***
На північному заході Чжунчжоу лежить пустеля, яку називають Піщаним Морем Погребованого Сонця.
Кажуть, що в давнину ці землі дійсно омивали океан. Але коли його пучина впала на сонці, він випаровував усю вологу і залишав величезну впаду. Протягом століть вітер і піщані бурі засипали її, перетворивши на безжиттєву пустелю. Оскільки саме тут колись сталося знищення сонця, це місце і назвали Піщаним Морем Погребованого Сонця.
Здавалося б, такий суворий край повинен залишатися забутим і безлюдним, але все було рівно навпаки. Сім великих міст, що межують з піщаним морем, процвітали. Багато великих торговельних союзів, гільдій алхіміків, аукціонних будинків і навіть синдикатів найманих вбивць заснували тут свої опорні пункти. Щодня до цих міст приєднувалося безліч майстрів бойових мистецтв.
Причина крилатися в одному: недра Піщаного Моря Погребованого Сонця збагачували небесними скарбами та рідкісними ресурсами. Кожного року шукачі пригод вирушали в саму пустелю, сподіваючись знайти ці багатства. Але піщане море таїло в собі смертельну небезпеку, і для багатьох цей похід став останнім — їхні кістки навіки поховані під товстою золотими барханами.
У цей момент по всій пустелі повільно плив піщаний корабель. Такі дорогі судна створювалися майстрами-артефакторами і наводилися в рух енергії світового каміння. Корабель ширяв на висоті близько 1 метр над землею, здалека і в прямий спосіб нагадує величний корабель, що розсікає морські хвилі.
Попереду піщаного корабля рухався загін важкої концю. Вершники їхали верхи на конях Цін Лінь, родоводи стародавніх Фей. Ці скакуни мали більше ніж верблюда і могли нести вантаж вагою сотні кілограмів, а за день — тисячі.
Сунь Ті їхав верхи на одному з таких коней. Він був одним з командирів охорони цього пісчаного корабля. Сунь Те провів кілька десятиліть у Піщаному Морі Погребованого Сонця. Він знав, як його п’ять пальців усі великі торговельні союзи і величні клани семи сусідніх міст та ретельно дослідив всі небезпеки в піщаних глибинах.
— Хм? Там є щось попереду, - раптово подав голос один з охоронців.
Сунь Те мав гострий зір. Коли він визирнув звідусіль, то відразу помітив на піску людину за кілька сотень метрів від неї.
Таке видовище в пустелі було винятковим, особливо у цих краях, які славилися своєю таємничістю і лукавством. Путівники часто збилися, і коли у них закінчувалися припаси, вони гинули, після чого їхні тіла зникали під наносами піску. Сунь Те давно звик до подібного. У безкрайній пустелі під палючим сонцем людина після втрати свідомості опустилася лише за дві - чотири години. Тому в більшості випадків він потрапив у тіло тих, хто загинув кілька днів тому і вже встиг стати сухою мумією.
Але цього разу побачене спонукало Сунь Ті замеріти від подиву. Протягом десятиліть подорожей по пустелі він ніколи не стикався з такими ситуаціями.
Цей чоловік лежав без почуттів посеред пісків, але вітер і бархани не засинали його ні на крупинку. Найдивовижніше було те, що в радіусі 10 чжан навколо нього буйно зелена трава. Де-де серед соковитих стебел навіть розпустилися дрібні дикі квіти, наче змагаючись один з одним в красу. Якщо б не було піски, Сунь Те подумав би, що опинився на невеличкому лузі.
« Оазис?» — подумав він.
Але Піщане Море Погребоване сонце було особливим місцем: тут, за легендою, були найбільш рідкісні оазиси. Мало оазисів, які існували в пісковому морі, були створені майстрами формування за допомогою потужних масивів. Сунь Те ще ніколи не зустрічав в цих краях настільки крихітних клаптиків зелень.
"Невже вся ця трава виросла тільки через цю втрату розуму хлопця?"
Ця думка промайнула в його голові, але він відразу похитав головою і сміявся над собою. Що за дурість лізуть в голову? Як звичайна людина може змусити пустелю зацвісти? Якби він мав такі здібності, хіба б лежав тут без почуттів?
- Що там відбувається? — У цей момент на носі піщаного корабля з'явилася молода служниця в жовтому платті, яка виглядала 17-18 років.
- Знайшли людину, не знаємо, живий чи мертвий. Нічого серйозного, — коротко відповів Сунь Те.
Зазвичай він не втручався в такі ситуації. Подорож по Піщаному Морю Погребованого Сонця і без того таїло безліч загроз, а місця на місці мертвих могли приховувати пастки так що розумніше було триматися від них подалі.
Тим часом служниця теж помітила дивне видовище неподалік. Підліток у лахміттях лежав в оточенні живого кільця з квітів і трави, які росли строго по колу навколо нього, наче схиляючись перед ним.
Що ж це таке?
— Цей хлопець дуже підозрілий, — заговорив Сунь Те. — Спочатку я не звернув на це уваги, але тепер думаю, що квіти і трави раптово ростуть серед пустелі. Можливо, це пастка, підбудована якимось чудовиськом, і юнець просто потрапив в неї.
Сунь Те побачив, що він вірно виводив свої висновки. У цій пустелі була всяка нечистота, яка могла заманити в смертельну пастку навіть могутніх практик.
Служниця в жовтому не могла робити таких рішень сама. Вона ненадовго повернулася в каюту піщаного корабля і через кілька вдихів вийшла назад.
— Баршня сказала, що спасіння людського життя - це добра справа. Перевірте, чи він живий. Якщо живий, заберіть з собою.
Оскільки господиня наказала, Сунь Те залишалося лише підкоритися. Нехотно направивши коня вперед, він повільно підійшов до смуги зелені й намагався бути обережним, ніби в траві був страшний монстр. Але до того, як вони підняли хлопця, нічого поганого не сталося.
Сунь Те вкликав хлопця на спину. Він і не здогадувався, що в цей момент стебла й листя квітів злегка заколихалися на вітер, ніби прощаючись з у несутьм підлітком. Прощавшись, багато травок випустили насіння по вітру і відправляли його на пошуки нового місця, де вони можуть пустити коріння. І ці пошуки могли затягтися на десятиліття, а то й навіки...
Слабке почуття прихильності, яке походить від в’янучих трав, торкнулося серця юнака і він відчув його дуже ясно. Хоча він здавався глибоко поглинутим, все ж добре розумів обставини довкола нього.
Цим юнаком був Юнь, перенесений силою Божественного Дерева в момент знищення Великого Міро Лазурного Лісу.
І Юнь не знав, яка велика відстань у часі та просторі він подолав, але його божественне відчуття залишалося абсолютно ясним. Він розумів, що в його тілі відбуваються дивовижні зміни. Ці зміни, очевидно, приносили користь, але теперішнє становище справи викликало в І Юня лише гірку сміх. Незважаючи на те, що він був повністю свідомий, то таки виявив, не може зовсім поворухнутись.
Насіння Божествного Дерева пустило коріння і дало паростки в його данні, і безперервний потік життєвої сили розтікався тепер по всіх його кінцівках та кістках.
Ця сила була неймовірною. І Юнь розумів, що його тіло стало багато разів міцніше, ніж раніше. Під час телепортації він безліч разів проносився крізь бурю, майже не маючи енергетичної безпеки. Він мусив покладатися виключно на силу свого тіла, щоб витримати несамовиті удари просторового хаосу.
Хоча тепер Юнь не міг поворухнутися, його життєва енергія била ключ, а міцність тіла досягла такого рівня, що звичайній людині було б не під силу завдати йому шкоди. І Юнь не дуже турбувався своєю безпекою, але завжди була під загрозою.
Насправді він пролежав у цих пісках вже півмісяця. Через сильну життєву силу в його тілі насіння диких трав, що падали поруч, проросли і утворили цей крихітний оазис. Протягом того часу кілька караванів проходило повз нього, але всі вони боролись з ним. Тільки сьогодні знайшовся загін, який вирішив забрати його з собою. І Юнь міг лише усміхнутися: що ж, це навіть на краще, адже валятися півмесьця під палючим сонцем - задоволення дуже сумнівне.
— Баршанка, цей хлопець живий, але непритомний.
Оскільки особистість І Юня була невідомою, її не розводили на піщаному кораблі, а в одній з карет. Перевіривши подих хлопця, служниця відразу додала про цю господиню.
— Ось як... Нехай пан Чженсунь огляне його. Можливо, нам вдасться врятувати йому життя.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv