Нала був дуже небезпечним блиском в очах, але він не міг зрівнятися з тим, що мав у очах Аяни. Аяна дивилася на нього так, ніби він цілився.
Нала краще контролювала себе, вона мусила доглядати за молодшою сестрою, а та ніколи не керувала собою. Вона була дикою, і в цьому полягала різниця між ними.
Асаф бачив їхні очі і розумів, що ця страта мала відбутися на відміну від того, як вона пройшла, якби замість нього повернувся брат.
Асаф бачив, що всі його наміри правильні й готові до подорожі або смерті. Тому він не гаяв часу і звернув на невелику стежку з кінця світу, яка вела прямо до прайдових скель.
Сімба показав йому цей шлях до розломи того дня, коли Шрам покликав їх туди.
Вона добре приховувала їх від сторонніх очей, і тільки коли вони підійшли зовсім близько до скель прайд, їхній план був введений у дію.
Пумба схопився з Тімоном і Хамом на спині, підняв шум та втік, коли вони привернули увагу гієни.
Коли Асаф побачив, що йому вдалося спрацювати як приманки для відволікання гієнів, він кивнув Імана і дав їй зрозуміти, чим тепер її черга.
Вона кивнула у відповідь і почала переслідувати Пумбу на відстані, щоб захистити їх.
Лише тоді Нала та Аяна почали підніматися на поверхню прайд.
Вони мали спочатку зібрати левиць, а через хвилину піднятися Асафові.
Асаф бачив, як вони піднімаються і чекав на нього, аж поки він не почув унизу розлючений рев Шрама, від якого в нього закипіла кров.
Якраз у той момент, коли він збирався піднятися нагору, з скелі спустилися дві гієни.
- Хахааха, Шрам знову в гніві, краще втекти, поки він не випустив його на нас!
- Хаха, ти правий, ха! Де всі? - запитала інша гієна, коли вони виявили, що підніжок скелі-гордості порожній.
- Може, вони пішли відлити?
- Вона запитала іншу.
У цей момент вони пронеслися через великий коричневий спалах, поваливши одного з них на землю за шию, а іншого вкусив у шию.
Асаф прокужив шию гієни і відчув хруст, а потім він обм’якла.
Він потягнувся до іншого і вкусив його теж, але у цей момент помітив, що той також помер, коли він занадто сильно надачив на йому шию, зламавши її.
Асафа розвернувся і почав підійматися, а коли він вже був майже нагорі, то почув їхні розмови.
- Так, ми знайшли вбивцю гієни! - Погрожуючи холодним тоном сказала Нала. Аяна мовчала, бо їй бракувало самовладання, щоб не розповісти про все.
- І ви вбили його? - Перелякливо запитав Шрам.
Сарабі та інші левиці були занепокоєні тим, що бачили їх. У Шрама сьогодні був особливо поганий день.
- Ні, ми не могли. – сказала Нала.
- І чому ж? - Проричав Шрам, підходячи ближче до Налі.
- Тому що я це він. - Важкий голос оголосив збір. Усі повертались до стежини, що веде вниз, і незабаром побачили, як наближається великий коричневий лев з ще темнішою шерстю.
Очі всіх присутніх розширилися в легкому страху, бо вони ніколи раніше не бачили такого великого лева.
Але найдивовижніше, що всім здалося, він їм дуже знайомий.
Сарабі викрикувала б ім'я свого чоловіка через схожість між ними, якби не різниця в розмірах і кольорі.
Навіть Шрам зробив крок назад, його очі розширилися.
- Брат? - Його перша думка. Їхні голоси були занадто схожі.
– Кто... Ты? - Раптом Сарабі запитала.
- Він надія, яку ми знайшли. - Аяна повернулася до всіх і сказала.
- Як ви смієте приходити в моє королівство! - Шрам раптом відчув лють і заричав на Асафа.
– ТВЕ КОРОЛЕВІСТВО? ЧИ МУФАСА? — Асафа закричав у відповідь, його крик був настільки сильним, що земля здригнулася і все пішло назад.
Навіть Шрам зупинився на місці.
- Муфаса мертвий, це мій. - Сказав Шрам, щоб усі напали на непроханого гостя.
- Мертвий, і ти вбив його. - Асаф сказав це, змусивши всіх повернути голови до Шраму, ледве вловивши його слова.
- Як ти смієш так заявляти, все, убийте його! - Шрам сказав холодним голосом, але на його здивування Сарабі зупинив всіх.
- Молодий чоловік, чому ти претендуєш на голову нашого короля? - Сарабі запитала Асафа, що це її син.
- Бо я був там того дня і бачив, як він убив мого батька. - Він повільно вимовив свої слова, і всі один за одним почали усвідомлювати їхню суть.
Першим втратив спокій Шрам.
Симба? Ні, це... Асафа. - Він зрозумів.
- Мамо, я повернувся. - Він лагідно сказав Асафові.
Її очі розширилися, бо вона спочатку не повірила.
Вона кинулася до нього і погладила по голові.
- Асафа... Як ти живий? - Вона вигукнула.
Асаф погладив її в голову, а потім зробив крок до Нала й Аяни, щоб пояснити всім.
- Цей день був спланований моїм дядьком, він збирався взурпувати свого брата і вбити принців. - Асаф сказав усім.
- Брехня, це неможливо! Я бачив, як помирали мої племінники, хто ти такий! - Шрам занервував і намагався змусити всіх запідозрити Асафу, хоча й розумів, що Асаф насправді живий.
- Того дня ти послав гієн за мною і моїм братом, але вони не виконали свою роботу як слід... - Сказав Асфаа. Його слова, здавалося, розвіяли підозри Скарса.
- Чому ти не повернувся? - Сарабі запитала. Сарабі запитала.
- Тому що я знав, що наш дядько вб'є нас, навіть якщо я повернуся, так щоб я повинен був відтягнути час, аби я міг рости. - Він сказав.
- Це неправда, ніщо не зробить мене щасливішим, ніж повернення мого племінника живим і здоровим. – Шрам сказав це з полегшенням. Він зрозумів, що всі Асафи повірили в нього і лише дехто скептично дивився на це.
- Це не має значення, якщо він тут, значить, він законний король! - Аяна закричала.
- Ти огидний малий! - Шрам розізлився і зібрався дати їй ляпаса, але не встигши, як Асаф опинився поруч з нею і дав Шредер таку положили, що той відлетів на три метри тому.
Усі були вражені швидкістю і силою Асафа.
Лев повільно встав, відчуваючи запаморочення. І тут усі побачили, що на іншому оці у нього з'явився ще один шрам.