Чу Хе зовсім не розуміла, як І Юнь зміг розпізнати пастку. Сяо Цін була нащадком стародавньої звірини, її родовід був неймовірно міцним і вона з народження мала здатність приховувати свою присутність. Не те, що якийсь хлопець з посередньою культивацією - навіть воїни сьомого чи восьмого рівня Дворца Дао не мали шансів виявити Сяо Цін.
Оскільки її викрили, Чу Хе перестала ламати комедію. Її Чорні Криваві Ліани ослабли і опали. Дівчина сердито втупилася на І Юню:
- Як ти мене розкусив?
- З чого б мені тобі розповідати? Використовуйте співчуття, щоб розставляти пастки й годувати людей звірині... Не думав, що за таким молодим і гарним обличчям ховається таке лукаве серце.
Звичайно, Юнь не знав про походження й справжні наміри Чу Хе. Він вирішив, що вона — звичайна грабільниця, яка заманила жертв у облогу. Такі речі, як небеса Імператора Ван’яо, збиралися на кожному кроці. Якщо тебе вбили, то вині не може бути достатньою силою.
— Ты... — Чу ХЕ задихнулася від обурення, але не знала як виправдатись. Вона надула губки і замовила юнака думати про неї що завгодно.
Бров И Юня дрогала. На її думку, ця історія має ще одну сторону — зрештою, коли тебе вже спіймали на брехні, немає змісту продовжувати наполегливо працювати. Хоч би якою була причина, Юнь не збирався наближатися до неї. Аура — духовна змія, яку вона виховала, була надзвичайно сильною. Він не був упевнений, що справиться з нею, якщо тільки не використовує Ці меча Шій-цзюня, але це було б занадто марно.
Поки ці думки крутилися у нього в голові, погляд І Юня мимовільно перемістився трохи на сторону дівчини. Там простір було злегка спотворено. Через енергетичний зір Пурпурного Кристала і Юнь ясно бачив, що там ховається ще одна людина. І аура цього чоловіка була дуже незвичною...
***
У той же час у серці Великого Міра Лазурного лісу, в безлюдному каньйоні, був велетенський рів. Довгий, стародавній і величний він простягався аж до горизонту! З висоти він нагадував застиглого дракона, від одного виду якого завмирало серце.
— Цей рів здається досить дивним! — Я сказав старий, що ширяє в повітрі.
Він був кістлявим і згорбленим, а з його тіла росли шість рук, які мимовільно свисали вниз. Якби Юнь був тут, він би негайно дізнався у ньому Пошматований Гуйхуацзи з Демонаструкських Примар. У той час, коли Тяньюй атака у царстві демонів була примарна рука Гуіхуацзи ледве не коштувала І Юню життя.
Біля Гуйхуацзи стояв чоловік середніх років, обгорнений легким чорним туманом. Обличчя його було мертвено-бледним, а довгі срібні волосся відлили металевим блиском. Він був надзвичайно красивим, а між бровей виднілася тонка вертикальна щілина — закрите око. На відміну від більшості старійшин, Секти Демонічних Привидків він не носив просторих чорних балахонів.
Цей срібнослотий чоловік був справжнім правителем Секти демонів Привидів — Божественним Монархом Демонічний Око.
Божественний Монарх Демонічний Око довго вдивлявся у величезні рів перед тим, як заговорити:
— Якщо я не помиляюся, це стара форма під назвою Каньйон Сокритого Дракона. Я не думав, що побачу тут Великого Лазурного Лісу. Те, про що згадувалось лише у старих буклетах. Я думав, що секрет Каньйона Сокритого Дракона давно втратився.
— О? Каньйон Сокритого Дракона? — Гуйхуацзи глянув на звивистий рів. Він і справді був схожий на могильну яму, викопану для поховання дракона.
- Саме так. За допомогою великої магічної сили в Каньйоні Сокритого дракона заточують потужну духовну вінку, щоб охороняти певну ділянку. Так званий "дракон" - це і є духовна вена. Не очікував, що у Дворце Божествного Дерева знайдуться такі розумні люди. Але хоч би що вони там охороняли, я це викопаю!
На обличчі Божественного Монарха Демонічний Око промайнула холодна висмішка. Він різко змахнув рукою, і за його спиною вибухнула хмара кривавого туману, прийнявши форму величезної різанини.
— Каньйон Сокритого Дракона сильний, але пройшло надто багато часу, і формація вже ослабла. Сьогодні я використовую свій черепашник із різанини, щоб пожерти твого старого дракона!
З цими словами Божественний Монарх Демонічний Око зробив широкий жест!
Бум!
Розбилося оглушливе полум’я. Черепашки з яшми, як метеорит, що тріснув, важко вдарив по Каньйону Сокритого Дракона. Величезні пласти землі та каміння завалилися, викрикували привидів і кричали богів.
Цей вибух викликав колапс простору. Далекі гірські хребти почали падати, а з тріщин у скелях до неба вдарили фонтани магми на 100 кілометрів вгору!
— Хм? Цей світ занадто похмурий. Стояло вам, старійшина рівня Тайшан, прикласти руку, як все навколо почав розвалитися.
- Великий Світ Лазурного Лісу справді слабкий, але навіть моєї сили недостатньо, щоб так просто його знищити. Каньйон Сокритого Дракона не тільки захищає щось, але й підтримує цей світ, не даючи йому зруйнуватися раніше часу. Якщо я викрию Каньйон Сокритого Дракона, то загибель цього світу може прискоритися.
— Тоді ми будемо відкривати його? — запитав Даос Юмін, що стоїть поруч з Гуйхуацзи.
Звісно! Нехай руйнування й знищення прискоряться, а це ще довго мине, і на нас не вплине. Цей світ приречений на загибель, і чому він повинен бути насильним? Тепер я допоможу йому піти в останню подорож.
Божественний Монарх Демонічний Око знову кинув у атаку черепашок з яшми.
Бум! Бум! Бум!
Стародавній Каньйон Сокритого Дракона — спадщина, яка тривала десятки мільйонів років і підтримувала покоління майстрів Секти Божественне дерево.
***
Тим часом, 10 000 років тому І Юнь все ще спостерігав за спотвореним простором поруч з Чу Хе. Він був впевнений, що там хтось є, і це була дівчина.
Аура цієї дівчини була особливою. Чомусь вона здавалася йому знайомою. Це відчуття било І Юня з пантелику. Невже він знає її? Звідки хтось знайомий у далекому Великому Мірі Лазурного лісу?
На жаль, Лінь Сінтун була першою жінкою. І Юнь тихо зітхнув. Дванадцять Небесних Імператорів настільки величезні, де йому шукати Лінь Сінтун?
На мить втративши пильність, він знову подивився на спотворений простір. Хоча Лінь Сінтун, безперечно, не був такої знайомої для нього дружини, він хотів знати чому.
Поки І Юнь думав, бруд перед Чу Хе раптово забурлила, і з неї вискочила величезна зелена змія, розбризкуючи на всі боки пластівця чорної тіни!
І Юнь нутро напружився і вихватив меч, думаючи, що змія збирається напасти на нього. Але, на його здивування, Чу Хе сама в перелякі відпрягала назад.
- Сяо Цин, що ти робиш?
Дівчина відлетіла в сторону, рятуючись від бруду, що летить на неї. Зелена змія з несамовитою люттю металася, не зважаючи на оксамит Господині. Навпаки, вона виявляла страх і тривогу.
— Сяо Цин! Невже... Біда!
Поблизу Чу Хе простір захитався, і зі пустоти вийшла срібнолоса дівчина.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv