось причин, це інша історія. Особливо, якщо на наступний день у мене, скажімо, матч…

— Окееей, я розумію, — добродушно застогнала Еймі, не схоже на те, що можна було б почути від батьківської догани.

Тацуя не втримався і криво посміхнувся.

— Я трохи посилю зворотний зв'язок для тебе… Це може здатися трохи жорстким, але ти мусиш змиритися з цим. Ти ж не хочеш програти через те, що не виспалась?

— Прошу і дякую! Я впораюся з цим! Якщо я програю, я стану іграшкою для всіх інших!

Зауваження саме по собі нічого не означало, але вона почервоніла і поклала руки в дивні місця на своїх штанях для верхової їзди. Тацуя на секунду завмер на місці.

— Не те щоб я сумнівався в тобі, Міюкі, але… що ви двоє робите у твоїй кімнаті?

— Це‑це зовсім не так! — запротестувала його сестра. — Тацуя, я не зробила нічого такого, за що варто почуватися винною!

— Я зрозуміла… Твоя кімната – це безпечна зона, так?

— Емі! Припини навіювати моєму братові дивні ідеї!

У кімнаті запанувала незручна тиша.

“Це вимагатиме дуже різкої зміни теми”, — подумав він про себе, хоча й не був упевнений, заради кого саме це виправдання мало бути зроблене.

— …На щастя, це перший ранковий матч. Коли він закінчиться, подрімай до другого. Міюкі, вибач, що турбую тебе, але можеш піти підготувати капсулу?

— Так, Тацуя. Скоро вернусь.

Відправивши Міюкі за капсулою сенсорної депривації (закритим ліжком, яке повністю блокує звук, вібрацію та світло), Тацуя взявся за більш делікатні налаштування ПАВу.

***

Еймі виглядала трохи втомленою під час першого матчу, але зуміла виграти з трьома власними стовпами, що залишилися наприкінці. Виснажена гра дозволила їй міцно заснути, навіть не встигнувши поскаржитися на те, що було темно чи тісно.

Тепер Тацуя стояв у залі очікування. П'ятий матч – другий для дівчат Першої школи – ось‑ось мав розпочатися.

“Здається, недавно я вже щось подібне казав”, — подумав він. Але все одно не втримався і запитав:

— Шідзуку… ти справді збираєшся вийти в цьому?

— Так, а що? — відповіла вона, в її очах явно читалося, що з її вбранням щось не так.

Тацуя відчув, як починає боліти його голова.

У руйнуванні льодяних стовпів необхідно було захистити дванадцять льодяних стовпів, що стояли на твоїй половині поля площею дванадцять квадратних метрів, з риштування висотою три з половиною метри, намагаючись при цьому повалити або зруйнувати стовпи на полі твого суперника. Гравці використовували лише чисту магію дальньої дії. Жодному з них не потрібно було використовувати своє тіло.

Отже, одяг, в якому гравець прийде на змагання, не мав жодного значення. (За винятком одягу, який заважав би використовувати ПАВ.) Існувало лише одне правило щодо того, як одягатися: дотримання громадської пристойності. В результаті – і хоча він не хотів думати про це так, але це було неминуче – дівоче руйнування льодяних стовпів давно перетворився на показ мод.

Коли Канон виступала на другий і третій день основних змагань, вона була в спортивному вбранні, яке мало чим відрізнялося від звичайного одягу: короткі лосини, схожа на сукню кофта, що повністю їх закривала, шкарпетки, що доходили до стегон, і кросівки. Еймі обрала стиль вершниці: червона куртка для верхової їзди з білою кофтою з високим коміром, вузькі білі кюлоти, високі чорні чоботи і такий же чорний капелюх для верхової їзди.

Але це були костюми, які часто з'являлися на людях, і вони не були особливо кричущими. З іншого боку, одяг Шідзуку…

— Слухай, Шідзуку…

— Що?

— Ця фурісоде… не заважатиме?

Так, на ній було фурісоде – кімоно з довгими рукавами для юних дівчат.

— Все гаразд. Я зав'язую рукава на спині, — сказала Шідзуку.

Тацуя дивився, як вона вправно використовує шнурки на фурісоде, щоб заправити рукава назад. Плавність її рухів свідчила про те, що вона звикла носити японський одяг. І все ж, він змушений був подумки заперечити. Якщо їй треба було зав'язати рукава, то навіщо вона взагалі одягла фурісоде?

***

Не маючи багато часу до матчу, Тацуя відмовився від переконувань ще до його початку. До того ж якби Шідзуку сказала йому, що вона так вдяглася, щоб перейнятися духом матчу, то він все одно був би змушений відмовитися від своїх аргументів.

Обраний Шідзуку ПАВ – точніше, той, який Тацуя змушував її використовувати – був універсальним. Це дозволило б їй застосувати тактику, яка б збалансувала її сили між нападом і захистом.

Навіть Тацуя не використовував хитрощі та схеми кожного разу; насправді, він не розумів, що термін «хитрість» буде застосований до того, що він робив спочатку. Його робота полягала лише в тому, щоб дати гравцеві найбільш підходящі інструменти, а також запропонувати стратегію, яка б повністю ці інструменти використовувала. Якщо лобова атака була найефективнішою, то він використовував лобову атаку. І це був саме той випадок.

Коли Шідзуку з'явилася на сцені, натовп збурився у відповідь на її ефектну появу.

Однак вона проігнорувала все це з незворушним виглядом і підняла перед собою ліву руку, яка тепер була відкрита під рукавом.

Її ПАВ був такого ж типу, яким вона користувалася зазвичай: з консоллю, спрямованою до неї з внутрішньої сторони руки. Хоча серед жінок‑магів були більш популярні консолі, спрямовані назовні, використання більш «жіночних» консолей, спрямованих всередину, можна було б назвати лише вчинком, гідним справжньої леді. Однак у цьому випадку було дивно бачити Шідзуку з нею, враховуючи її звичайну стриманість, незворушний вираз обличчя та іноді безжальні коментарі.

Такі думки змусили б її вдарити його без жодного слова, якби вона їх почула. Відкинувши їх у куточок своєї свідомості, Тацуя, як і інші присутні, сфокусував погляд на моніторі.

З цього моменту…

…робота Шідзуку зводилась до того, щоб зосередитись на полі.

А Тацуя зосередився на ній.

***

— Міюкі… ти не залишишся з Тацуєю? — запитала Хонока, яка сиділа поруч з Міюкі, перед початком матчу. Міюкі чекала, але не на трибуні, а на місці, призначеному для гравців та персоналу.

Вона покинула Тацую якраз перед тим, як він зайшов до кімнати моніторингу першого матчу Еймі. Обидві дівчини грали за одну школу, тож для неї було б цілком нормально вболівати за однокласницю з кімнати моніторингу, але…

— Руйнування льодяних стовпів – це індивідуальний вид спорту. Ми з Шідзуку рано чи пізно зустрінемося, тож було б несправедливо підглядати за тим, що в неї в запасі, чи не так?

Втім, у неї було б достатньо можливостей побачити, на що здатна Шідзуку під час тренувань, адже навіть у Першій школі не було більше одного залу, де можна було б потренуватися перед змаганнями. Але Міюкі насправді намагалася сказати щось інше: можливо, це була турбота про Тацую; вона не хотіла відволікати його від підтримки гравця, з яким їй доведеться зіткнутися в майбутньому.

Шідзуку, ймовірно, теж висловлювала свої міркування, щоб не відволікати його. Хонока і Шідзуку були хорошими подругами і суперницями ще з початкової школи. До кінця середньої школи Шідзуку була найдостойнішою суперницею Хоноки, і навпаки. Ніхто з дітей у їхній громаді не міг зрівнятися з ними в магічному таланті. Вступивши до старшої школи і почавши серйозно вивчати магію, Хонока і Шідзуку сподівалися, що у них з'являться суперники, яких можна буде стимулювати, щоб змагатися з ними і вдосконалюватися.

Але водночас дівчат не полишала думка, що вони не зустрінуть нікого талановитішого за себе. У їхній школі та в інших школах не було інших дітей з Десяти головних кланів, хоча вони зустрічали молодь із Сотні сімей, Номерів. Але навіть серед них не було однокласників, яких вони могли б назвати гідними супротивниками.

Але під час вступних іспитів до старших класів їхнє самолюбство було вщент розбите.

Це зробила дівчина, яка стояла поруч з ними – дівчина, яка була просто надто вродливою.

Практичні оцінки Хоноки на звичайних іспитах були четвертими після Міюкі, Шідзуку та Морісакі, але, якщо не брати до уваги Шідзуку, Хонока не відчувала, що вона була гіршою за Морісакі. Темою їхнього першого іспиту були прості десятипроцесні заклинання. (Хоча назвати десятипроцесне заклинання «простим» дозволяв лише високий рівень таланту Хоноки.) Через недостатнє навантаження вона програла Морісакі лише у швидкості виконання заклинання. Виступаючи з більшою кількістю процесів і складніших заклинань, Хонока вважала, що вона явно краща за нього.

Але Міюкі була на іншому рівні. Її талант і реальні навички були настільки приголомшливими, що навіть заздрити їм здавалося безглуздим. Хонока могла б змиритися з цим, якби вона була безпосередньо пов'язана з одним з Десяти головних кланів. По суті, це була б очевидна причина.

…Принаймні, так подумала Хонока, коли вперше побачила Міюкі в кімнаті для складання вступних іспитів.

Вона несвідомо дійшла такого висновку через те, наскільки шокуючою та непереборною була магія Міюкі. За чотири місяці, що минули після початку навчання, це відчуття анітрохи не слабшало – навпаки, воно ставало все сильнішим, все очевиднішим. Хонока не думала, що навіть Шідзуку – попри те, що вона робила все у своєму власному вражаючому темпі – могла б використовувати звичайну магію, якби відчувала, що Міюкі поруч. Зрештою, Міюкі була настільки вправною, що коли її перевели з міражної битви для новачків на головну подію через її рівень майстерності, Хонока зітхнула з полегшенням, просто тому, що вони не змагатимуться одна проти одної.

Згадавши вступні іспити, думки Хоноки природно повернулися до того моменту, коли вона вперше побачила його.

Вперше вона помітила його насправді не під час тієї суперечки в день вступу. Щоправда, Тацуя врятував її, коли голова дисциплінарного комітету хотіла заарештувати її за використання магічної атаки проти Еріки та інших (що суперечило шкільним правилам), але насправді вона бачила його одного разу до цього. У день вступних іспитів, окрім Міюкі, Тацуя випадково опинився в одній групі з ними.

Зовні брат і сестра були не надто схожі, а Хонока не мала часу запам'ятовувати імена та прізвища кожного. Тож коли вона вперше побачила його, то не побачила в ньому брата Міюкі. Його результати практичних іспитів були середніми. Його швидкість, сила та охоплення не заслуговували на увагу – середні, або навіть нижчі за середні.

Але його магія була прекрасною.

Хонока не могла аналізувати магічні програми, як Тацуя. Вона також не володіла особливими чуттями для виявлення псіонів чи духіонів, як Мідзукі. Хонока просто добре володіла магією коливання світлових хвиль, що робило її чутливішою, ніж більшість інших магів, до шуму, створюваного світловими хвилями як побічного ефекту використання магії. Надмірні перешкоди та беззмістовні частини магічних програм змушували повітря вібрувати, а фотони в повітрі реагували на це і видавали своєрідний шум, подібний до шуму в спотвореному відеозаписі.

Вона не відчувала жодного з цих шумів від його магії. Це означало, що його магічні програми були ідеально складені – і що він використовував кожну краплину магічної сили для зміни подій. Його магія була витонченою, народженою з максимальним розрахунком.

Хонока вважала її прекрасною. Вона ніколи раніше не бачила магії, яка б так зачаровувала. І хоча магія Міюкі була такою приголомшливою, вона не могла забути його магію.

Тож коли вона побачила Тацую без емблеми з вісьмома пелюстками на лівих грудях у день вступу, вона відчула, що її зрадили. Саме тому вона відчувала таку безпідставну ворожість до нього та його групи.

“Чому він з ними?!”

“Чому він не з нами?!”

Хоноку охопила ірраціональна злість.

Це правда, що його швидкість, сила і охоплення були досить далеко від прохідного рівня, принаймні для учнів 1‑го курсу. Але їй здавалося, що він, здатний творити таку прекрасну магію, вчинив непрощенну зраду, задовольнившись роллю запасного, Бур'яна.

— …Хоноко, що з тобою?

Вона вирвалася зі своїх думок і озирнулася. Міюкі розгублено дивилася на неї, запитуючи. Їй, мабуть, здалося дивним, що Хонока поринула у власні думки посеред їхньої розмови.

— Я… ем… вибач! Нічого.

Якби хтось так вчинив з нею, вона б теж запідозрила щось недобре. Її обличчя почервоніло, і вона опустила очі з трьох причин: через те, що вона щойно зробила, через свій невиправданий гнів, і через те, що її гнів виник через те, що вона так багато думала про нього.

***

— Нарешті настала черга Кітаями…

— Схоже, цього разу вона використовує звичайний ПАВ.

Побачивши двох офіцерів, які тихо сиділи перед головним екраном, ніби проводили нараду, Судзуне, якій зараз було доручено обробляти результати змагань, що надходили один за одним з різних подій, зітхнула. Але навіть ця навмисно помітна демонстрація невдоволення ніяк не вплинула на них.

— Яка ж хитромудра схема буде цього разу?

— Хто знає? Може, він задумав відкритий бій просто тому, що знав, що ми чогось чекатимемо.

Маюмі та Марі продовжували дивитися на великий екран із зображенням стадіону для руйнування льодяних стовпів, наче маленькі діти, що згрупувалися навколо улюбленої телепередачі.

Судзуне здалася, зітхнула і повернулася до своєї роботи, не маючи нікого, хто міг би їй допомогти.

Ані Маюмі, ані Марі й оком не змигнули на одяг Шідзуку. Вони вже втретє брали участь у Змаганнях дев'яти шкіл, тож її фурісоде не надто вражало. Насправді, вони були трохи здивовані, що цього року вони бачили так мало кімоно з довгими рукавами. Мабуть, саме тому Шідзуку й обрала його – щоб не почуватися особливо незручно. Вона щороку приїжджала на змагання, тож була добре знайома з вбранням.

— О, о! Починається!

Вони вдвох наблизилися до екрана.

***

На стовпах, що стояли по обидва боки поля, замиготіли червоні вогники. Вони змінили колір на жовтий, потім на синій, а ще за мить…

Пальці Шідзуку затанцювали на консолі.

На її половині поля було дванадцять льодяних стовпів. Вона націлилася на них і спроєктувала на них магічну програму.

За долю секунди магічна програма її супротивниці врізалася в її поле.

Використання магії переміщення для повалення ворожих стовпів було популярною тактикою. На жаль, заклинання її суперниці не змогло навіть зрушити стовпи Шідзуку з місця.

***

— О, так це «Інформаційне підсилення», так?

Екран у головному наметі кожної школи мав опцію аналізу активованих заклинань. Він показував їхні типи та силу в кольорі, як на тепловізійному зображенні. Ця функція детально розповідала їм, якою була битва в кожний конкретний момент.

«Інформаційне підсилення» було антимагічною технікою, яка придушувала змінність інформаційних тіл в існуючому стані, беручи частину або весь їхній ейдос і копіюючи його в магічну програму. Після того, як ці властивості були скопійовані, програма могла запобігти будь‑яким магічним змінам, які могли б вплинути на ці властивості.

Зараз на екрані було показано, як заклинання переміщення, яке наклала суперниця, було зведене нанівець магією Шідзуку, яка посилила позиційну інформацію її стовпів: іншими словами, властивість льодяних стовпів «перебувати в цьому місці».

— Мушу сказати, що це досить проста тактика.

— Напевно, ти все ж таки мала рацію, Марі.

Судзуне, почувши їх, пробурмотіла:

— Не схоже, що він намагався придумати план, щоб перехитрити вас обох, — але вони обоє були надто захоплені поєдинком, щоб почути її.

— Звичайно, для мага з таким сильним магічним впливом, як Кітаяма, найпростішою тактикою було б використання «Зонного втручання», а не «Інформаційного підсилення».

— Наскільки я зрозуміла з учорашнього, у неї теж дуже великі можливості. Копіювання ейдосів для неї не буде проблемою. А оскільки вона хоче заблокувати конкретний тип заклинання, то «Інформаційне підсилення» буде ефективнішим.

На екрані спортсменка протилежної школи, яка знову застосувала заклинання переміщення, але воно було заблоковане так само як і перше.

І в той єдиний момент, коли атакувальна магія дала осічку…

…три льодяні стовпи супротивниці розкололися на частини одночасно.

— Що це було? Маюмі, ти бачила, що це було? — недовірливо запитала Марі.

Маюмі подивилася на неї, виглядаючи трохи невпевнено.

— Я можу лише здогадуватися по цей бік екрана, але… — хоча аналіз зображень відбувався майже в реальному часі, бути там і відчувати магію безпосередньо – це зовсім інше. — Я думаю, що це був «Резонансний розкол».

Коли магія була застосована до цілі опосередковано, на ній не з'являлося ніяких магічних ефектів. Їй потрібно було вирахувати заклинання, яке було застосоване, з навколишніх зображень.

— Я думаю, що вона застосувала заклинання коливань на землі у полі ворога, яке безперервно змінювало частоту вібрацій. Потім, коли заклинання створило звуковий резонанс зі стовпом, воно стабілізувало частоту, а потім посилило потужність, щоб створити стан фізичного резонансу.

— Я зрозуміла… Вона використала землю як середовище, щоб непрямо дістатися до стовпів іншого гравця, уникаючи будь‑якої антимагії. «Мінний генезис» Канон робить це, але це заклинання технічно більш складне. Я не можу сказати, хто з них вищий за класом!

— На пошук точок резонансу необхідний час, тому, мабуть, вона і вперлася в «Інформаційне підсилення». Цікаво, чи частотні маніпуляції – це її коник?

— Ага.

Вони обоє згадували безтипову магію Тацуї, за допомогою якої він переміг Хатторі, скрупульозно контролюючи частоти псі‑хвиль і створюючи конструктивні перешкоди. Ні в кого з них не було сумнівів, що техніка, показана на екрані, була скоріше інтерпретацією Тацуї, аніж особистою технікою Шідзуку.

***

“Це тобі від Шідзуку. Вона чудово нею користується.”

Тацуя кивнув сам собі, стежачи за своєю спортсменкою через монітор.

Противниця втратила вже чотири стовпи. Всі дванадцять Шідзуку все ще були на місці. Крива її біоритму, що відображалася на моніторі, показувала лише легку втому; вона трималася на рівні, який ніяк не впливав на використання магії. Не було жодних ознак того, що її стан погіршився, як у Еймі, через недосипання. Тож Шідзуку виконувала як «Інформаційне підсилення», так і «Резонансний розкол» так само гладко, як і очікувалося, якщо не більше.

Зрештою, здогадка Маюмі та Марі виявилася наполовину правильною, але й наполовину неправильною: «Резонансний розкол» був заклинанням, на якому спеціалізувалася мати Шідзуку. Як для старшокласниці, вона вміла використовувати його на дуже високому рівні ще до того, як об'єдналася з Тацуєю.

Однак оригінальний «Резонансний розкол» був двоетапним заклинанням. По‑перше, він постійно збільшував частоту прямо на цільових об'єктах. Потім, у момент, коли частоти цілі та заклинання збігалися – а саме тоді ціль чинила найменший опір зміні події, яка намагалася змусити її коливатися, – заклинання стабілізувало частоту і, по суті, вібрувало ціль до смерті.

При безпосередньому накладанні коливального заклинання на ціль, заклинатель міг намацати точки звукового резонансу завдяки ейдосам, що чинили опір впливу магічної програми. Однак при непрямому застосуванні заклинання заклинатель мав би оцінити, чи відбувається резонанс з ціллю іншими способами, чи ні.

Тацуя був тим, хто склав послідовність активації, щоб зробити це як магічний процес, а не покладатися на вимірювальний пристрій.

Шідзуку чудово використовувала це похідне заклинання «Резонансного розколу», яке додавало новий процес до вже знайомого їй заклинання. Вона продемонструвала рівень майстерності, який говорив про те, що вона досить багато практикувалася самостійно, поза шкільними годинами практики.

Коли черговий ворожий льодяний стовп розсипався, один з її власних був повалений.

Тацуя ясно розумів, що це була остання спроба її суперниці добитися чогось.

Її опонентка підсилювала цю атаку всією магічною силою, що була у неї. Вона, певно, усвідомлювала, що неминуче програє, і намагалася принаймні уникнути повної поразки.

Він відвернувся від екрана і на власні очі побачив віддалену спину Шідзуку.

Потік її псі‑хвиль був абсолютно стабільним.

Вона не виказувала жодних ознак хвилювання чи нетерпіння, продовжуючи захищати свої стовпи та атакувати ворожі.

Вона, мабуть, не йшла на цей бій з жадібною метою досконалої перемоги, тому те, як вона вела бій, вселяло в нього спокій.

І одразу після того, як суперниця Шідзуку провела свою останню, на повну силу, атаку, не в змозі чинити скільки‑небудь значущий опір…

…три останні льодяні стовпи дівчини посипалися на землю, наче крихкі вежі з піску.

***

Матч Міюкі був останнім у першому раунді. Чекати довелося з самого ранку, але частина часу припала на обід, тож вона, мабуть, не відчувала, що минуло так багато часу. Однак для Тацуї це був третій матч з початку дня, тож йому ніколи було чекати.

Міюкі і Тацуя були в кімнаті очікування для гравців. Хоноки та Шідзуку ніде не було видно. За обідом вони сказали, що вболіватимуть за неї з трибуни, тож, швидше за все, вже зустрілися з Ерікою та іншими.

На не зовсім заміну прийшли Ісорі та Канон, і навіть Маюмі та Марі, щоб підтримати брата й сестру.

“Це вже завелика компанія, але…”, — подумав він, трохи зітхнувши. Проте, звісно, він вирішив сказати дещо інше.

— Я радий, що ти прийшла підтримати нас… але хіба ти не маєш відпочивати, голово?

Диверсія під час півфіналу бойової дошки, що призвела до поранення Марі, на лікування якого знадобиться цілий тиждень, сталася лише три дні тому. Хоча магічне зцілення було ефективним, і вона могла продовжувати жити своїм звичайним життям, якщо не буде діяти бездумно, було зрозуміло, що відпочинок у ліжку був би кращим варіантом.

— Я всім кажу, що це несерйозно. Я ж не збираюся скакати чи носитися навколо. У чому проблема?

— Напевно… — сказав він, думаючи, що вона дійсно отримала серйозну травму. Натомість він повернувся до Маюмі. — Це нормально, що ти знаходишся далеко від головного намету, президенте? Хіба хлопці теж не грають свої матчі?

— З ними все буде нормально. Я залишила це Хандзо. Я все одно через місяць йду у відставку, тож не можу все робити сама.

Її міркування були правильними, але її мотиви, з іншого боку… Втім, вона не збиралася заважати проведенню заходу, тому подальші запитання не принесли б йому користі.

— Міюкі, в нас хороша команда підтримки, але не дозволяй цьому змусити тебе нервувати.

Він почув веселе пирхання, але вирішив його проігнорувати. Інші, напевно, вважали його надмірно турботливим, але його сестра завжди буде (і повинна) залишатися його сестрою.

— Зі мною все буде добре, — відповіла вона. — Ти ж зі мною, правда?

До того ж, коли вона дивилася на нього, її очі були сповнені щирої довіри, такі сигнали все одно ніколи б не вплинули на неї.

***

Коли Міюкі вийшла на сцену, публіка бурхливо зашуміла.

— Ну, це трохи дивує…

— Але їй дуже пасує. Ти так не думаєш, Канон?

— Я маю на увазі, дивно, наскільки добре вона виглядає.

Поки Тацуя слухав розмову Канон та Ісорі на задньому плані, він перевіряв, чи все гаразд з їхнім екраном. Він миттю впорався з налаштуванням, а потім подивився на Міюкі, раптом замислившись, що ж його так здивувало.

На ній була біла, без підкладки, сорочка в стилі кімоно і червона жіноча хакама. Її довге волосся було перев'язане білою стрічкою,

Так… власне кажучи, її зачіска була не зовсім правильною, але це був саме той образ, під який можна було б очікувати, що вона триматиме в руках вічнозелену гілку або дзвіночок замість ПАВу. Її краса і так була більшою, ніж будь‑хто міг собі уявити, але тепер, разом з одягом, вона переливалася особливою величчю. Хоча насправді це було за межами величі – прикметник «божественна» не був би перебільшенням.

— Бідна дівчина на тому боці. Думаю, вона зараз пригнічена.

— Вона, мабуть, не в силах нічого вдіяти. Навіть я, певно, трохи занервувала б на її місці… Чи в цьому і був сенс?

Голоси Маюмі та Марі, які він почув у себе за спиною, безумовно, призначалися йому, тому він обернувся і відповів їм.

Втім, його відповідь була у формі іншого запитання. Вони не були на одній хвилі.

— «Сенс»? — повторив Тацуя. — Я не думаю, що її одяг настільки незвичний для магічних обрядів.

— …Тацуя, твоя сім'я – шинтоїсти?

Та, хто запитував, здавалося, була збентежена більше, ніж він сам. Маюмі задала питання з ваганнями, в той час як Тацуя без жодних вагань похитав головою.

— Я б так не сказав, але ми все одно японці.

— Це точно… правда…

Побачивши, що Маюмі затинається і киває, Тацуя знову повернувся обличчям до екрана консолі, фактично поклавши край розмові.

Виправдання Тацуї мало достатньо сенсу, щоб їм було важко заперечити з принципових міркувань. Проте, якби хтось інший бачив усе, що відбулося сьогодні, він, безсумнівно, помітив би суперечність у його поведінці.

Він так опирався фурісоде Шідзуку, незважаючи на те, що це був японський одяг. Але тепер він не мав жодних сумнівів щодо вбрання своєї молодшої сестри, яке було притаманне храмовій служниці. Щось було виразно дивне в його сприйнятті.

***

Міюкі, яка навіть не підозрювала, що за лаштунками розігруються подібні сценки (що зрозуміло), зі спокійною душею чекала на початок матчу.

Фальстарт був серйозним порушенням правил. Вона добре усвідомлювала свою погану звичку запускати магію несвідомо, коли надто захоплювалася. Для неї час, який вона проводила в очікуванні перед матчем, мав бути використаний для того, щоб тримати себе в руках, а не для того, щоб налаштуватися проти іншого гравця.

…Звичайно, це надавало їй зовнішнього вигляду цілковитого спокою.

На стійках по обидва боки поля горіли червоні вогники. Міюкі розплющила очі і глянула на вороже поле прямо перед собою.

З аудиторії почулося зітхання. І не лише з однієї частини, а з різних місць – ні, з усієї трибуни. На диво, юні дівчата – більше, ніж хлопці – були зачаровані сильним сяйвом в очах Міюкі. Стадіон більше не був тут, щоб побачити матч. На жаль для суперниці, очі натовпу були прикуті до кожного руху Міюкі, який вона робила.

Вогні змінилися на жовті, а потім в ту саму мить, коли вони змінилися на зелені…

…інтенсивне псіонне світло охопило обидва поля: її власне та вороже.

А потім – поле розділилося на дві різні пори року.

Сторона Міюкі, вкрита сильним холодом.

Ворожий бік, вкритий мерехтінням гарячого повітря.

Всі льодяні стовпи ворога вже почали танути. З відчайдушним виглядом вона наклала охолоджувальне заклинання, але безрезультатно.

Сторона Міюкі переступила межу суворої зими і перетворилася на замерзлу тундру…

…в той час як ворожий бік вийшов за межі спекотного літа і перетворився на палюче пекло.

Але навіть це було лише частиною процесу.

Незабаром…

…крижаний туман почав огортати сторону Міюкі…

…а сублімована пара почала огортати ворожу.

***

— Це… це…? — застогнала Марі.

— «Інферно»…? — застогнала Маюмі, і обидва ці голоси Тацуя почув у себе за спиною.

Він відзначив про себе, наскільки вражаючим було те, що вони впізнали його, але не обернувся. Його очі сканували монітор і зображення спини Міюкі.

«Інферно» було коливальним заклинанням середнього радіуса дії. Воно розділяло цільову область, сповільнюючи коливання і кінетичну енергію всіх об'єктів в одній зоні, одночасно втягуючи всю залишкову енергію в іншу зону і нагріваючи її, таким чином підкоряючись законам термодинаміки: це було заклинання, яке обертало теплову ентропію назад.

Це заклинання іноді з'являлося на іспитах на отримання ліцензії мага А‑рангу і завдавало багато болю і страждань більшості екзаменованих, оскільки було надзвичайно складним заклинанням. Однак для Міюкі воно було легким.

Оскільки це було заклинання з обмеженою зоною дії, вона не боялася, що воно вийде за межі поля і порушить правила. Не було через що хвилюватися, але яким би простим не було заклинання, все одно слід було бути обережним. Тацуя пильно стежив за нею, готовий використати будь‑які засоби, щоб втрутитися, якщо щось станеться, навіть якщо це означало б, що її дискваліфікують.

Але і це, схоже, закінчувалося безглуздим занепокоєнням. Вороже поле досягло майже чотирьохсот градусів за Фаренгейтом. Льодяні стовпи були створені шляхом швидкого охолодження, і тому лід був шорстким, з великою кількістю бульбашок повітря всередині. Ці повітряні кишені розширювалися і почали створювати тріщини в ослаблених стовпах.

Раптом температура перестала зростати. За мить з центру ворожого поля прокотилася ударна хвиля.

Міюкі змінила заклинання на інше.

Заклинання стискало і випускало повітря. Так як льодяні стовпи ворога вже були в крихкому стані, кожен з них легко розсипався по землі.

***

Триста шістдесят гравців. Сімдесят два технічні працівники. Хоча деякі школи не привезли технічний персонал, загалом було більше чотирьохсот п'ятдесяти учасників з дев'яти шкіл. Хоча вечірка (або банкет) могла б підтримати таку кількість людей, вони, очевидно, не могли влаштовувати її кожного вечора.

Сніданок був у формі шведського столу, і люди йшли, коли наїдалися досхочу. Обід розносили в ланч‑боксах, щоб його можна було з'їсти в шкільних наметах, службових автомобілях або принести в готельні номери. На вечерю кожній школі було виділено один з трьох кафетеріїв на одну з трьох доступних годин. (Школи були розділені, щоб запобігти просочуванню будь‑яких стратегій.)

Вечеря була фактично єдиним часом в день, коли всі учасники з кожної школи могли зустрітися. Ця година була також часом для того, щоб поділитися радощами і прикрощами, пов'язаними з результатами їхніх матчів.

І сьогодні за обіднім столом Першої старшої школи було чітке розділення на радість і похмурість. Похмурість випромінювали першокласники, які були у кутку за столом. Радість випромінювали першокласниці, які були в іншому кутку столу.

І серед цих дівчат був самотній хлопець – Тацуя.

*

— Те, що зробила Міюкі, було неймовірно!

— Це називається «Інферно», так? Старшокласники були здивовані. Вони сказали, що навіть маги класу А мають проблеми з цим!

— Ти, як завжди, молодець, Емі! Хоча перший раунд був трохи напруженим.

— Твій одяг для вершників і рухи зі зброєю були просто супер!

— Шідзуку теж була супер! Її фурісоде була дуже красивою, і вона не давала нічого зробити суперниці. Це було так круто!

У змаганнях новачків з клаудболу, які закінчилися другим місцем, плюс ще одна людина, яка посіла шосте або вище місце, тож ці результати були просто чудовими. А от у змаганнях новачків з руйнування льодяних стовпів усі троє гравців пройшли до третього раунду, і після їхніх гарних результатів у швидкісній стрільбі всі гравці знову були у святковому настрої.

Турнір з руйнування льодяних стовпів складався з двадцяти чотирьох гравців, дванадцять матчів у першому раунді та шість – у другому. Вихід трьох гравців до третього раунду означав, що вони зайняли половину з шести найкращих місць для своєї школи.

Важко було сказати їм, щоб вони тепер трималися спокійно, адже вони були свідками дивовижного подвигу: коли одна школа посідає всі три місця в турнірі, вигравши всі матчі третього раунду. Старшокласники теж не надто хотіли робити їм зауваження, спостерігаючи за радістю дівчат.

— Шібо, та штука, яку використовувала Шідзуку – це ж варіація «Резонансного розколу», так?

Дівчина, яка запитала, була однією з першокласниць, за яких Тацуя не відповідав. Він знав її обличчя та ім'я, але не був з нею особливо близьким. Раптом відчувши на собі чийсь погляд, коли він їв у незручному мовчанні (він хотів пересісти на інше місце, але Міюкі не дозволила), він якось спромігся на нормальну відповідь.

— Вірно, — його відповідь була короткою, але голос все одно був м'якшим, ніж зазвичай. Вони всі разом були першокласниками, але вона була дівчиною з 1‑го курсу, з якою він зазвичай не мав змоги розмовляти. Йому вистачило самовладання, щоб не відлякати її.

Однак його міркування лише посилювали гамір.

— То це ти змінив програму активації?

— Заклинання, яке вона використовувала під час швидкісної стрільби, було чимось, що ти створив сам, так?

— І Шіба був тим, хто запрограмував «Інферно» теж.

— Я чула, що це Шіба придумав стратегію світлових спалахів для Хоноки!

Тацуя подумки здригнувся, не маючи часу відповісти на кожне запитання, але дівчата були в якомусь маніакальному стані. Святкова атмосфера була чудовою зміною темпу від напруженості подій, і ці надмірні компліменти були, в певному сенсі, співом дівчат власних дифірамбів, таким чином зміцнюючи їхню впевненість і позбавляючи їх від тривожності. Він розумів психологію того, що відбувається, тому прислухався до них, не маючи наміру псувати свято.

— Мабуть, добре… Може, якби до мене приставили Шібу, я б і сама змогла таке зробити.

Але це вже було занадто, і він не міг цього не помітити.

Проте, якби він був тим, хто докоряв дівчині за це, це б тільки погіршило ситуацію. Він обмінявся мовчазним поглядом з Міюкі, яка сиділа поруч.

— Нанамі, це не дуже гарно, що ти так кажеш.

Її м'який докір змусив ученицю зрозуміти, що її слова були критикою інженера, якого їй призначили.

Вона поспішно підвелася, її обличчя і рот говорили «о ні, ні, ні, ні, ні», коли вона озирнулася в пошуках свого старшого інженера, призначеного для неї. Після того, як інженер помітив, як вона посміхається і махає рукою, Нана швидко опустила голову на знак вибачення і з полегшенням сіла назад.

— Ах, це було близько!

— Нано, ти не можеш звинувачувати в недосвідченості свій ПАВ.

— Хі‑хі… Пробач.

Гучність розмови дівчат знизилася, але до обміну таємницями було ще далеко.

— Але завдяки Шібі я все одно мала більше сили, ніж завжди, — сказала Такіґава, дівчина, яка посіла третє місце у змаганнях зі швидкісної стрільби. Еймі театрально кивнула.

— А хіба налаштування ПАВу не є чимось на кшталт викриття всього, що є всередині тебе? Я трохи сумнівалася щодо інженера‑чоловіка… але тепер я така рада, що Шіба був призначений мені! Треба подякувати хлопцям за те, що вони дозволили нам його взяти.

На масове непорозуміння, яке вона викликала своєю невинною посмішкою, Тацуя міг лише сухо посміхнутися у відповідь.

На жаль, були й такі, хто не міг змиритися з такою сухою посмішкою.

— А? Агов!

З гучним брязкотом і стуком підвівся один з учнів.

Не обертаючись на голос, що намагався його зупинити, Морісакі підніс свою тарілку до віконечка обслуговування і вийшов з кафетерію.

***

Як не дивно, в той самий час у китайському кварталі Йокогами…

Меланхолійні, нервові обличчя оточували стіл з повним набором китайських страв – хоча цього було недостатньо для традиційного триденного харчування – інгредієнти набагато дорожчі, ніж ті, що були на столі старшокласників. Розкішні барвисті меблі, переважно червоного і золотого кольорів, здавалося, підкреслювали тривогу на обличчях присутніх.

— …Хіба Третя школа не мала б мати перевагу в змаганнях новачків?

Розмова велася англійською мовою.

— Ми навіть вибили з гри Ватанабе. І все ж таки тепер Перша школа має всі шанси стати переможцем, так?

В етнічному плані, однак, вони явно несли в собі риси змішаної європейської та азійської культури.

— Якщо фаворит виграє, ми, букмекери, будемо єдиними, хто програє.

— Цього року в казино було особливо багато гостей. Суми виплат недешеві, навіть для нас. Це може обернутися величезними збитками для бізнесу. Якщо це станеться…

Чоловіки подивилися один на одного з похмурими обличчями.

— …Тоді штаб‑квартира вичистить всіх тут, — один із чоловіків подивився на сувій, що висів у повітрі, на якому був зображений дракон, що кружляв у повітрі і ревів у золотих кольорах, а потім тихо продовжив: — Залежно від того, скільки ми втратимо, бос може навіть приїхати особисто, щоб зробити це.

Над усіма запала важка тиша.

— Якщо прийде тільки смерть, то це буде милість… — пробурмотів хтось у тиші.

Голос його тремтів від страху.

***

У магічних видах спорту гендерні відмінності не мали такого великого значення. Проте, беручи до уваги події, де фізичний стан відігравав певну роль, такі як бойова дошка та клаудбол, вони розділили хлопців та дівчат у змаганнях новачків цього року, щоб відповідати основним змаганням. З іншого боку, це означало, що це був перший рік, коли вони були розділені.

До минулого року вони були спільними. Вже існував поділ: хлопці змагалися в бойовій дошці та клаудболі, а дівчата – у менш фізично інтенсивних змаганнях з руйнування льодяних стовпів та швидкісної стрільби (деякі школи також мали тенденцію мати більше гравців чоловічої статі), тож раніше глядачам ніколи не доводилося розриватися між змаганнями для хлопців та дівчат, які проходили одночасно.

І все ж таки, змагання для хлопців та дівчат – які з них були більш популярними?

Більшість років, під час основних змагань, звичайні відвідувачі тяжіли до дівочих змагань, тоді як військові, поліцейські, пожежники та студенти університетів збиралися на змаганнях для хлопців.

…Щодо цьогорічних змагань новачків…

— Поглянь на всіх цих людей…

— Здається, на змаганнях хлопців ще є вільні місця.

Дві дівчини зі співчуттям дивилися на переповнену трибуну зі своїх абсолютно вільних місць учасників.

Це були Маюмі та Марі.

— Таке враження, що тут багато людей з університету… — сказала Маюмі, цього разу дивлячись на місця для запрошених.

— Вони, мабуть, не могли задовольнитися лише записами того, що сталося вчора, — погодилася Марі.

— Хіба можна їх звинувачувати?

— Гадаю, що ні. Ми ж теж прийшли сюди, щоб це побачити.

Для того, щоб зберегти справедливість умов для гравців, сьогоднішні матчі будуть зіграні у зворотному порядку, ніж вчорашні.

Це був шостий день турніру і третій день змагань новачків. Ось‑ось мав розпочатися перший матч третього раунду руйнування льодяних стовпів.

Маюмі поглянула на годинник, чекаючи на появу Міюкі Шіби.

***

Повернімося трохи назад.

Коли Тацуя і Міюкі прямували до зали очікування для руйнування льодяних стовпів, вони побачили двох учнів Третьої старшої школи, які стояли на їхньому шляху. Обидва були хлопцями. Один з них був дуже схожий на Тацую – зріст і ширина плечей майже збігалися – звісно, інший виглядав трохи краще. Другий був невисокого зросту. Проте він не справляв слабкого враження, можливо, через те, що його школа зосереджувалася на бойовій підготовці.

Ці двоє, схоже, помітили Тацую і Міюкі одночасно і почали йти прямо до них.

Більший з них почав розмову:

— Я Масакі Ічіджьо, першокласник Третьої старшої школи, — його тон був зухвалим, зважаючи на те, що вони бачилися вперше, але Тацуя не відчував, що це якось дивно чи неприємно. Масакі Ічіджьо мав певний стиль, хоч і грубуватий. Для нього здавалося природним брати на себе лідерство над іншими і поводитися відповідно, попри те, що він, як і Тацуя, був першокласником.

І його очі були спрямовані прямо на нього.

— Я Шінкуро Кічіджьоджі, теж першокласник Третьої старшої школи, — менший з них назвав своє старомодне ім'я ввічливим тоном, хоча і з викликом в очах.

— Тацуя Шіба, першокласник Першої старшої школи. Чого хочуть від мене Багряний принц і Кардинал Джордж перед матчем? — у цьому погляді не було злого умислу; навіть ворожість була б неправильним словом. Однак ставлення Тацуї було аж ніяк не дружнім.

Простіше кажучи, це звучало як неприхований бойовий дух. Тацуя, як і Масакі, відповів у своїй звичайній, трохи грубій манері цій людині, яку він бачив уперше. Враховуючи обставини, в яких він опинився, він відчував, що було б неввічливо демонструвати вдавану ввічливість до цієї пари.

— Що ж… я вражений, що ти взагалі знаєш про Джорджа.

— Тацуя Шіба… Я ніколи не чув цього імені. Але я його не забуду. Схоже, це геніальний інженер, чия кар'єра почалася на цих змаганнях. Я знаю, що неввічливо робити це перед матчем, але ми хотіли прийти і познайомитися з тобою.

— Я дуже вдячний, що геніальний хлопець, який відкрив один з фундаментальних Кардинальних кодів у віці тринадцяти років, вважає мене генієм… але це здається абсурдним.

Егоїстичне зауваження – він не скупився на слова. Але жодна зі сторін не спалахнула. Їхні наміри були зрозумілі, коли вони стали перед обличчям ворога.

— Міюкі, йди готуйся, — Тацуя не відводив погляду від них обох. Це займе трохи більше часу.

— Гаразд, — Міюкі вклонилася Тацуї, а потім пішла до зали очікування, навіть не глянувши на двох інших, ніби їх там не було. Її поведінка не виглядала навмисною, її ігнорування було цілком природним.

Масакі на мить глянув услід Міюкі, але одразу ж озирнувся на Тацую.

Тацуя, однак, сприйняв це як безпомилковий момент хвилювання і недосвідченості, і відчув себе дещо розгубленим.

— …Хіба у тебе скоро не буде власного поєдинку, Принце?

Масакі не намагався приховати свого занепокоєння, але йому знадобилася хвилина, щоб сформувати відповідь. Однак Кічіджьоджі відповів за нього.

— …Завтра ми гратимемо в коді моноліту.

Цей юнак виграв змагання зі швидкісної стрільби серед новачків, а Масакі був найперспективнішим кандидатом на перемогу в руйнуванні льодяних стовпів. Обидва ці аси разом у команді у коді моноліту – це, звісно, те, чого очікувала Перша школа.

— А ти?

Що значить «а ти?» він хотів відповісти, але часу було обмаль. Однобоко ввічлива відповідь могла б його роздратувати, тож він відповів так само двозначно.

— Не призначений.

— Ясно… Шкода. Я дуже хочу колись побитися з твоїми гравцями. І побити їх, звичайно.

“Ти хочеш битися?”, — здивувався Тацуя, але швидко виправився: Вони прийшли сюди саме для того, щоб побитися.

— Перепрошую, що забрав твій час. З нетерпінням чекаю на нову зустріч, — сказав Масакі, перш ніж Тацуя встиг відповісти Кічіджьоджі. Вони швидко пройшли повз нього.

“До кінця самозакоханий”, — подумав Тацуя. Але він не обернувся. Він просто попрямував до зали очікування, до Міюкі.

*

— Чого вони взагалі хотіли? — вийшовши з роздягальні, Міюкі насамперед заговорила про те, що сталося кількома хвилинами раніше.

— Може, вони нас перевіряли? У цьому немає особливого сенсу, але… — Тацуя замислився вголос, обираючи необразливий вираз. Поки вона перевдягалася, він простягнув їй ПАВ, який закінчив налаштовувати.

Матч уже скоро мав відбутися. Заклопотаність іншими справами могла бути тільки на шкоду. Тацуя хотів закінчити розмову, але Міюкі хихикнула і не змогла придушити багатозначну посмішку.

— Думаю, вони прийшли оголосити тобі війну, Тацуя.

Не те щоб він не розумів, до чого вона веде. Він і сам відчував, що вони затівають бійку. Але це здавалося йому дивовижним.

— …Ти мені не віриш, так?

Навіть з її перекошеним, надутим виразом обличчя, він не був переконаний.

— Ну, я маю на увазі… я навіть не гравець. Ці двоє вже за межами магічних шкіл. Магічний світ і так про них високої думки. Не думаю, що вони сприйматимуть мене як ворога.

Коли він сказав «сприйматимуть мене як ворога», він мав на увазі «сприйматимуть мене як рівного супротивника». Об'єктивно кажучи, він був на кілька рівнів нижче за них обох – настільки, що принаймні на перший погляд, навіть говорити про «рівні», які їх розділяють, здавалося самовпевненим. Тим не менш, вони, схоже, не знали його особистої біографії. Якщо мислити здоровим глуздом, було б безглуздо, якби Багряний принц і Кардинал Джордж вбачали в ньому суперника – принаймні, так вважав Тацуя.

Побачивши, що він справді так думає, а не просто скромничає, його молодша сестра зітхнула.

— …Тацуя, в цьому випадку недооцінка себе призведе до помилок у баченні того, як проходять змагання. По‑моєму, тобі варто спробувати подивитися на те, скільки уваги тобі приділяють і скільки неприязні люди відчувають до тебе – а точніше, до твоїх навичок і тактик.

Беззастережний протест був незвичним для Міюкі. Тацуя виявив, що його очі розширилися від несподіваного тиску та звинувачень.

***

Тричі Міюкі зачаровувала натовп своєю містичною красою, а кожну суперницю долала непереборною, майже божественною силою.

Тим часом на водному майданчику з бойової дошки ось‑ось мав розпочатися перший півфінальний заїзд серед дівчат.

Спортсменки вже були на старті. Серед них була і Хонока.

— Ммм…

— …

— Це, ну…

— …

— У сенсі, ну, знаєш…

— …

— Що з вами двома робиться? — роздратовано запитав Лео. Поки Еріка, затинаючись від хвилювання на трибунах, намагалася щось сказати, дивлячись на трьох гонщиць на стартовій лінії, Мідзукі просто сиділа на сидінні поруч з нею, ошелешено дивлячись на них.

— Я хочу сказати… хіба це не дивно? Всі гравці носять ці чорні окуляри.

— Еріко, це водні захисні окуляри, ясно?

Так – як і казали Еріка та Мідзукі, цього разу не лише Хонока, а й двоє інших носили темні захисні окуляри.

— Ну авжеж. Це найнадійніший спосіб обійти засліплювальну магію Міцуі, — відповів Мікіхіко. Це було настільки розумне припущення, що Еріка розсміялася, майже як від розчарування.

— …А чим ти не задоволена? — запитав Мікіхіко.

— Ну, це, певно, грає на руку Тацуї, розумієш? — сказала Еріка. — Гравці не користуються окулярами в бойовій дошці, бо вода, що розбризкується, заважає бачити. У них була причина, але вони вхопилися за окуляри лише тому, що вона одного разу застосувала заклинання спалаху… Є багато інших способів впоратися з подібним…

— Ти маєш на увазі, що цього разу Хонока спробує забризкати їх? — запитала Мідзукі.

Еріка незацікавлено кивнула.

Однак…

— Не знаю… Не думаю, що Тацуя зробить щось настільки просте, — додав Мікіхіко.

— …Може, ти й правий, — погодився Лео.

Еріку аж розпирало від цікавості.

*

Цього разу спалаху світла на старті не було.

— Вона стартувала пізніше?!

— Ні, вона прямо за ними!

Пройшовши пологими поворотами перед трибунами, Хонока увійшла в перший крутий поворот другою.

— Що?

Гонщиця, що лідирувала, взяла явно дивну траєкторію проходження повороту. Вона сильно сповільнилася і повернула через середину траси. Хонока, яка також сповільнилася, щільно пройшла по внутрішній стороні повороту, обійшла гонщицю, яка йшла довгим шляхом, і вийшла на перше місце.

— Що це було?

Зазвичай гонщики сповільнюються і тримаються внутрішньої частини повороту, або ж тримають швидкість і об'їжджають його ззовні. Сповільнитися настільки сильно і пройти поворот, коли ще залишилося багато місця зсередини, можна було назвати хіба що лінню.

— …Здається, я бачив тінь на воді.

На голос Лео Еріка різко примружилася і сказала:

— Знову вона!

Тепер гонщиці наближалися до великого, плавного повороту. Гонщиця, яку обігнала Хонока, сповільнилася більше, ніж зазвичай, і перед поворотом залишила забагато місця ззовні. В результаті її відрив від Хоноки збільшився.

— …О, то ось воно як, — кивнув Мікіхіко.

— Га? Що? — запитала Еріка.

— Я думаю, що Еріка мала рацію, — сказав він схвильованим голосом, забувши про свій звичайний емоційний дисонанс. — Тацуя намагався змусити інших гонщиць одягнути затемнені окуляри. Але не для того, щоб бризкати їм в очі водою, а для того, щоб вони не могли бачити темні місця.

— О! Я й не думала, що ілюзійну магію можна так використовувати!

— Так. Вона може керувати рухом своїх суперниць, просто роблячи місця яскравішими чи темнішими. Виходить, магія дійсно залежить від того, як ти нею користуєшся…

— …Ви двоє, здається, все зрозуміли, а я ні! — кисло поскаржився Лео.

Мікіхіко, загублений у власному маленькому світі, повернувся до реальності.

— Ой, пробач, пробач! Взагалі‑то, план Тацуї був…

***

— План Шіби був дуже простим. Вона робить воду світлішою або темнішою за допомогою магії світлових хвильових коливань. Їхні окуляри вже темні, а тепер все стає ще темнішим для них. Вони думають, що бачать край дистанції, де світлі частини перетинаються з темними, тому намагаються не заходити в темні частини. По суті, вона робить шлях для них більш вузьким, ніж він є насправді.

У головному наметі був Хатторі, який заміняв Кацуто. Кацуто пішов дивитися, як хлопці ламають льодяні стовпи, разом з Кіріхарою, який приєднався до них. Він уважно слухав пояснення Судзуне.

— Вони точно знають, що траса має бути ширшою, але плутаються, бо їхні очі бачать інше. І жоден спортсмен не може рухатись так швидко на вузькій доріжці, як на широкій. Він не може використати всі свої можливості. Це основна тактика.

— …Але хіба на Міцуі не вплине це також?

— Вона багато тренувалася для цього.

Відповідь на запитання Хатторі була дійсно простою.

— …Як правило, я відчуваю, що заклинатель просто думає, що це не вплине на нього.

— Вона, напевно, не могла залишити все як є. Шіба казав їй, що поле завжди однакової ширини, і що вона має відчувати його тілом, а не покладатися на очі.

Кіріхара застогнав.

— …Тобто це виглядає як хитрість, але на ділі все просто… Його характер – не єдине, що в ньому погане.

Судзуне голосно розсміялася.

***

Після завершення ранкових змагань намет Першої старшої школи був у стані цілковитого тріумфу. Вони виграли всі три матчі дівчат‑новачків з руйнування льодяних стовпів. Всі три місця у післяобідньому раунді були зайняті гравцями Першої школи. Хонока також пройшла до фіналу в бойовій дошці. Вони були схожі на армію, що впевнено йшла вперед, здобуваючи перемоги.

Десять першокласників, однак, не могли бути такими ж радісними. Зазвичай результати хлопців не сильно відрізнялися б від результатів дівчат, але через недоречну нетерплячість вони припускалися помилок, і ці помилки коштували їм матчів, викликаючи ще більшу нетерплячість і поспішність. Вони застрягли у замкненому колі.

Тим часом трьох дівчат з руйнування льодяних стовпів – Міюкі, Шідзуку та Еймі – та їхнього інженера Тацую викликали до конференц‑залу готелю, а не до головного намету.

— У нас не так багато часу, тож я швидко, — Маюмі була тією, хто покликав їх, і вона привітала їх сама. — Це вперше, коли одна школа зайняла всю фінальну лігу. Шіба, Кітаяма, Акечі, ви всі дуже добре попрацювали.

Троє були ввічливими, тихими і схвильованими відповідно, але кожна з них одночасно вклонилася, щоб подякувати Маюмі за її похвалу.

— Турнірний комітет має пропозицію щодо цього безпрецедентного випадку. Так як наша школа отримає однакову кількість балів незалежно від того, в якій послідовності ви троє посядете місця, вони хотіли б дізнатися, чи не хочете ви троє розділити перемогу порівну.

Вони обмінялися поглядами, а Тацуя цинічно скривив губи. Йому було байдуже, якими були виправдання турнірного комітету. Було очевидно, що вони просто намагаються полегшити собі життя.

— Я дозволю вам усім вирішити, приймати пропозицію чи ні. Але я не можу дати вам багато часу на роздуми, тому, будь ласка, обговоріть це зараз.

Очі Еймі почали неспокійно блукати на словах Маюмі. Вона добре розуміла, що її сила не дасть їй жодного шансу на перемогу ні проти Міюкі, ні проти Шідзуку. Вона вважала, що третє місце – це непогано, але тепер, коли з'явилася можливість виграти все – навіть поділити, – з психологічної точки зору було важче втратити цю можливість.

Міюкі подивилася на Тацую.

А Шідзуку – на Міюкі.

— Тацуя, що ти про це думаєш? Тобі, певно, було б важко, якби вони билися між собою.

“Ясно. Маюмі хоче владнати все спільною перемогою”, — подумав Тацуя. Це був, мабуть, найбажаніший результат для неї як для лідера команди.

Проте Тацуя не відчував необхідності ретельно обмірковувати такі речі. Він просто констатував факти, які знав.

— Відверто кажучи, з нинішнім станом Акечі, я вважаю, що їй більше не варто брати участь у матчах. Всі три її поєдинки були важкими. Я майже впевнений, що їй знадобиться більше однієї‑двох годин, щоб відновитися після цього.

— Ясно… Акечі, ти згодна?

— Е, ну… я вже думала, що мені, напевно, все одно слід було б програти до того, як все це сталося. Він має рацію. Я буду не в найкращій формі, так згідно його слів я вже вирішила… Шіба знає, в якому я стані, ліпше за мене, як‑не‑як.

У її голосі пролунав відтінок провини. Вона, мабуть, думала, що пристати на пропозицію турнірного комітету було б несправедливо. Здається, це було головною причиною її теперішньої розгубленості.

— Добре, — Маюмі співчутливо посміхнулася і кивнула, потім подивилася на Міюкі та Шідзуку.

— Я… — Шідзуку заговорила першою. — Гадаю, я хочу битися, — вона подивилася прямо в очі Маюмі, її власні очі були сповнені сильної рішучості. — Я не знаю, скільки ще разів мені випаде нагода серйозно позмагатися з Міюкі… Я не хочу втрачати цей шанс.

— Розумію… — Маюмі подивилася на підлогу і зітхнула. — Що ти хочеш робити, Міюкі?

— Якщо Кітаяма хоче зійтися зі мною в матчі, то я не маю причин їй відмовляти.

Маюмі була впевнена, що вона дасть таку відповідь – Міюкі була надзвичайно вольовою.

— Гаразд, тоді… Я піду скажу турнірному комітету, що Акечі вилетить, а Шіба та Кітаяма проведуть матч за перше місце. Він, мабуть, відбудеться після обіду, так що вам би варто швидше підготуватись.

Першим, хто вклонився словам Маюмі, був Тацуя. Коли він повернувся, щоб вийти з зали засідань, Міюкі та Шідзуку одразу ж вклонилися і пішли за ним, а Еймі, збентежена, опустила голову і вибачилась.

***

Цього разу глядацькі місця були переповнені. Після того, як на вивісках з'явилася інформація про те, що замість звичайного турніру з руйнування льодяних стовпів серед дівчат‑новачків відбудеться фінальна битва, комітет вирішив, що вона буде першою у другій половині дня, навмисно призначивши її на інший час, ніж всі інші змагання.

Місця для учасників змагань були так само переповнені, як і для звичайних глядачів. Тацуя був серед них, а Маюмі та Марі сиділи по обидва боки від нього.

Закінчивши налаштовувати ПАВи Міюкі та Шідзуку, Тацуя сів у крайньому задньому ряду місць, призначених для учасників змагань. Він не був на боці жодної з дівчат. Він сказав їм про це заздалегідь – разом з кількома словами підбадьорення для кожної.

Це могла б бути гарна історія, але Маюмі зруйнувала її.

— Але ж ти насправді обрав би Міюкі, чи не так? — запитала вона з насмішкуватою посмішкою. Здавалося, вона ставала ще злішою поруч з ним.

— Так, — частково це, звичайно, було пов'язано з тим, що вона дратувалася, коли він погано реагував на подібні речі.

— …Тобі не знадобилося багато зусиль, щоб визнати це, — зітхнула Марі. Її зітхання ставали звичним явищем. Вона прикидалася злою, але її справжня натура була значно доброчеснішою, ніж у Маюмі… ну, можливо. — Ти знаєш, що означає термін «комплекс сестри»?

— Я не розумію, як вболівання за власну сім'ю в матчі може бути комплексом сестри, — це був вагомий аргумент, але цілком зрозумілий. Це теж починало ставати звичним.

Але Маюмі та Марі, схоже, вчилися.

— Боже, ти це чула, Марі? Він перейшов в оборону.

— Так. Йому дуже погано. Може, він ніколи від цього не вилікується.

Цього разу їхня звичайна схема знущань над однокласниками була іншою. Вони фальшиво перешіптувалися, а він був просто між ними, явно в межах чутності. Тацуя зітхнув. Навіщо вони це робили?

*

Сценка Тацуї в антракті на трибунах була нічим іншим, як перепочинком перед тим, як піднялася фінальна завіса. Наче на доказ цього, щойно двоє спортсменок піднялися на головну сцену, натовп затих.

Дві дівчини стояли обличчям одна до одної, а між ними було поле. Одна в білому кімоно без підкладки та червоній хакамі, що проглядалася наскрізь. Інша – у світло‑блакитному фурісоде, від якого віяло прохолодою.

Міюкі не зав'язала волосся назад, а Шідзуку – рукава. Довге волосся і рукави фурісоде розвівалися на літньому вітрі.

Вони створювали задушливу тишу.

Обидві були готові до бою, але спокійні та зібрані; їхній дух не був божевільним від бою. Зрештою, лише магія могла зіграти свою роль у цій грі.

Загорілися стартові вогні.

І в ту мить, коли вони змінили колір і стали сигналами до початку битви…

…два заклинання спрацювали одночасно.

На поле Шідзуку напала спека.

Її льодяні стовпи, однак, вистояли.

Це було «Інферно», його теплова хвиля підвищила температуру в усій області. Але вона була відбита її власним «Інформаційним підсиленням», яке заблокувало зміни температури всередині стовпів.

Гуркіт у землі атакував поле Міюкі.

Але вібрації були придушені ще до того, як увійшли в резонанс.

Власне заклинання Міюкі досягло ворога як на поверхні, так і під нею: заклинання із зоною дії, яке придушувало коливання і рух у її власному полі.

Кожна намагалася досягти льодяних стовпів суперниці, змінюючи події та одночасно блокуючи заклинання іншої. Це була битва, яку похвалили б професіонали і захопилися б знавці; їхні сили були рівними – або так здавалося.

Дві дівчини, схоже, так не вважали.

“Мені не дістати…! Вона така сильна!”

«Резонансний розкол» Шідзуку було повністю заблоковано. Проте теплова хвиля Міюкі все ще покривала її поле.

Антимагічне заклинання «Інформаційне підсилення» блокувало перезапис інформації на основі магії для цільових об'єктів. Заклинання Міюкі перетворювалося на фізичну енергію; «Інформаційне підсилення» не могло усунути ці ефекти. Шідзуку могла заблокувати магічне нагрівання самих льодяних стовпів, але це було лише питанням часу, коли вони почнуть танути просто від тепла, що зараз витає в повітрі.

“А як щодо цього?!”

Ліва рука Шідзуку, закрита ПАВом, занурилася в праву манжету.

Коли вона витягнула руку, то тримала в ній спеціалізований ПАВ у формі пістолета.

Це був козир, який дав їй Тацуя.

Вона направила його дуло на перший ряд ворожих колон і натиснула на спусковий гачок.

Коли вона побачила, що ліва рука Шідзуку тримає пістолетний ПАВ, Міюкі відчула тривогу.

“Використовує два ПАВи одночасно?! Ти навчилась цьому, Шідзуку?”

Використання декількох ПАВів було особливою технікою її брата – і вона була достатньо просунутою, щоб називатися особливою в усіх сенсах цього слова. Тацуя заохочував Міюкі навчитися контролювати кілька ПАВів одночасно, але вона відмовлялася, кажучи, що не може цього зробити. Вона вважала, що ще зарано пробувати цю техніку, оскільки вона вимагала абсолютного контролю над псіонами. Її магія мала тенденцію виходити з‑під контролю; намагатися перехопити особливе вміння брата було занадто для неї.

Однак зараз, прямо перед нею, Шідзуку тримала в руках другий ПАВ. Коли вона закінчила його запуск, ніяких перешкод для псіонного сигналу не з'явилося.

Лише на мить магія Міюкі припинилася. Вона була на безперервному циклі, але зараз вона призупинилася.

Саме тоді до неї полетіло друге заклинання Шідзуку.

*

— «Фононний мазер»?! — вигукнула Маюмі.

Тацуя знову був щиро вражений тим, що вона знала про це заклинання.

З передньої лінії стовпів Міюкі піднялася біла пара. За три матчі до цього вона не дозволила жодному супернику торкнутися жодного з них – у магічному сенсі, – але тепер вони зазнали справжньої атаки, вперше зазнавши пошкоджень.

«Фононний мазер» – це було вдосконалене коливальне заклинання, яке підвищувало ультразвукові частоти до квантового рівня, тим самим змушуючи їх перетворюватися на теплові хвилі.

Таку тактику Тацуя рекомендував Шідзуку, щоб перемогти Міюкі… але вираз його обличчя був похмурим. Не тому, що Міюкі виглядала так, ніби програє.

А тому, що він зрозумів, що, зрештою, це не зможе перевершити її.

*

Тривога Міюкі тривала лише мить.

Після того, як Шідзуку відправила своє нове заклинання, вона також змінила своє.

Пара перестала підніматися від льодяних стовпів Міюкі – вона перестала сублімуватися. Однак вона не заблокувала ультразвукову атаку, яка постійно перетворювалася на теплові хвилі. Натомість вона почала використовувати охолоджувальну магію, щоб переохолодити тепло, яке випромінював «Фононний мазер».

В ту ж мить поле Міюкі вкрилося білим туманом. Він почав повільно насуватися в бік Шідзуку. Міюкі зрозуміла, що інша дівчина збільшила перешкоди на своєму «Інформаційному підсилювачі». Але на жаль…

“Вибач, але цього недостатньо, Шідзуку.”

Туман, що насувався, був холодною хвилею. Вона змінювала температуру повітря, а заклинання Шідзуку перешкоджало виклику заклинань. Це нічого не дасть проти атаки Міюкі.

*

Марі застогнала.

— …Це… «Ніфльгейм»…? Що це за казковий світ…?

Тацуя і сам неабияк співчував їй, але нічого не сказав.

Широкомасштабне охолоджувальне заклинання «Ніфльгейм». Заклинання, за своєю природою, рівномірно охолоджувало цілі в певній зоні, незалежно від їх питомої теплоємності або фази. Однак воно мало прикладне застосування: створювало великі зони прохолодного повітря, наприклад, алмазний пил, частинки сухого льоду, а іноді навіть туман рідкого азоту. Потім цим повітрям можна було штурмувати мішень.

А тепер його потужність була доведена до максимального рівня.

Хмара рідкого азоту увійшла в поле Шідзуку і на його краю зникла.

Потім краплі рідкого азоту почали прилипати до одного боку стовпів Шідзуку – з боку, оберненого до Міюкі. Біля їхніх основ почали з'являтися калюжі.

Міюкі відпустила «Ніфльгейм» і знову активувала «Інферно».

До стовпів було застосовано «Інформаційний підсилювач» Шідзуку, але стовпи вже давно стояли там. Його не було застосовано до нових речовин, прикріплених до них.

Екстремальне підвищення температури перевершило ефект охолодження, і рідкий азот миттєво випарувався.

Тоді швидкість його розширення збільшилася в сімсот разів.

З гучним гуркотом льодяні стовпи Шідзуку враз зруйнувалися. Чи був цей гуркіт від падіння колон, чи від того, що їхні основи були підірвані, чи від самого парового вибуху?

Поверхня стовпів розлетілася на шматки, про що свідчить сила вибуху.

Це видовище, мабуть, ошелешило суддю – йому знадобилася мить, щоб оголосити про кінець матчу.

***

— Вітаю з перемогою, Хоноко, — сказала Шідзуку, коли вона поверталася до своєї кімнати, щоб переодягнутися після медичного огляду після перегонів.

— Дякую… Шкода, що ти не виграла, Шідзуку.

— Так… це відстій.

Її голос був настільки монотонним, що її зауваження могло б змусити інших засумніватися, чи справді вона так думала, але Хонока була її подругою ще з початкової школи. Вона не могла помилитися в тому, що насправді відчувала Шідзуку.

— Шідзуку… — Хонока взяла подругу за голову, яка була трохи нижчою за неї саму, і притулила її до грудей.

Шідзуку дозволила їй це зробити, її руки бовталися по боках.

— Я ніколи не думала, що зможу перемогти.

— Ох…

— Але мене повністю розчавили.

— …

— Це жахливо, Хоноко…

— …Мені шкода.

Так минуло кілька хвилин.

— …Дякую. Я вже в нормі, — нарешті сказала Шідзуку, відриваючись від неї. На її обличчі не було й сліду сліз.

— Ти в порядку…? Хочеш піти випити чаю? Я трохи зголодніла.

— …Ага.

— Добре. Піду перевдягнуся. Я на хвилинку.

Весела поведінка Хоноки змусила Шідзуку кивнути і посміхнутися, і трохи зніяковіти.

*

Не встигли вони переступити поріг чайної, як Хонока зупинилася на місці. Хтось прийшов сюди першим. Її очі зустрілися з очима Міюкі.

Вона не могла просто розвернутися і піти, але й не могла просто сісти з нею, як вона зазвичай робила. Час був такий поганий, що їй хотілося плакати.

— Вітаю з перемогою, Хоноко.

Усміхнене обличчя Міюкі було блискучим, як завжди, але цього разу воно здавалося якимось штучним. Схоже, що не лише Хонока не могла робити щось, як зазвичай, хоча в її випадку це не було такою великою проблемою.

— Хоноко, вітаю з перемогою.

Не гаючи ні хвилини, Тацуя своїм звичним тоном врізався в неприємний настрій. Залишити Хоноку стояти там або змусити її насильно посміхнутися – це тільки погіршило б ситуацію, але він не дав їй на це часу. Звісно, цей вчинок ненавмисно відрізав Хоноці шлях до втечі.

— О! Ем, дякую…

Настрій у приміщенні не поліпшувався, але й не погіршувався. Але зламати його змогла Шідзуку.

— Тацуя, можна з тобою посидіти?

— Звісно. Сідайте, — сказав він, підводячись і обходячи навколо порожнього стільця, коли Міюкі з чашкою і блюдцем у руках пересіла з місця навпроти нього на сусіднє.

— Прошу.

— Дякую.

Не вагаючись, Шідзуку сіла на місце, яке звільнив Тацуя і яке тепер було навпроти Міюкі. Так само на старому місці Міюкі тепер сиділа почервоніла Хонока. Підкликавши офіціантку, що проходила повз, і замовивши тістечка для Хоноки та Шідзуку, Тацуя знову подивився на них обох.

— Давай відсвяткуємо закінчення фіналу, гаразд? Я пригощаю.

— Що? Ти впевнений?

— …Звучить непогано.

Хонока завагалася, але Шідзуку зрозуміла, що відбувається, і кивнула, не виявляючи зайвої стриманості. Тацуя намагався її заспокоїти. Хонока зітхнула, побачивши, що її друзі помирилися швидше, ніж вона думала, а потім нарешті знову почала думати про себе.

— Хм, ну… — сказала вона.

— Так?

— Ну, це все завдяки тобі, що я виграла! Дуже тобі дякую!

Коли вона почала думати про це, то зрозуміла, що досі не подякувала Тацуї за перемогу. Це викликало у неї ще більше внутрішнього сум'яття, ніж раніше, але вона зуміла не спіткнутися об слова вдячності.

Тацуя злегка посміхнувся і кивнув.

— Я зробив лише трохи.

Він не став прикидатися скромником і відмовлятися від її подяки; він не хотів робити з цього велику подію. І він знав, що Хонока не намагатиметься оскаржити це «трохи», тому що вона знала, що він мав на увазі під цією посмішкою.

Тацуя перевів погляд на Шідзуку, його посмішка зникла.

— Я думаю, що маю вибачитися, Шідзуку.

— Га? — Шідзуку озирнулася на Тацую з таким виразом, ніби не розуміла, що він має на увазі.

— Я маю на увазі, що, може, кінцевий результат і був неминучим, але той матч мав пройти краще… Це було поганим рішенням з мого боку. Думаю, освоїти «Фононний мазер» за два тижні – забагато для тебе.

— О, це… Ні, це зовсім не твоя провина, — сказала вона, рішуче похитавши головою. Вона не знала, чому він вибачається. — Якби я не мала цього, я б навіть не змогла контратакувати. Це моя провина, що я цього не навчилась. Я маю просити у тебе вибачення. Якби я справді був на висоті, це був би кращий матч. І перед тобою, Міюкі, я теж вибачаюся за те, що не була сильною суперницею.

— Це неправда. Я дійсно здивувалась, коли ти це зробила. Спершу у тебе було заклинання такого високого рівня, а потім ти почала використовувати одразу кілька ПАВів.

Після того, як Міюкі посміхнулася Шідзуку і похитала головою, та жартівливо глянула на Тацую.

— Тацуя, ти не шкодував жодних зусиль, щоб перемогти мене, чи не так?

На це питання було досить складно відповісти, і Тацуя не одразу знайшов відповідь. Але врешті‑решт, все, що вийшло, було лише виправданням.

— …Я робив для вас обох усе, що міг.

Міюкі знала, що це була правда, навіть якщо це була відмовка. Але з огляду на те, що вона насправді відчувала, відповідь її не задовольнила.

— Боже… Можна було б подумати, що ти можеш бути хоча б упередженим стосовно власної сестри.

— Та годі тобі. Якби я був до тебе поблажливішим, ти б розлютилася набагато більше.

У решті світу дівчинка, яка скаржиться друзям на свого старшого брата, була б цілком природною річчю. Але Міюкі робила це вкрай рідко, і це викликало посмішки не лише у Тацуї, який сперечався, а й у Хоноки та Шідзуку.

***

Це був сьомий день чемпіонату і четвертий день змагань новачків.

Сьогодні мав відбутися відбірковий раунд‑робін (коли кожен гравець грає з кожним суперником) з коду моноліту для новачків. Однак, попри те, що це була головна подія, увага глядачів була прикута до шоу, яким була міражна битва.

Міражну битву проводили виключно дівчата. Костюм включав барвистий комбінезон, легку мініспідницю, жакет без рукавів і жилетку. Це стало модним показом (косплей‑подією?), так само, як і руйнування льодяних стовпів, хоча в ньому було інше відчуття ефектності.

Зрештою, це були молоді дівчата, які стрибали в повітрі в цих костюмах. Якби існував магічний спортивний рейтинг «розкішних», він би очолив список. Звісно, через це вона привертала інтерес (а точніше, дуже пильну увагу) чоловічої частини шанувальників.

Проте… якщо Тацуя нічого не надумував, то цього разу інтерес був трохи завеликий. Погляди не були пристрасними чи одержимими сексуальністю. Ні, вони були пронизані колючками і сповнені ворожості.

— …Гадаю, ти справді тугодум, коли справа стосується тебе самого, — дражливо сказала дівчина до Тацуї. Це був гравець, що щойно закінчив підготовку до першого матчу.

— Я не буду заперечувати, що я тупуватий… але ти ж розумієш, Сатомі?

— Звичайно!

Її звали Субару Сатомі, і вона навчалася в 1‑D класі Першої старшої школи. Звичайно, вона була ученицею 1‑го курсу. Сатомі було її прізвищем, попри його поширеність як імені; Тацуя і Субару не були настільки близькими, щоб розслаблено спілкуватися.

— На тебе всі дивляться, Шібо.

Вона трохи нагадувала йому Марі, зокрема тим, що вона здавалася більш популярною серед представників своєї статі, ніж серед протилежної. В іншому, вони лише трохи нагадували одна одну, і фізично вони були б зовсім різними, якби опинилися поруч.

Розглянемо, наприклад, якщо одягнути їх обох у смокінги. Марі була б красунею в чоловічому одязі, а Субару грала б роль «гарненького хлопчика» в театральній постановці. Напевно, на цьому враження, які вони справляли, розходилися. Субару багато в чому говорила і поводилася як пацан, можливо, тому, що усвідомлювала це, хоча не була грубою, невихованою чи ще чимось подібним. Крім того, вона мала дуже гостру проникливість, як вона демонструвала зараз.

— Завдяки тобі ми посіли всі перші місця у швидкісній стрільбі та руйнуванні льодяних стовпів. Розумні люди розуміють, що велику роль у цьому відіграло оптимізоване програмне забезпечення, і їм, мабуть, цікаво, хто був той інженер, який робив ці коригування.

— …Неважко подивитися, хто з інженерів за що відповідав…

— Саме так. Інші школи починають боятися тебе, Шібо.

Якщо Субару мала рацію – а він не мав можливості це заперечити, – то ситуація складалася для нього не найкращим чином. Змагання це чи ні, але його змушували робити буквально все, що він робив у своєму житті, не будучи до цього повністю підготовленим. Але він вважав, що так влаштований світ.

Проте цього разу він виявився надто непідготовленим. За всіма правилами, Тацуя Шіба не повинен був опинитися в центрі уваги, поки не закінчить старшу школу.

— Гаразд… Може, мені вдасться вирвати перемогу і за допомогою цього маленького подарунка. Чесно кажучи, я не думаю, що зможу програти відбіркові змагання з таким пристроєм.

Вони зупинилися перед дверима, що вели на поле. Субару підняла праву руку, і її браслет виблискував у променях ранкового сонця. Вона зухвало посміхнулася через плече.

Тацуя показав їй великий палець і попрощався з нею. Як вона сама сказала, вона, мабуть, пройде відбірковий тур – за допомогою ПАВу, який він налаштував. Він волів би не виділятися, але також не міг викластися на повну. Можливо, він міг би, коли тільки‑но став учнем 2‑го курсу, коли його звали Бур'яном, і тільки одна конкретна людина дійсно очікувала від нього чогось, але не тепер.

Маюмі та Марі спеціально відібрали його для участі в Змаганнях дев'яти шкіл. Кацуто підтримав їхнє рішення. Хатторі проковтнув свою гордість і порекомендував його, а Кіріхара безстрашно став піддослідною мишею. Хонока, Шідзуку та інші гравці покладали на нього свої надії. А ще… Міюкі беззастережно вірила в нього і віддавала йому всю свою підтримку.

Людські зв'язки, що виникли одного разу, було важко зруйнувати навіть йому.

***

Міражна битва мала б складатися з шести відбіркових матчів, у кожному з яких брали участь по чотири людини. Шестеро переможців мали провести один фінальний матч.

Цей захід мав найменшу кількість матчів у Змаганнях дев'яти шкіл, але це не означало, що навантаження на гравців було меншим.

Матчі складалися з трьох сетів по п'ятнадцять хвилин, що робить їх найдовшими за часом на змаганнях. З п'ятихвилинною перервою між періодами загальний час матчу міг сягати однієї години. Хоча руйнування льодяних стовпів та код моноліту не мали часових обмежень, вони були на порядок коротшими за це.

До того ж під час матчу гравці постійно використовували магію переміщення, щоб пересуватися в повітрі. Дехто порівнював навантаження на гравців з марафоном.

І це при тому, що на кожного гравця припадало по два матчі на день.

З точки зору витривалості, ця гра була більш суворою, ніж клаудбол та код моноліту. Через це, зважаючи на виснаження гравців, між відбірковими матчами та фіналом був великий інтервал, що ще більше виділяло сам вид спорту.

Перші матчі починалися о 8:00 ранку. Було два окремих поля, тому відбіркові матчі закінчувалися опівдні.

Фінальний матч розпочинався о 19:00, що робило його єдиною нічною подією на змаганнях.

Зовні, через перенапруження гравців, здавалося, що краще було б розділити відбіркові матчі та фінал на два окремі дні, але була одна вагома причина для одноденного розкладу.

Міражна битва полягала в тому, що гравці били палицями по голографічних сферах, спроєктованих у повітрі. (Формально кажучи, сфери були стереоскопічними; сучасна технологія повітряної візуалізації кардинально відрізняється від голографії в тому, як вона створює зображення.) Це означало, що фальшиві зображення, які ширяли на висоті дев'яти метрів у повітрі, мали бути чітко розрізнюваними, інакше захід не спрацював би, що робило його непридатним для гри під яскравим сонячним промінням середини літа. У ясні дні на третю пару матчів, яка гралася ближче до полудня, дирижаблі розгортали сонцезахисний екран і тому подібні речі.

Характерні риси цього виду спорту сприяли тому, що гра відбувалася вночі.

Щоб промені світла, які проєктували віртуальні зображення зі стереоскопічних проєкторів, не блокувалися тілами гравців, їх розмістили на верхівках світлових стовпів, що оточували поле по колу; саме ці стовпи говорили про те, що захід був розроблений з урахуванням нічної гри.

***

Після завершення других матчів – Хонока і Субару, як і планувалося, пройшли кваліфікацію, – Тацуя повернувся до свого номера, щоб подрімати. Двоє гравців пішли до своїх номерів і теж висипалися, оскільки було вкрай важливо відновити витривалість перед фіналом цього змагання.

Як інженеру, Тацуї не потрібно було відпочивати тілом, але це, безумовно, був хороший вибір, щоб заспокоїти нерви. Він дуже хотів скористатися капсулою сенсорної депривації, але вони були пріоритетними для гравців, тому він вирішив просто закрити світлонепроникні штори у своїй кімнаті і прилягти.

Третій матч міражної битви мав би проходити прямо зараз. Йому пощастило, що він потрапив і на перший, і на другий. Різниця була лише в одну годину, але однієї години було більш ніж достатньо, щоб суттєво повпливати на те, скільки витривалості та ментальної енергії він відновить.

Він хотів, щоб Міюкі теж провела ранній матч у відбіркових змаганнях, але це не було чимось, що він міг контролювати. Він вирішив, що немає сенсу думати про це, і обірвав цей хід думок.

Чесно кажучи, він не був фізично втомлений. Він не міг змусити себе заснути, тож замість цього просто дозволив своєму розуму блукати, відволікаючись на що завгодно.

Коли він лежав у ліжку із заплющеними очима, його думки перескочили до вчорашнього ранку.

Масакі Ічіджьо та Шінкуро Кічіджьоджі – вони були його ровесниками, але обидва були геніями, які вже мали стійку репутацію в магічному світі.

Масакі Ічіджьо… Три роки тому, під час вторгнення Нової совєтської республіки на Садо, яке відбулося одночасно з вторгненням Великого азійського альянсу на Окінаву, він у віці тринадцяти років потрапив на лінію оборони як солдат‑доброволець. Як маг, він був ветераном бойових дій, який разом з нинішнім головою своєї сім'ї, Ґокі Ічіджьо, знищив чимало ворогів своїм заклинанням «Розрив».

Незважаючи на те, що сама битва була невеликою («совєти» все ще заперечували свій зв'язок зі збройним угрупуванням, яке вторглося на Садо), його подвиги принесли йому титул Багряного принца Ічіджьо. («Багряний» – це прізвисько на знак поваги до того, хто здобув перемогу, незважаючи на те, що був вкритий кров'ю ворогів і союзників – воно означало, що він був заплямований кров'ю, а не кровожерливий.)

Шінкуро Кічіджьоджі… Він був геніальним магом, який відкрив один з теоретичних Кардинальних кодів, також у юному тринадцятирічному віці. Його прізвисько «Кардинал Джордж», яке поєднувало його ім'я та відкритий ним код, було настільки відомим, що про нього знав кожен дослідник, який вивчав теорію магічних програм.

Те, що вони вступили до однієї школи в одному році, було збігом, що межує з несправедливістю. Удвох в одній команді у коді моноліту вони були б непереможні, принаймні, серед новачків.

“Не повезло команді Морісакі”, — співчутливо подумав Тацуя, хоча це зовсім не було його проблемою.

Якщо і був один плюс…

“…то це те, що «Розрив» має ранг А за летальністю.”

Козирною картою Ічіджьо, «Розривом», була дивергенційна магія, яка випаровувала рідину всередині обраного контейнера. Якщо його застосувати до живої істоти, він випаровує її рідини і розриває її фізичне тіло. Якщо її використати на машині з двигуном внутрішнього згоряння, вона випарує паливо і спричинить вибух. Те саме сталося б і з машинами на паливних елементах. Навіть якщо на борту не було горючого палива, все одно залишалася рідина в акумуляторі, гідравлічна рідина, охолоджувальна рідина, мастило… Не було жодної машини, яка б не використовувала абсолютно ніякої рідини, тому одне застосування «Розриву» зупинило б і знищило б будь‑яку машину.

Бойове заклинання, яке відправляло в могилу як солдатів, так і машини, «Розрив» було розроблено з метою суто військового використання. Звісно, це потрапило б під заборону у коді моноліту, який забороняв завдавати великі тілесні ушкодження.

“І все ж спадкоємець одного з Десяти головних кланів, на ймення Багряний принц має мати в кишені не тільки «Розрив»… і тепер, якщо подумати, то…”

Його нестримні думки залишили позаду код моноліту і тих двох, хто оголосив йому війну, перейшовши до самих матчів з моноліту. Але він не збирався аналізувати бойові сили чи планувати заходи проти Третьої старшої школи – він просто згадав, що незабаром розпочнеться другий матч Першої школи.

“Перший матч ми виграли просто ідеально, а другий – проти Четвертої школи з найнижчим результатом. Впевнений, що ніяких прикрощів не буде…”

Заплющивши очі, він віддався сну, що спокійно насувався на нього.

***

Прокинувшись після денного сну і повернувшись до місця проведення заходу, Тацуя відчув, що тут панує хвилювання. Атмосфера, що охоплювала територію, на якій були встановлені шкільні намети, була за крок до паніки.

І в центрі всього цього був намет Першої старшої школи.

— Тацуя!

Не встиг він переступити поріг їхнього намету, як Міюкі кинулася прямо до нього. Шідзуку теж була там, поруч з нею.

— Міюкі? І Шідзуку…? Хіба ви не були з Ерікою та іншими?

Він думав, що Міюкі та Шідзуку планували дивитися код моноліту з групою Еріки, доки не прокинеться Хонока – вона мала підготуватись до п'ятої до фінального матчу.

Але вони були тут, а це означало…

— Що сталось? — запитав він. І, не чекаючи відповіді, продовжив: — Нещасний випадок у коді моноліту? — він не питав, що сталося конкретно. Із загального настрою було зрозуміло, що щось сталося.

Але потім Тацуя відчув, що насправді все набагато гірше, ніж він міг собі уявити.

— Так, нещасний випадок, мабуть… — Міюкі затнулася.

— Це не був нещасний випадок, Міюкі, — стоячи поруч з нею, Шідзуку увірвалась у розмову з твердим тоном. Вона все ще контролювала свої слова, але в її очах безпомилково палав гнів. — Це було свідоме перевищення дозволеної сили. Це явно порушувало правила.

— Шідзуку… ми не можемо робити таких поспішних висновків. Немає жодних доказів, що це було навмисно з боку Четвертої школи.

— Правильно, Кітаямо, — цього разу їх перебила Маюмі, яка підійшла до них ззаду. — Важко повірити, що це був просто нещасний випадок… але ми маємо бути певні, перш ніж щось робити. Чим більше чуток ти розпускаєш, тим більше вони виходять з‑під контролю, і раптом це перетворюється на правду.

Напевно, Тацуї було грубо так думати, але він зазначив, що це було дуже логічне, як для старшокласниці, пояснення. Поглянувши на Шідзуку, яка вибачилася після м'якого докору, він подумав про себе:

“Недарма ж вона є президентом школи.”

…І тут Маюмі кинула на нього примружений погляд.

— …Що таке?

— …Ти щойно подумав про щось дуже грубе, правда ж?

“Як вона це робить?!”

Тацуя не міг нічого вдіяти зі своєю розгубленістю. Але так само як і вона, він мав більше життєвого досвіду, ніж можна було б припустити за його віком.

— Ні, я просто роздумував над тим, наскільки совісна наша голова школи…? — доповнивши свою маску щирості стандартним, фальшивим збентеженням від того, що його неправдиво звинуватили, він відповів їй, його голос був запитливим.

— …Серйозно? — очі Маюмі стали ще більш підозрілими, але потім на мить пом'якшилися. Не те щоб вона не змогла знайти шпарину в його вчинку; можливо, це було тому, що зараз у них не було на це часу.

— Наскільки серйозні були поранення?

— З нашої розмови ти вже зрозумів, що команда Морісакі постраждала, так? — Маюмі зітхнула, по її обличчю було видно, що їй важко з ним розмовляти. — …Ну, це погано. Вони грали на міській арені й потрапили під «Таран» у покинутій будівлі. На них впали уламки.

— …Якщо заклинання було використано з людьми всередині, «Таран» підвищується до летальності рангу А. Це не якась неконтрольована витівка у бойовій дошці – це звучить як до болю відверте порушення правил турніру, — пробурмотів Тацуя.

Заклинання «Таран», про яке вони говорили, було розроблено в рамках дослідження психокінетичної техніки під назвою «Думкобомба». Воно накладало тягар на окрему ділянку об'єкта, а потім перезаписувало ейдоси всієї цілі. Вона мала працювати на ділянці, яку можна було б уявити як одну поверхню – одну стіну в будівлі, частину стелі або принаймні ділянку, позначену колонами чи чимось подібним. Це вимагало високої магічної місткості та сильного магічного впливу.

Це було складне заклинання, і якщо треба було просто зруйнувати будівлю, то простіше було б просто запустити в неї молот за допомогою магії переміщення. Його не можна було викликати помилково, якщо тільки ви не були магом, який спеціалізувався на цій здібності.

— Це… На них були військові захисні костюми, але це не має великого значення, коли на тебе падають товсті шматки бетону. На щастя, шоломи та спостерігач, який миттєво застосував магію зменшення ваги, врятували їх від найгіршого… але їм трьом знадобиться два тижні магічного догляду, щоб повністю зцілитися. Крім того, їм потрібен спокійний відпочинок протягом трьох днів.

Маюмі, здавалося, все ще хотіла уникнути суджень про те, чи було це навмисно, чи випадково, і вона трохи відвела тему вбік.

— …Це гірше, ніж я міг собі уявити.

Він чудово розумів, що Маюмі не могла робити необережних зауважень з огляду на своє становище, тому утримався від подальшого розвитку теми.

— Так, — похмуро додала Маюмі. — Може, це прозвучить нетактовно, але, дивлячись на те, як з ними поводяться, я почуваюся зле.

Вона мала рацію – це була проблематична заява по відношенню до тих, хто постраждав. Проте, можливо, це просто свідчило про те, наскільки вона була схвильована і наскільки вона відкрилася йому.

— Я не дуже розумію, що сталося. Вони всі троє були зібрані в одній будівлі?

Тацуя не мав би перейматися цим питанням, але усталена тактика в коді моноліту полягала в тому, що одна людина нападала, а двоє захищалися, або ж навпаки. Коли всі троє членів команди були виведені з ладу однією і тією ж атакою, було трохи важко зрозуміти, з якою ситуацією вони зіткнулися.

Шідзуку відповіла йому, не в силах прибрати гнів з голосу:

— Це був раптовий напад одразу після початку матчу. Вони мали б провести розвідку до старту. Якщо не брати до уваги «Таран», фальстарт, схоже, був навмисним.

— Ясно… Турнірний комітет, певно, в паніці, — сказав Тацуя зі злісною посмішкою.

— Бо вони не змогли попередити фальстарт…? — явно збентежено запитала Міюкі. Вона була надто прямолінійною та чесною, щоб дивитися на речі так бунтарськи, як Тацуя.

— Це не така вже й велика проблема. Справа в тому, що нестабільна порожня будівля, в якій їх розмістили на початку, стала непрямою причиною нещасного випадку – так я його поки що називатиму. Вони, може, захочуть повністю зупинити змагання з коду моноліту для новачків.

— …Гадаю, це один з можливих варіантів, — серйозно кивнула Міюкі на міркування Тацуї. Ні на мить не забарившись, Маюмі втрутилася.

— Дехто закликав призупинити змагання… але вони вирішили продовжити відбіркові, просто без нас і Четвертої школи. У найгіршому випадку нам доведеться відмовитися від другого відбіркового туру.

Цього разу слова Маюмі змусили Тацую розгублено насупитись.

— У найгіршому випадку? Наша команда не зможе зіграти ще один матч, тож у нас нема вибору, хіба ні?

— Ну, Джюмонджі зараз веде переговори з турнірним комітетом, щоб вирішити, що робити.

— Зрозуміло…

Змагання дев'яти шкіл не дозволяли замінювати гравців після початку відбіркового етапу, але, можливо, він намагався змусити їх визнати цей випадок особливим через нечесну гру. На жаль, їхня команда з коду моноліту була вершиною – першокласники з найвищими оцінками за практичні іспити. Навіть якби вони виставили інших, перемогти було б важко.

“Хіба не ліпше було б забрати бали коду моноліту, бо правила були порушені?”, — подумав він про себе.

Маюмі, звісно, не підозрювала, що він робить такі підступні підрахунки в голові.

— …Слухай, Тацуя. Я хотіла з тобою про дещо поговорити.

Відтінок підлещування в її голосі, безсумнівно, був викликаний низкою нещасних випадків, через які вона почувалася невпевнено і підсвідомо хотіла знайти когось, на кого можна було б покластися. Так думав Тацуя, намагаючись ігнорувати погляд молодшої сестри в реальному часі… Він волів би, щоб вона спрямувала його на Маюмі, але не міг цього сказати.

— Ти не пройдешся зі мною?

Вона, мабуть, не хотіла, щоб про це почули інші.

Тепер на нього дивився дует суворих поглядів, але Тацуя вдав, що не помічає, і пішов за нею.

***

Вони пішли в задню частину намету, повз перегородку. Оскільки це був намет, перегородка була просто шматком тканини, який зазвичай не мав жодних звукоізоляційних властивостей. Але саме для того, щоб перевернути природні закони, і була створена магія. Невгамовна Маюмі миттєво створила поле, яке заблокувало потрапляння звуку назовні.

— Це чудова звукоізоляційна стіна.

— Ти так думаєш? — вона хихикнула. — Дякую, — Маюмі сіла з нервовою посмішкою і жестом запросила Тацую присісти на інший стілець. — Ну що ж, перейдемо одразу до справи…

— Так?

Тиша.

Вона сказала, що «одразу перейде до справи», але тепер, схоже, їй було важко порушити цю тему. Йому не подобалася ідея залишатися з нею наодинці надовго, з багатьох причин, тому він вирішив взяти ініціативу в свої руки.

— Дай вгадаю – ти хочеш знати, чи це теж могло бути саботажем?

— …Так. Я хотіла б почути твою думку з цього приводу. У випадку з Марі ти сказав, що в ПАВ могли втрутитися, чи не так?

Тацуя кивнув.

— Якщо вони зробили те саме цього разу, це пояснило б поведінку Четвертої школи, але… як це можна довести? — запитала вона.

— Єдиний спосіб – спіймати їх на місці злочину.

— Навіть якщо хтось викрав ПАВ у Четвертої школи…?

— Якщо залишилися сліди підміни їхніх програм активації… Враховуючи, наскільки мовчазною була Сьома школа після їхньої дискваліфікації, я не думаю, що ми можемо сподіватися на щось більше.

— Ох… — Маюмі опустила погляд на свої складені на стільниці руки.

“Мабуть, саме на це вона й сподівалась”, — подумав Тацуя, дивлячись на цю картину.

Не піднімаючи очей, дівчина поставила ще одне запитання.

— …Якщо хтось намагається саботувати нашу школу, як ти вважаєш, Тацуя… як ти думаєш, для чого вони це роблять? Образа? Чи це помста за те, що сталося цієї весни?

“А, так ось про що хвилюється Маюмі”, — подумав Тацуя. Вона боялася, що це відплата за те, що вони вдерлися на головну базу терористів, які проникли до школи. Тацуя володів інформацією, яка заперечувала це. Він знав, що цей інцидент не був організований залишками розбитого терористичного угруповання «Бланш» або будь‑ким, хто з ними співпрацював. Якби він розповів їй те, що знав, він міг би заспокоїти її страхи за неї.

Але якусь мить він не знав, чи можна їй про це розповідати.

Зрештою, він вирішив скинути одну з карт з руки.

— …Це не пов'язано з тим інцидентом.

— Га? — сказала Маюмі, раптово піднявши очі. — Звідки ти знаєш? — її повторне запитання було відображенням її бажання дізнатися, на яких підставах він це сказав.

Тацуя міг задовольнити це бажання. Але водночас він не міг розповісти все.

— У ніч перед церемонією відкриття… Ну, на той момент вже був день змагань, я думаю. Так от, посеред ночі в готель намагалися пробратися злочинці. Троє, і у кожного з них були пістолети.

— …Я вперше про це чую.

— Мені заборонили про це говорити. Я просто випадково опинився там у той час і допоміг їх затримати… Я мало що знаю про них, але схоже, що люди, які втрутилися в цьогорічні змагання, є частиною злочинного синдикату, що базується в Гонконзі.

Він замінив ті частини, які не міг розкрити, вигадкою подій, які звучали розумно. На щастя, Маюмі, схоже, ні в чому не сумнівалася.

— Це міг бути просто збіг обставин… але не роби нічого надто небезпечного.

— Мені здається, що це не збіг обставин, а просто я вляпався у все це, — Тацуя зітхнув і знизав плечима, але Маюмі кинула на нього підозрілий погляд. Проте невдовзі вона схаменулася, розуміючи, що зараз не час.

— О… Тобі заборонили про це говорити, так? Ну, тоді дякую, що розповів мені.

— В обмін на це, я прошу, щоб ти нікому не розповідала.

— Добре. Обіцяю, — Маюмі підняла праву руку і вдала, що присягає.

Природний і грайливий жест мало не розсмішив Тацую вголос.

— …Знову ж таки, це може прозвучати нетактовно, але я почуваюся трохи ліпше.

— …Я просто не хочу, щоб хтось ще про це почув.

— Все нормально. Я все одно кажу такі речі, тільки коли ти поруч.

“О, блін. І як я маю це розуміти?”, — злегка занепокоєно подумав Тацуя. Невже вона все ще продовжувала говорити про «дружнього молодшого брата», як вчора? Як завжди, її розум був сповнений таємниць, які він не міг розгадати.

***

— Як все пройшло?

— Як і планувалось. Першій школі доведеться відмовитися від коду моноліту.

Китайський квартал Йокогами, верхній поверх якогось готелю. У великій кімнаті, де домінували червоні та золоті кольори, п'ятеро чоловіків сиділи за круглим столом, перед ними стояв чай.

На стіні висів сувій із вишитим золотою ниткою звивистим тілом дракона, що кружляє в повітрі.

— Код моноліту має найбільшу кількість балів з усіх змагань. Змагання новачків може дати лише половину, але це не привід для жалю.

Кожен з чоловіків посміхнувся і кивнув. Однак їхні обличчя виглядали не дуже добре, а посмішки були проявом мужності, хоробрим виразом обличчя – принаймні, зовні.

***

Після цього Маюмі попросила його допомогти їй приборкати заворушення серед першокласниць, тож він залишився в наметі… але не мав жодного уявлення про те, що він насправді мав робити. Він був упевнений, що піклуватися про психіку першокласниць – це обов'язок їхніх старших. Подумки проклинаючи свою дурість за те, що так легко кивнув, він взявся до роботи, налаштовуючи ПАВи, які будуть використовуватися для фіналу, поводячись так, ніби нічого не сталося.

Та не встиг він і оком кліпнути, як опинився в оточенні першокласниць. Тацуя особисто хотів думати, що це тому, що вони збіглися до свого лідера, Міюкі, яка вже була поруч з ним. На жаль, він не був настільки тупим, щоб сліпо повірити в це. Всі їхні погляди були спрямовані на нього, це було точно.

Але не збуджено чи пристрасно. Звичайно, він не міг помилитися; він не був самозакоханим. Але й не був настільки зрілим, щоб взагалі не помічати їхніх поглядів.

Водночас він був досить недалеким, щоб не розуміти, що саме вони мають на увазі.

Йому було вкрай важко працювати, зважаючи на ці мовчазні погляди, але й погрожувати, щоб прогнати їх, він теж не міг. Вони також не намагалися завести з ним безглузду розмову або заважати йому. Не маючи іншого виходу, він вирішив не звертати на них уваги і мовчки продовжував свою роботу так само як робив це завжди.

Він виглядав так само як завжди.

Його робота була такою ж, як завжди.

Просто Тацуя не знав, наскільки це цінно.

Його здібності змушували його продовжувати дивитися прямо в очі правді: що все у світі постійно змінюється. Для нього не було нічого постійного.

Тож коли Міюкі побачила, як дівчата трохи заспокоїлися, побачивши, що він поводиться так само як завжди, вона посміхнулася і кивнула замість нього.

*

Його наявність розуму – або принаймні зовнішня видимість такого – мала найбільший психічно‑стабілізуючий ефект на Хоноку. Її обличчя стало зовсім білим, коли вона вперше почула, що команда Морісакі втрапила в катастрофу, але коли Тацуя розпочав свій брифінг так, ніби нічого не сталося, вона дуже швидко заспокоїлася. Швидкості, з якою вона змінилася, було достатньо, щоб Тацуя почав хвилюватися.

— Наша стратегія нічим не відрізнятиметься від відбіркових змагань. Все‑таки міражна битва ґрунтується на витривалості, — звісно, зараз він нічого не міг вдіяти зі своїм хвилюванням, адже незабаром мав відбутися фінальний матч. У нього не було на це часу. Він відклав своє занепокоєння вбік і зосередився на тактиці. — Йти напролом категорично заборонено. Все, що вам необхідно, це бути спокійними і не поспішати.

Тацуя подивився на Субару; вона здригнулася і відсахнулася.

— Цього разу без дурних трюків, Хоноко. Робити фальшиві кулі за допомогою ілюзорної магії, як ти робила на тренуванні, тільки виснажить твою витривалість.

Цього разу його попередження змусило Хоноку здригнутися.

— Я просто хочу, щоб ви обидві зосередилися на своїх сильних сторонах. Якщо ви це зробите, все буде в порядку, і ви фінішуєте першою‑другою.

Хоча смілива заява Тацуї про те, що вони займуть перше і друге місця, викликала у них невелике занепокоєння, вона додала їм набагато більше впевненості. Разом вони рішуче кивнули.

***

Була ще середина літа, але найдовший день року вже залишився позаду. Коли настала сьома година, сонце вже зайшло, а блакитне небо змінилося на зоряне. Поверхня озера засяяла відблисками небесного сяйва.

Посеред озера, стоячи на опорних колонах, були шість дівчат. Їхні костюми були тонкими і відкривали лінії тіла, але, як не дивно, не були провокаційними. Навпаки, у мерехтливому світлі водної гладі вони створювали відчуття казкової країни – було зрозуміло, чому захід мав так багато шанувальників‑чоловіків.

У міражній битві гравці змагалися, хто зможе вразити і стерти найбільшу кількість стереоскопічних сфер, спроєктованих на висоті дев'яти метрів над землею, за допомогою спеціальної палиці. При цьому не було ніякого впливу на сфери, і ви не побачите, як вони розколюються або розбиваються на частини. Процесор аналізував положення палиць гравців і положення проєкції сфер. Якщо вони знаходилися в одному місці, проєктор припиняв проєктувати сферу, а гравцеві нараховувалося очко на основі сигналу з його палиці.

Перемогу в цьому змаганні визначали дві навички. Одна з них полягала в тому, наскільки швидко можна було підстрибнути до місця, де проєктувалися сфери. Інша – наскільки швидко можна було визначити, куди вони летять. З цих двох факторів другий, як не дивно, зазвичай не брали до уваги. Ніщо не може бути швидшим за світло, тому люди вважали, що треба просто бути найшвидшим, щоб сприймати світло від стереоскопічного зображення, а потім рухатися за ним – але були й винятки.

Існував часовий проміжок менше десятої частки секунди перед тим, як стереоскопічне зображення формувалося в повітрі. Якби можна було відчути коливання світлових хвиль під час формування зображення, вона могла б визначити місцезнаходження сфери ще до того, як з'явилося світло.

Органи чуття Хоноки були тонко заточені на світлові хвилі – або, точніше, на зміни в ейдосах, які сигналізували про появу світлових хвиль – тому це дало їй велику перевагу у відбіркових змаганнях, і це знову станеться і тут.

За мить до того, як над головою утворилася червона сфера, Хонока застосувала своє заклинання. Інші гравці покірно спостерігали за нею.

Утворилася наступна сфера. Вона була блакитною. Блакитні сфери горіли найдовше, і за них було найлегше набирати очки. Усі п'ятеро гравців одночасно почали розширювати послідовність активації. Першою в повітря підстрибнула Субару. Дві дівчини з Першої старшої школи завжди першими починали процес активації і першими його закінчували.

Навіть більше, ніж гравці на полі, змагався технічний персонал, який спостерігав за цим ззовні, або скрегочучи зубами від злості, або кусаючи губи від тривоги. При такій великій, стабільній різниці в очках, ніхто не міг припустити, наскільки великою була різниця в можливостях ПАВів. Але кожна школа вибрала пристрої, які підходили до нормативної межі, тож їхні апаратні характеристики були однаковими…

Це залишило програмні можливості в якості диференціатора. І це вказувало на те, наскільки кращим був інженер.

— Бляха‑муха! Та як вони можуть робити такі складні рухи такими маленькими програмами активації?! — пролунав звідкись голос. Ймовірно, ця людина знімала процес активації Хоноки та Субару (розширення програми активації до моменту її зчитування) на камеру з фільтром Кірліана (фільтр для візуалізації щільності та рівня активності псіонів).

Дівчата з Першої школи стрибнули до стереоскопічних зображень по прямій лінії – нехтуючи ефектом гравітаційного прискорення – потім зупинилися перед сяючими сферами, вдарили, проклали параболічну траєкторію назад до точки опори і скасували свій імпульс для приземлення.

Для виконання цієї послідовності рухів ні Хонока, ні Субару не довелося нічого робити зі своїм ПАВами. Це означало, що вся програма активації, яку вони викликали під час стрибка, містила кожну частину процесу до моменту приземлення. Чим менша програма активації, тим швидша обробка активації. І чим менше разів використовується заклинання, тим менше навантаження на мага. Іншими словами, це була оптимізація найшвидшої зміни події з найменшою кількістю магічної сили.

— Так наче у них там є Таурус Сільвер або типу того! — бурчав хтось інший, сердито прицмокуючи язиком.

*

— А‑чян, що з тобою…?

Адзуса раптом вирвалася зі свого завмерлого стану з широко розплющеними очима і обернулася, щоб подивитися на Маюмі, яка загадково дивилася на неї.

— О… нічого… — сказала вона, опустивши очі й зіщулившись.

— Окей, — відповіла Маюмі, озираючись на матч. Адзуса завжди так реагувала на подібні речі, тож вона, мабуть, не хвилювалася.

Але цього разу розум Адзуси був наповнений чимось іншим, ніж збентеження.

Це наче Таурус Сільвер…? Хтось тільки що буркнув це раніше, але цього разу це було одночасно і радісно, і сумно. Чомусь це дзвеніло в її вухах.

“Повністю ручна підготовка послідовності активації… Використання новітніх технологій для підключення спеціалізованої підсистеми ПАВу до основної системи універсального ПАВу… Технічна майстерність, необхідна для реалізації циклічного виклику на універсальному ПАВі… «Інферно»… «Фононний мазер»… «Ніфльгейм»… Всі ці заклинання високого рівня, послідовності активації яких навіть не є загальнодоступними…”

В голові в неї, як у людини, яка теж хотіла стати магічним інженером, крутилися всі трюки, що застали її зненацька на цьому турнірі.

“«Наче»? Це «наче» у них є Таурус Сільвер?”

“Ні, це… Хіба це не було б неможливо, якби це не був сам Таурус Сільвер…?”

Раптом вона почула голос у своїх спогадах:

— …Може, він дійсно японець, і такий же молодий, як і ми….

— …Ти точно в порядку? Якщо тобі погано, то можеш піти відпочити…

— Ні, правда, нічого…

Маюмі витріщилася на неї, в її очах була суміш здивування і занепокоєння. Адзуса зненацька підскочила, але вона не могла зібратися з думками, щоб вибачитися.

Той голос повернувся до неї в її спогадах. Що, як це не просто здогадка чи божевільне припущення?

“Правда? Насправді правда? По‑справжньому, правда?”

Це єдине слово було все, про що могла думати Адзуса.

Зовні, у тепер уже далекій реальності, перший період закінчився, і двоє її однокласниць вирвалися вперед з величезним відривом.

***

Зрештою, як і передбачав Тацуя, змагання новачків з міражної битви закінчилися перемогою Хоноки та Субару на першому‑другому місцях. Одразу після закінчення матчу, не встигнувши розділити з ними радість перемоги, його покликали назад до конференц‑залу.

Там, на відміну від його абсолютно маніакальних і нестримних однокласниць, старшокласники приховували свої емоції під стриманими виразами.

Маюмі, Марі, Кацуто, Судзуне, Хатторі, Адзуса. Перед ним стояли офіцери Першої старшої школи. Він побачив там також Кіріхару та Ісорі.

У них щойно постраждали люди, тож ніхто не міг показати зовнішньої радості, але все одно їхні вирази обличчя виглядали дещо скутими. Хатторі, зокрема, мав загадковий погляд, ніби не знав, яке обличчя зробити, і вирішив замість цього одягнути на себе маску.

Тацуя напружився. Це не обіцяло бути гарною новиною.

— Ти сьогодні добре попрацював. Дякую, що допоміг нам отримати кращі результати, ніж ми очікували, — Маюмі підійшла до нього з досить офіційними та церемоніальними словами.

Однак його пильні очі вловили, що Маюмі дуже швидко кинула погляд на Кацуто, перш ніж заговорити.

— Зовсім ні. Гравці чудово зіграли, — Тацуя теж відповів спокійною, формальною відповіддю. Він не відчував такого рівня напруги відтоді, як вступив до школи.

— Так, авжеж. Це результат того, що Міцуі, Сатомі та всі інші теж дуже добре впоралися. Але всі тут визнають, що твої досягнення були величезними. Ти практично не зазнав жодної поразки в усіх трьох змаганнях, які тобі були призначені… Ми забезпечили собі щонайменше друге місце в змаганнях новачків на цьому етапі, і я думаю, що це завдяки тобі.

— …Дякую, — сказав Тацуя після паузи, злегка опустивши голову в смиренності. Він не зводив з неї очей, чекаючи її наступних слів, але минали хвилини, а вона так і не порушувала головної теми.

Тацуя повільно підняв погляд і побачив, що Маюмі суворо дивиться на Кацуто. Очевидно, Кацуто намагався почати цю, здавалося б, важку розмову замість неї. Що ж змусило їх так довго вагатися?

Усвідомивши, що Тацуя дивиться на неї, Маюмі повільно й задумливо кліпнула.

— Як я вже казала, ми забезпечили собі принаймні друге місце в змаганнях новачків, навіть якщо втратимо код моноліту. Другою зараз йде Третя школа, а в змаганнях новачків нас розділяє всього п’ятдесят балів. Якщо Третя школа посяде перше або друге місце в коді моноліту, вони переможуть у змаганнях новачків, а якщо вони посядуть третє місце або нижче, то переможемо ми.

Це означало, що їхня стратегічна мета – не дозволити різниці в балах стати надто великою у змаганнях новачків, щоб виграти все – була досягнута. Якщо це було правдою, то чого ж вони так нервували? І навіщо вони взагалі його сюди викликали?

Зрештою, він почав втрачати до них терпіння.

— Ще до початку змагань новачків у мене склалося враження, що цього буде достатньо.

Маюмі, схоже, зрозуміла, що його настрій погіршується. Відтінок тривоги закрався в її зазвичай незворушний вираз обличчя. З явною наполегливістю вона сказала:

— Тепер, коли ми вже тут…

Проте вона не спробувала почати з чистого аркуша; цього разу вона, схоже, намагалася викласти все одразу.

Саме тоді Тацуя нарешті зрозумів, чого вони всі хотіли від нього.

— Ми всі хочемо виграти перше місце у змаганнях новачків, — в якийсь момент тон її голосу повернувся до звичної тональності. — Ти знав, що Масакі Ічіджьо та Шінкуро Кічіджьоджі в команді з коду моноліту Третьої школи? — запитала Маюмі.

Тацуя просто відповів:

— Так.

— Ясно… Якщо відкинути Ічіджьо, то про Кічіджьоджі ти, мабуть, знаєш більше. Оскільки вони в одній команді, їхні шанси програти турнір невеликі. Якщо ми втратимо код моноліту, вони майже стовідсотково переможуть у змаганнях новачків.

І вони хотіли, щоб він…

— Отже, Тацуя… ти гратимеш у коді моноліту замість команди Морісакі?

…І це була «справа», про яку йому розповіла Маюмі. Тацуя здогадався про це ще на півдорозі.

— …Можу я задати два питання? — сказав він.

— Так, які?

Він був на 90 відсотків упевнений у відповіді, але хотів прояснити її.

— Два відбіркові матчі, що залишилися, переносяться на завтра, чи не так?

— Так, переносяться. Враховуючи обставини, ми змушені були змінити розклад завтрашніх матчів.

— Хіба не заборонено міняти гравців, навіть якщо вони отримали травму під час гри і не можуть продовжувати?

— Знову ж таки, враховуючи ситуацію, ми попросили їх зробити особливий виняток.

Він очікував обох відповідей. Однак прийняти їх було іншою історією.

— …Чому обрали мене, а не когось іншого? — це було не стільки запитання, скільки обхідне заперечення. Він просто не міг відверто відмовити старшокласникам, залишаючись при цьому ввічливим.

Мабуть, Маюмі було так важко говорити про це, бо вона знала, що Тацуя буде таким, і не знала, як його переконати. Навіть коли вона приязно посміхалася, в її погляді читалася тривога.

— Бо ми подумали, що ти будеш найкращою заміною…

Марі, яка досі надавала слово Маюмі, побачивши, що подруга затинається, долучилася до їхніх групових переконувань.

— Якщо не брати до уваги твої оцінки за практичні іспити, ти, мабуть, номер один серед першокласників за справжніми бойовими навичками.

Але цього все одно було недостатньо, щоб змусити Тацую замовкнути.

— Код моноліту – це не «справжній бій». Це магічний вид спорту, де фізичні атаки заборонені. Я впевнений, що ти знаєш це і без моїх пояснень.

— Я все одно вважаю, що ти на голову вищий за інших, навіть у чистому магічному бою, — сказала Марі, кинувши погляд на Хатторі. Він гірко насупився.

Це був дуже безсердечний і, таким чином, ефективний засіб переконання. Навіть Тацуя тепер не міг продовжувати використовувати «брак сили» як виправдання. Але це була не єдина карта в його руці.

— Я, взагалі‑то, не гравець. Якщо вам потрібен запасний, є кілька людей, які беруть участь лише в одній події.

Цього разу Марі не знайшлося, що відповісти.

— Навіть якщо не брати до уваги, наскільки горді учні першого курсу, я думаю, що вибір одного з персоналу як запасного гравця обов'язково матиме психологічні наслідки в майбутньому.

Це, мабуть, було те, що їх найбільше турбувало, і те, про що вони найменше хотіли говорити. Люди вважали змагання новачків способом навчання нових учнів. Навіть якщо вони виграють цього року, якщо це негативно вплине на їхні основні результати в наступному році і через рік після цього, це буде, в певному сенсі, ставити віз попереду коня. Якби вони обрали когось із персоналу, щоб замінити когось у головному змаганні, і до того ж учня 2‑го курсу, то постраждали б не лише гравці, що залишилися; гордість усього 1‑го курсу могла б бути повністю розірвана на шматки.

Маюмі та інші не мали що сказати на це. Вирішивши, що розмову, здається, закінчено, Тацуя відкрив рота, щоб явно відмовитися.

Саме тоді пролунав важкий, серйозний голос Кацуто.

— Не тікай від цього, Шібо.

Тацуя виявився не в змозі одразу відповісти. Він не розумів, що йому щойно сказали.

Він знав, що давав відмовки, одягнені у вагомі аргументи. Але ж це все одно був вагомий аргумент, чи не так? Якщо він візьме участь у змаганнях, то вони все одно можуть посісти друге місце, навіть якщо він не зможе перемогти Третю школу. Сорок балів розділяли перше і друге місце в коді моноліту. Якби вони посіли друге місце, то все одно могли б перемогти у змаганнях новачків.

Але в такому разі, як би на це не дивитися, Тацуя був би рушійною силою їхньої перемоги. Цві́ти, занурені у свою дешеву елітарність, ніколи не змогли б з цим змиритися. Навіть якби він і програв у відбіркових змаганнях, сам факт того, що на зміну у коді моноліту з'явився Бур'ян, був би для них нестерпним.

— Ти вже член команди нашої школи, — однак твердження Кацуто пролунало прямо в маленькі повітряні кишені в думках Тацуї. — Справа не в тому, гравець ти чи частина персоналу. Ти один з двадцяти однієї людини, обраної з‑поміж двохсот новачків.

Між рядків звучало це: «Саме існування Тацуї вже спричинило багато душевних страждань і хаосу серед учнів першого курсу.»

— І тепер, коли у нас виникла надзвичайна ситуація, лідер нашої команди, Маюмі, обрала тебе як заміну. Ти – член цієї команди, і тепер, коли ти розумієш, що перед тобою стоїть завдання, ти будеш виконувати свій обов'язок як член команди.

— Але я… — він все одно мав щось сказати. Якщо він це зробить, то…

— Ти член цієї команди, тому ми не дозволимо тобі піти проти рішення нашого лідера. Якщо ти вважаєш, що є проблема з її рішенням, то ми, її прихильники, розберемось з цим. Ти не маєш права заперечувати жодному з нас. Ні їй, ні будь‑кому іншому, пов'язаному з цим… нікому.

Очі Тацуї розширилися, коли він замовк. Він нарешті зрозумів, про що говорив Кацуто. Їм було байдуже, кому це не сподобається, або який буде кінцевий результат. Вони були відповідальними за це, і вони нестимуть всю цю відповідальність.

— Не тікай, Шібо. Ти можеш бути запасним, але тепер тебе обрали, і ти виконаєш свій обов'язок.

Його слова стосувалися не лише Змагань дев'яти шкіл. У змаганнях не було системи «запасних» від самого початку.

…Не використовуй свій статус учня другого курсу, щоб втікати.

…Припини шукати виправдань.

…Не ховайся за своєю позицією слабкого.

Саме це він мав на увазі, коли сказав: «Ти можеш бути запасним». Слово «запасний» також означало «Бур'ян».

Усі шляхи втечі були перекриті.

Але як він міг втекти, почувши все це?

— …Гаразд. Я виконаю свій обов'язок.

Обличчя Маюмі та Марі розслабились.

Кацуто твердо кивнув.

*

— Хто будуть інші члени моєї команди? — запитав він, усвідомлюючи, що говорить трохи більш звичним тоном. Звичайно, до цього часу він говорив більш формальним тоном, ніж зазвичай розмовляв зі старшокласниками.

— На твій вибір.

— Що…? — Тацуя не намагався прикидатися дурником. Він знову не зрозумів, що саме сказав йому Кацуто.

— Ти можеш вибрати двох інших членів своєї команди, — Кацуто перефразував це так, ніби щойно згадав, що мав дати Тацуї дозвіл на це за правилами. — Я б хотів, щоб ти вирішив зараз, але якщо тобі потрібен час, то можеш взяти годинку, а потім повернутися.

Почувши ці слова, Тацуя рефлекторно подумав:

“Як завжди”.

Так само було, коли вони штурмували схованку «Бланш» у квітні. Здавалося, він зовсім не заперечував проти того, щоб віддати право приймати рішення молодшокласнику. Якби Кацуто перекладав на нього відповідальність, це був би просто підступний спосіб захистити себе. Але відповідальність була єдиною річчю, яку Кацуто не хотів знімати з себе. Тацуя подумав, що його не виховували лідером, а радше він просто такий, яким є. Потім він обтрусив свої неконтрольовані думки і повернув свою увагу до питання, що стояло перед ним.

— Ні, мені не потрібен час, щоб вирішити, кого обрати, але… — у його свідомості вже з'явилися два кандидати на чолі списку. — Я не знаю, чи вони погодяться.

— Ми теж будемо присутні, щоб переконати їх.

“…Тобто вони не дадуть їм відмовитись.”

Тацуя вперше зрозумів, що наступний лідер Джюмонджі насправді був дуже настирливою людиною.

— Будь‑кого можна? Навіть тих, хто ще не є членами команди? — з якоїсь причини Тацуя почав відчувати себе більш спокійно. Він відчував, що його починає заносити.

— Га? Ну, це…

— Мені байдуже. Просто додамо ще кілька винятків до списку. Що ще одне чи два?

— Джюмонджі… — Маюмі подивилася на нього шоковано і трохи з докором, але жоден м'яз на обличчі Кацуто не здригнувся.

— Тоді я візьму Мікіхіко Йошіду з 1‑E і Леонарда Сайджьо, теж з 1‑E.

— Що?! Шіба! — Хатторі швидко спробував перебити, але Судзуне махнула рукою і зупинила його.

— Все в нормі. Накаджьо?

— Ш-що?! — надмірно чутлива реакція Адзуси не залишила Кацуто байдужим.

— Виклич сюди Мікіхіко Йошіду та Леонарда Сайджьо. Здається, вони зупинилися в готелі окремо від нашої групи підтримки.

Попри те, що Кацуто здавався таким відвертим і зухвалим – і був таким насправді – Тацуя був здивований, що він знає так багато. Проте він вважав, що учні, які не були офіційними членами команди, або ті, що прийшли вболівати за них, зупинялися в цьому готелі, були особливими випадками. Будь‑хто, хто знав би причини цього, поклав би на них око. Він здогадався, що в тому, що Кацуто знав, не було нічого дивного. Та все ж Тацуя був повністю вражений.

— …Тацуя, чи можу я запитати, чому ти обрав саме їх?

Марі залишила переконання Кацуто, і, ймовірно, не хотіла заперечувати проти вибору Тацуї в цей момент. Проте на її обличчі був чіткий прояв – не те, що вона не могла його прийняти, а радше певна підозрілість.

— Так, розумію. Основна причина в тому, що я не бачив багато матчів чи тренувань хлопців, — Тацуя весь цей час працював технічним працівником у дівчат, тож він не бачив жодного матчу чи тренування першокласників. — Я нічого не знаю про те, яку магію вони використовують і які їхні можливості. Матч вже завтра. Якби я спробував дізнатися про них з нуля, ні наша стратегія, ні коригування ПАВів не встигнуть вчасно.

— …Але ти знайомий з цими двома, так?

— Так. Йошіда і Сайджьо не тільки в моєму класі, а і я добре їх знаю.

— Хм… У цьому є сенс. Навіть з іншим інженером, який допомагає з налаштуваннями, працювати в команді складно, коли ти не знаєш інших членів команди.

Марі задумливо кивнула, а потім раптом зло посміхнулася.

— Але ж це не головна причина, чи не так?

Тацуя ні на мить не замислився над запитанням Марі і дав пряму відповідь:

— Вони сильні.

— Невже? — запитала вона.

Впевненість у його голосі змусила не лише Марі, а й Маюмі, Кацуто та Судзуне дуже зацікавлено поглянути на нього.

***

— Зачекай, Тацуя… Ти серйозно?

Лео продовжував ставити те саме запитання, не стільки через сумніви, скільки через повне незнання, що робити.

— Послухай, президент Саеґуса – це одне, але невже ти думаєш, що голова Джюмонджі міг би так підступно збрехати? — відповіді Тацуї ставали все більш зневажливими.

— Я нічого не знаю про нашого президента… — Лео зітхнув. Здавалося, що він ось‑ось вщипне себе, щоб переконатися, що це не сон.

— Здається, ти це серйозно… — поруч з ним неспокійно блукали очі Мікіхіко, не знаючи, на чому зупинитися.

— Мікі, та заспокойся вже, — мовила Еріка.

— Мене ЗВАТИ Мікіхіко!

Проте типовий удар Еріки, здавалося, трохи відволік його. Він плюхнувся на порожнє ліжко і вмостився там.

Це була одномісна кімната з двома односпальними ліжками, яку використовував Тацуя. Після того, як офіцери одноголосно погодилися на дві заміни – хоча це здавалося майже обов'язковим – він притягнув їх сюди, щоб пояснити, як вони будуть діяти.

Те, що Еріка та Мідзукі прийшли з ними, – це було досить типово. Крім того, за межами кімнати Міюкі, Хонока та Шідзуку були схоплені Еймі, Субару та деякими іншими членами команди, які не могли вирватися з цього кільця дикого емоційного збудження.

— Так, але… Ми з Мікіхіко до цього зовсім не готувалися.

— Точно… У нас немає ПАВів. Нам навіть немає що вдягнути.

Обличчя Мікіхіко виглядало трохи блідим. Його раптове просування по щаблях, ця несподівана подія, коли його самого, учня 2‑го курсу, обрали гравцем на змаганнях новачків, збила його з пантелику і налякала. Звичайно, він ніколи б не визнав, що поводився боягузливо.

Лео здавався таким самим, як завжди, але його звичний суворий вираз обличчя зараз ховався в тіні. З першого погляду було видно, що він не згоден з усім цим.

Тацуя не очікував, що Лео буде таким боязким щодо цього – Мікіхіко був іншою історією – але він, звичайно, не збирався зупиняти себе від того, щоб втягнути їх у це. Будь він проклятий, якщо він був єдиним, хто тут важко працював.

— Розслабся. У мене теж немає ніякого спорядження для матчу.

— Як це може мене розслабити? — відповів Лео, не збавляючи обертів. Тацуя зневажливо махнув рукою.

— Розслабся. А якщо не можеш розслабитися, то перестань хвилюватись.

— Стривай, хіба це не одне й те саме? — негайно заперечила Еріка.

Він знову замислився над тим, скільки вони йдуть однією дорогою.

— Мабуть, ти маєш рацію. Ну… думаю, я можу сказати те саме, але ти справишся. Накаджьо займається нашим захисним і внутрішнім одягом. Вона може і не виглядає так, але вона завжди в курсі справ. Вона без проблем підбирає нам речі, які ідеально сидять на нас.

Теза «вона може і не виглядає так» не викликала жодних заперечень. Ніхто не заперечував проти того, що, незважаючи на зовнішній вигляд, вона має розумну голову на плечах.

— Я підготую ПАВи. Я можу зробити їх за годину на людину.

Зазвичай говорили, що для того, щоб налаштувати ПАВ з чистого аркуша на щось придатне для використання і придатне для мага, який ним користується, потрібно втричі більше часу.

Але ні Лео, ні Мікіхіко не виглядали дуже здивованими. Хтось із них, мабуть, не розумів, наскільки дивовижною була година роботи, але Тацуя за останні чотири дні був справжньою скарбничкою сюрпризів. Їм здавалося, що Тацуя може зробити все, що завгодно.

— А цього достатньо? Вже дев'ята. Тобі теж треба зробити щось для себе, чи не так? — Еріка, яка з них чотирьох знала найбільше про те, скільки роботи займає налагодження ПАВу, була єдиною людиною зі стурбованим виразом обличчя.

— Все буде добре. Я можу зробити своє за десять хвилин.

Її страхи здавалися безпідставними. Знову згадавши про те, наскільки він знаходиться поза межами норми, Еріка важко зітхнула.

— За десять хвилин? Га, десять хвилин…? Нагадай мені ще раз, чому я взагалі турбуюсь про це.

— На жаль, у нас дуже мало часу для роботи.

— Га? — ця нехарактерна для Тацуї скарга змінила часткову млявість Еріки так швидко, що він майже почув її.

— Це все сталося так раптово, що я не маю ні найменшого уявлення про хороший план. Звісно, у нас немає часу на підготовку, тож ми підемо без неї. Маючи лише приблизний план, коли ми вийдемо туди, це буде, по суті, битва без правил. Я не можу працювати в таких умовах.

Те, що виходило з вуст Тацуї, було більше схоже на пусте буркотіння, ніж на скарги.

Суворий вираз обличчя Еріки розслабився, і вона перебільшено кивнула.

— Ти маєш рацію. Хитрість – ось як ти працюєш, так?

— Боже, не треба було так казати… — від нарочито злого виразу обличчя Еріки плечі Тацуї опустилися, а м'язи обличчя нарешті розслабилися. — У будь‑якому випадку… нічого не буде зроблено, якщо я і далі скаржитимусь на щось, що вже вирішено. Поки Ічіхара та Накаджьо збирають все необхідне, обговоримо нашу стратегію.

— Але ж ти щойно сказав, що не було часу на її розробку, — Еріка не гаяла часу, щоб підставити йому підніжку, але Мідзукі стала на її шляху – точніше, вона просто зробила крок перед нею – з пригніченим виразом обличчя.

— Еріко… давай не будемо заважати Тацуї, добре?

— Гей! Мідзукі, я просто намагаюсь щось зробити з цією атмосферою похмурості та приреченості…

— Окей, але перед тим, як ти почнеш дуріти, щоб позбутися похмурості та приреченості, трохи заспокойся. Ти ж сама казала, що у них немає часу.

Нещодавно Мідзукі нарешті зрозуміла, як поводитися з подругою. Вона вже не дозволяла людям смикати себе за ниточки і дратувати її так, як раніше.

Тим часом Еріка стогнала і надувала щоки від того, що з нею так легковажно поводяться. Проте вона не продовжувала дражнити його; що б вона не говорила, як би не поводилася, зрештою, вона була тут, бо хвилювалася за Тацую, Лео та Мікіхіко.

— По‑перше, наша формація… — Тацуя продовжував, наче нічого не сталося. — Я хочу бути в нападі, Лео – в захисті, а Мікіхіко буде гнучким.

— Ну гаразд. Але що мені робити в захисті?

— У мене теж є питання: «Гнучкий»?

Можливо, Лео і Мікіхіко в цей момент змирилися з цим. Або, можливо, вони були заохочені до дії. А може, вони просто стали серйозними (насправді, це був найімовірніший варіант), але якою б не була причина, тепер, коли вони перейшли до позитивної позиції, Тацуя виявив, що йому легко все пояснити:

— В обороні ти захищатимеш наш моноліт від ворожих атак. Ти ж знаєш, як перемогти в коді моноліту, так?

Лео відповів на запитання трохи непевно.

— Вивести з ладу ворожу команду, або завантажити код в моноліті на термінал, так?

— Так. Щоб прочитати прихований код, треба запустити в моноліт спеціальну безтипову магічну програму. Магічна програма – це як ключ, і вона розколює моноліт навпіл. Після розколу моноліт не можна зібрати назад, але можна заблокувати заклинання, яке його розколює. Крім того, максимальний радіус дії магічної програми встановлений на рівні десяти метрів. Вона запрограмована на те, щоб не відкривати моноліт, якщо її запустити з більшої відстані.

— …Це означає, що захисник мусить не підпускати ворожу команду ближче, ніж на десять метрів до свого моноліту, утримувати ключову магічну програму від потрапляння до моноліту, якщо хтось її запустить, і стати на шляху ворога, щоб він не зміг прочитати код, якщо все‑таки розколе його, так?

— Ти отримуєш п'ятірку, — Тацуя кивнув, задоволений відповіддю Лео. — Зазвичай ти можеш використати антимагію, щоб заблокувати ключ від спрацьовування, але ти можеш зупинити моноліт від розколу і за допомогою зміцнювальної магії, якщо використовуватимеш її, як зазвичай. Точніше кажучи, навіть якщо моноліт розколеться, ти можеш не дати йому відкритись. Так ти не порушиш правило не складати його назад після того, як він розколовся.

Лео подивився на нього недовірливо, а потім із сумнівом.

— Не хочу цього казати, Тацуя, але це дуже схоже на визначення хитрості…

Але для того, щоб вивести Тацую з рівноваги, потрібне було б сильніше неприємне зауваження (ну, або жарт між друзями).

— Знаєш, ти говориш те саме, що й Еріка.

Лео був тим, хто вигукнув у жаху:

— Може, припиниш?!

— Що ти маєш на увазі?! — Еріка, не гаючи часу, пішла за Лео по п'ятах.

— Окей, окей, Еріко! Зупинимося, добре? Лео, ти теж заспокойся, — Завдяки посередництву Мідзукі, вони одразу ж відвели погляди один від одного.

— …Добре, я зрозумів, для чого потрібен ключ, — сказав Лео, взявши себе в руки. Тоді він запитав: — Що ми робимо, щоб перемогти ворога? Ми ж не можемо бити його кулаками чи ногами, так? Не хочу хвалитися, але я жахливо володію магією дальньої дії.

— Ми використаємо це, — сказав Тацуя, витягаючи «меч», який він роздобув для тестування Лео.

— …Але хіба фізичні удари не проти правил? — запитав Лео.

Тацуя простягнув тоненьку книжечку.

— Брошура? — перш ніж Лео встиг запитати, для чого це, він помітив записку, приклеєну до кута сторінки. Замість того, щоб запитати, він перегорнув цю сторінку. — Правила коду моноліту…? — сторінка містила просте пояснення правил для тих, хто не має базових знань про змагання, а також роздруковану фотографію того, як виглядають матчі.

— Як тут сказано, використання магії для переміщення фізичних об'єктів в опонентів не є порушенням правил.

— Переміщення фізичних об'єктів за допомогою магії… Ох. Тепер усе ясно.

Лезо меча було роз'єднане посередині, і воно рухалося в повітрі відповідно до рухів руків'я. З точки зору магічної системи, лезо подовжувалося без середини, але для очей це виглядало як безтілесне лезо меча, що рухалося в повітрі. Оскільки вони не були фізично з'єднані, це відповідало вимозі «використання магії для переміщення фізичних об'єктів».

— Чекай, Тацуя, ти для цього його зробив?

Питання Лео було насправді серйозним. Тацуя посміхнувся і похитав головою.

— Я дійсно починаю відчувати, що ти занадто високої думки про мене… Це було просто щось, що я зробив з примхи. Я не зовсім одержимий злими планами.

Він відчував, що ні Лео, ні Еріка йому не вірять, але часу було обмаль, тож він проігнорував це.

— Цей збройовий ПАВ, «Мінікомунікатор», вже налаштований для Лео, — пояснив він. — Я ще й змінив його так, що відстань розриву і час з'єднання є змінними, тож не варто з ним морочитись.

— Ого, виходиш без практики, так?

— Весь завтрашній день буде практично без практики, — він зробив паузу, а потім загадково посміхнувся. — Крім того, я можу гарантувати, що користуватися ним буде легше, ніж минулого разу.

— Що ж, тоді, напевно, все в порядку, — Лео відповів на лиходійську посмішку Тацуї впевненою посмішкою, беручи «Мінікомунікатор».

— Тепер про роль Мікіхіко в усьому цьому…

— Так, Тацуя, і що я маю робити? — Мікіхіко нахилився вперед на ліжку. Спочатку він явно розгубився, але тепер почав дивитися вперед – або принаймні віднайшов свій бойовий дух. Трохи бадьорості в його рухах було б корисно в цій ситуації, тож він переступив через себе і почав пояснювати.

— Коли я кажу «гнучкий», я маю на увазі, що ти мусиш підтримувати як нападника, так і захисника, коли це необхідно, — після простої відповіді він перейшов до питання: — Ти володієш іншими видами дальньої магії, окрім заклинання блискавки, яке ти використовував раніше, чи не так?

— Ну, думаю… — затнувся Мікіхіко у відповідь.

Більшість сімей, які передавали стару магію, намагалися тримати магічні здібності, якими вони володіли, в таємниці. Оскільки багато магії було класифіковано та систематизовано під назвою сучасних магічних досліджень, магія була формалізована, за винятком кількох особливих випадків. Однак ці типи закорінених цінностей, найімовірніше, продовжуватимуть сильно впливати на їхні несвідомі дії. Але Мікіхіко завтра мав бути в одній команді з усіма, тож якщо він не буде відвертим щодо своїх здібностей, це стане серйозною проблемою.

— Це заклинання блискавки рангу C по летальності, так?

— …Воно лише паралізує цілі, тож ранг С цілком підходить. Але його немає в списку рангів, бо воно не публічне.

— Отже, це приватне заклинання… Значить, завтра у тебе будуть проблеми з його використанням?

— Ні… все буде добре. Ми тримаємо в таємниці процес заклинання, а не саму теорію заклинання. Якщо я використаю ПАВ замість амулетів, щоб викликати його, проблем не буде… але, Тацуя?

— Що?

— Хіба ти не казав це раніше? Про те, що… Ну, в заклинаннях сім'ї Йошіда багато зайвих частин, і тому я не можу використовувати магію так, як мені хочеться.

— Так.

Очі Еріки розширилися, коли вона слухала, але Тацуя непохитно – чи, можливо, беззастережно – кивнув. Мідзукі затулила рот руками. Навіть Лео не міг нічого сказати. Техніка накладення міток, яку протягом багатьох років відшліфовували і вдосконалювали відомі старі магічні сім'ї, як дефектну, вимагала величезної впевненості. Або нахабного, зухвалого нарциса – жаби в колодязі, так би мовити, – який був переконаний, що його шлях – найкращий. Але Тацуя не був схожий на останнього.

— …Тоді ти можеш навчити мене більш ефективним технікам?

— Не навчу новим, але я можу переробити ті, які ти вже маєш.

— …Вибач, але я не розумію різниці, — придивившись уважніше, руки Мікіхіко були щільно складені і злегка тремтіли.

— Наприклад, я думаю, що заклинання блискавки походить від «Громового дитя». Все, що я можу зробити, це усунути непотрібні частини техніки і перебудувати її на магічну програму, яка дасть тобі той самий ефект зміни подій, але з меншими розрахунками. Заклинання, яке ти будеш використовувати, буде таким же, як і те, яке ти вже знаєш.

— …Думаю, це дійсно правда, що заклинання можна зрозуміти, просто побачивши їх. Ти маєш рацію – це походить від «Громового дитя». Сама техніка замаскована так, що важко знайти її слабке місце. Але це, мабуть, пов'язано з непотрібними частинами, про які ти говориш.

— Раніше, коли нам потрібні були довгі вимови для заклинань, захист від можливості того, що тебе щось переб'є, був, мабуть, ефективним. Але тепер, коли ПАВи прискорили все в сучасній магії, контрзаходи, які використовують індивідуальні властивості заклинання – якщо не можна визначити тип заклинання за програмою активації – не мають особливого значення. Якщо вперше ти помітив заклинання після того, як воно перетворилося на магічну програму, то заклинатель активував його, поки людина намагалася вибрати контрзахід. У сучасній магії дійсно ефективними антимагічними заклинаннями є ті, що зводять нанівець дію всіх заклинань, незалежно від їхнього типу.

Мікіхіко якось хихикнув. Як не дивно, сміх не здавався самопринижуючим.

— Ха‑ха, я зрозумів… Стара магія мала б мати більшу силу, але вона не може протистояти сучасній магії, так?

— Це не так, Мікіхіко.

— Га?

— Ні стара магія, ні сучасна не краща за іншу. Кожна має свої сильні та слабкі сторони. У прямому зіткненні перевага була б на боці сучасної магії, бо вона набагато швидша. Ось і все. Якби ти здійснював несподівану атаку звідти, де вони не могли б тебе відчути, сила і таємничість старої магії перемогли б. Пам'ятаєш, що казав старий майстер Кудо? Головне – як ти її використовуєш. І я порекомендував тебе, бо вважаю, що фактор несподіванки, який має твоя магія, буде важливою зброєю.

— Фактор несподіванки…? Це перший раз, коли мені таке кажуть, — серйозно промовив Мікіхіко, заплющивши очі. За мить він знову рішуче розплющив їх, ніби відганяючи вагання.

— Гаразд. Магія, яку я можу використовувати, запрограмована в моєму ПАВі, а не лише в моїх амулетах, тому прошу, розстав їх так, як вважаєш за потрібне. Я тобі довіряю.

— Дякую, Мікіхіко. І раз вже ми довіряємо один одному, є ще одна річ, яку я хочу, щоб ти мені сказав.

— Добре. Нам це треба, так? Я не збираюся нічого приховувати. Мій батько відправив мене сюди, так що навіть якщо один або два секрети випливуть назовні, він не зможе нарікати.

— Тобі не варто хвилюватися. Я небагатослівний хлопець.

— Е‑е, я теж. Неговірка. Обіцяю нікому не розповідати про те, що почую.

— Я теж.

— Ти вже знаєш, що я не базіка!

Решта присутніх у кімнаті, які до цього мовчали, заговорили, ніби змагаючись за звання найпотаємнішого. Мікіхіко кинув підозрілий погляд на останнього з них, але той пересилив свої емоції розумом і кивнув Тацуї.

— Тоді я скажу коротко. Ти можеш використовувати «Візуальну синхронізацію»?

Перед тим, як відповісти, була пауза – не через вагання, а просто від несподіванки.

— …Ти навіть знаєш про це? Коконое тобі все розповідає, чи не так?

— Типу того.

— …Ти справді сповнений сюрпризів, Тацуя. Відповідь на твоє питання – так. Я все ще не можу використовувати «Синхронізацію п'яти чуттів», але раз чи два можу використати «Синхронізацію чуттів».

— Досить просто бачити, Мікіхіко. Тепер про нашу стратегію…

Тацуя говорив не надто тихо, але Мікіхіко, природно, нахилився вперед і спрямував до нього вухо.

*

Як Тацуя і запевняв раніше, він закінчив налаштування ПАВу Лео менш ніж за годину.

З налаштованим пристроєм в руках Лео разом з Ерікою попрямував на відкритий полігон. Вона зголосилася бути його партнером, щоб він міг звикнути до «Мінікомунікатора».

Було вже досить пізно, але Тацуя змирився: оскільки Еріка була з ним, ніхто з них не припуститься помилки.

І тепер, коли він шалено намагався налаштувати ПАВ Мікіхіко, Адзуса, яка стояла поруч, заціпеніло спостерігала за ним. Мікіхіко, користувач ПАВів, широко розплющеними очима спостерігав за унікальним стилем налагодження та швидкістю друку Тацуї, але такі поверхневі деталі не були тим, що шокувало Адзусу.

Саме зараз Тацуя працював над упорядкуванням послідовностей активації, перебудовуючи техніки, що активуються традиційними знаряддями зі старої магії, на заклинання, придатні для сучасної магії. Цей процес не був розумним за будь‑якими стандартами – тут і там траплялися повтори та незначні помилки, наче це була незграбна машина.

Особисто Адзуса не вважала, що виправити ці помилки буде дуже складно. Але структури, що розгорталися на її очах, потребували повного, фундаментального переписування. Тацуя чітко розумів операційну теорію, від активації до магії, і зараз він переписував у неї на очах усю програму активації на щось, що не зашкодить базовій функціональності магічних програм.

Програми активації були наче кресленнями для магічних програм. Переписування програми активації також означало переписування магічної програми. Якщо ти виходив за рамки незначних виправлень, щоб зробити її більш придатною для мага, і досягав рівня, коли ти міг усунути непотрібні частини процесу магічної програми та оптимізувати його, це вже не було «виправленням» або «упорядкуванням» магічної програми – це було по суті її поліпшенням, аж до поліпшення самого заклинання.

Коли Тацуя сказав їй, ще до початку роботи, що саме цього він і домагався, Адзуса чесно сумнівалася, що це взагалі можливо. Але зараз, на її очах, без жодних експериментальних перевірок – ні, навіть не бачивши, як заклинання насправді працює в реальності – він витягнув суть заклинання безпосередньо з послідовності активації, позбувся непотрібних частин і перебудував його в абсолютно нову послідовність активації, і все це в текстовому редакторі.

Адзуса спочатку зголосилася допомогти Тацуї з кодом моноліту для новачків, щойно його перевели на ігрову роль, але вона не могла доторкнутися до такої божевільної роботи. Коли вона переглядала щойно написані програми активації, перевіряючи їх на синтаксичні помилки – а це все, що вона могла зробити, – підозри, які вона мала, ставали дедалі ближчими до впевненості.

“Він, Тацуя Шіба, і близько не схожий на шкільного магічного інженера…”

“Він навіть не може бути простим магічним інженером…”

“Він має бути…”

Поки Адзуса сиділа в хаотичному стані, Тацуя рівно за годину закінчив роботу над переписуванням послідовностей активації Мікіхіко.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!

Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub