Раптом Се Ліню відчув незрозумілий приплив почуттів, який трохи роздратував його. Він зупинився і проводив поглядом цю пару. Тільки коли вони сховалися, він відвернув погляд і попрямував до найближчого ресторану.
- Пане, заходьте. Що ви будете пити?
Перш ніж Се Лінь встиг перейти поріг, до нього вийшовзорий офіціант, щоб тепло привітати його.
- Відокремлена кімната, глеки кращого вина. — спокійно сказав Се Линь.
- Гаразд, пане, піднімися наверх.
Офіціант проводив Се Ліна в кімнаті на другому поверсі. Він протер столи та стільці рушником, перекинутим через плече, і налив Се Ліню чашку чаю.
- Зачекайте трохи, сер. Напої зараз будуть.
Поспішаючи з цими справами, офіціант спустився вниз, приніс глек кращого вина ресторану і тарілку із гарнірами та відніс все це в кімнату Се Ліна. — Приємного апетиту, пане. Покличте мене, якщо щось знадобиться.
Се Линь кивнув:
— Да.
Офіціант тактовно вийшов, закрив двері і повернувся, щоб привітати інших гостей.
Се Линь налив собі чашу вина і випив залпом. Він не був запеклим алкоголіком і ніколи не пив без крайньої необхідності, але тепер йому захотілося спробувати те, що люди називають « ліками від смутку ».
Вино було прозорим, але пряним, і коли воно потрапило в горло, поколювання змусило Се Ліна нахмуритися.
Випивши одну чашу, він налив другу і потім третю... Поступово Се Лінь почав думати, що це відчуття було зовсім непогано. Воно дозволяло йому на деякий час забути про тривоги, обов’язки в ямені чи незрозумілі емоції, які бушували глибоко всередині. Здавалося, все це його випало.
Кажуть, що п’яний вугар розсіює тисячу печалей. Це справді ліки від смутку.
Допивши глек, Се Лінь покликав офіціанта і розплатився з ним.
Хоча він не часто пив, проте мав надзвичайну витривалість. Випивши весь глек, він був лише злегка п'яний.
Було вже три чверті першої ночі, і вогні на вулиці Сузаку яскраво горіли, приглушуючи місячне світло. Магазини наповнювалися розмовами покупців, вітаннями офіціантів, звуком піпи та піснями.
У міру того, як ніч згущалась, вітер вже не ніс неприємної вечірньої спеки, а легкої прохолоди, яка пильнувала всіх. Ті, хто прагнув прохолоди, насолоджувалися поривами вітру, щоб охолонути.
З якоїсь невідомої причини кроки Се Ліня привели його до перевулку Гуйхуа...
*
Коли вони поверталися з вулиці Чжуцюе на провулок Гуйхуа, нарешті настала найтемніша пора літньої спеки. Шень Чжия забарилась і неквапно пішла додому.
Лі Цянь мовчки слідував за нею.
Прохолодний вітерець розвіював волосся Шен Чжії і пряди падали на очі. Коли вона простягнула руку, щоб викинути їх назад, вона почула поруч чийсь голос.
— Я був молодим господарем невеликого ресторану в містечку Юнь. Через те що моя сім’я образила місцевих сановників, мого батька підставили, а нашу родину кинули до в’язниці. Не витримуючи приниження, мої батьки покінчили з собою. Сюань і я продали сюди в рабство.
Голос Лі Цяня був низьким, сповненим глибокої образи, безпорадності і всепоглинаючої ненависті.
Шен Чжий, почувши ці кілька слів, вже була шокована. Вона представила себе на їхньому місці і подумала, що не могла б її те ж майбутнє, як брата та сестру Лі. Вона б хотіла, щоб ви вижили?
Можливо. Зрештою, життя — це єдина надія. Для багатьох навіть виживання — це розкіш. Навіть у щасливі часи декому важко їсти і носити теплий одяг. Незважаючи на те, що вони потрапили в рабство і були продані, брат та сестра змогли вижити через їхню ненависть.
Шен Чжий зітхала про себе, не знаючи, з чого почати. Колись щаслива сім’я була знищена, її засудили в злочинах і померли. А живі були обтяжені болем та ненавистю, що набагато гірша від самої смерті. Слова мерехтять перед обличчям такого, і Шень Чжи на мить замовкла.
На щастя, Лі Цянь хотів знайти когось, кому можна було б довіритись. Він був обтяжений таким важким минулим у такому юному віці. Шен Чжі відчувала, що Лі Цяняна не має психологічних травм.
— Власник великого ресторану в Юні хотів купити секретний рецепт соусу моєї сім’ї. Коли погрози і хабарі не допомогли, він підставив мого батька. Він заплатив за життя людини, дав йому отруту і змусив його поїсти в нашому ресторані. Потім він сам зрівнявся і уклав угоду зі владою міста Юнь, щоб засудити мого батька.
У цей момент Лі Цянь мовчав, немов засинав у спогадах.
Через мить його голос знову пролунав:
- Мій батько заперечував свою причетність, його жорстоко побили і змусили підписати визнання. Через два дні він помер, і мама пішла за ним. Син власника ресторану також захопився красою Сюань ер і захотів взяти її в наложниці. Сюань ер воліла б померти, ніж підкоритися. Мене збудили в бійці зі слугами, але власник ресторану, боячись, що інцидент стане серйозним і викличе підозри, зупинив сина, і Суань ер вижила.
Сказавши це, він двічі посміхнувся, його сміх був сповнений нескінченного відчаю і глузування.
- Кажуть, ми живемо в мирний і процвітаючий період, але чи справді це світ?
Хоча Шен Чжий співчувала біді Лі Цяня та його сестри, вона не погодилась.
— Порівняно з минулою династією, нас можна назвати справді мирним і багатим. У темні часи сім'ї розпадалися, дружини і діти були розчавлені. Сьогодні люди все ще можуть жити в мирі та стабільності, це благословення.
— А як же наша сім’я? Чому нам довелося так терпіти?
Лі Цянь промовив ці слова, і вони були ще більш схвильованими, ніж раніше, ніби всі придушені емоції вирвалися назовні.
Шен Чжі, не знаючи, як потішити його, дуже зітхнула.
Не радите іншим виявляти доброту, не випробовуючи їхніх страждань. Незважаючи на біль Лі Ціня та його сестри, вона не могла зухвало потішити його.
На щастя, Лі Цянь зрозумів, що втратив самовладання і заспокоївся.
- Я втратив самовладання, пані. Сподіваюся, ви пробачите мене.
Шен Чжиї похитала головою.
— Нічого. Не знаю, як тебе потішити, але тепер, коли ви з сестрою живі і покинули це жахливе місце, думаю, ваші батьки в небі побажали б вам обом щастя.
— Хм, — Легко відповів Лі Цянь.
Він не знав, навіщо поділився цими погребними спогадами з господинею. Можливо, це була заздрість до її виняткової легкості і безтурботності, а може бути, він відчув давно загублену повагу з її боку, можливо, місячне світло сьогодні було настільки чудовим, що йому захотілося довіритися їй.
Хоч би як там було, він почувався набагато спокійніше і не відчував такого пригнічення.
Вислухавши історію брата і сестри Лі, Шень Чжія нарешті зрозуміла, звідки взялася така незвичайна аура у Лі Сюань, нехожачи на ауру звичайних рабів.
Хоча їхній ресторан був маленьким, сім'я була досить багатою і обожнювала її. Її, мабуть, спеціально навчали етикету і ввічливості.
- Гаразд, залишилося лише кілька кроків. Повертайся раніше і відпочинь, завтра у мене є для тебе справа. — Коли вони дійшли до входу в провулок Гуйхуа, Шен Чжії зупинилася і сказала Лі Цяню.
Оскільки вони вже були поряд з подвір'ям Шен Чжиї, Лі Цянь не почав відводити її до дверей.
— Ладно.
Побачивши, як Лі Цянь зникає вночі, Шен Чжий знову глибоко зітхнув. Сьогодні вночі вона зітхала більше, ніж за цілий місяць.
Сподіваюся, одного дня злі отримають за заслугами і брат та сестра Лі зможуть відпустити минуле і відродитися.
— Хто він?
Шен Чжиї раптом почула поруч знайомий, холодний голос, який налякав її. Оглянувшись, вона побачила кілька очей фенікса залитих місячним світлом. Ці глибокі і безтурботні очі дивилися на неї так, ніби він не бачив нічого в світі, крім неї.
- Коли ви прийшли? — запитала Шен Чжії, відводячи погляд, намагаючись приховати своє збентеження і незрозуміле б'яття серця.