До місця бійки прибув один лев-самець і привів трьох молодих, але дорослих самок, які виглядали злегка стурбованими.
Лев-самець стурбовано кивнув Асафі і поспішив назад, залишивши левів там.
- Мій король, ми підкоряємося тобі, тобто будемо слідувати за тобою з цього моменту. - сказала одна з левів.
У неї блідий, майже білий, скоріше навіть ванільно-біле хутро і жовті очі. Асаф знайшов її красу, але вона була сором’язливою.
Решта були жовтими і зеленими очима.
- Відтепер ти прилежиш прайду. - Асафа повернувся і пішов назад, за ним пішли троє, а потім й інші левиці.
По правді кажучи, йому було ніяково, тому він використав менше слів.
Але на нього справила велике враження одна річ: він знайшов маленьку схожість між білою левицею і лютими левів.
- Твій батько - це той вожак, який напав на нас? - запитав Асафа на ходу.
- Д-да, мого батька звуть Тукуфу. - Вона опустила голову в тривозі. Вона боялася, що він може вбити її за дії її батька.
- Зрозуміло, що ж... Можеш не турбуватися, я добре дбаю про тих, кого обіцяв захищати. - Сказав Асафа, щоб позбавити її тривоги.
Він не розумів, чому вождь левів прислав йому свою дочку.
Зрештою, коли вони прибули до прайдових скель, їх зустріли всі левиці, які пережили результат.
Аяна першою пішла до інших, щоб розповісти про те, що сталося. І три нових левиці вже збиралися увійти в лого прайд, але Асафа зупинив дочку вола, яка напала на них.
- Решта можуть йти, а мені потрібно поговорити з нею. - Асаф бачив, як Сарабі вітає нових левів.
Решта увійшли в печеру, а біла левиця опустила голову.
- Як тебе звати? - запитав Асафа.
– Захара. - Прошепотіла вона. Якби не чудовий слух Асафа, він би цього не вловив.
- Чому батько послав тебе сюди? Він щось задумав? - Він запитав.
Вона підскочила від несподіванки.
- Н-ні! Я дізналася від левів, що сталося. Щоб переконатися, що інші виживуть, він запропонував єдину самицю, яка ще не була вагітна, але їх було тільки три, включаючи мене... - Вона пояснила це, побоюючись, що може початися нова війна між територіями.
- Так от воно як... Ти можеш ні про що не турбуватися. Відтепер це твій будинок, Захара. - Казав Асафа, намагаючись говорити привітно.
- ТИ, РАКАЛ! Ти привів додому ще жінок? Йди сюди і дай мені тебе вбити! - Раптом пролунав голос пантери. Обличчя Асафа опустилося.
- Цок, вона ще й красива. Як тобі не соромно, Асафу! - сказала Імані, підходячи до Захари і оглядаючи її.
Що ж тут робить чорна пантера? І так зневажається до могутнього короля гордих земель?
- Імані, не зараз... - Сказав Асафа тоном, який просив її піти.
- Коли ж? Коли вона буде вагітна п’ятьма малятами? Ти, безшвидка рогата тварюко, дозволь мені навчити тебе хорошим манерам! - Імані розізлилася ще більше, готуючись до бійки.
Захара сховала морду під ногами, почувши ці ганебні слова.
- А-а, почекайте! Вибач, Асафу, вона розсердилася, коли ти знову зник, тримай її. - Пумба крикнув, поспішаючи до Імані і утримуючи її.
* Вітрах*
- Неприємності слідують за тобою, хоч би куди ти пішов. - Прошепотів про себе Асафа.
– Захара, підемо всередину і познайомимося з усіма. - Казав Асафа, заходячи в печеру.
Захара просто кивнула, як і раніше соромливо прячи обличчя.
- Не смій від мене втікати! Я не закінчу з тобою, поки не навчу тебе протистояти жінкам таким чином! - Імані гукала, поки Пумба, Тімон і Хаму тримали її.
Життя Асафа тривало, і він змішав один одного рік. Він наполегливо працював, щоб знову земля стала родючою, а його розповіді про силу та мужність поширились по цілому світі.
Його гордість була частиною м’яса, і це дуже турбувало Асафа. Що ж до трьох жінок, які недавно приєднались до нього, то вони тепло прийнялися і їм не потрібно було багато часу для того, щоб освоїтися.
Щоразу, коли дами оточували його, як мухи з розумінням дивився на Асаду, що починало дратувати Асафа, і життя тривало так само, наче воно було звичайним.
Далеко-далеко жовтий лев зі світло-коричневою гривою і шрамом над лівим оком дивився на інших левів, що стоять перед ним.
Він озирнувся на свій хвіст, або принаймні на те, що від нього залишилося, оскільки більшу частину він втратив.
- Мій король... Ти згадав своє минуле? – запитав інший лев.
- Мене звати... - Лев зі шрамом і без хвоста сказав, нахмурившись, глибоко замислився.
- Мене звуть Сімба! - Сказав він, нарешті згадавши своє ім'я. Спогади почали поступово повертатися до нього, і тепер він нарешті згадав.
Сімба встав і подивився вдалечінь на горизонт, на вулканічну гору, нарешті згадавши, що сталося того дня.
- Мій король? – запитав інший лев.
Сімба йшов самотнім шляхом без власних спогадів, поки не зустрів інших левів-відгоїв. Вони билися, Сімба перемагав їх поки левів не стало достатньо, щоб назвати їх прайдом.
У його новому прайду було 4 молодих самців і 2 старших. Крім того, було три старших самки і троє малят.
Усі вони знайшли притулок під охороною Сімби, бо всі були вигнанцями і нікому не потрібними. Вони ледве уникнули смерті в своїх прайдах, перш ніж втекли і нарешті знайшли один одного.
Було багато бійок за лідерство, але Сімба переміг у всіх. Вони були задоволені цим, оскільки він був справедливим і сильним вожаком.
Тепер, коли до нього повернулася пам’ять, його погляд не міг покинути напрямок, в якому він вважав за потрібне бути його сім'єю Тімон, Пумба, Хаму, Імані та Асафа...
- Мій король? - запитав інший лев, побачивши, як по очах Сімби плачуть.
Сімба замовк і глибоко задумувався над тим, що йому робити.
Його погляд звернувся до його нового прайду, до тих, кого він захищав, і, дивлячись на всіх них, він відчув, що застряг.
Він хотів повернутися до брата, родини і життя без відповідальності. Але він не міг. Він став тим, від чого намагався втекти.
- Мені потрібно побути самому. - Сказав Симба, розкриваючись і відходячи в роздумів.
Леви подивилися один на одного, не розуміючи, чому їх вожак став таким.
- Може, його спогади розкрили болісне минуле? – запитав лев. запитав одного лева.
Сімба підійшов до маленької тройки, застрибнув на неї і посміхнувся.
Його розум підказав йому, що він більше не той Сімба, яким був раніше, зі своєю сім'єю та братом, але тепер став провідником і королем. Зараз у нього є обов'язки, які він повинен виконати.
Але серце підказує йому, що він хоче повернутися до Форреста... В Хакуна Матата.
Сімба потрапив у глибоку воду і відчував себе застряженим між молотом та наковальним.