Після того як Принцеса Белих Ліса увійшло в стан просвітлення, пролетіло кілька місяців. За цей час строк, відведений їй на споглядання, підійшов до кінця. Але вона так і не прокинулася. Стан осяяння - це рідкісна вдача, яку неможливо передбачити або викликати за бажанням. Тому навіть якщо час минув, ніхто не міг її турбувати. Останні годинники і дні просто відрахують з її майбутнього часу споглядання.
Лише через сім місяців Принцес Белих Ліс прокинеться. Сяйво, яке окутило її тіло повільно згасло і вся його фігура почала випромінювати неймовірне благородство та вишуканість. Здавалося, що вона стала ще досконалішою. Її чудові очі, глибокі, як нічна мгла, час від часу прорізали спалахи електричного світла, створюючи п'яне відчуття таємничості.
Плем’я Лісс має надзвичайну красу; чоловіки та жінки цієї раси мають вроджене захоплення. Але в Принцессі Білих Ліс не було такої звабливості, вона не відчувала потреби нікого зачаровувати. Її досконалі можливості були природні.
Бай Юцин з усмішкою ступив їй назустріч і запитав:
- Сюеер, які наслідки твого осяяння? Наскільки глибоко ти тепер розумієш закони?
Принцеса Білих Ліс відповіла йому посмішкою, від якої багато учнів на мить втратили дар мови.
- Результат непоганий, але його ще потрібно закріпити. Брате, якщо вже ти прийшов до мене... Чи результати випробовування Принцеси Цзилін були дуже відомими? — Вона не відповіла прямо, а поставила зустрічне запитання.
Бай Юецин відчув безсилість. Сюеер завжди була такою: поки справа не доведена до кінця, вона не скаже ні слова. Сім місяців безперервного постування - це жахливий термін, і все ж вона тримала мовчання. Однак це було озареєстрування перед друком трьох Богів — велика удача, яка випадає раз на десять тисяч років. Чи могли результати бути поганими?
Однак у Бай Юцина, про якого згадує Ло - Хоер, розболілася голова. Згідно з вістями із випробувачних земель Раси Білих Ліс, прогрес Ло Хоер був неймовірно швидким і навіть справив на старійшин враження.
Я недооцінив талант Принцеси Цзилін. Але, Сюеер, ти теж підвела мені сюрприз. Схоже, цього разу наша суперечка між двома расами не буде програний... — Бей Юецин посміхнувся. Врешті-решт, пари мали справу з спільними досягненнями двох племен.
- Спорт для мене не має значення. Але випробування тут дуже допомогли мені, і я звичайно докладу всіх зусиль, — відповіла Принцеса Білих Лісс.
Бай Юецин кивнув. Він знав, що за зовнішньою м'якістю Сюрер ховається непохитна воля людини, яка повністю присвятила себе шляху бойових мистецтв.
- Тоді я спокійний. Тут у тебе немає гідних суперників. Учні Шановного Гуланя дуже поступаються тобі. А цей І Юнь, хоч його ментальна сила і мутувала, прийнявши матеріальну форму, все ще надто далеко від того, щоб представляти для тебе загрозу.
"Ментальна сила І Юня мутувала"?
— Ось як? У нього такий прогрес, — Принцес Беліх Ліс перевела погляд на І Юню.
— Талант у нього непоганий, але з твоїм не зрівняється, — байдуже вимовив Бай Юецин. Хоч би якими видатними були Юні, він залишався лише найкращим серед звичайних геніїв і не заслуговував його пильної уваги.
Но... Чому Юнь досі не прокинувся? Сюеер вже закінчився, а він все ще перебував у медитації. Згадавши таємничий Камінь Божественного Демона, який не міг зрозуміти навіть великих майстрів Імператорського небабес Ван’яо, чи він так довго збився?
Після пробудження Сюеер покинула початковий простір, і Бай Юцин також не затримувався там. Людей, які слідкують за І Юном, залишилося зовсім небагато. Тільки Лан Сямо, споглядаючи камінь Божественного демона, час від часу дивилася на нього і чекав пробудження. Однак Юнь, здавалося, перетворився на холодну брилу.
Пустельна орхідея розпускалася за квіткою. Коли розкрився сьомий бутон, все рослина озарілося дивовижним сяйвом. Сім років для орхідея пустища були подібні до річного кольця на дереві. У сім років старійшина Дуаньму визначив термін, бо це був повний цикл цвітіння пустинної орхідеї.
У цей день, коли рослина почала випускати дивне світло, велика частина телепортації в первинному просторі повільно розгорялася. Усі учні опритомніли від свого споглядання.
— Ех, я так мало встиг зрозуміти, — один з учнів із сумом подивився на свій Камінь Божественного демона.
Багато людей так само реагували. Сім років з огляду на постійні зміни в житті — це надто короткий час. Усі мали успіх, але майже кожен почувався незадоволеним.
— І Юнь споглядав найдовше. Цікаво, що він зрозумів, — один з учнів подивився в сторону І Юна.
- Це ж невідомий Камінь Божественного Демона, там все не так просто. Але навіть якщо він нічого не зрозумів, мутація його ментальній сили вже ставить його вище за нас, — заздрість додала ще й інший.
Тим часом у ментаційному просторі і Юнь всі ці роки перебували в стані злиття з свідомістю довговолосого чоловіка, формуючи Колесо життя та смерті Десяти тисяч Демони. Законні фрагменти одного за іншим повільно складалися на знаки масивів. Безчисленні знаки з’єднувалися докупи, створюючи великий Колесо.
Коли Юнь позначив останній знак, він плавно з'єднав долоню. Знаки перед ним закрутилися в вихорі, занурюючи його повністю. Минули незліченні привиди богів та демонів, і з громоподібнім рокотом із-під ніг І Юня піднялася Колесо життя й смерті Десяти тисяч Демони!
Бум! Бум! Бум!
Протягом довгого волосся чоловіки розсипалися пурпурним світлом. Але після його зникнення І Юнь в глибині свого духовного світу побачив ще один похмурий силует. Чертання було неясне, але можна було розпізнати жіночу фігуру — граціозну, з аурою настільки піднесена і далечінь, ніби вона була богинею, яка дійшла до нас із глибокої давнини.
Вона стояла спиною до нього, її чорне волосся водоспадом ніспадали на спину. І Юнь з усіх сил намагався побачити її обличчя, але так і не зміг - замість цього він відчув різкий біль в Океані душі. Таке сталося вперше після мутаційної сили. Яка ж грізна сила!
У цей момент жінка раптово простягнула руку. Її тонкі пальці швидко накреслили в повітрі дев'ять точок. Дев'ять кругів рябі зклалися в дев'яти пелюсток! Вони з'єдналися, перетворившись у крихітний Дев'ятикратний Червоний лотос. Цей лотос, на перший погляд, не мав нищівної сили, але Юнь відчув у ньому жахливі коливання законів.
Існує три тисячі Великих Дао і безліч законів, але серед них є своя ієрархії. Метал, дерево, вода, вогонь і земля — це звичайні закони; Клан Ло є своєрідним майстром у законах вогню. Існують закони Дао клинка і Дау меч, закон простору та часу. Той, хто не просто навчиться цього уроку, а повністю оволодіє принаймні одним з них, вже досягне неабияких висот на шляху бойового мистецтва.
Але над ними стоять ще вищі закони — Інь та Ян, життя і смерть, Хаос. Це закони Джерела. Вони подібні до Небесного Дао. Звичайні воїни не можуть навіть почати їх постидання. Для них ці закони реальні, але при цьому неловимі і їх неможливо зловити. Не кажучи вже про їхнє задоволення.
Але І Юнь чітко відчував, що цей Червоний лотос втілював закони Джерела! Хто ця жінка?
І Юнь був вражений. Спочатку чоловік, який з’явився в Пурпурному Кристалі, аура була настільки жахливою, що навіть власнику меча Чистого Яна могли перевершити. Але, думаючи, що той чоловік міг бути колишнім власником кристалу, Юнь заспокоївся. Але хто ж тоді ця чорношкіра жінка? Здавалося, між ними пролегла необзора річка часу і простору, яка не давала роздивитися її. Пурпуровий Крістал був занадто загадочений. Скільки ще таємниць він приховує?
Несподівано ментальний світ почав розвалитися. І Юнь відкрив очі і виявив, що повернувся в початковий простір. У мить, коли він прокидався в його зірочках, наче калейдоскоп, з’явилися безліч візерунків.
- Старший брат І, ти прокинувся... Ах! — Лані Сяомо обернулася і, побачивши І Юна, на мить замерла в замішанні. Але вона швидко прийшла в себе і знову заглянула йому в очі.
Все пішло в норму. Невже це було через мутації ментальні сили? Кожен учень вже знав про це.
"Пурпурний Крістал" -- і Юнь кинув глибокий погляд на Камінь Божественного Демона Пурсового Кристалла перед собою та піднявся. Його довге волосся розсипалися по плечах, сяйво в очах погало, і тепер він виглядав як благородний молодий пан з світу смертних — одухотворений та відрешений від світської суєти.
« Похоже, аура старшого брата І змінилася...» — подумала Лан Сіомо і мимоволі вимовила це вголос.
І Юнь лише посміхнувся, не відповідаючи. Лан Сямо подивилась на маленький Камінь Божественного Демона. Вона згадала, як спочатку зневажливо відреагувала до нього, але за сім років...
що прив'язалася до каменю.
— Час вийшов, пора йти, — Лан Сяомо похитала головою і вирушила до масиву телепортації.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv