Асаф побачив лева, який підійшов і прийняв їх.
- Це Солоф Сіндер, один з тих левів, яких ви перемогли! - Прошепотіла Захара, яка колись належала до цього прайду і дізналася більшість з них.
- "Яке дивне у нього ім'я." - подумав Асафа.
Асаф побачив лева і, здається, що той недавно виріс та став дорослим левом.
- Решта, кого ти переміг, були Артур Пендрагон, Леммі Вінкс, порох Ент, Аю та Олександр. - Прошепотіла вона.
Асаф подивився на неї, піднявши одну брову: їхні імена були дуже дивними.
- Вони брати і прийшли з іншого прайди, їхній батько був королем. В останні роки свого життя їхній батько втратив розум і назвав своїх дітей так. Коли вони досить підросли, їх вигнали з прайд. - Вона розповіла їм історію.
- Не дивно, що у них такі дивні імена, їх батько був божевільним левом. — Казав Асаф.
- Так, його люди могли бути незадоволені ним, але його бойові якості не можна було недооцінювати. Він переміг у битві п'ять прайдів, перш ніж був вбитий. Він був військовим лордом і чудово впорався з битвами. Насправді його територія навіть перевищувала землі прайд за якийсь час до її смерті. - Вона сказала це з ноткою поваги.
Батько колись розповідав їй історію про божевільного лева. І навіть він поважав можливості божевільного лева у війні. На жаль, божевільний лев занадто любив війну і загинув на ній.
- Шкода, що мені так і не довелося битися з ним в бою. - Сказав Асафа, щоб дізнатися наскільки хорошим був цей скажений лев.
Вона дивно подивилася на нього.
- Що? - запитав Асафа, побачивши її вираз обличчя.
- Це твій батько переміг його разом зі своїм братом. — Захара сказала це, змусивши Асафу зупинитися: по правді кажучи, він майже нічого не знав про правління свого батька, окрім правил і законів, які той встановив.
- Хіба ти не знав? Твій батько прославився тим, що зупинив скаженого лева.
– Я... Коли я виріс у лісі, мене виховували сурикат і свиня. - Асафа оправдав, але вона подивилася на нього так, що він не повірив.
Невдовзі вони дісталися до великого озера посеред савани. Леви відпочивали під кількома деревами, які росли навколо озера.
Коли вони прийшли, Солоф Сіндер показав їм дорогу до Тукуфу.
Асаф вважав, що всі його вважають знаменитістю. Було навіть кілька малюків, які показували на нього кричачи:
- Дивись, мамо, це лев'яча потвора!
Але він з усіх сил намагався не звертати на це уваги.
- Асафа... Час пролетів з тих пір, як ми бачилися востаннє. - Тукуфу першим заговорив, коли вони побачили один одного.
Тукуфу лежав у тіні трохи поодалі від решти.
Асафа кивнув, відчуваючи себе дивно через те, що Тукуфу заговорив.
- Батьку! - Розтурбована, вона сказала Захару, поспішивши до нього показати своє занепокоєння.
- Маленька квітка, ти виріс. - Тукуфу сказав спокійним голосом, нарешті зустрівшись з донькою, і в його голосі було полегшення, коли він побачив, що з нею все гаразд.
Він чув, що вона стала прародичкою Асафа і Королевою прайдленду. Але навіть тоді, коли б він не міг бачити свою доньку, то був би стурбований.
Коли Асаф побачив, як добре він виглядає, і те, що він сам привіз її сюди, вказувало на його турботу.
Це було одне з небагатьох тривог, які він відчував, зустрівши свій кінець, - він турбувався про долю своєї дочки. Але тепер він відчував. що зможе спокійно померти, коли прийде цей день.
- Отче, я чула, що ти поранений. - Розглядаючи його рани, вона занепокоєно сказала.
- Це не просто подряпина. - Сказав він, щоб не видати рану, аби вона не хвилювалася.
Але Асаф і Захара бачили його брехню.
- Чи справді у мене є внуки? - Товфу запитав, щоб підтвердити чутки, але водночас бажаючи змінити тему.
Захара засял.
- Так! Завати и Тукуфу. Наші доньки і син!
Вона сказала, з радістю розповідаючи йому про них.
Асаф сидів мовчки, поки його дружина і свекрухою розмовляли, хоча переважно говорила Захара, а Тукуфу терпеливо слухав.
Коли сонце почало сідати, то вже було запізно йти геть і Тукуфу запропонував зупинитися.
Асаф прийняв запрошення, щоб його дружина проводила більше часу з батьком. Це могла бути їхня остання зустріч.
Асаф прокинувся, коли побачив ранкове сонце. Подивившись на дружину, яка спала, він усміхнувся.
До пізньої ночі вона розмовляла з батьком. Вони навіть говорили про те, як Тукуфу була маленькою і познайомилася з матір'ю, та на всякі ностальгічні теми.
Асаф помітив, що Тукуфу підійшов до місця їхнього відпочинку.
- Мені потрібно поговорити з тобою. - Тукуфу сказав це тихим голосом, не бажаючи будити свою дочку.
Асафа кивнув, встаючи і йдучи за кульгавим левом у більш ізольоване місце, де їх не могли почути інші, але достатньо близько, щоб вони змогли доглядати Захару.
- У мене до вас прохання. - сказав Тукуфу.
Асафа кивнув, бажаючи вислухати його.
- Нещодавно одна з левів народила мою останню дитину. - Тукуфу розповів.
- Ніхто не знає, що я його батько, але я турбуюся про його долю після того, як мене не стане. - сказав Тукуфу.
Асаф усвідомлював, що його тривога була вкрай напружена. Тукуфу хотів, щоб він взяв з собою своє маля, аби його не вбили, коли дізнаються, що Тукупу - його батько.
Асаф задумався перед тим, як заговорити.
- Я бачу, що з твоїми травмами і віком ти більше не здатний очолювати прайд. Тож йди за мною в мій прайд, живи там зі своїми онуками та новонародженим сином. - Асаф нарешті сказав. Це могло мати великі наслідки, але коли він побачив, як Захара так щасливо спілкується з батьком, то був готовий піти на це.
Тукуфу, чоловік, який ніколи не усміхався, захихикав, почувши це.
- Це було б честю для мене, але також нечесно залишити свою гордість. - сказав Тукуфу.
- Я став королем в молодому віці, і я виростив наш маленький прайд до тих розмірів, які він має сьогодні. Я народився тут, а тут - мертвий. Якщо вони хочуть стати королями, їм доведеться робити це над моїм трупом! - Сказав Тукуфу, його тон ставав все серйознішим з кожним словом.