Кацуто взявся прибирати за ними.
Те, що зробили Тацуя та інші, було надмірною самообороною в хорошому сенсі… і нападом або замахом на вбивство в поганому… не кажучи вже про неліцензоване використання магії. Але руки закону до них так і не дійшли. Вплив Десяти головних кланів перевершував органи правосуддя.
Коли країни дізналися, що талант у сучасній магії контролюється вродженими якостями, вони самі задумали зміцнити кровні зв'язки. Це було логічним наслідком. У країнах, які мали достатньо влади, щоб досліджувати магію як систему, незалежно від того, в якій частині світу вони перебували, ці схеми застосовувалися ще до того, як сучасна магія та надприродні здібності почали вважатися окремими речами.
Звісно, в Японії це теж практикувалося. В результаті була сформована нова група, яка буде панувати над світом магії в цій країні.
Цією групою стали Десять головних кланів.
Їм ще не виповнилося й століття, тож їхня ієрархія була ще плинною та неврегульованою. Але це була проблема, яку вони вирішували між собою. Між кланами і всіма іншими вже був зведений дуже високий мур.
Існували також Сотня сімей, які вважалися наступною сходинкою після Десяти головних кланів і так само зміцнювали свої кровні зв'язки. Вони теж знаходилися по той бік такої великої прірви, що навіть самі це визнавали.
Десять головних кланів ніколи не вийдуть на політичну сцену. Вони не стануть впливовими зовнішніми силами. Насправді вони підтримували Японію на лінії фронту, використовуючи свої магічні сили як солдати, поліцейські та адміністративні чиновники. В обмін на відмову від публічного впливу вони отримали фактично недоторканну владу за лаштунками політики. Саме такий шлях обрали сучасні користувачі магії цієї нації.
Найвпливовішими родинами серед Десяти головних кланів наразі були Йоцуба та Саеґуса. Третіми в черзі були Джюмонджі. Якщо спадкоємець родини Джюмонджі потрапляв у якусь пригоду, звичайні поліцейські не мали права втручатися.
*
Після інциденту з Харукою поводилися так, ніби вона була у довготривалому відрядженні. «Ніби» – бо це було прикриттям, яке розходилося з правдою.
Вона так і не відповіла на запитання Лео. Хоча, враховуючи той факт, що Перша старша школа не знайшла заміну консультанту, вона, певно, планувала повернутися в якийсь момент.
У процесі зачистки двері до спеціальної оглядової кімнати бібліотеки – ті самі, які Тацуя виламав за допомогою «Демонтажу», – як звітували, були знищені оперативниками «Бланш». Таким чином, школі не довелося б відстежувати провал ключового менеджменту. …Звісно, учням не сказали, що Тацуя власноруч вирізав композитні броньовані двері, тож вони, схоже, повірили в це принаймні наполовину. Робота, яку проводила школа, полягала в тому, щоб приховати той факт, що ключі були вкрадені в учнів. Навіть той факт, що учні Першої старшої школи брали в цьому участь, намагалися приховати під килимом.
Про спробу шпіонажу Саяки теж забули, наче її ніколи не було через дорослі обставини.
*
Саяка опинилася в лікарні на деякий час. Перелом кістки в її правій руці не був достатньо серйозною травмою для госпіталізації. Але коли лікарі дізналися, що лідер «Бланш» використав «Лихе око» – заклинання світлохвильової вібрації, вони вирішили залишити її там на деякий час, щоб переконатися, що ефекту від контролю свідомості не залишилося.
Тацуя відвідав її лише один раз, поки вона була в лікарні, але Еріка приходила до неї часто, і вони швидко подружилися.
Кіное Цукаса, капітан команди хлопців з кендо, також не був звинувачений у жодних злочинах. Він перебував під впливом дуже жорсткого контролю над свідомістю.
Повідомлялося, що він взяв тимчасову академічну відпустку, а не покинув школу, і проходить тривале лікування. Але, швидше за все, він би все одно пішов з Першої старшої школи за власним бажанням. Він ніколи не хотів бути магом, а його чутливість до духовного випромінювання не була настільки сильною, щоб заважати повсякденному життю.
Вони дізналися, що Хаджіме Цукаса поклав око на його здатність виявляти магію, і змусили його вступити до магічної старшої школи, щоб він зміг знайти магію, яка б стала корисною для організації. Після того, як контроль над його свідомістю зникне, він, ймовірно, захоче займатися тим, чим дійсно хотів – можливо, кендо.
*
Унікальні магічні здібності Тацуї не були відомі нікому, окрім товаришів, які пішли з ним на закинуту фабрику. Маюмі та Марі теж нічого не сказали. Так само як і його друзям Мідзукі, Хоноці та Шідзуку.
Точніше, Лео та Еріка не знали про найважливішу частину.
Тацуя не знав, про що думав Кацуто, коли заборонив Кіріхарі говорити про це, але все одно був вдячний за цей вчинок.
Магія, якою він володів, зараз не могла бути публічною.
Але Маюмі та Марі, схоже, запідозрили, що щось не так.
*
Після цього Міюкі тиждень перебувала в депресії.
Зовні вона все ще була ідеально красивою дівчиною, але він бачив, як вона ховала обличчя в долонях у раптових поривах.
…Щоправда, лише вдома.
Мабуть, вона відчувала, що використання «Ніфльгейму» зайшло надто далеко.
На щастя, так як члени «Бланш» одночасно поринули в холодний сон – через властивості магії навіть заморожування внутрішніх частин тіла відбувається миттєво, тому жодних пошкоджень клітин не було завдано – схоже, ніхто з них не отримав фізичної травми, яка б перевищувала межі відновлення.
Коли вона була пригнічена, Тацуя балував її скільки завгодно, створюючи ситуацію, яка не була насправді смішною, але над якою все одно доводилося сміятися.
*
У школі Тацуя займався своїми справами, як завжди. Дисциплінарний комітет та учнівська рада змушували його виконувати випадкові доручення, але він нарешті був на шляху до спокійного навчального процесу, про який мріяв, коли вступав до школи.
***
А потім настав травень.
У день, коли Саяку мали виписати, Тацуя і Міюкі разом пішли відзначити це в лікарню. (Він вирішив скасувати свої заняття сьогодні вранці. Свобода, яку вони мали у відвідуванні лекцій, була великою заслугою навчання з термінала без вчителя, який би їх контролював.)
Коли вони прийшли туди…
— Це ж Такеакі Кіріхара?
Тацуї не треба було нічого казати – він теж його помітив.
Саяка вже переодяглася з лікарняного халата у звичайний одяг. У коридорі перед її палатою її оточували рідні та медсестри.
Кіріхара був поруч з нею, беручи участь у дружній розмові всередині кола людей. Його обличчя виглядало дещо збентеженим і трохи радісним.
— Вони досить близькі, правда? — зауважила Міюкі.
Вона, звісно, знала про подію, яку можна було б назвати початком усього – випадок, коли клуб кенджюцу втрутився в демонстрацію клубу кендо.
Бачити, як дві головні зацікавлені сторони, Саяка і Кіріхара, були такими близькими, було трохи дивно.
— Я чула, що Кіріхара приходить щодня.
— Та ти що?
Він обернувся на голос, що пролунав без будь-якого попереднього попередження. Еріка стояла там, виглядаючи розчарованою.
— Га. Тебе, певно, вже нічим не здивуєш.
— Ні, я, дуже здивований. Я й подумати не міг, що Кіріхара може бути таким щирим.
— Тільки не це!
Тацуя знав. Він явно переводив розмову в інше русло. Тож коли Еріка кинула на нього похмурий погляд, він просто посміхнувся.
— Хм! Якщо ти і далі поводитимешся так погано, то Сая тебе кине, розумієш?
Тацуя не надав особливого значення тому, що вона його кине.
Він не пишався цим, але він не мав жодного досвіду у популярності серед дівчат.
Що важливіше…
— Еріко… Коли ти кажеш Сая, ти маєш на увазі Мібу?
Міюкі випередила його, задавши це питання.
— Хм? Так, точно.
— …Здається, ви з нею вже подружилися.
— Просто залиште це мені!
Тацуя ледь не вигукнув: «Залишити що тобі?» Він вирішив, що це зробить цю хаотичну розмову ще гіршою, тому зупинився і проковтнув свої слова. Він прийшов сюди насамперед для того, щоб провідати хвору.
Ведучи Міюкі та Еріку за собою – хоча він не був впевнений, чи Еріка слідує за ним так, як мала б, але це було непотрібним занепокоєнням з його боку, як би він на це не дивився, – він заговорив серед натовпу.
— Мібу?
— Шібо! Ти прийшов до мене?
Вона зробила трохи здивоване обличчя. Вираз її обличчя говорив про те, що вона не очікувала цього, але емоція перетекла в радість, і Саяка привітала його широкою посмішкою.
…Поруч з нею Кіріхара на мить зробився похмурим. Це був кумедний жест, одне з прянощів життя.
— Вітаю з випискою, — Міюкі простягнула їй букет, який тримала в обох руках. Спочатку Тацуя хотів слідувати сучасним звичаям і самому вручити букет. Однак Міюкі була незвично рішуче налаштована проти цієї ідеї, наполягаючи на тому, що є сенс приносити такі речі особисто. Він відступив під її гнівним поглядом і вирішив поступитися.
З букетом у руках вона виглядала так гарно, що виділялася на звичайних міських вулицях. Але тепер, коли він побачив, як щасливо посміхається Саяка, отримавши квіти, Тацуя зрозумів, що він зробив правильно, як сказала його сестра.
— То ти той самий Шіба, про якого я так багато чув?
Коли Тацуя відірвався від розмови між дівчатами – в цей момент він просто кивав поруч з ними – до нього звернувся чоловік у віці, приблизно в розквіті сил. Можливо, його називали лише на прізвище, але за його поглядом не можна було помилитися. Його тіло було струнким і підтягнутим, а постава – без відхилень. Чи були вони результатом тренувань з бойових мистецтв? Риси його обличчя також вказували на те, що він був родичем Саяки.
— Мене звати Юдзо Мібу, я батько Саяки.
— Приємно познайомитись. Я Тацуя Шіба.
— Я його молодша сестра, Міюкі Шіба. Приємно познайомитися.
Міюкі помітила, що Тацуя представився комусь, і ввічливо вклонилася з-за його спини. Її елегантні манери, здавалося, змусили його трохи зніяковіти, але він майже одразу виправив вираз обличчя, говорячи про свою підготовку в бойових мистецтвах.
Вміння володіти мечем Саяка, мабуть, успадкувала від батька.
— Міюкі, можеш приглянути за Ерікою для мене? — попросив Тацуя.
Міюкі обернулася саме тоді, коли Кіріхара опинився в кутку, де з ним розмовляла Еріка.
— Так, Тацуя. Прошу вибачити мені, сер.
Її звернення до батька Саяки дало початок тому, що він не зміг приховати, але йому вдалося дати належну відповідь. Звичайно, брат і сестра удали, що не помітили цього.
Тацуя повернувся обличчям до батька Саяки. Той зрозумів, що усунення Міюкі від розмови було проявом тактовності з боку Тацуї, тому не став витрачати час на зайві передмови.
— Шібо, я вдячний тобі. Моя дочка знову стала на ноги завдяки тобі.
— Я нічого не зробив, сер. Це моя сестра і Чіба достукались до неї. А Чіба і Кіріхара – ті, хто були з нею, поки вона лежала в лікарні. Я не зробив нічого, крім того, що холодно відмовив їй. Можете ображатися на мене за це, але я не зробив нічого вартого подяки.
— Відмовив їй? Я навіть цього не зміг зробити. Я знав, що вона переживає через те, що її магія не розвивається так швидко, як їй хотілося б, і все-таки я не вважав це великою проблемою. Я був настільки захоплений власними критеріями – а оцінка магічних здібностей іншими абсолютно відрізняється від сили в реальному бою, – що не розумів, наскільки сильно переживає моя дочка. Якщо чесно, я використовував те, що був дуже зайнятий, як виправдання. Коли вона почала зустрічатися з незнайомими людьми, я не зміг встати і подивитися правді в очі. Я поганий батько. …Я почув від неї загальне уявлення про те, що сталося. Вона сказала мені, що почала сумніватися в тому, що робить, після того, що ти їй сказав, і вже багато часу минуло з тих пір. Вона сказала, що це було схоже на пробудження від кошмару. І вона була тобі вдячна. Вона сказала, що ти врятував її, коли сказав, що все це було недаремно. Я не знаю, що вона мала на увазі, але я знаю, що її вдячність була справжньою. Тому просто дозволь мені сказати це – дякую.
— …Я правда не зробив нічого такого, за що мені треба було б дякувати, сер…
Тацуя злегка похитав головою, трохи зніяковівши. Батько Саяки теж похитав головою.
— …Ти такий, як і казав Кадзама, хех.
Цієї простої фрази було більш ніж достатньо, щоб порушити спокій Тацуї.
— Ви знайомі з майором Кадзамою?
— Я вже звільнився зі служби, але він мій друг ще з життя у казармі. Ми з ним одного віку. Я досі з ним тримаю зв'язок.
Тацуя зрозумів з попередніх слів чоловіка, що той був досить тісно «на зв'язку» з майором. Мабуть, так і було. Кадзама ніколи б не розповів про Тацую простому другові, навіть близькому.
— Я вважаю божественним провидінням те, що Саяка подружилась з тобою. Чесно кажучи, я не знаю, як тобі за це віддячити. Я хотів би, щоб така людина, як ти, і надалі підтримувала Саяку…
— Я не здатен підтримувати когось подібного.
— …Тоді залишимо все як є. Забудь… Це було просто абсурдне прохання дурного батька. Про те, що я почув від Кадзами, я, звісно, нікому, навіть доньці, не розповів, тому можеш не хвилюватись. Я просто хотів сказати, що ти – людина, здатна врятувати мою доньку, і що ти дійсно врятував її в кінці кінців. Щиро дякую тобі.
Закінчивши, він повернувся туди, де стояла його дружина, не чекаючи відповіді – не дозволивши Тацуї принизити себе ще більше.
Він злегка похитав головою, щоб відігнати не найкраще відчуття хвилювання, а потім повернувся до сестри та інших.
— О, Шіба. Про що ви говорили з татом?
Саяка одразу ж звернулася до нього, ніби він був божим даром, або ніби вона намагалася знайти будь-який можливий вихід із ситуації, що склалася. Виглядало так, ніби Міюкі не могла втримати Еріку самотужки.
— Дехто, хто опікувався мною колись давно, був другом твого батька, і ми говорили про нього.
— Га, серйозно?
— Так, світ тісний.
— Я так і знала, що ви з Саєю пов'язані долею! — Еріка одразу ж включилася в розмову. Сьогодні вона, видно, була на висоті. — Слухай, Сая, а чому ти переметнулася від Тацуї до Кіріхари? Хіба ти не була закохана в Тацую?
— Ч-чекай, Ері? — Саяка розхвилювався, але Тацуя думав про дещо інше.
“Просто «Ері», ха…”
Він припускав, що вони мали певну приязнь одне до одного – так, ніби це не мало до нього жодного стосунку.
— Еріко, ти нині забагато базікаєш, — докір Міюкі влітав в одне вухо і вилітав з іншого. Це було за межею того, щоб бути «на висоті».
— Якщо взяти тільки зовнішність, то я думаю, що Тацуя його обійшов.
— …Ти дуже бісиш, ти знаєш це?
— Не переживай, Кіріхаро! Справа не тільки в обличчі.
— …Серйозно, я зараз розплачусь!
— Пофіг. Ну, Сая, що це було? Щирість? Доброта незграбних хлопців – це так мило?
Обличчя Саяки почервоніло аж до вух. Вона намагалася відвести погляд, але Еріка щоразу швиденько обходила її – мабуть, використовуючи магію. Врешті-решт вона опустила очі, схоже, що ось-ось заплаче.
— Еріко, може, вже час… — промовив Тацуя. Але його перервали посеред речення.
— Ага… думаю, ти маєш рацію, — слабким голосом зізналася Саяка. Її внутрішнє сум'яття, мабуть, досягло свого піка, її ментальні бар'єри руйнувалися. — Здається, я була закохана в Шібу…
— Ого! — чомусь найбільш помітно здивувалася цьому Еріка.
— У ньому була така непохитна сила, якою я захоплювалася. Але в той же час, думаю, я боялась його.
Міюкі занепокоєно глянула на нього. Тацуя відповів ледь помітною сухою посмішкою. Очевидно, його сестра звикла думати, що його почуття можна легко зачепити.
— Скільки б я не бігла, я все одно не зможу його наздогнати. Щоб стати такою, як він, я мала б бігти вічно. Скільки б я не бігла, я ніколи не стану такою сильною… Може, це грубо, бо Шіба мені так поміг, але це те, що я відчувала.
— …Здається, я зрозуміла. Тацуя, дійсно, часом змушує людей так почуватись.
— А щодо Кіріхари, ну… Вперше я з ним по-справжньому поговорила, коли він приїхав до мене сюди провідати. Але я подумала, що зможу йти з ним в одному темпі, навіть якщо ми іноді будемо сваритися. Певно, тому…
— …Так, так. Ви чудова пара.
Тацуя не знав, чи погоджується він з тим, як Еріка це сказала, але на емоційному рівні вони були однодумцями. Тоді Саяка не просто прикидалася милою дівчиною – вона справді була такою.
— А ти, Кіріхара? Коли тобі почала подобатись Сая?
— …Набридливе дівчисько. Та яка різниця? Це не твоя справа.
— Правильно, Еріко. Байдуже, коли це почалося, — Тацуя до цього часу мовчав. Але тепер, сказавши щось трохи недобре, Еріка розвернулася, і над її головою метафорично з'явився знак питання. — Головне те, що Кіріхара серйозно закоханий у Мібу.
— Що… ти…?!
— Ух ти…
— Я не можу сказати більше, бо це особисте, але коли я побачив, як Кіріхара розправився з лідером «Бланш», я зрозумів, що він більш мужній, ніж я.
— Ясно… — пробурмотіла Еріка. — Чуєш, Тацуя?
— Що?
— Розкажеш мені по секрету пізніше!
— Шібо, ти дрібний…! Шібо, клянуся, якщо ти щось скажеш, я все заперечуватиму!
— Я не скажу.
— Та ну, яка різниця?
— Дурна корова!
Батьки Саяки, медсестри і навіть сама Саяка з люблячими посмішками спостерігали, як розлючений Кіріхара ганявся за хихотливою Ерікою по палаті.
Поки сам Тацуя дивився, як вони фактично розпочали справжню гру в доганялки, Міюкі, з трохи менше ніж закоханими очима, тихенько підійшла до нього.
— Тацуя?
— Так? — коротко відповів він, не зводячи очей з Еріки та інших.
— Міюкі залишиться з тобою назавжди – навіть якщо ти втечеш зі швидкістю звуку, і навіть якщо ти проткнеш небо і злетиш до зірок.
— …Я думав, що це я залишуся позаду, а не ти, — сказав він, трохи пафосно посміхаючись. — Але поки що нам треба міцно стояти на землі, перш ніж вдивлятися вгору.
Міюкі відповіла йому пустотливою посмішкою.
— Ми повернемося до школи?
— Так. Якщо не підемо на післяобідні заняття, то прийдеться засидітися допізна на вихідних.
Вона знала, що він говорив жартома. Тому вона теж могла посміхнутись.
Але все ж таки вона хотіла щось запитати. Вона хотіла переконатися.
— Тацуя… Тобі не важко вчитися в школі? З твоєю справжньою силою тобі взагалі не треба ходити до школи… А ти ходиш, хоча на тебе дивляться зверхньо. Якщо ти змушуєш себе це робити заради мене, то я…
— Міюкі, — сказав Тацуя, перебивши її запитання. — Я не ходжу до старшої школи проти своєї волі. Я знаю, що тільки зараз я можу відчути таке життя. Мені подобається бути з тобою звичайним учнем.
— Тацуя…
— Тому давай повернемося до нашого звичайного життя на сьогодні, добре?
Тацуя трохи ніяково простягнув руку до Міюкі.
Вона з радістю взяла її.
…Але зрештою Еріка прийшла до них зі сльозами на очах, коли не встигла повернутися на післяобідні заняття, а Тацуя все одно мусив залишитися на вихідних допізна.
Арка перша – кінець
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub