Божественна пустиша, край глухих гір і безкрайних топею.
Якщо саму Божу Дику пустелю вважали місцем, куди рідко йде нога людини, то її потонули глибини, заховані за високими зарядами і великими болотами, відвідували небагато людей навіть з Раси Пустоти. Тут з’явилися мільйони гір, які випливають у надливній палітурці хребтів. Між ними лежали величезні озера, що розкинулися як моря.
Окрім гір, ці землі збагачувалися топками болота і лютими ущелинами, густим міазмом. Це край, де могли народжуватися справжні дракони та змії — одне з найстрашніших місць у Богомьній пустелі. Не маючи співвідношень з Раси Пустоти, які могли спілкуватися із астральними звірами, навіть Монархи Раса людей були змушені йти тут з великою обережністю. Навіть могутні створіння могли б загинути через сильний приплив тварин у цій глушині.
Упродовж століть ці дебрі були місцем заслання. Там їх висилали з Раси Пустота, а тут були полонені люди з інших народів, у тому числі раса людей. Раса людей і раса Пустоти вважалися запеклими ворогами; тих людських воїнів, що потрапляли в полон, ніколи не відпускали на волю. Більшість з них були в неволі серед цих гір і топей, позбавлені будь-якої надії коли-небудь побачити рідний край.
І саме це зачароване, приховане від очей місце тепер перетворилося на тимчасове притулок для всієї Раси Пустоти. Через масове відходу сплутаних колишніх в'язниці, а багато полонених несподівано отримали примарну свободу. Та й утікав ніхто, і не думав. Територію охороняли масиви, а всюди знову навертали астральні звірі, отже шанси на успіх намагалися досягти нуля.
У цю годину в’язні, видружені зі своїх камер, зібралися на великій пасовищі. Воно розтягнулося на 100 000 чи й служило місцем для випасу різних астральних тварин, які приручали Расою Пустоти. Багато з них використовувалися як скаки для елітних загонів. У стародавні часи, коли Раса Пустоти вела великі війни з расою людей, їхні армії верхи на потворних звірах підкорили Мир Тяньюань. Сила Руйнівних розсівок у пустелі часто спиралася на цих великих монстрів, чиї нищівні напади в бою зміщали будь - яку протидію.
Багато в’язнів були зобов’язані працювати, і їхня робота полягала у догляді за цими створіннями. Тепер посеред пасовища на самотньому камені сидить чоловік у зелених одязі, який нагадував свого вченого. Він був байдужим до десяток астральних тварин перед собою.
Ці істоти були стародавніми реліктовими звірами. За своєю природою вони були агресивними і жорстокими; іноді їх калічили або навіть пожирали їхні наглядачі. Але перед цією людиною в зеленому стародавньому релігієзнавстві вони поводилися надзвичайно скромно. Вони не гарчали, а лише слухняно схиляли голови і пожирали сире м’ясо. Величезні шматки тіла зникали в їхніх пастях, трусячи морди кров’ю.
Чоловік у зеленому лише байдужо спостерігав за цією сценою. Його витончений, сповнений книжкового вигляду вигляд здавався зовсім чужорідним на фоні осячених пастей монстрів і суворих просторів Божественної пустища.
— Невже небо дійсно змінюється... — Негомко зітхнув він.
В останні дні він бачив, як армія Раси пустинти відступає в ці глухі гори. Багато воїнів були поранені, а на обличчях сильних майстрів була глибока тривога. Ситуація була явно гірше, ніж він міг собі уявити. Кілька днів тому до нього дійшла звістка від колишніх воїнів про причини їхнього втечі.
Світ Тяньюань накрила небачена катастрофа. З'явився Демонічний Бог у Чорних Доспеках, чия сила перевершувала все, що бачили в Мірі Тяньюань або Расе Пустоти. Один господар влаштував криваву різанину, принісши у цей великий світ смерть і руйнування. Там, де проходив демонічний Бог у Чорних Доспеках, не залишалося нічого живого.
Багато хто побоювався, що сила цієї істоти буде тільки зростати поки не знищить саму цивілізацію бойових мистецтв нинішнього світу Тянь і Раси пустили. Це стало справжнім лихом.
— Цікаво, що сталося з Божествним Царством Тайської... Невже його піддані теж впали від рук цього демона... — Пробурмотів чоловік, і в його очах відображалася тривога.
Цим вченим зеленою був не хто інший, як міський Лорд міста Тай А.
Понад десять років тому Роза Пустоти відкрила шлях від Божествої пустища до світу Тяньюань. Місто Таїт А було знищене з лиця землі, а його найсильніші майстри на чолі з Лордом були в’язні. Протистояти Пастушку було вище їхньої сили, тим більше він привів із собою орду астральних звірів, серед яких були справжні духи Тайгу, які не вступали у силу Монарх Раси людей.
Місто було приречене на падіння. Багато членів імператорської сім’ї, які захищали кордони Божого Царства в Таїланді, потрапили у полон за містом Лордом. Серед них були два принци, дві відомі королі і принцеса. Розлога Пустоти завдав нищівного удару Божому Царству, підірвавши його велич і силу.
Пленені аристократи та майстри міста Тай А провели понад десять років у в’язниці, повністю відрізані від зовнішнього світу. Вони не знали, що відбувалося за межами гір, і чи Расе Пустоти зміг остаточно підкорити світ Тяньюань. Лише тепер, коли Раса Пустота мусила втекти в ці дебрі, до них почали надходити частини інформації.
За ці роки світ змінився до невпізнання!
Вони дізналися, що у Раси Пустота з'явилася нова Королева пустинші. Незважаючи на свій юний вік, вона отримала визнання святого духу і вспадкувала трон. Також дізналися про таємну організацію Кривавого місяця, яка ховалася під лічиною Союзу Боєвих мистецтв і насправді була лише пішаком у грі, що почалася ще в час великої війни мільйони років тому.
Кривавий місяць тепер було повалено, а великі сили людства об’єднались у Ради старійшин Тяньюань для підтримки нового порядку й протистояння демонам у Чорних Доспеках. Однак останнім часом вони зазнали невдачі.
Тепер, коли демонічний Бог у Чорних Доспехах дістався до Божого пустища, міський Лорд міста Тай не відчував злості. Якщо б це було можливо, він волів би залишатися в’язнем у цих горах до кінця свого життя. Лише Раса Пустоти зможе перемогти ворога. Він не хотів, щоб річки крові його співвітчизників зросли на батьківщину.
Коли міський Лорд знеохочувався щодо майбутнього свого народу, до нього підійшов літній чоловік.
- Лорд міста, прибули посланці від Раси Пустоти. Нам сказано прийти до них, — сказав старий чоловік.
Незважаючи на довгі роки вигнання, вигнанці з Божественного Царства Тайу за звичаєм продовжують величати чоловіка в зелених містах своїм Лордом. Старшим же був не хто інший, як старійшина Цан Янь, який колись служив у місті Тай.
У ті часи Цан Янь славився своїм легким і цинічним ставленням до життя. Навіть у неволі він був змушений зберігати пильність і втішатися свободою в межах визначених кордонів. Там була їжа, вода і чистка енергія Юань Неба та Землі; їх не катували й не принижували. Для Цан Яня не могла покинути гори було чимось незначним.
— Раса Пустоти кличе нас? — Міський Лорд на мить завмер, а потім гірко посміхнувся, похитав головою. — Мабуть, їхня ситуація була безнадійною і вони вирішили зібрати всі сили. Мабуть, тепер вони згадали про нас, в'язнів цих топей. Вони хочуть, щоб ми допомогли їм у битві проти Божого демонічного бога в Чорних Доспеках. Але що ми можемо зробити проти цього ворога?
Він сказав, що в нього є почуття власної гідності. Навіть якщо рада старійшин Тян’юань визнала свою безсиллю, вони не мали жодної можливості протистояти їй.
Цан Янь, як завжди, зберігав невтомимість. Він коротко розсміявся і відповів:
- Лорд міста, до чого ці зітхання? Ти думаєш, якийсь Демонічний Бог у Чорних Доспеках. Навіть якщо я не зможу його здолати, то хоч укушу на кінець. Нехай його називають богом або демоном, він лише один. Невже один чоловік дійсно може знищити цілий світ? Якщо ми не впораємося зараз, то обов’язково знайдеться той, хто його вб'є. Чув я, що в останні роки у Мірі Тяньюань з'явився якийсь неймовірний геній. Зовсім юний чоловік, а вже на рівних з великими старійшинами. Звучить зовсім безглуздо, але так кажуть.
Старійшина продовжив з ентузіазмом:
« Люди з Раси Пустоти кажуть, що цей хлопець відіграв ключову роль у падінні Кривавого місяця і тепер вважається єдиною надією в боротьбі проти демонів у Чорних Доспеках. Як на мене, дай цьому хлопцю ще кілька сотень років і він точно покінчить з цим монстром!
У глушині гір новини поширювалися повільно. Коли Цан Янь вперше почув про такий страх обдарованого юнака, він був вражений до глибини душі. Ця звістка була настільки неймовірною, що повністю руйнувала його колишні уявлення про межі можливого. Проте всі біженці з Раси пустили те саме, і згодом Цан Янь почав їм вірити.
- Сподіватимемося... Тільки б цей геній не виявився просто чудовою казкою, яку створили для потіхи, — сумнівним проговорив міський Лорд.
Він теж чув ці чутки, але його скептицизм був сильнішим. Коли люди стикаються з неминучею катастрофою, їм потрібен герой. І якщо героя немає, його видумують, щоб подарувати натовпу іскру надії. Лорд міста підозрював, що цей раптовий диво-геній - це лише спосіб змусити людей вірити в завтрашній день.
Але чи це справді можливо? Щоб стати символом, людина мусить бути талановитою. Але повірити в те, що юнак має силу протистояти такому жаху, міський Лорд не міг. Чутки надто часто прикрашають реальність.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv