Після того, як брат і сестра закінчили свою звичайну вечерю удвох, задзвонив телефон, наче знаючи, що вони вже закінчили.
До речі, як відомо, більшість телефонів у наш час оснащені відеокамерою. У третьосортних культурних кругах точилися безглузді суперечки про те, що це не так телефони, як телевідео, але загалом, навіть після практичної реалізації тривимірних зображень, їх все одно називали просто «телефонами».
Повертаючись до нашої теми.
Міюкі саме прибирала на кухні після вечері.
Можна було б очікувати, що ручна праця, така як миття посуду, буде передана ХАРу, але в цьому будинку не було жодного ГДП (гуманоїдних домашніх помічників, по суті, роботів‑слуг), хоча вони нарешті почали набувати широкого розповсюдження. Вони обоє відкинули ідею встановлення надокучливих маніпуляторів, прикріплених до стелі. Тому їм доводилося самим мити й витирати посуд – Міюкі вважає, що якщо уникати такої простої праці, то можна атрофуватись.
І знову повертаючись до нашої теми.
Тацуя був тим, хто підняв слухавку; коротше кажучи, це був дзвінок йому, а не випадковий збіг обставин – принаймні, не мав би бути випадковим.
— Радий вас знову чути… Ви розрахували час?
— …Не розумію, про що ти… Давно не бачилися, спеціалісте.
На екрані з'явився його старий друг з хитромудрим виразом обличчя.
— Так, два місяці з моменту останньої реальної розмови. І все ж… Цей канал приватний? Ви звернулися до мене за званням. І у вас вистачає нахабства щоразу, коли ви хочете поговорити, вриватися на приватну лінію цивільної резиденції.
— Це було нелегко, скажу я тобі. Спеціалісте, тобі не здається, що у вас аж надто суворі заходи безпеки як для цивільного будинку?
— Хакери в наші дні неперебірливі. На нашому сервері є багато речей, які я б не хотів, щоб вони бачили.
— Схоже на те. Щойно ми ледь не зіткнулися з контрхакінгом.
— Це те, що ми називаємо справедливим десертом. Поки ви не будете намагатися залізти надто глибоко, ви не запустите контрпрограму.
— У будь‑якому випадку, це був хороший урок для нашого новенького оператора, — обличчя на екрані, шорстке, наче від сонячних опіків або порохових слідів, скривилося у зловісній посмішці.
“Три роки, а він анітрохи не постарів”, — подумав Тацуя.
Потім він ненадовго замислився над тим, що, попри виснажливу роботу, яка відповідала б його статусу та посаді, цей чоловік анітрохи не виглядав втомленим. Тацуя знову згадав, що він, майор Харунобу Кадзама, командир Окремого магічного батальйону 101‑ї армійської бригади, не з тих, хто любить марнувати час на подібні люб'язності.
— Майоре, то що вам від мене треба?
— Так, облишмо прелюдії. По‑перше, у нас є для тебе робота.
— Так, сер.
— Сьогодні ми капітально відремонтували «Третє око» і оновили кілька його частин. Нам треба, щоб ти оновив програмне забезпечення і провів кілька тестів на продуктивність.
Номер бригади – 101, вимовлявся як «сто перша», але насправді це не означало, що вона була сто першою бригадою. Це була експериментальна група, відокремлена від звичайних військових формувань, яка використовувала магічне обладнання як основне озброєння. У складі цієї бригади Окремий магічний батальйон був групою, якій було доручено проводити випробування нещодавно розробленого обладнання. Рівень секретності був на п'ять чи шість ступенів вищий за звичайні військові таємниці. Як правило, звичайний старшокласник ніколи б навіть не дізнався про їхнє існування, не кажучи вже про те, щоб бути залученим до них.
Однак Тацуя, через події, які можна списати лише на збіг обставин, був залучений до складу підрозділу Кадзами.
— Зрозуміло, сер. Я буду там завтра вранці.
— …Ні, це не настільки термінова справа, щоб прогулювати школу.
— Взагалі‑то, сер, я планував піти в лабораторію, щоб провести випробування нового пристрою у свій наступний вихідний.
— Зважаючи на мою посаду, я не маю змоги сказати тобі це… але з тих пір, як ти став старшокласником, ти поводишся щораз менше, як учень.
— Я не люблю вживати цю фразу, сер… але з цим нічого не поробиш.
— Розумію… Нічого не поробиш, ми ж обоє дуже зайняті, чи не так? Ну добре, тоді приходь завтра вранці на звичне місце. На жаль, я не зможу зустрітися з тобою там, але я скажу про це Санаді.
— Так, сер, — Тацуя по‑діловому віддав честь, а Кадзама відповів йому тим же. Це не було офіційне військове вітання, але він був нерегулярним членом підрозділу, тож вони не повинні були бути настільки точними.
— Перейдемо до наступної теми – я чув, що цього літа ти також братимеш участь у Змаганнях дев'яти шкіл.
— …Так, сер, — йому знадобилася частка секунди часу, щоб відповісти, але з іншої точки зору, навіть те, що йому знадобилася лише частка секунди в цьому випадку, було гідним похвали. Його зарахували до інженерної команди лише три години тому. Він знав, що нічого доброго не вийде, якщо він запитає чоловіка, звідки він отримав цю інформацію, тому придушив свою цікавість.
— Це відбудеться в південно‑східній частині маневрового полігону Фуджі. Гадаю, це стосується кожного року… але будь обережним, Тацуя.
Зміни в словах Кадзами завжди були несподіваними, але сьогодні вони були особливо різкими. Той факт, що він використовував його справжнє ім'я, а не звання, прізвище чи псевдонім, означав, що він застерігав його як старий друг, а не як старший за званням офіцер. Однак, це було не тривіальною справою – попередити цивільну особу, просто старшокласника, без жодного соціального статусу – порадою, яка ґрунтувалася на інформації, отриманій від мереж військової розвідки та контррозвідки. Тацуя зібрався з духом і чекав на продовження.
— У згаданому районі відбуваються деякі тривожні рухи. Ми виявили там сліди незаконних вторгнень.
— У зоні військових навчань?
— Все це дійсно виглядає безглуздо. Крім того, в околицях кілька разів були помічені вихідці зі Східної Азії, які, як вважають, є членами міжнародного злочинного синдикату. Минулого року цього не було. Враховуючи час, ми вважаємо, що вони націлилися на змагання.
Тацуя хотів сказати: «Заради дурного шкільного змагання?», але потім передумав. Вони були просто старшокласниками, але всі вони були магічними талантами, найкращими представниками свого покоління, які зберуться там, щоб випробувати свої здібності. Якби вони, наприклад, заклали вибухівку під час церемонії нагородження, це завдало б величезної шкоди тій кількості здібних людей, яку мала ця країна.
— Міжнародний злочинний синдикат, сер?
Отже, це не була терористична організація в тому ж дусі, що й «Бланш», група, яка видавала себе за урядову організацію, що бореться з магією, з якою Тацуя агресивно взаємодіяв у квітні. Злочинний синдикат, мабуть, не став би діяти лише для того, щоб спричинити таке кровопролиття. Але терористичні організації – це одне, а такий військовий, як Кадзама, не мав би бути пов'язаний з міжнародними злочинними угрупованнями. Як же він вирахував, що це синдикат?
— Я доручив Мібу зайнятися цим питанням. Здається, ви вже зустрічалися?
— З батьком Саяки Мібу, сер?
— Так. Після звільнення з військової служби він перейшов на роботу в ЦРУ. Зараз він є керівником відділу закордонних справ. А саме, він займається іноземними злочинними організаціями.
— Це… сюрприз, — він не просто так це сказав – він дійсно був здивований.
По‑перше, він був здивований тим, що Кадзама просто викрив справжню особистість людини, яка працює на розвідувальну організацію, по телефону. Його також здивував той факт, що Кадзама оприлюднив цю інформацію, щоб попросити допомоги у розвідувальної служби Кабінету міністрів у тому, що було, в певному сенсі, військовим промахом – ходили чутки, що вони не були в дружніх стосунках одне з одним; стосунки між цивільними чиновниками й військовими офіцерами рідко бувають дружніми. Але понад усе він був здивований тим, що дочка керівника зовнішньої розвідки та контррозвідки належала – чи, радше, була задіяна в терористичній організації під патронатом іноземного шпигунського агентства, і що для її батька, керівника – хоча він і не знав, яку владу він мав – залишити все як є було актом безглуздого невтручання.
— Зрештою, за злочинні синдикати і терористичні організації відповідають окремі підрозділи. Секціоналізм – це одна з невиліковних хвороб держави, — Кадзама вгадав його думки безпомилково, мабуть, більше завдяки своїй особистій проникливості (і чималій частці симпатії), аніж тривалості їхнього знайомства. — Але завжди можна довіряти інформації в тій сфері, в якій ти добре розбираєшся. У випадку з Мібу – про те, чи були вони членами гонконгського злочинного синдикату «Безголовий дракон». Його цілі поки що невідомі, але коли ми отримаємо додаткову інформацію, я зв'яжуся з тобою.
— Дякую, сер.
— Завтра ми не побачимося, але, може, зустрінемося на Фуджі.
— Буду чекати з нетерпінням, сер.
— Я теж… Ой, схоже, ми заговорилися. Новачок починає нервувати, тож я кладу трубку, — мабуть, мережева поліція пронюхала про їхнє прослуховування. Тацуя не знав, чи хвалити їхні технічні навички, чи зітхати через брак навичок у підлеглих Кадзами. — Передавай від мене привіт майстру.
— Передам, сер.
— До зустрічі, — перш ніж він зміг відповісти, екран згас.
“Значить, він хоче, щоб я передав майстру…”, — Тацуя зітхнув, подумавши про їхнього спільного вчителя, до якого, попри офіційну ліцензію на право священнослужіння, цілком доречно було застосувати термін «фальшивий». Як багато з того, що він щойно почув, він мав розповісти цій людині?
***
З іншого боку дверей вітальні, які в певний час були зачинені, він почув голос Міюкі.
— Тацуя, якщо ти не проти, не хочеш випити чаю…?
Вона, мабуть, чекала на кухні, поки їхня розмова закінчиться, щоб не чути подробиць. Насправді Міюкі займала набагато вищу посаду, ніж Тацуя, настільки, що могла без жодних обмежень вислуховувати військові та дипломатичні таємниці. Однак вона ніколи не користувалася цим становищем у його присутності.
Тацуя, нічого не сказавши, пішов до кухні і відчинив двері, перш ніж їй довелося повторити свої слова. Міюкі завмерла, широко розплющивши очі. Як і очікувалося, вона несла тацю з чайним сервізом і тістечками.
— …Благаю, не роби так більше. Ти міг би просто відповісти… Ти дуже поганий, Тацуя, приховуєш свою присутність, щоб потім посміятися, налякавши мене.
Міюкі похмуро відвернула обличчя вбік. Тацуя взяв у неї тацю і вибачився.
— Пробач, пробач, — сказав він. — Я не хотів тебе зачепити. Я подумав, що у тебе зайняті руки, тому прийшов одразу. Я не можу дозволити моїй милій сестричці вічно носити щось таке важке.
— …Я повністю і ясно усвідомлюю, що ти мені брешеш… але цього разу я дозволю себе обдурити, — вона намагалася зберегти незадоволене обличчя, але її погляд поступово розслаблявся. Вона відчула себе заспокоєною – адже з його вуст прозвучало лише кілька дурних слів. Втім, вона не особливо заперечувала проти цього.
— Чорний чай сьогодні?
— Так. У мене є класна заварка і я подумала, що було б добре пити її час від часу.
Він кивнув. Сівши за стіл, він підніс чашку до носа і принюхався.
— Мускат? Як незвично… Важко було його знайти?
— Ні, я просто випадково натрапила на нього… Але якщо тобі подобається, то це найліпша нагорода для мене.
Він повільно зробив ковток чаю. Побачивши його задоволену посмішку, вона теж щиро посміхнулася.
— Чорний чай смачний, але це пісочне печиво теж чудове. Ти сама його спекла?
— Так, але… мені здається, що вони трохи несумісні.
— Та ні, все добре. Вони справді дуже смачні.
Міюкі збентежено опустила очі, але її брат тягнувся до одного шматка печива за іншим. Вона підвела обличчя, наче її заманювали його руки, а потім нарешті посміхнулася.
Тацуя не згадував про свою розмову з Кадзамою, а Міюкі не питала про це. Його рот був надто зайнятий тим, що він їв тістечка з чаєм, які приготувала сестра, і смакував чорний чай, який сестра так важко дістала, і Міюкі просто провела час за чаюванням, спостерігаючи за задоволеним виразом обличчя свого брата.
***
Хоча тут немає потреби повторювати, що Міюкі була загальновизнаною відмінницею. Вона не лише мала природний талант, але й ніколи не викладалася на повну. Крім того, що вона дуже допомагала братові, у неї з'явилася звичка щовечора засиджуватися допізна за навчанням.
Була майже північ, коли вона нарешті вимкнула свій електрофлюїдний дисплей (інакше відомий як електронний папір), прибрала на столі і встала.
Сьогодні вона ще не була такою втомленою. З досвіду вона знала, що якщо ляже спати у схвильованому стані, то не зможе заснути. Було б легше, якби вона скористалася звуковим снодійним засобом (пристроєм, який занурює в спокійний сон), але її брат, з незрозумілих причин, ненавидів цю машину, якою зараз користується 70 відсотків країни. Міюкі не збиралася користуватися технологіями, які Тацуя не цінував.
Вона вирішила заварити ще чаю, щоб зробити перерву. Звісно, частково заради брата, який затримувався допізна. Він був дуже задоволений сьогоднішнім чаєм – рідкісні листочки було дуже важко дістати, а вона придбала найкращі, тож праця була того варта. Одної думки про його усмішку було б достатньо, щоб поринути в солодкі сни, але якби вона могла ще раз побачити все по‑справжньому і, можливо, змусити його погладити її по голові, їй не було б про що більше мріяти.
Прямуючи до кухні, вона побачила себе у дзеркалі і на мить зупинилася, щоб подумати. Потім кивнула, і на її обличчі з'явилася зухвала посмішка.
***
— Тацуя, це Міюкі. Я принесла чай.
— О, якраз вчасно. Заходь.
Для Міюкі приносити йому чай о такій порі було звичайною справою, але їй довелося зупинитися і трохи замислитися над тим, як його відповідь наводила на думку, що він чекав на неї; зазвичай він просто вибачався і дякував.
Проте, якщо її брат чекав на неї, це робило її ще щасливішою. Прагнучи побачити, яке обличчя він зробить, коли побачить її, вона увійшла в підвальну кімнату, яку Тацуя використовував як лабораторію.
— Я якраз думав прийти за то… — решта його речення була витіснена тишею. Відчуваючи диявольське задоволення від того, що Тацуя розвернувся на стільці і витріщився на неї, вона однією рукою затиснула поділ спідниці – іншою все ще тримала тацю з чаєм – і зробила реверанс, піднявши її, щоб показати свої коліна.
— …О, ясно. Це костюм для танцю фей?
— Точно! Я рада, що ти здогадався, Тацуя.
На ній була барвиста міні‑спідниця, зроблена з кількох шарів шовкової органди, тонкі легінси, що щедро демонстрували її гарні вигини ніг, і короткі, тісні чобітки. На талії був жилет з відкритою спиною з глянцевого матеріалу, який здавався тоншим, ніж був насправді, а груди були надійно закриті дрібно деталізованим виробом, матеріал якого мав природні, а не зшиті вигини. Під жилетом була блузка, яка прилягала до рук, але була вільною на плечах. Вона мала такий самий візерунок, як і її легінси. Насправді, це могли бути не легінси й блузка, а скоріше трико з довгими рукавами. Без жилетки вона була б схожа на фігуристку.
А довге волосся було стягнуте пов'язкою, широкою, як навушники, з прикріпленими до неї крильцями.
Не було жодних сумнівів, що цей одяг, який поєднував у собі опір повітрю і захист грудей з красою, був костюмом для найвідомішого магічного спортивного змагання, яке коли‑небудь проводилося в рамках Змагань дев'яти шкіл: міражна битва, інакше відомого як танець фей.
— Як я виглядаю?
Міюкі поставила тацю на сусідній столик, усміхнулася і закружляла навколо. Її спідниця злетіла, і, незважаючи на те, що вона була короткою, вона виглядала невимовно елегантно, коли поєднувалася з її волоссям, що розвівалося і підстрибувало.
Вона перестала крутитися і повернулась до нього обличчям, потім взяла свою спідницю в обидві руки й зробила реверанс. Тацуя відкрито похвалив її.
— Дуже мило. Тобі дуже личить. І пунктуальна, до того ж.
— Дяку…ю?
Вона була на 100 відсотків впевнена, що брат зробить їй комплімент. Вона думала лише про одну річ, яку скаже, роблячи реверанс, і цього було б достатньо. Але, не зрозумівши останньої фрази, що вилетіла з вуст Тацуї, її запланована подяка перетворилася на незаплановане запитальне висловлювання.
Вона знову підвелася і подивилася на Тацую; він все ще сидів на своєму стільці. Коли вона вже збиралася поглянути на нього своїм звичним поглядом, щоб запитати, що означає «пунктуальна», вона раптом відчула, що щось не так.
Вона швидко визначила це – Тацуя сидів, але його очі були так само високо, як і тоді, коли він стояв поруч з нею. Вона швидко глянула вниз, а потім затамувала подих.
Під ним мав би бути стілець – але його не було.
Тацуя закинув праву ногу на ліву і нахилився вперед, поклавши правий лікоть на праве коліно… сидячи в повітрі.
— Я хотів, щоб ти теж випробувала це, — він ковзнув повітрям до Міюкі, не змінюючи пози. Він зупинився на відстані витягнутої руки, потім розімкнув ноги й встав, опустивши їх на підлогу, ніби піднімаючись зі стільця. Коли він це зробив, його тіло автоматично повернулося на підлогу.
Виникла невелика пауза, бо вона витріщилася на нього, роззявивши рота.
— …Закляття польоту… Ти вдосконалив магію постійного маніпулювання гравітацією! — вона взяла брата за руку з такою силою, що майже обійняла її, і радісно вигукнула. — Вітаю!
Тацуя довго досліджував це заклинання. Воно належало до типу прискорення і тяжіння, першого з чотирьох типів і восьми видів, що розрізняються в звичайній магії. Це була найфундаментальніший тип сучасної магії, що розвинувся з простого психокінезу. Магія постійного маніпулювання гравітацією – заклинання польоту – була теоретично можливою завдяки магії прискорення та тяжіння, але, хоча сучасна магія здавна припускала, що це можливо, вона ніколи не була реалізована, принаймні публічно, аж до сьогоднішнього дня.
Коли вони говорили про магію польоту в кімнаті учнівської ради на обідній перерві сьогодні, єдиною думкою, заснованою на сучасній магічній науці, було те, що, хоча це теоретично можливо, практично це майже неможливо.
Але тут, на очах у Міюкі, ще одна з загальноприйнятих думок сучасної науки про магію була перевернута.
— Ти знову зробив неможливе! Я так пишаюся тим, що є сестрою того, хто це зробив, і свідком блискучого історичного подвигу!
Вона так міцно стиснула його праву руку, що могла обійняти його будь‑якої миті; Тацуя ніжно поклав свою ліву руку поверх її рук.
— Дякую, Міюкі. Я не збирався літати в небі – стара магія вже має власне заклинання для польоту – але це ще на один крок наблизило мене до моєї мети.
— Лише деякі маги можуть використовувати заклинання польоту зі старої магії. Це, по суті, суперсила. Хіба не міг би будь‑хто скористатися твоїм закляттям польоту, якби мав достатньо магічної сили?
— Саме так я і намагався зробити. Ось чому я хочу, щоб ти його протестувала.
— Із задоволенням! — відповіла вона з блискучими очима, рішуче кивнувши.
*
Отримавши пояснення щодо заклинання, Міюкі опустила погляд на ліву руку, на ПАВ, який щойно було налаштовано. Це був такий самий ПАВ у формі портативного термінала, яким Міюкі завжди користувалася. Він був навіть меншим, ніж її мініатюрний ПАВ, і щільно поміщався в її маленькій долоньці.
Єдине, що їх об'єднувало, – це форма. Цей був спеціалізованого типу. Вона не звикла ними користуватися, але керувати ним було надзвичайно просто. Усе, що на ньому було, – це кнопка вмикання/вимикання. Як тільки ввімкнути його, він автоматично поглинав псіони користувача і продовжував обробляти програми активації, доки не розряджався акумулятор. Це були жорстокі речі, в певному сенсі. Однак існував ліміт на кількість використовуваних псіонів. Фундаментальна концепція дизайну полягала в тому, щоб розробити способи мінімізувати навантаження на користувача.
— Починаємо, — сказала вона, ковтнувши від нестримної нервозності. У роті було надто сухо, щоб проковтнути вологу. Їй хотілося поплескати себе по спині за те, що вона не дозволила своїм рукам тремтіти.
Навіть якби вона провалила цей тест, брат не став би її засуджувати. Замість цього він, напевно, переробив би всі налаштування цього «літального пристрою» з нуля. Вона зненавиділа б себе за те, що змусила брата пройти через це через власну безсилість.
Вона увімкнула ПАВ.
Вона знала, що він почав поглинати псіони з її тіла, навіть якщо вона цього не відчувала. Втім, він поглинав таку мізерну кількість, що вона не помітила б, якби не зосередилась. Цього було ледве достатньо, щоб вичерпати потік надлишкових псіонів, які вона випромінювала щодня.
Коли вона це зрозуміла, програма активації вже була скопійована в область магічних обчислень. Тацуя сказав їй про це заздалегідь, але вона все одно була здивована, наскільки крихітною була послідовність. Вона ввела змінні в послідовність і створила магічну послідовність.
Зазвичай маги не знали, як відбувається цей процес. Вони створювали у своїй свідомості чітке бачення ефекту зміни реальності за допомогою мови, чисел або образів, а потім відправляли його в область несвідомого. Роль області магічних обчислень полягала в перетворенні цього образу на вхідні дані для магічної послідовності. Змінна частина програми активації вказувала на те, що маг повинен був уявити особливо сильно. Маги могли усвідомлювати програму активації, яка зчитувалася в їхнє тіло, а також магічну послідовність, сконструйовану в їхній свідомості. Процес створення магічної послідовності, однак, був напівавтоматичним процесом, який відбувався без бажання людини. Якби це було не так, то людина не змогла б створити достатньо інформаційних тіл, щоб змінити фізичне явище за допомогою своїх звичайних можливостей обробки даних.
Міюкі уявила, як вона злітає до стелі.
Щойно вона це зробила, гравітація звільнила її від своїх кайданів. Її п'ять органів чуття втратили значну інформацію і викликали легку паніку, коли вона раптом відчула, що її тіло зникло. Але в її серці було достатньо радості, щоб компенсувати це.
“Тільки подумати, що політ у повітрі може принести таке відчуття свободи!”
Вона трохи заздрила астронавтам, бо вони мали змогу відчувати таку ж радість, як і вона. Але в той же час їй було їх шкода – адже вони могли відчувати це, лише одягнувши на себе важкий скафандр. Тоді вона зрозуміла, що хоче літати в небі, а не в цій тісній підвальній кімнаті.
— Як воно? Ланцюг програми активації не заважає тобі?
Голос брата повернув її до реальності. Їй стало соромно за те, що вона поринула в блаженство під час такого важливого експерименту. Але зараз був не час перейматися думками про ненависть до себе.
“Візьми себе в руки, Міюкі”, — вилаяла вона себе, а потім відповіла:
— Я чудово почуваюсь. Ні головного болю, ні втоми.
— Це добре. Далі спробуй рухатись повільно, паралельно землі. Коли звикнеш, можеш поступово збільшувати швидкість і летіти так, як тобі хочеться.
— Добре.
Вона уявила, як рухається повільно і горизонтально, як сказав її брат. Надкрихітна програма активації була автоматично розгорнута і скопійована, і була побудована магічна послідовність для зміни вектора гравітації в горизонтальному напрямку.
Хитрість цього літального пристрою полягала в тому, що він виконував магію з програм активації, які постійно оброблялися. Він був запрограмований таким чином, що попередні значення змінних зберігалися до тих пір, поки маг не зчитував новий ментальний образ у свою розрахункову область. Циклічний виклик працював шляхом додавання безтипової магічної інформації, яка копіювала себе і вставлялася в область магічних обчислень на кінцевих етапах її компіляції в магічну послідовність, дозволяючи таким чином використовувати ту ж саму програму активації знову без необхідності використання магом свого ПАВу; але цей літальний пристрій безперервно створював ту ж саму магічну послідовність з тієї ж самої програми активації, автоматично вводячи ту ж саму змінну. Знаменита система циклічного виклику Тауруса Сільвера і літальний пристрій, створений Тацуєю, були однотипними.
— Відчувається, що магія переривається?
— Ні. Хронометр працює ідеально, як і очікувалося при твоєму рівні майстерності.
По суті, функція цієї системи зводилася до того, щоб точно фіксувати час виконання магії, поки вона була активною. Така цифрова обробка була непридатна для людини, і це була одна з частин, які вимагали доповнення здібностями машини. Цю систему було б абсолютно неможливо створити, якби творець був зацікавлений лише в тому, щоб літати за допомогою однієї лише здатності до магії.
Міюкі неухильно збільшувала швидкість, як їй було вказано. Вона повною мірою використовувала обмежений простір підвалу, вільно обертаючись, кружляючи та перекидаючись у повітрі. Її спідниця тріпотіла, а волосся розвівалося. Коли вона розтягувалася і нахилялася, її витончені вигини підкреслювалися.
У якийсь момент Тацуя забув, що він мав би лише спостерігати; він наче був заворожений несподіваним танцем німфи.
***
Компанія Four Leaves Technology, або скорочено FLT, або ж як її часто називають «Чотири листки», мала свій центр розробки ПАВів досить далеко від їхнього дому – за дві години їзди на громадському транспорті (можна було б дістатися туди й за одну на електромобілі, але сьогодні йшов дощ, тож вони скористалися громадським транспортом). Тацуя добре знав дорогу, але чим більше він звикав до неї, тим більше його турбувала тривалість подорожі.
— Міюкі…?
— Так? Що таке, Тацуя?
— … А, власне, не бери в голову. Нічого.
— Так…?
Коли Тацуя йшов до цієї лабораторії, а не до лабораторії в головному корпусі, Міюкі зазвичай була з ним. Вона б так само звикла до цього, але, незважаючи на погану погоду, настрій у неї був сонячний, ніби вони збиралися на пікнік, і Тацуя не зміг не запитати чому.
Проте він завагався, бо зрозумів, що це дивне запитання.
Міюкі, зрозуміло, розгублено подивилася на нього, але згодом повернулася до свого радісного настрою. Якби вони вже не були в будівлі лабораторії, він би не здивувався, якби вона почала насвистувати або співати.
Це був науково‑дослідний центр компанії, для якої технологічна досконалість була візитною карткою, і, в деякому сенсі, ядром всієї FLT. Безпека була відповідною, не покладаючись на машинний моніторинг, але з майже надлишковою кількістю людського персоналу, який охороняв об'єкт.
Проте ніхто з них не гукнув, щоб зупинити Тацую. Він навіть оминув стійку адміністратора, прямуючи все далі коридорами без вікон.
Нарешті вони опинилися в кімнаті, одна зі стін якої була скляною. По інший бік був напівпідвальний атріум, достатньо широкий, щоб бути ангаром для літаків. Навпроти була ще одна оглядова кімната, схожа на цю.
Це був блок тестування ПАВів.
У кімнаті було більше десяти науковців та дослідників, які заклопотано ходили туди‑сюди, обговорювали між собою та працювали з вимірювальними приладами.
Попри зайнятість кожного, за мить після того, як він увійшов, хтось вигукнув:
— О, принц Шіба!
Незвично – фактично, це було, мабуть, єдине місце, де таке могло статися, – що не Міюкі вітали з увагою і повагою, а Тацую. Спочатку титул принца був безглуздим жартом, спрямованим на те, щоб висміяти той факт, що він використовував своє становище одного з синів головного директора, щоб приходити та йти, коли йому заманеться. Тепер же вони використовували його як почесний титул для наступного керівника компанії.
Тацуя волів би, щоб вони припинили використовувати це ніякове прізвисько, але він знав, що зараз вони роблять це з дружніх почуттів. Він вирішив не казати: «Будь ласка, припиніть». Замість цього він сказав:
— Вибачте, що відволікаю. Де зараз бригадир Ушіяма? — Тацуя запитав дослідника в білому одязі, який щойно звернувся до нього, поки Міюкі шанобливо стояла за його спиною. Вона була щаслива від того, що на Тацую дивилися шанобливі погляди, наче на неї саму, і чарівно посміхалася, відриваючи від нього один погляд за іншим – практично жоден чоловік не міг проігнорувати її посмішку – вона була близька до заважання справам, по суті.
Його відповідь пролунала з глибини натовпу.
— Ви кликали, мосьє?
— Вибачте, що покликав вас, коли ви так зайняті.
— О, не вибачайтесь, мосьє, — вчений, на ім'я Ушіяма звернувся до Тацуї, вклонившись йому, як годиться. Він зробив скривджене обличчя і похитав головою. — Я за стриманість, але ми всі тут ваші підлеглі, розумієте? Якщо ви так перегинатимете палицю, то виникнуть проблеми з дисципліною.
— Ні, мій батько – той, хто вас усіх найняв, ви мені не підлеглі…
— Ви просто козирна карта. Ви, всесвітньо відомий мосьє Сільвер. Ми всі вважаємо за честь працювати під вашим керівництвом, — всі присутні вчені та дослідники в межах чутності кивнули.
Це був відділ досліджень і розробок ПАВів №3 компанії Four Leaves Technology – відділ, який розробив всесвітньо відомі моделі «Срібні», широко відомі як продукт, що представляє поточну технологічну досконалість FLT. 3‑й відділ складався з тих, кого витіснили з інженерних підрозділів – саме туди компанія посилала своїх неугодних. Однак вона стала дуже впливовою в компанії завдяки всесвітній популярності срібних моделей.
Тому науковці та дослідники, які тут працювали, зі зрозумілих причин були дуже лояльними та щирими до Тацуї, срібної частки Тауруса Сільвера, який був центральною фігурою в розробці моделей.
— Але все‑таки головний тут, як за ім'ям, так і по суті, – це ви, мосьє Таурус. Ви впадаєте в істерику щоразу, коли вас хочуть зробити менеджером. Третій відділ вже давно не має ні керівника, ні помічника керівника.
— Прошу, годі вже з мосьє і Таурусом – вони мені не підходять. Я просто технічний працівник. Все, що я роблю – це періодично бавлюся з продукцією, щоб зробити ваші фантастичні, геніальні ідеї трохи простішими у використанні. Я найбільше проти того, щоб моє ім'я стояло поруч з вашими. Я не настільки безсоромний. Вони просто сказали: «Принц Шіба неповнолітній і навчається в школі; ми не можемо вказувати тільки його ім'я в кредитах на розробку» чи щось таке, тож вони просто переписали моє ім'я, щоб це виглядало краще.
— …Якби у вас не було інженерних навичок, Ушіяма, ви б не змогли зробити циклічний виклик реальним. Я не дуже добре знаюся на технічній стороні справи. Крім того, навички та теорія нічого не означають, якщо хтось не збирає їх разом як виріб.
— Ой, та перестаньте. Ви такий логічний, що я ледве можу з вами розмовляти, — Ушіяма почухав голову і махнув білим прапорцем. — Хай там як, перейдемо до справи. Ви ж не прийшли сюди просто, щоб подивитися на моє гарненьке личко, чи не так?
Надсерйозний вираз обличчя Тацуї зламався, і на ньому з'явилася злісна посмішка.
— Окей, Ушіяма. Ось вам сьогоднішній прототип.
Свідомо змінюючи свої слова та дії, щоб бути звичнішими, він простягнув портативний ПАВ у формі термінала. Ушіяма пильно дивився на нього близько десяти секунд. Це був прототип ПАВу – Т‑17, який Ушіяма позичив Тацуї для певної мети. Якщо встановлення програмного забезпечення для цього прототипу було завершено, то це могло означати лише…
— Зачекайте… Це той самий літальний пристрій? — сказав він, його пальці трохи тремтіли, коли він забирав ПАВ з рук Тацуї.
— Так. Я запрограмував програму активації постійного заклинання контролю гравітації в прототипі пристрою, який ви зробили для мене. Перезаписати щось у його системі дуже просто, тож це було дуже легко зробити.
— Ви його протестували?
— Як завжди, ми з Міюкі протестували його, але ми не зовсім звичайні маги.
Він почув зітхання – і не одне чи два. Усі, хто чув його слова, затамувавши подих, дивилися на предмет в руках Ушіями.
Нарешті, тихим, але рівним тоном Ушіяма запитав одного з дослідників:
— …Тецу, скільки Т‑17 у нас є зараз?
— Десять, — пролунало у відповідь.
Очі Ушіями широко розплющились.
— Ти бовдур! І це все?! Чому ти не взяв більше?! Що ж це таке? Ні, ми можемо замовити їх пізніше. Зробіть повну копію на стількох, скількох зможете, за допомогою системи принца! Хіро, тягни сюди всіх тестувальників! У них сьогодні вихідний?! Кого це взагалі хвилює?! Зв'яжи їх мотузкою і тягни сюди, якщо доведеться! Всі інші ідіоти, припиніть робити те, що ви робите, і готуйте високоточні прилади до запуску! Вам все ясно? Заклинання польоту! Це змінить історію сучасної магії!
Мабуть, між кімнатами була телефонна лінія, яка з'єднувала кімнати; ті, хто працював у протилежній кімнаті, і ті, хто працював у свій вихідний, враз здійняли галас і заворушилися.
*
Закритий майданчик для тестування ПАВів був таким же широким і високим, як великий спортивний зал. Зі стелі звисали кабелі зв'язку, які підключалися до жилета, який носив кожен тестувальник.
Кабелі слугували їм подвійною страховкою. Вони вже знали, що це заклинання дозволить їм літати. Ті, хто був у цій лабораторії, мали досвід тестування заклинань, які піднімали їх у повітря, але все інше тут відбувалося інакше. Це не були стрибки чи уповільнення падіння – це була невідома територія.
Обличчя тестувальників були бліді від нервування. Нові види магії завжди були не більше, ніж варіаціями відомих заклинань, але вони ніколи не знали, наскільки великий ризик вони становлять. Маги й раніше гинули через найменшу помилку в магічній послідовності. Але це був перший у світі вид магії (наскільки вони знали) з абсолютно новою схемою. Тут неможливо було бути надто обережним.
Замінивши підлогу на амортизуючі матеріали і переконавшись, що підвісні кабелі працюють, експеримент нарешті можна було розпочинати.
— Починаємо тест!
За сигналом Ушіями, який сховався в кімнаті спостереження – не заради безпеки спостерігачів, а заради самих тестувальників, – тест розпочався.
Згори не можна було розгледіти обличчя тестувальників, вони були сховані в тіні шоломів. Однак вони бачили, як головний тестувальник – двадцятирічний, але вже достатньо досвідчений, щоб називатися ветераном – зціпив зуби.
Проте він без вагань увімкнув перемикач ПАВу.
— Старт підтверджено.
Ще до того, як вони побачили це візуально, ті, хто стояв біля вимірювальних приладів, почали обмінюватися звітами про стан справ.
— Збільшення тиску на землю через віддачу не виявлено.
— Похибка вимірювання висхідного прискорення в допустимих межах.
— ПАВ функціонує стабільно.
Тіла тестувальників повільно піднімалися. Тепер вони могли чітко розгледіти, що їхні ноги не стоять на підлозі. Кабелі ослабли, що вказувало на те, що їх не підтягували. Окрім звуків приладів спостереження та голосів, що повідомляли про результати вимірювань, у кімнаті спостереження не було чутно навіть шурхоту одягу. Всі застигли на місці, їхні очі були прикуті до сцени перед ними та до значень, які показували вимірювальні прилади.
— Зменшення висхідного прискорення… нуль. Підйом з рівномірною швидкістю.
Тестувальники повільно піднялися, їхні тіла опинилися на рівні очей на висоті близько трьох метрів, точно такій же як кімната спостережень.
— Висхідне прискорення тепер сповільнюється… Висхідна швидкість дорівнює нулю. Зупинку підтверджено.
Досі все це було в межах можливого для заклинань польотів.
— Виявлено горизонтальне прискорення.
Хтось, всі, затамували подих.
— Прискорення зупинено. Тепер рухається горизонтально зі швидкістю дев'яносто сантиметрів на секунду.
Вони побачили, що тестувальники рухаються в повітрі з чіткою швидкістю ще до того, як почули звіти про спостереження.
— Він рухається…
— Вони летять…
Недовірливе бурмотіння надавало відчуття реальності тому, що вони бачили.
— Тестувальник номер один – кімнаті спостереження. Я йду по повітрю… Ні… Я лечу в небі. Я вільний…
І після того, як несподівана передача пролунала через динаміки, все стримуване здивування і подив вирвалися назовні.
— Ми зробили це!
— Успіх!
— Вітаємо, принце!
Персонал, що проводив дослідження, почав радісно вигукувати. Тестувальники виписували дуги за випадковими траєкторіями польоту. Серед привітань маніакального персоналу стояв Тацуя, єдиний, кого не зачепило це божевілля, приймаючи його зі спокійним, спостережливим обличчям.
*
— Ви що, всі бовдури…?
Ушіяма з жахом подивився на тестувальників, які лежали на землі купою, їхня магія вичерпалась.
Тест тривав довше відведеного часу, і у всіх дев'ятьох тестувальників закінчилася магічна енергія. Це сталося не тому, що вони не змогли провести правильні вимірювання, а просто через те, що тестувальники не хотіли зупинятись. За власним бажанням вони переключили дротові кабелі, що виконували роль рятувальних кругів, на бездротові, і почали між собою спонтанну гру в квача, що й призвело до такого результату.
— Ну ясна річ, що так довго не можна було користуватися постійною магією!
Більшість сучасної магії складалася з миттєвих або короткочасних заклинань. Більшість заклинань, що використовувалися безперервно, мали певний час активації; було небагато магів, які звикли використовувати магію, яку потрібно було б активувати знову і знову. Наприклад, хоча «Високочастотний клинок» був постійним закляттям, насправді його потрібно було активувати щоразу, коли користувач завдавав удару. Навіть сама техніка безперервного виконання заклинання донедавна була надбанням лише кількох обраних магів; вона отримала своє місце в суспільстві лише після створення системи циклічного виклику, яка автоматично копіювала програми активації в область магічних обчислень, щоб безперервно конструювати магічні послідовності.
— Ви, придурки, заплатите за збитки, затямили? І ніяких наднормових.
На щастя, запаси магічної енергії в жодного з тестувальників не були вичерпані настільки, щоб залишити довготривалі наслідки. Все закінчилося невинним жартом, тож Ушіяма посміхнувся і подавив голоси незгодних. Потім він підійшов до Тацуї, який був зайнятий переглядом результатів тесту.
— Що‑небудь привернуло вашу увагу? — запитав він.
Тацуя обернувся; вираз його обличчя був далеко не задоволений.
— Ну, є ще багато чого, що я хотів би… але я все ще думаю, що тягар безперервного опрацювання програм активації заважкий.
З якоїсь причини Ушіяма кивнув на знак розуміння, а потім зиркнув між Тацуєю та Міюкі, яка стояла ззаду.
— У порівнянні з принцом і принцесою, ці маги майже не мають псіонів.
За сучасною шкалою магічної сили Тацуя був не більше, ніж звичайний користувач магії. Але шкала, що використовувалася для цього, народилася з появою магії і з роками змінювалася.
Наприклад, тридцять років тому вони не знали так багато про програми активації. Побудова магічних послідовностей з ними була незрівнянно повільною порівняно з сьогоднішніми швидкостями. Магічні послідовності були менш ефективними, а для створення тих, що мали практичне застосування, потрібно було в рази більше псіонів, ніж сьогодні. У той час кількість псіонів, якими володіли розум‑тіло людини (маючи на увазі і тіло, і розум як одне ціле), вважалася більш важливим показником сили мага, ніж швидкість, з якою він або вона створювали магічні послідовності. За цією шкалою Тацуя і Міюкі володіли найвищим рівнем псіонів.
Тепер, з розвитком активації та магічних послідовностей, а також ПАВів, нестача псіонів рідко ставала прямою проблемою при виконанні магії. За винятком заклинань, які самі випускали псіони, наприклад, безтипові, зазвичай не було великого сенсу мати багато псіонів, хіба що для того, щоб похвалитися.
Однак ніщо не змінювало того факту, що як розширення програм активації, так і побудова магічних послідовностей поглинали псіони. Якщо повторити процес сотню чи тисячу разів, маги відчули б тягар, навіть якщо кожна окрема витрата була б невеликою.
— Треба оптимізувати схему автоматичного поглинання псіонів у ПАВі…
— …Я щось придумаю для цього. Якщо ми вирішимо цю проблему на апаратному рівні, а не на програмному, то зможемо трохи зменшити навантаження, — він на мить замислився, а потім додав: — Напевно, нам треба поставити реєстратор часу на власні схеми.
Тацуя широко посміхнувся, наче саме про це він і думав.
— Я, взагалі‑то, хотів саме про це попросити.
— Ну, ну… яка честь.
Вони обмінялися багатозначними посмішками.
***
Хоча вони виявили кілька аспектів апаратного забезпечення, які можна було б поліпшити, фактичне використання заклинання принесло задовільні результати. Найбільшим відкриттям дня стало те, що заклинання польоту цілком можливо використовувати з магазинними ПАВами для рядових магів.
Після того, як вони впорядкують результати тестів, вони анонсують заклинання польоту під ім’ям «Таурус Сільвер», що, швидше за все, станеться до кінця наступного тижня. З чимось такого масштабу вони хотіли зробити це якомога швидше, навіть якщо це означало зрізати кути. Ефект від того, щоб зробити щось першими у світі, і від того, щоб зробити це другими, був абсолютно різним. Перші мали б величезну популярність просто за те, що вони були першими.
Крім того, вони вирішили переробити ПАВ для польотних заклинань і запланували її випуск на вересень (місяць, коли вони подавали піврічні звіти).
З цими двома питаннями брифінг закінчився. Тацуя приєднався до Міюкі, яка чекала на нього в чайній кімнаті, і вони вирушили додому.
Ушіяма, заклопотаний невідкладними справами, вибачливо почухав потилицю – він, по суті, прийшов, щоб вигнати їх геть.
— Вибачте. Я вже замовив слівце перед керівником відділу, але… — чоловіка непокоїло те, що під час експерименту, і навіть коли він увінчався успіхом, батько брата і сестри – директор з розвитку FLT, який керував усіма дослідницькими центрами компанії – жодного разу не показався на очі.
— Прошу не хвилюйтесь про це. Нині свято, тож навіть якби він і з'явився, то був би в головному офісі.
Проте в глибині душі Тацуя вважав за краще не контактувати з ним, а Міюкі взагалі не хотіла його бачити. Проте Ушіяма не збирався цього казати. Мало того, що їхній батько відігравав важливу роль у FLT, він ще й був їхнім найбільшим акціонером, і Ушіяма знав про це. Було б недобре виставляти напоказ працівникам ганьбу сім'ї власника, навіть якщо технічні працівники мали в серці дух справжнього ремісника.
Після того, як Тацуя відвернув свій намір публічно прийнятною відповіддю, вираз обличчя Ушіями ставав дедалі незручнішим.
— …Ні, взагалі‑то, директор сьогодні тут, у цій будівлі…
Брови Міюкі піднялися; Тацуя чітко це відчув, хоча він і був повернутий до неї спиною. Однак він відчув полегшення. Це означало, що вони майже уникли неприємностей.
— Директор, певно, не має часу, щоб прийти сюди. Я, звичайно, не вірю, що він нехтує дослідницьким відділом, — додав він, відвертаючи розмову і перевівши її на втіху Ушіямі.
— Ну, я знаю, що… Він практично подвоїв наш бюджет.
Йому було шкода, що Ушіяма так соромиться, але були речі, які навіть Тацуя не хотів би обговорювати.
На жаль, нічого не буває просто. Майже дійшовши до входу в лабораторію після того, як Ушіяма залишив їх, вони наштовхнулися прямо на того, кого хотіли уникнути; вони були всього за кілька кроків від входу в лабораторію.
— О, вітаю, міс Міюкі. Давно не бачились.
Першими розбили кригу не батьки і не діти, які мовчки дивилися один на одного, а четвертий присутній серед них. Він був давнім другом і Тацуї, і Міюкі, і хоча вони знали один одного давно, вони не були особливо близькими.
— Радий вас бачити, містере Аокі. Так, минуло вже багато часу відтоді, як ми востаннє розмовляли. І, звісно, я тут не одна така людина. А ви, батьку… ви добре виглядаєте. Дякую за дзвінок вчора. Але, якщо дозволите, я вважаю, що не буде нічого поганого, якщо ви час від часу будете розмовляти з сином.
Її м'який, солодкий тон був пронизаний трояндовими шипами. Однак ті, до кого вона зверталася, мали товсту шкіру, яку ці шипи не могли пробити.
— Якщо дозволите вставити слово, міс. Як розпорядник сім'ї Йоцуба, якому довірено управляти частиною сімейного майна, просити мене проявити етикет до простого тілоохоронця – це суперечитиме сімейному порядку.
— Він мій брат! — Міюкі робила все можливе, щоб її голос залишався спокійним, але Тацуя, тим не менш, зрозумів, що вона швидко наближається до своєї межі.
— З усією повагою, міс Міюкі, всі сподіваються, що саме ви займете місце на чолі Йоцуба. Ваша посада зовсім не схожа на посаду того тілоохоронця.
Перед тим, як Міюкі впала в істерику, Тацуя втрутився спокійним голосом.
— О, містере Аокі, я розумію, що було б неввічливо перебивати вас, але ви говорите дуже неприємні речі, — його тон був абсолютно рівним. Відверто грубі слова і поведінка зовсім не вплинули на його свідомість.
Просто його свідомість була так влаштована.
Тацуя був більше стурбований тим, щоб Міюкі не розгнівалась і не нашкодила комусь замість нього.
— Це не має значення, — сказав Аокі. — Зрештою, ти син леді Мії, хоч і всього лише рядовий тілоохоронець. Від тебе можна очікувати кількох промахів у ввічливій поведінці.
Відтак, він не мав часу відповісти на зверхнє ставлення чоловіка.
— Здається, ви згадали всіх слуг Йоцуби, які бажають, щоб Міюкі стала наступним лідером, але хіба це не несправедливо стосовно до інших кандидатів?
Він не міг дозволити сестрі взяти на себе всю злобу, спрямовану на нього, тому він натиснув на чоловіка, не даючи їй можливості перебити. Йому треба було змусити чоловіка поступитись.
— Наша тітка все ще не назвала спадкоємця, правильно? — зауважив Тацуя. — Чи ви чули від неї, що офіційне рішення вже прийнято?
Розпорядник був кмітливим і здібним, і це було очевидно; це був елегантний джентльмен у розквіті сил, який більше підходить на звання адвоката, ніж розпорядника, – і все ж він не знав, як відповісти на запитання цього шістнадцятирічного хлопця.
— Якщо наша тітка справді вже прийняла таке рішення, Міюкі доведеться добре підготуватись, тож я хотів би, щоб ви повідомили їй про це при першій же нагоді.
Його немодульований, монотонний голос дістав відповідь від Аокі.
— …Леді Мая ще нічого не сказала, — промовив він з гірким обличчям.
Тацуя театрально вирячив очі.
— Ну, це сюрприз! Невже розпорядник, який посідає четверте місце серед Йоцуба, щойно висловив свої особисті припущення одному з кандидатів на посаду наступного глави сім'ї щодо спадщини? Цікаво, хто з нас справді порушує порядок?
Він зітхнув, а обличчя Аокі почервоніло, коли той подивився на нього. Він більше не міг наводити логічних аргументів, розсудив Тацуя, і вже збирався оголосити про свою перемогу та піти…
…але його судження було наївним.
— …Це не припущення. Оскільки я працюю в тих же стінах, я розумію, про що вона думає. Мені не треба бути телепатом, щоб знати, коли однодумець думає так само.
Це була ухильна, бурмотлива відповідь, позбавлена будь‑якої логіки та розуму. Однак чоловік приготував отруту, яку не слід було використовувати в самому кінці.
— Я не очікую, що фальшивий маг без розуму зрозуміє.
За мить після того, як Аокі вимовив ці слова, раптом повітря на стінах сконденсувалося в паморозь. Опалювальна система загула, намагаючись повернути температуру, що стрімко знижувалася, до нормальної. Хвиля холоду зібралася навколо ніг Міюкі.
Однак Тацуя простягнув вказівний палець лівої руки, і зі скрипом магнітної плівки, що швидко перемотувалася – слухова ілюзія, яку могли чути лише ті, хто відчуває магію, – все зникло.
Руки його сестри стали білими, перейшовши за межі червоного чи синього, коли він взяв одну з них у свою, а потім звернув пронизливий погляд на Аокі.
— Той, хто створив цього фальшивого мага без розуму, була моя мати, Мія Шіба, старша сестра нинішньої глави сім'ї Йоцуба, Маї Йоцуби, дівоче ім'я – Мія Йоцуба. Саме вона придумала свій експеримент з магією на людях, в якому використала заборонене зовнішнє втручання в ментальну структуру, щоб відформатувати ділянки моєї підсвідомості, пов'язані з сильними емоціями і відповідальні за найсильніші думки, а потім імплантувати емулятор для виконання магічних обчислень, – саме Мая Йоцуба відразу після того, як стала нинішнім лідером, а Мія Шіба після того, як з'ясувалося, що у її шестирічного сина немає ніяких магічних здібностей, здійснила цей експеримент. Це значить, що, називаючи мене, учасника експерименту, фальшивкою, ви обмовляєте магічний експеримент, проведений нинішнім главою сім'ї та її старшою сестрою. Я вас правильно зрозумів?
Ніжно обійнявши улюблену сестру за плечі, коли вона замість нього плакала, він докопався до Аокі, того, хто змусив її плакати, своїми словами, так глибоко і нещадно, як тільки міг.
— …
— Тацуя, припини.
Коли Аокі остовпів і не зміг придумати, що сказати, його батько, Тацуро Шіба, який досі мовчав, зупинив його, щоб він не продовжував.
— Ти не будеш говорити погано про свою матір.
Його слова, однак, були цілком і повністю абсурдними і недоречними. Швидше за все, вони були сказані з міркувань самозбереження, щоб не зашкодити добробуту сім'ї. Ця компанія була таємно інвестована і заснована родиною Йоцуба. Попри те, що Йоцуба були найбільшим акціонером, що успадкували акції його покійної дружини, вони все ще мали значний суверенітет, тож Тацуя міг трохи зрозуміти свого батька, який відчував себе підлеглим, але…
Тацуя ненароком розсміявся.
— Тацуя, я не можу сказати, що не розумію твоєї ненависті до матері, але…
А батько навіть не звернув уваги на його недоречний сміх.
Тацуя відчув, що якщо він зараз піде, то це буде корисно для психічного здоров'я обох сторін. Але перед цим він відчув потребу сказати останнє слово.
— Тату, ви помиляєтесь. Я не ненавиджу свою матір.
— Я‑ясно.
Це було все, що він сказав.
Йому не треба було вимовляти решту вголос.
Розум Тацуї більше не мав здатності ненавидіти.
Лютий гнів, сильний смуток, сильні ревнощі, образа, ненависть, надмірне бажання їсти, надмірне сексуальне бажання, бажання спати досхочу… і почуття романтичного кохання.
Він ніколи не втратить себе в гніві.
Він ніколи не страждатиме від душевного болю.
Він ніколи не горітиме від заздрощів.
Він не таїтиме образи і не відчуватиме ненависті.
Він ніколи не дозволить, щоб його серце вкрала протилежна стать.
Він відчуває потребу в їжі, але ніколи не їсть надміру.
Він відчуває сексуальні бажання, але ніколи не упивається ними.
Він відчуває потребу спати, але ніколи не валяється в бездіяльності.
Та частина його, що містила найсильніші емоції та бажання, була стерта з його свідомості за допомогою особливої магії, на яку з усіх людей у світі була здатна лише його мати.
Він не ненавидить свою матір.
Але й не злиться на неї.
Він не може по‑справжньому злитися на неї, і він не може по‑справжньому тримати на неї образу.
Єдиною сильною емоцією, що залишилася в нього, була пристрасть, яку він навмисно виключив: підкорятися волі клану Йоцуба, до якого він був приписаний.
Ні, певна річ, не через родинну прив'язаність до батька.
Тацуя пішов, не попрощавшись, все ще тримаючи Міюкі за плечі, поки вона схлипувала.
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub