— Сходити самому? - Почувши слова пана посланця з Союзу Боєвих мистецтва, люди здивовано переглянулися.
Пан Чжан з загону поліції обережно запитав:
— Пане посланець, чи ви хотіли б особисто зустрітися з цим бунтарем?
Чоловік, на ім’я Чжан, зауважив, що науковець середніх років тільки - но кинув погляд у сторону готелю « Святість мечників» і після цього зробив подібне твердження. Здається, єдиним, хто зміг його зацікавити, був Цзян один Удар, який побудував погроми в лавці Секти Ліхо. Невже така нікчемна особа викликала бажання зустрітися?
Чжен був збентежений, а старійшина Секти Ліхо зовсім виглядав обшараним. Науковець середніх років вжив слово « любовно» як оцінки, не виказивши ні краплі гніву, і це було поганим знаком.
- Бунтівником? — Вчений злегка посміхнувся. — Називати його бунтарем — це, мабуть, занадто. Молодий чоловік, який досяг успіху в ранньому віці, поводиться дещо спокусливо — це цілком розсудлива поведінка.
«Молода людина? » — так висловився гарний юнак, який слідував за вченими, тремтів і поповзли вгору. Як видно з тону наставника, той, хто розчавив Гуньсуню Яна та інших, був його ровесником? Виходило, що цей юний хлопець був сильнішим за те, щоб змусити пана Яна сказати це слово - "любовно".
« Це правда, що... це означає...» — нахмурився і мимовільно кришнув кісточками пальців.
Науковець середніх років помітив цю дрібну деталь, але проігнорував її. Він продовжив, звертаючись до Чжена:
— У молоді гаряча кров. Додайте до цього занадто жорсткі і грубі методи роботи вашого загону правопорядку, та й люди зі Секти Ліхо, думаю, поводилися різко — у таких ситуаціях спалахує миттєво. Те, що він у пориві гніву побив вас, є чимось звичайним.
Гунсунь Дін впав у сттупор.
Секти Ліхо рознесли у щіпки, а десяток чоловік залишилися каліками і загін правопорядку було ганебно розгромлено. І пан посланець називає це... « Незвичайним»? Якби це сказав хтось інший, Гунсунь Дін вже б вибухнув від люті. Але він не наважувався заперечити слова посланця Союзу Бойових мистецтв.
— Пане посланець, якщо ми залишимо це без покарання, то в майбутньому наш загін правопорядку... — Насило проговорив Чжен.
Він зрозумів, що вчений зовсім не зацікавлений у винних злочинах, а навпаки — той дуже зацікавився ним. Для загону поліції це були погані новини — куди їм тепер давати свою уразливу самолюбство?
— Покарання необхідне, — сказав він. — Молодим людям небезпечно бути надто зарозумілими, покладаючись лише на свій талант. Потрібно трохи їх навчити.
Почувши це, Гунсунь Дін втратив дар мови. Лише « простого навчити»? Стичка в місті Тяньу в очах Чжану і Гунсун Діна була найжорстокішою образою їх гідності, але для посланця це виглядало як дитяча бійка, не варта серйозної уваги.
— Старійшина Ґунсунь, вам не слід сприймати це близько до серця. Я сам у всьому розберуся. Раз вашу лавку зруйнували, ми просто дозволимо вам відкрити нову - буднично обронив вчений.
Для людини його рівня втрата десятка завурядних охоронців Секти Ліхо не означала нічого. Обіцянка нового торгового місця була більш ніж достатньою, щоб покрити всі збитки. Гунсунь Діну і пана Чжана, хоч би як вони були незадоволені, лишилися тільки покірно слідувати за вченими до готелю « Святість мечників ».
Мало - помалу вони вийшли з Павільйону Множини Скарбів, як зустрілися із групою людей, що перебували в жалюгідному стані. Голував їх Гуньсунь Ян. Чоловіки з гачкуватим носом і Гунсунь Чжи серед них не було. Добре, ще Гунсунь Чжі. Його рани не були такими важкими, але той, з гачкуватим носом... Його ніс буквально вражали у обличчя, і його було просто неможливо побачити на людях. Тільки через гордість Гуньсун Ян помолився і зміг повернутися з промовою, втративши перстень.
Побачивши, як іде по віснику, Гуньсунь Ян відчув жарку вдачу. Він вирушив з такою помпою, щоб знищити варвара із Південних морів. І врешті-решт його команда була розбита. Він хотів провалитися крізь землю.
— Держава... Пан посланець, — видав Гуньсун Ян уклонитися.
Вчений тільки сухо кивнув, нічого не сказавши, але красивий хлопець за його спиною холодно посміхнувся і передав повідомлення через ментальні зв'язки:
- Нікчемність. Він повернувся, підтиснувши хвіст, наче бродячий пес.
— Ты! — Очі Гуньсуні Яна розширилися, а обличчя миттєво стало пунцовим.
Цей зарозумілий хлопчисько тільки через членство в союзі Небесного Дао дозволяв собі раз за разом насміхатися з нього! Як він міг витримати це?
Досить! — Голос Гунсунь Яна, який передавався через енергію Юань.
Хоча юнак використав ментальний зв’язок, Гунсунь Дін одразу зрозумів, що сталося. Насправді, не тільки він — вчений теж все бачив, але й вирішив мовчати. Гунсунь Діна душила образа за глузування з його батьків, але він був безсилий.
- Тобі мало ганьби? Якщо б ти здолав того варвара, то хіба виникла б стільки проблем? Тепер над нашою Сектой Ліхо всі сміятися будуть! — З гіркотою передав старійшина.
Гуньсунь Ян ледве не прокусил губу до крові, але заперечити було нічого. Йому залишалось лише понуро плесись слідом. У цей момент він люто ненавидів і цього гордого юнця, і того Цзян один Удар, який двічі втоптав його у багно.
Уся група складалась з майстрів, тому, незважаючи на уявну неквапливість, вже через кілька десятків вдихів вони опинилися перед дверима готелю « Святість мечників».
- Це тут? — Учений зупинився перед входом, заклавши руки за спину.
Від нього походить спокій і благородство, які мимовільно оберталися над перехожими. Навіть не знаючи, ким він був, люди відчували себе винятковими. Двері готелю були виламані тим самим чоловіком з гачкуватим носом, всередині царював безлад. Довкола зібрався натовп зявок, але всі вони інстинктивно обходилися вченим і навколо нього утворився порожній простір. Посланець просто чекав, не поспішаючи заходити всередину.
У цей момент з розгромленого холла вийшов молодий чоловік в лазурних одязі з довгим мечем у руках. Його вигляд був настільки захаращеним, що він відразу забувся в натовпі.
Це був І Юнь, який заступив Книгу Перемісність Зірки та Зоряні Небес. Завдяки цій чудовій технології він змінив свій вигляд, ауру і навіть кістковий вік. У поєднанні з його сучасною манерою триматися, гордою і зухвалою - було майже неможливо пов'язати цього зарозумілого генія з тим І Юном, що зникло сім-сім років тому.
Вчений дивився на І Юню, а Юнь дивиться на нього.
"Так це він..."
І Юнь відчув знайому ауру. Ця холодна сила, що недавно намагалася прозондувати його душу, очевидно, походить від цього чоловіка.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv