***
Боженюча пустиша простяглася аж до горизонту. У її глибини рідко коли струшувала нога представника Раси людей, але сьогодні група сильних майстрів з Сім’ї Лінь величною будовою увійшла в ці землі. Шлях від Міра Тянь до Божественної Дикоші був дологом, а всередині самої пустелі не було масивів телепортації. Тому подорож мала тривати принаймні 1 місяць при максимальній швидкості.
За вказівками І Юня сім’я Лінь розсередила своїх мирних жителів і слабких воїнів. Розлучившись на групи і забравши частину сімейного майна, вони з важким серцем залишили свої домівки. А Майстри високого рівня під керівництвом І Юня і Лінь Сінтун просунулися вглиб Боговини.
Завдяки лідерству двох геніїв просування було відносно спокійним. У іншому випадку, окрім незначних сотень стародавніх реліктових тварин, основною проблемою було б пошуки поселень Раси пустити — люди просто не знали де вони знаходяться. Будь - яка помилка могла призвести до катастрофи в одному з руїн Божого краю. У цих землях протягом десятиліть накопичилося багато аномальних зон. Навіть якщо б майстер Царства ПСЗ, який вів за собою молодших Небес, без підготовки та карт вони зазнали би великих втрат.
Сили майстра Царства Пресденних Небеса вистачало лише для того, щоб протистояти одному істинному духу Тайгу. Безрозсудне вторгнення в Божевільну пустелю без знань про місцевість неминуче вело до сумного фіналу. І Юнь і Ліня Сінтун знали про ці краї, але навіть вони не могли знати всіх небезпечних зон. Але коли вони поглибилися на 1000 000 років, одного разу вночі до них вимчався натовп людей на диких звірів, чиї тіла були покриті татуюваннями.
І Юнь здалека впізнав в них прикордонні війська Раси Пустоти. На просторах пустища було багато подібних гарнізонів, які охороняли різні країни. З ними не було легко мати справу, навіть якщо вони були обмежені особистими навичками. Тож Расові війська пустити могли керувати стародавніми реліктовими звірками і використовувати смертельні пастки місцевості. Їхня бойова сила була жахлива. Такі загони були розчеплені по всьому світі, сховані від очей, численні й завжди готові допомогти один одному.
У Гробниці Душ Раса Пустоти значно поступилася расі людей, але тут вони були наче дракони в океані — абсолютними володарями цих земель. Воїн Раси Пустоти, який був еквівалентом Сфері відкриття Істока, в цих краях становили велику загрозу, а навіть могутність таких Великих імператорів, як Пастушок, у рідній потовсті ставала і зовсім недоречною.
У війнах двох рас люди, що жили протягом століть, більше оборонялися, ніж напали; майже ніхто не наважувався атакувати Божевільну пустелю, воліючи воювати у своїй території. Спадщина Раси Пустоти, нагромадженої за десятки мільйонів років, була настільки глибокою, що навіть якщо б усі клани світу Тянь об'єдналися і атакували їх, вони ризикнули бути повністю знищеними. Звичайно, якщо б Раса Пустота сама розпочала масовий наступ на світ Тяньюань і залишила свої землі, то це було б неможливим.
Покора прикордонників наближалася з надзвичайною швидкістю, наче порив вітру. Воїни з оголеними торсами виглядали надзвичайно войовничо. Старійшини Ліні відразу зрозуміли, що це не звичайний патруль — аури були дуже сильними.
Члени сім’ї Лінь ненавмисно збили руки зброї. Хоча вони й не очікували нападу, однак були обережнішими. Але, на їхнє здивування, ще за кілька воїнів Раси пустили зі своїх звірів і вирушили до них пішки. Підійшовши ж вони поклонились І Юню.
— За наказом Королеви Пустоші ми чекали прибуття пана І!
І, звичайно ж, Юнь заздалегідь повідомив Цзян Сяжу про свою парафію і тепер дозори по всій Богомоша отримали наказ зустріти його. Члени Ліні з полегшенням зітхали, одночасно порозійнявшись статусу І Юна серед Раси Пустоти. Повага до нього була смертельною: командир цього загону явно займав високе становище, яке можна було порівняти з генеральським, але він не тільки вийшов зустрічати І Юня, а й поспішав за кілька років, щоб висловити повагу.
— Дякую за службу, генерале, — відповів він ввічливим уклоном. Тепер, коли вони мали провідників, то могли вільно пройти в самому серці Божій Дикій пустищі й не боячись небезпеки.
Поки Юнь вів сім’ю Ліні до безпечного місця, у Мірі Тяньюань лютувала кривава буря. Хоч би де з’являвся демонічний Бог у Чорних Доспеках, він винищував усіх воїнів до одного. Слабких він убивав мимохідом, а тих, хто був сильнішим, запечатував у свою броню, обголошуючи на нескінченні муки.
Демоційний Бог не виявляв емоцій і майже не розмовляв. Він вбивав людей безстрасною особою, зганяючи їх натовпами немов сорну траву. Його рух був непередбачуваним, а швидкість була неймовірною: він міг бути в самому центрі світу Тяньюань і через кілька годин вже на кордоні. Кожне з них супроводжувалося величезною кривавою хмарою, яка застила небо. Для практиків Міра Тінь ця хмара стала символом неминучої смерті та безнадійності — хоч би куди вони втікали, їм не вдавалося втекти від його тіні.
Один за одним гинули клани та секти. Свята земля і райські куточки, що існували сотні тисяч або навіть мільйони років, тепер були залиті кров’ю й перетворились на землю смерті. Клани Міра Тянь ніколи раніше не думали, що одна-єдина істота зможе поставити їх на межу повного зникнення.
Перед лицем смерті людей охопив жах. Багато сімей почали масово покидати свої володіння. Вони кидали фундаменти своїх предків, родючі землі і закопували лише нагромаджене майно та найбільш обдарованих учнів. Вони втекли в різні сторони, але ніде у Мірі Тяньоань більше не було безпеки. Багато людей, не маючи іншого виходу, намагалися сховатися у Богомоші, але без провідників Раси теж були в небезпеці.
Крім того, багато караванів біженців зустрілися з демонічним Богом прямо в дорозі, і тоді все закінчувалося бійнею. Здавалося, що демонічний Бог мав здатність відчувати місцезнаходження сильних майстрів у величезному радіусі.
Звичайно, у горі на землі Тін’юань були й ті, хто ще мав дух боротьби. Деякі воїни Раси Людей організували загони опору або захищали свої пологові землі до останнього подиху. Їхня боротьба була немов спроба розбити яйце, щоб лишитися в клані — просто чекати смерті. Але навіть знаючи, що їх чекає жахлива доля, ці люди зустріли ворога обличчям до обличчя.
Людська природа складна: вона є місцем заздрості, інтриги, зради та підлості. Але в ці важкі часи багато людей виявляють інші риси — готові пожертвувати собою заради обов’язку і справедливості, пролити свою кров за порятунок інших. Весь світ Тяньюань був оповите кривавим туманом, в якому проникали розпач і трагізм. Колись найбільші секти за одну ніч перетворилися на руїни, вкриті тілами, що мучили диких пси і шакали. На Гору Цзуецзянь більше ніхто не наважувався йти. Колись славетна святиня тепер занурилась у мертву тишу; тільки нічний вітер завів посеред її безмовних і сумних руїн.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv