І Юнь сидів біля вікна. Люди Секти Ліхо і міліція, почувши про те, як вони піднімаються вгору, не бігли. Він відчув наближення ще тоді, коли вони тільки підходили до готелю « Святість мечників», але продовжував сидіти спокійно чекаючи на їхній візит.
Він знав, що на третьому поверсі А-Ню і А Юй зараз не знаходять собі місця. Кузен А-Юй, збліднувши від жаху, тремтів усім тілом і намагався затягнути хлопців за собою, сподіваючись втекти під шумок.
У зв’язку з людьми Секти Ліхо і вартових, їхні злісні погляди впивалися у нього так само, як голки. Зевакі, що передвіщає видовище, то й справа вилилася пальцями в його бік і перешіптувалися про його « високісомії » та "безрозсуддя".
І Юнь, перебуваючи в самому центрі цього вивороту, поводився так, ніби все це не стосувалося його. Він тільки злегка прикрив чашку кришкою. Тепер він виглядав як типовий юний геній, досягнув успіху і дивиться на світ звисока. Його погляд був повний зухвалості і зневаги до інших. Багато людей, які в юності були сильніші від ровесників, звикли вважати себе центром усесвіту і так само засліплювали пихатість. Подорожуючи світом, вони поводилися саме так, як тепер поводився і Юнь.
І Юнь прожив два життя. У першій він був звичайною людиною, а в другій — пустинею Юнь. Пізніше, після того як він потрапив до Божествного царства Тайу, він тільки починав свій шлях у бойових мистецтвах і був занадто слабкий, через що йому доводилося бути надзвичайно обережним і не висовуватися. Коли на Тайупав Пастушок, а потім з’явився Шанто Наньття, Юн і зовсім ступав як по тонкому льоду. Але навіть при всій його обережності Шенту Наньтяжка ледве не замучив його до смерті. Коли він прибув у Мир Тяньюань, то опинився в дуже напружених іграх.
Все своє життя І Юнь намагався триматися в тіні, і якщо не вважати рідкісних моментів, коли він діяв сповіді, він завжди здавався розсудливим та спокійним. Але насправді в глибині його душі завжди дрімала юнацька удаль і спрага битви, які йому доводилось придушувати через власну слабкості. І в минулому, і у теперішньому житті він таємно захоплювався тими великими особистостями, що могли використовувати долі та дивитися на всіх з презирством. Це було справжнє, повне кольорів життя!
Тепер же, змінюючи особистість і зробивши величезний прорив у силі, він мав достатньо сили та кіз, щоб самому гарантувати свою долю. І врешті-решт з'явилася гаряча кров. Люди, які встали на шлях бойових мистецтв, зазнають злиднів, проходять через незліченну кількість смертельної небезпеки, змиряють свої бажання і роками просиджують у самотності. Хіба не все це для того, щоб величчю можна було дотримуватися поклику серця та робити те, що заманеться?
У цьому світі все повинно підкорятися твоїй волі. Дотримуватися своєї справжньої суті і робити те, що хочеш!
*Дзинь!*
І Юнь поставив чашку на стіл. Звук удару порцеляни про дерево ехолокачем рознісся по залу, і здавалося, що сам підлогу трохи здригнувся, хоча чашка залишилася цілу. Багато хто захвилювався, а хтось навіть відступив на крок і відразу розсердився за таку реакцію. Ти подумаєш, чашку поставив, чого лякатися?
- Досить ламати комедію! Ти вже труп! — Гуньсун Ян і Ґунсунь Чжі мовчали, але молодий чоловік з кіньми вже зайшов у крик. Чоловік, який зробив його калікою і якого він мріяв розірвати на шматки був прямо перед ним, а поруч стояли могутні покровителя. Як тут всидіти спокійно?
Він вказав пальцем на І Юню і закричав Гуньсунь Яну:
- Молодий пан Ян, це він! Вбийте його!
"Убити?"
У Гуньсуні Яна б'ється століття. Силует перед ним здавався все більш знайомим, нагадуючи про одну людину. Той чоловік зазнав великих психологічних травм. Гуньсун Яна вперше схопили і били так просто, ніби він був надокучливим комахом. Це били, а не билися з ним. Розрив у силі був занадто великий...
Це навіть змусило Гуньсуню Яна сумніватися в розумінні свого існування. Обидва були в Сфері Насіння Дао, обидва вважались геніями, але як прірва між ними могла бути настільки велика? Забралося два місяці лікування, щоб він зміг вибратися з цієї тіні, і ось тепер, коли він тільки зібрався проявити себе та розвіяти знеохочення, він зіткнувся з кимось, хто викликав у нього те ж саме відчуття.
Він хотів було переконатися в своїх підозрах, але тут молодий чоловік з кінським обличчям, звідки-то взявши сили, підвівся і гордо заявив І Юню:
- Ти, неосвічений дикун, хоч знаєш хто перед тобою? Це геній молодого покоління нашої Секти Ліхо, молодий пан Гунсунь Ян! З його талантом він незабаром вступить в угоду Небесного Дао. Тобі, селюк, про таке навіть мріяти не варто. Раджу тобі не чинити опір, а покірно помити шию і чекати смерті. Можливо, пан Ян виявить милосердя і дозволить тобі померти швидко!
Голос молодого чоловіка розносився по всьому залу. Він так старанно виховував Гуньсуня Яна, тому що знав його статус. Якщо Гуньсунь Ян потрапить до союзу Небесного Дао, його слово стане законом. Якщо він вхопиться за цю соломинку і Гуньсунь Ян замовкне за нього словачко перед верхівкою секти, у нього ще буде шанс на спасіння.
Коли ці похвали почули, Гунсунь Ян не знав, як реагувати. Зазвичай він обожнював ліс, але це знайоме йому в грудях. Однак він не зупинив свого підлеглих. Він сподівався, що це просто збіг.
« Мір Тяньюань такий великий, не може бути, щоб я зустрів його двічі...» — подумав він і до нього повернулась крапля впевненості.
Він викрикнув:
- Хлопче, ти влаштував заворушення в лавці Секти Ліхо! Сьогодні я завершу над тобою правосуддя!
Як тільки він закінчив, хлопець за столом злегка повернув голову і сказав:
— О? І як же ти збираєшся покарати мене?
Цей голос було чути як похоронний дзвін. Погляд Гуньсуні Яна миттєво остелив. Цей голос... Як щодо...
Тим часом молодий чоловік з кінським обличчям поспішив злобну гримасу:
— Здається, ти не заспокоїшся, поки не побачиш труну! Не знаєш висоти небес і замикав себе непереможним? Зараз пан Ян навчить тебе розуму і покаже тобі, дикуну з Південних морів, що означає бути жабою на дні колодязя!
Погане передчуття в серці Гуньсуні Яна продовжувалося з кожною секундою.
Зрештою юнак обернувся. Побачивши це знайоме обличчя, Гуньсунь Ян відчув, як кожна м’яза в його тілі натягнулася до межі.
Це і справді він!
Гуньсунь Яна наче вдарило блискавкою, все його тіло оніміли. Старі рани, які ще не закінчилися до самого кінця, раптово реагували тупим болем. Його обличчя судорожно б'ється, але оскільки всі погляди були прикуті до І Юню, ніхто цього не помітив.
Молодий чоловік з кінським обличчям продовжував волати, а члени загону поліції вже розминули кулаки. Гуньсун Ян — це скам’янілий камінь, який не може вимовити жодного слова.
Він дуже добре пам’ятав, що навіть старший їхнього великого Клана зазнав поразки від рук цього чоловіка!
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv