Увійшовши в храм Цієнь, Хуаян прибирала ніжні пальці до служниці Цінсі і поклала їх перед животом та повільно вирушила у головний зал.
Увійшовши туди Хуаян відмахнулася від Цінзі, яка хотіла запалити для неї пахощі:
— Я сама.
— Да, — Цінзі вклонилась і відошлела, опустивши очі, демонструючи покору.
Паління пахощів, поклоніння Будді, спалювання фіміаму — це те саме, але у виконанні Хуаян вони набули особливої грації та благородства, які відрізняли її від інших.
Після того як Хуаян запалила пахощі, вона впала на коліна і поклала руки та заплющила очі.
« Пустія Будда поблагословить віручу, щоб її любов була взаємною. І нехай царство її брата буде мирне і стабільне. Нехай кожен рік буде сприятливим для врожаю і процвітання народу».
Просунувши молитву, Хуаян поклала руки на подушку і тричі шанобливо поклонилася перед тим, як відкрити очі.
— Мирянка, будь ласка, витягніть паличку передбачень, - Він сказав той самий круглий молодий монах.
Хуяйн взяла тубус з паличками, міцно стиснула його обома руками і таємно молилася про добре передбачення.
Шуршування тубусу рознеслося по головному залу, а потім припинилося з стуком упакої палички.
Хуяйн підняла паличку, яка впала і разом з юним монахом увійшла у внутрішні покої за головний зал.
— Амитабха, мирянка, будьте здорові, — Старий монах, який розцінює першоджерело, був як завжди добрий.
Хуяйн приклала праву руку до лоба і злегка кивнула на знак привітання:
— Амитабха, вчитель, будьте здорові.
Після взаємних привітань Хуаян передала свою паличку старому монаху і спокійно почала чекати, поки він пояснить їй значення передбачень.
« Доля миру є унікальною, і з народження вона має успіх. Світ великий, не варто надто чіплятися за щось одне; чи буде це випробуванням або долею залежить від вибору мирянки, — Повільно сказав старий монах тим же співчутливим тоном до всіх живих істот.
Чи буде її доля такою важкою? Коли Хуаян почула слова старого ченця, то відчула тривогу.
— Учителю, чи є спосіб це виправити? — Хуяйн злегка нахмурилася і запитала.
Старий монах помолився:
— Амітабха, мирянка, ні в чому не слід бути занадто впертою.
Хуаян хотіла запитати ще більше, але старий монах закрив очі і перебирав чотки та почав читати стутри. Зрозумівши, що старий монах більше нічого не скаже, Хуаян злегка вклонилася і разом з молодим ченем вийшла із внутрішніх спокійів.
Впертість? Яке у неї може бути впертість? Хуаян не дуже розуміла.
Однак вона знала, що монахи в храмах завжди говорять загадками. Хоч би як там було, вона все ще не стикалася з труднощами вчителя. Чому ж слід заздалегідь турбуватися про дрібниці?
Побачивши нахмурені брови принцеси, Цінзі відчула полегшення і тихо запитала:
- Куди ми, принцеса?
- Впізнала, де знаходяться пан Се та його супутники? — Легко запитала Хуаян.
Цинзі кивнула:
— Взнала. Пані Се і старша пані Сі після молитви вирушили в кімнату медитації.
— Добре, тоді підемо в кімнату для медитації, - Хуаян не сказала.
Вся процесія вирушила туди.
Се Линь вийшов з головного залу, бажаючи піти в кімнату для медитації, але, побачивши здалека принцесу Хуаян зі своїми служницями, що прямували до залу, він відразу ж передумав і вибрав інший напрямок.
Три роки тому під час подорожі до північного палацу на нього було замахано, і він врятував життя принцесі Хуаян. З того часу його ставлення змінилося.
Се Лінь не хотів глибоко роздумувати про це. Оскільки він не був зацікавлений у цьому, то не було змісту намагатися зрозуміти чужі думки і не почуватися незручно.
З того часу Се Лінь намагався уникати принцесу Хуаян, щоб уникнути пліток. Під час подорожі до південного палацу було багато найближчих імператорів, і хоча не всі знали про спасіння, інформація поширилась.
Декотрі службовці, старші за віком, часами жартували над ним з цього приводу і навіть імператор деколи підтруднувався над ними. Якщо б він знову почав спілкуватися з принцесою Хуаян, то не було б жодного сумніву в цьому.
Дорога, яку вибрав Се Лінь, щоб уникнути принцеси Хуаян, була набагато віддаленішою. Щоб дістатися до кімнати медитації, йому довелося б обігнути маленький бамбуковий ліс.
Раніше, коли його щось турбувало, він часто приходив до храму Ціень. Тоді Юньшуй не так часто вирушав у подорож і довго перебував у храмі, як тепер. Вони часто розмовляли в павільйоні у тому маленькому бамбуковому лісі.
Деколи вони обговорювали буддійські доктрини, деколи державні справи, а іноді й плітки про столичні новини.
Як тільки Се Лінь підійшов до краю невеликий бамбуковий гай, він виявив, що в павільйоні вже хтось є, і фігура йому здавалася трохи знайомою. Тонкая талія, яка спиралася на перила, нагадувала знайомого йому чоловіка.
З рідкісною цікавістю Се Линь увійшов всередину. Відразу за павільйоном людина, що спирається на перила, почув кроки і подивився в його бік.
Івові брови та абрикосові очі - її рухомі очі були повні цікавості і подиву, які неможливо було приховати, додаючи трохи дитячої невинності її прекрасному обличчю.
— Се Линь?
Шень Чжиї з недовір’ям подивилася на щойно віщий і мимовільно зітхнув від подиву.
Вона тільки що притулилася до перилам павільйона і закрила очі, щоб трохи відпочити, як раптом почула за спиною кроки. Окинувшись, вона не очікувала, що це буде знайомий їй чоловік.
« Оце збіг! Це теж Линь сьогодні прийшов у храм Цієна, щоб заскурувати пахощі. У мене з Се Лінем такий особливий зв'язок!» — подумала Шен Чжії, відчуваючи радісне запаморочення.
— Пані Шень.
Се Линь не очікував, що чоловік у павільйоні виявиться саме тим, кого він думав.
Кілька днів тому, коли Шень Чжиї питала його про те, який з храмів вважається найефективнішим, він сказав це спеціально порадивши йому Храм Цінґ. Але він не уточнив, в який саме день їй слід прийти помолитися. Він не очікував, що вони виберуть той самий день і навіть зустрінуться. Схоже, у них дійсно є зв'язок.