Світанок. Коли перші промені сонця прорвалися зі сходу, гірські хребти та глибокі озера все ще були оповиті густим ранковим туманом. Важка, густа димка накрила гори, ставки та ліси і перетворила все навколо в розмиті обриси. Туман не квапився розсіятися, через що в цих диких землях стояв пронизуючий холод.
У самому серці цього марева, в маленькому місці Королівського палацу Раси Пустоти, перед мідним дзеркалом сиділа Цзян Сяжуу. На плечі її було накинено важкий алое одяг. Вона повільно розчісувала волосся, дивлячись на своє відображення. Дзеркало є світом її бездоганної краси, а колишня точка кіноварів між бровами здавалася одночасно яскравою і скорботною.
Цзян Сяжоу дивилася в дзеркало, але перед її очима все ще стояли сцени з вчорашнього Залу нарад: сповнені ненависті погляди людських геніїв, повні жалю особи подружжя з острова Інчжау... Доля Раси людей її не турбувала, але вона не могла залишатися байдужою до долі Роза Пустоти. Щоб захистити її, вся Раса Пустота мала зійтись у смертельній сутичці з демонічним Богом у Чорних Доспеках. Люди казали, що це означало б кінець їхньої спадщини, а також зменшення самої іскри життя їхніх людей.
Здавалося, що демонічний Бог у Чорних Доспехах мав здатність поглинати силу зниклих воїнів і ставати ще могутнішим. Якщо це так, то чим більше сильних битв загине у битві з ним, тим безнадійніше стане ситуація. У цій порожній кімнаті Цзян Сяожоу відчула глибоку самотність. Вона відчувала себе людиною, проклятою самими небесами.
Двері тихо скрипнули, і в кімнату увійшла її мати. Вона не вимовила ні слова, і Цзян Сяожоу не обернулася. Мати мовчки взяла розчіску з рук дочки і почала прядь за пряддю розчесувати її довге чорне волосся. Її рухи були повільними і обережними. Розчіска безшумно ковзала по шовковистих локонах, розділяючи їх на рові пряди, схожі на смуги чорного атласу.
— Мама... Я хочу зійти на Алтарь з Божественних Костей, — раптово вимовила Цзян Сяжу і все ще сидів спиною до матері.
Її голос був тихим, але від цих слів рука попереджучої Королеви Пустоши здригнулася. Розчіска вислизнула з пальців і, пролетівши вздовж гладких, наче вода, волосся впала на підлогу. Глухий стукіт персикового дерева про підлогу був негримким, але в тиші кімнати він пролунав як грім.
Племена з Божественних Костей була священним місцем Раси Пустоти, де відбувалися коронації та криваві жертвоприношення. Цзян Сяжоу вже відзначали коронації, і тоді вона стала визнана святим духом. Але криваве жертвоприношення... Це означало, що жертва віддає все: життєву енергію і душу. Наслідки цього були очевидні.
Намір Цзян Сяожоу був зрозумілим: це не могла бути повторна коронація. Демонічний Бог у Чорних Доспеках позначив її, і втекти було нікуди. Навіть якщо вона покінчить з собою, він знайде її тіло і не знає, які погані наслідки це може мати. Оскільки смерть неминуча, то краще зникнути безслідно, принісши в жертву душу і кров, щоб демонічний Бог не отримав нічого.
Мати, Пастушок, піддані Раси Пустоти і її дорогий Юнь-ер... Вона не хотіла, щоб вони загинули через неї. Якщо Раса Пустоти вибере втечу, у них залишиться шанс зберегти іскру життя. Але якщо вони вступлять у бій і загинуть усі до одного, вона стане вічно грішницею свого народу.
Попередня Королева Пустоші, хмарлена в довге плаття, злегка стиснула кінчики волосся дочки. Промовивши довгий час, вона вимовила, чеканя кожне слово:
- Мама не дозволить тобі померти.
Вона не могла мовчки дивитися, як її дочка приносить себе в жертву. Вони вже залишили першу резиденцію Королівського палацу. Чи їм знову доведеться кидати обжиті землі і бігти в найглибші Божечі? Приказати всім співмешканцям сховатися в горах, сподіваючись охоронити « викруту життя»? Але чи зможуть ці іскри колись розпалитися у полум'я знову?
- Святий дух ще може битися востаннє...
Ці слова Святий Дух виголосив особисто минулої ночі. Але Попередня Королева Дикоші знала, що цей бій стане для нього битвою, в якій він спалить залишки власного життя.
— Но... — Цзян Сяжу хотіла щось заперечити, але мати лише м'якіше, а твердо стиснула її плече.
— Сяжу, навіть твоя смерть нічого не змінить. Так, це дозволить комусь вламати жалюгідне існування у тіні, але ми не хочемо просто виживати!
З цими словами Попередня Королева Пустоші взяла дочку за руку і вивела з спокою. Сьогодні в залі нарад знову мали розпочатися переговори. Раса людей чекала рішень: боротися або втікати.
Однак коли Цзян Сяжу вийшла на площу перед Залом конгресів, вона застигла від подиву. Багато воїнів Раси Пустоти були заповнені площами. Багато з них було поранено під час недавнього відбуття, але тепер всі вони були одягнені в обладунки і стискали зброю, оточивши Зал нарадних щільних каблучках.
Це були загартовані в боях ветерани Богомствої Пустоші. І не всі вони мали високий рівень культивації, від них виходила могутня спрага крові. Гордість їхнього народу була втягнута у саму суть їхньої волі, формуючи непохитну волю до перемоги. Кілька тисяч воїнів створили таку сильну ауру, що ранковий туман в радіусі десяти чи миттєво розсіявся.
Коли туман розійшовся, Цзян Саяжу побачила у далеких горах темні чорні тіні. Це були справжні духи Тайгу, які затаювались серед скель! Вони видавали низького гарчання, яке можна було порівняти до розкоти грому, від якого кров закинула в жилах. Здавалося, ці стародавні істоти відчували наближення великої битви і зібралися тут в очікуванні останнього бою.
— Вы... — Цзян Саяжу не могла стримати хвилювання. Вона помітила серед воїнів навіть членів групи « Небесна Лісо». Він очолював їх пастушок.
Ще вночі він почав збирати армію, і з огляду на його авторитет серед співвітчизників, всі до одного відгукнулися.
— Ваша Величносте, посланці Раси людей чекають на вас у залі, — спокійно сказав Пастушок.
У такий момент він не став кидатися гучними словами про вірність до труни, виражаючи все своїми діями. Цзян Сяжу на мить замерла, обвівши довгим поглядом воїнів на площі і важко кивнула.
Тим часом у Залі конгресів старійшини Раси людей почували себе не в своїй тарілці. Збір армії Раси Пустоти виглядав як підготовка до битви з демонічним Богом, але вони фактично опинилися в оточенні. Крім того, на вікнах травня виднілися статуї Істинних духів Тайгу, які з нетерпінням дивляться на зал.
Хоча люди самі були не слабими, особливо Головою острова Інчжоу з дружиною, чия спільна сила була справді грізною — вони мимовільно нервували. Перебуваючи на чужій території, ніхто не знав, чи Раса виконає пустити в пориві почуттів якийсь безглуздий вчинок.
— Роза Пустоти прибула, — неґрудно сказав Голова острова Інчжоу. Він дивився у вікно, і важко було зрозуміти, про що він думає.
Що б це не було?
Коли Попередня Королева Пустоші разом з Цзян Сяжу переступили поріг Залу нарад, Сіджоу раптово замерла, а її обличчя стало мертвим.
- Що таке, Сіоу? — Серце матері неспокійне.
Дівчина глибоко зітхала і непомітно притиснула руку до грудей. У цей момент вона відчула, як на ній з’явилася могутня духовна воля. « Це демонічний Бог у Чорних Доспеках? »
Цзян Сяожоу повернулася і подивилася на далекий горизонт.
- Він бачить мене... — Прошепотіла вона.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv