- Сестра, тебе щось засмутило? — Розтурбовано запитав Сяо Шітоу, що Шен Чжії сьогодні не в настрої.
- Все гаразд, давай поїм. — Шен Чжі, з’ївши волосся хлопчика і посміхнувшись.
Шен Чжиї трохи занепокоївся. Госпожа Сюнь була справді чудовою — свіжою і чистою. Шан Чжиї не хотіла нічого змінювати у стосунках з нею.
Ох, потрібно придумати, як ...
Раптом Шен Чжі, здавалося, осяяла думка. Вона вдарила себе по голові і пробурмотіла:
— Боже мій, як я могла про це забути!
Останнім часом вона так заробляла грошима, що зовсім забула. У цей час діти зобов’язані проводити зі своїми померлими дітьми багато часу. Не минуло й пів року з того часу, як померли батьки колишньої господині. Яка ідеальна причина! Як же вона могла забути!
Цей сучасний спосіб мислення; потрібен час, щоб змінитися.
Коли завтра пані Сюнь привезе овочі, Шен Чжия буде жало себе вести і все пояснить, і це добре.
Їй доведеться дотримуватися траур три роки. Пані Сюнь не дозволить синові чекати її три роки, правда? У стародавньому світі ранні шлюби, хто міг дозволити собі так довго чекати?
Не потрібно міняти постачальника овочів. Тепер Шен Чжия має причину вийти заміж. Який чудовий день!
Знайшовши рішення, Шен Чжиї трохи прояснила свій похмурий настрій. Сяо Шитоу був збитий з пантелику її раптовою зміною і зітхнув, як дорослий.
- Я не розумію, сестро. Невже всіх жінок так складно зрозуміти?
Після сніданку Шень Чжиї відправила хлопчика на кухню помити посуд. Сама ж повернулася в свою кімнату, щоб перерахувати свої гроші.
Вчора вона вирушила в особняк Се на невеликий банкет і отримала нагороду у п'ятдесят лянів. Вона сама назбирала також трохи більше двадцяти лянів, що було пристойною сумою, але в Б'яньцзіні цього було недостатньо, щоб купити невеликий магазин.
Їй варто піти і оглянутися, коли буде час. Що, якщо вона наткнеться на маленький магазинчик, який захоче продати за низькою ціною? Зрештою, завжди потрібно бути оптимістом. Іноді магазин може впасти з неба, коли приходить удача.
Шен Чжиї обережно прибрала свої заощадження. Це все, що у неї було і якщо вона їх втратить, їй ніде буде плакати.
- Сяо Шитоу, ходімо сьогодні до старого У. Мені треба з ним дещо обговорити.
Шен Чжиї взяла чай і їжу, щоб відвідати У Суна.
Якщо вона хотіла купити магазин досить дешево, їй потрібно було звернутися до професійного посередника. У них були свої канали інформації, і вони мали набагато краще обізнані про продаж та передачі магазинів, ніж вона, гуляючи вулицями.
В останній раз, коли вона орендувала свій нинішній двір, то мала справу з старим У. Він був трохи схожий на затворника-мудреця з телевізора, тому Шен Чжії вирішила довірити йому магазин.
— Я тут.
Сяо Шитоу побіг вперед, вказуючи шлях, а Шень Чжиї слідувала за ним. Брат і сестра розмовляли по дорозі й незабаром добралися до будинку У Суна.
Стук, стук...
— Старик У, виходь і відчини двері! Я тут, щоб побачити тебе! — Сяо Шитоу гордо постукав у двері, кричачи.
— Я иду, йду! Перестань стукати! Якщо зламаєш двері, починиш її?
Під докірливий голос У Суна двері відчинилися зсередини.
- Дядько У, добрий ранок.
Шень Чжія, на відміну від Сьяо Шітоу, ввічливо привітався з ним.
Просто Сяо Шитоу і старий У так спілкувалися між собою. Ніхто з них не бачив нічого поганого в цьому, і Шень Чжії теж нічого не говорила. Старі діти теж є дітьми, а коли двоє дітей разом, їхні слова та вчинки завжди здаються дитячими.
- Чжи, ти теж тут! Заходьте! Дядько щойно заварив чай, а ви вже тут. Здається, ви думаєте про моє маленьке задоволення і вибрали відповідний час, — Пожартував У Сун, входячи у двір.
Шан Чжиї посміхнулась і продовжила:
— Правда, краще приходити раніше, ніж пізніше. Мені сьогодні потрібно насолодитися чаєм дядька У.
Сяо Шитоу фиркнув і відвернувся.
- Кому діло до твого чаю? Він гіркий і недоумкуватий. Крижане жле моєї сестри таке смачне! Ароматне і солодке!
У Сан теж двічі верещав, удаючи з себе гнів.
— Хм, якщо у тебе вистачить мужності, не пий мій чай потім!
— Тсс, не хочу и не буду. Мені все одно! — Сяо Шитоу з презирством і роздратуванням сказав.
Шен Чжия спостерігала за їх суперечками, намагаючись знайти це доволі кумедно.
- Спробуй! Він зроблений з сухих квітів троянди і жасміну.
У Сан сів на подвір’я, і налив Шень Чжії чашку свіжозавареного чаю.
Чай в чашці був дуже світло-розового кольору, з кількома пелюстками троянди і жасмину, що плавають у ньому, це було прекрасно видно на фоні простої чашки. Аремат чаю з нотками троянди і жасмину був навіть приємнішим, ніж аромат деяких ароматичних речовин, що продаються в лавках спецій.
— Дядя У, я не гурман. Мені просто здається, що цей чай прекрасний і смачний. Він солодкий і освіжувач, не терпкий, і на смак дуже хороший.
Шен Чжі мав лише обмежену картину дегустації чаю в попередньому житті. Вона не могла пояснити цього, але змогла похвалитися.
У Сун посміхнувся, почувши це.
— Я теж звичайна людина, і твої слова глибоко мене зворушують. Ти ж прийшла до мене сьогодні не просто випити чаю чи принести мені подарунки, правда?
Шен Чжі не почала ходити навколо та близько і сказала:
— Як кажуть, у храм просто так не ходять. Я сьогодні прийшла до вас, бо маю прохання до Вас, дядьку В.
— Скажи, ти знову хочеш орендувати невеликий двір чи магазинчик?
У Сан не здивувався. Ті, хто приходив до нього по справах, зазвичай цікавилися купівлею, продажем і орендою.
Шен Чжиї похитала головою і сказала:
- Дядько У частково правий. Я шукаю маленький магазин, але не під оренду.
Коли Сун почула, як Шень Чжия згадала про магазини, він трохи здивувався.
— Чжии, магазины в Бяньцзине недошеви. Ти впевнена, що хочеш його купити?