Чорний дощ тягався нескінченними нитками. І Юнь та його супутниці пробиралися крізь нього, підтримуючи захисні бар’єри, щоб краплі не торкалися їхніх тіл.
Бронзовий гігант повністю зник, і ляж його цепе більше не був чутний. Але в цій мертвій тиші І Юнь відчував на собі чийсь пристойний погляд, і це викликало у нього погане передчуття. Він кілька разів озирнувся, але нічого не помітив.
— І Юнь, мені здається щось не так - раптово проговорила Цзин Еша. Вона відчувала, як хвилі холоду накочуються одна за одною. Крім того, хоча вони вже довго йшли, пейзаж майже не змінювався. — Бабушка... Нам варто йти далі?
Старуха Інь йшла попереду, вказуючи шлях. Цезін Юша покликала її, але та не відповіла, продовжуючи рухатися вперед.
— Бабушка!
Відчувши поганий стан, Цін Юеша раптом опинилася перед нею. Дівчина, подивившись на обличчя старшої жінки, смертельно зблідла. Обличчя старохи Інь було оповите густою трупною аурою. Вона виглядала так, ніби щойно вибралася з могили і почала гнити живцем. Очі старожилі глибоко впали у окониці, зморщені повіки щільно зімкнулися і з щілинами сочилась густа смердюча чорна кров. Вона явно більше не бачила Цзин Юша.
У цей момент стара Інь раптово і неприродно різко підняла праву руку. На її долоні, а також на шиї таємничим чином з'явилися два очі, які не належали їй. Ці очі відлили зелень, моргалі та пильно дивилися на Цін Юша — як на ласу здобич.
— А-а!
Від такої страшної картини Цзин Юеша скрикнула. Старуха Інь була найближчою нею людиною, і бачити її в такому стані було у десять разів страшніше, ніж зіткнутися з будь-якою звичайною небезпекою.
- Обережно!
І Юнь миттєво вхопив Сломанний меч чистого Ян і встав поруч з Цзин Еша. Здалеку бабаків він побачив на тілі старшуху, і через це його шкіра закрилася муром. Але він не розумів, що робити. Ці очі явно намагалися захопити або поглинути тіло старого Інь.
Чи він повинен завдати удару? І Юнь не знав, чи зможе один змахом меча знищити ці очі, але сама стара Інь після такого удару точно б загинула.
- Бабусю ще жива... Я відчуваю її подих, хай і дуже слабке - тремтячим голосом вимовила Цзин Юіша. Вона не могла зрозуміти, що коли очі закінчать поглинання, то буде набагато важче справлятися з особою. Але вона не могла сама вбити старого Інь.
Ми безсилі. Якщо ці очі могли поглинути її, то з нами вони розправляться без праці. Якщо ми не зробимо щось зараз, шансу більше не буде.
І Юнь лише констатував факти. Він найменше хотів нападати на старого Інь, адже її смерть значно послабила б їхню групу.
Поки Цзин Юеша вагалася, сталося щось, від чого її серце остаточно пішло в п'ятки. Вдалині, в порошненому дощу і туману, одна за одною почали засмагати пари зелених очей. Деякі з них були навіть більші за ті, що вона бачила раніше. Ряди зелених вогнів множилися, поки їх не набралося більше сотні пар! Найбільша пара була вища за всіх; очі були розміром з ліхтарі, і в їхньому холодному оці, спрямованому на І Юня та Цін Юеша, читалося крижана байдужість.
Тупик!
Серце І Юня на мить завмерло. З'явилось понад сто цих моторошних тварів, і кожна була здатна здолати такого майстра, як стара Інь. Які в них шанси на виживання? Більше не можна було використовувати Башню Божу Прихідність. Покладаючись тільки на дві позосталі нитки Ці меча Цинільян-цзюня, І Юнь розумів, що не протримається і 10 секунд. Одна нитка Ци вистачило б максимум на пару таких очей. Чи був взагалі вихід?
Шлеп! Шлеп! Шлеп!
Очі ставали дедалі більшими, у пелюшки дощу вони зливаються в єдине зловісне полотно. Зрештою декілька очей почали рухатися. Вони наче стріли, випущені з лука, роїлися в Цзин Юша.
Тільки зараз І Юнь побачив, що за цими очима сховалися згустки чорних тіней. Їхні тіла були нечіткими і розпливчасті, видимі залишилися тільки очі, подерті чорною димкою та випромінювали примарне зелене світло.
Швидкість чорних тіней була занадто велика. Цін Юеша не встигала ухилитися, і монстри були вже перед її обличчям. У цей критичний момент, коли життя висіло на волосинці, дівчина скрикнула і впала навзнач. Але раптово з її грудей вирвалося сліпуче семиколісний світло.
Свисток! Свисток! Свисток!
Цей райдужний світ, наче незнищенна клинка, пронизав простір. Чорні тіні під його променями видали пронизливий крик, схожий на шум злих духів. Багато з них були зашиті світлом наскрізь.
Цезін Юша важко звалилася на землю, і через пазухи у неї випав сувій. Він виглядав неймовірно давніх, від нього походить дихання віків. Саме він став джерелом того яскравого семиколірного сяйва. Свиток змусив безлічі тіні відпрягти; вони більше не сміялись наближатися. Більш того, навіть та чорна тінь, що вже проникла в тіло старих Інь, затрепетала від жаху.
— Це...
І здивувавсь Юнь на сувій, що по траві розкаявся. Незважаючи на проливний чорний дощ, жодна крапля не торкнулася його поверхні. Свиток повільно розгорнувся. На ній була зображена жінка: висока, з стрункою талією, в довгому чорному плаття. Її брови фарбувалися, як дев'ятилептковий лотос.
Хоча це була лише картина, І Юню здалося, що чорна сукня зіскакує на вітер і його осяйне зображення червоного лотоса відобразилося в глибині свідомості. Ця дивовижна жінка несла в собі ні краплі світської суєти, вона була подібна до Небесної Діви, яка спустошувала дівчинку Небес у світ смертних.
Це вона!
І Юнь глибоко зітхнув. Тоді, на стародавніх Імператорських небесах, коли він бачив Колесо життя і смерті Десяти тисяч Демони, то побачив два примарні силуети всередині Пурпурного Крісталу. Один чоловік був списом, інший — цією жінкою. Вона тримала в руках дев’ятилепестковий червоний лотос і залишила незгладимий слід у його пам'яті.
І Юнь вже не раз припускав, що той чоловік і ця жінка були попередніми власниками Пурпурного Крістала. Чи ж саме вони створили Врата Тридцяти Трьох Небес і посадили у Великому Лазурному лісі Божево, що пригнічує Небо та Землю?
Ця думка спалахнула в голові І Юні, а сімколірний світло почав мерехтіти. Здавалося, що божественне сяйво з’явилося випадково в момент розкриття картини. Як тільки світлий спалах світла, чорні тіні в повітрі знову почали виявляти тривожність.
— Це портрет Священного предка!
Ценз Юеша, яка лежала на землі, перекотилась і притиснула сувій до грудей. Вона знала, що в цьому сувої запечатана неймовірна сила, яка належить Святому предку. Тому що демони Тридцяти Трьох Небес так злякалися цього світла, то це стало найліпшим доказом. Однак Цін Юша розуміла, що вона не знає, як пробуджувати силу. Раніше вона намагалася зробити це безліч разів, але ні Божевільне дерево, ані сувій ніколи не відгукувалися на її заклики.
- Святий Перок, дозволь мені запозичити твою силу, хоча б ніщо її частина...
Цін Юеша ніжно тримає сувій і з благоговінням опустилася на коліна. Вона знала, що ця картина — їхня остання надія на спасіння.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv