Коли Цзян Сяжу крок за кроком піднімався на Алтарь з Божественних кісток, то біля далекого горизонту виднілася альна смуга. Після неї з’явилися безчервоні хмари, що простягалися на десятки тисяч років чи красиві небо над цією землею в густій кров'яній і червоно-гарячому кольорі.
Багрові хмари низько нависли над землею, наче небесний звід ось-ось готовий був пролитися густою кривавої плазмою.
На стародавній землі Божечінна пустища здалека спостерігала за чудовою красою і грацією.
Її риси обличчя дещо нагадували Цзян Сяжу, але в них не було дитячої наївності — тільки зрілість, сповнена витонченого обіювання.
Жінка пильно стежила за кожним рухом і виразом обличчя Цзян Сяжу, і їй було важко.
Протягом століть вони були призначені для цієї праці. Однак від найдавніших часів до наших днів їхня кров поступово згасає.
Тепер у них було небагато сил.
Кожна Королева Пустоші минулих поколінь мала отримати визнання Алтаря з Божественних кісток і пробудити стару кров на його вершині.
Однак не кожна правителька успішно виконувала ритуал, адже в історії Раси Пустота відбувалися часи без правителя.
Крім того, навіть при успішному ритуалі пробудження між ними існувала початкова, глибока та досконала пробудження і різниця в силі була колосальною.
З плином часу - можливо через в’язування сили самого Алтарю з Божественних Костей -- за останні десять мільйонів років все менше Королів і королів опустилось, щоб досягти глибокого пробудження стародавньої крові.
Кілька тисяч років тому одна жінка, яка стояла неподалік від неї, змогла пройти саме таке глибоке пробудження. Роза Пустоти, яка була відома своєю Расою, мала не тільки надзвичайну силу, але й мудрість скромного правителя своєї епохи.
Але 20 років тому сталася катастрофа. Жінка отримала важке поранення, і її кров була пошкоджена.
Хоча вона все ще мала велику силу, надломлена кров не дозволяла їй керувати Святим Духом Раси Пустоти, а це мало для неї головне значення для виживання всього її народу.
У цю бурхливу, змінену епоху без захисту святого духу спадок Раси Пустоти міг збити в одну мить.
Те, що Цзян Сяожоу послали на Алтарь з Божественних кісток для пробудження крові, коли їй не виповнилося і 20 років, було безпрецедентною подією за останні кілька мільйонів років.
Цзян Сяжоу була замолода, і їй об’єктивно не вистачало сил для закінчення такого небезпечного ритуалу. Але у неї не залишалося вибору, тому що... У них зовсім не було часу.
- Ваше Високість, ви турбуєтеся? — З повагою запитав юнак у зелених одязі, що стояв під нею. Це був той пастушок, що колись привів війська до міста Тай А і врятував І Юня.
Жінка злегка кивнула і зітхнувши сказала:
- Турбуюся... і серце за неї болить. Жоу-ер з самого дитинства була розлучена зі мною. Вона виросла одна в Пустоші Юнь, викриваючи всі труднощі цього світу. Ледве ми встигли возз'єднатися, як я, не встиг подарувати їй достатньо любові і тепла, вимушена відправляти її на Алтарь з Божественних Костей, щоб вона взивала на свої плечі тягар нашої раси ... Жоу-ер має особливу конституцію. Навіть у такому юному віці вона має можливість отримати визнання Святого Духа і стати справжньою Королевою пустищем... Але смуток у серці її не дає мені спокою.
Вислухавши її, Пастушок трохи помився, підбираючи слова, а потім насмілювався сказати:
— Ваше Високість, Цінкуй наважиться сказати: Юнь, молодий чоловік не виходить з голови... Розлука з ним позбавила її колишньої усмішки...
— И Юнь... — Жінка глибоко зітхала і хитнула головою. - В останні роки я дещо чула про його дії. Якби він був звичайною людиною, можна було б залишити його в Расі Пустоти, щоб він перебував поруч з Жові-ер. Однак цей юнак далеко не дракон у ставку. Не варто сподіватися, що він буде спокійно сидіти серед нас. У майбутньому він обов’язково викине цілий світ. Я відчуваю, що якщо Жоу-ер буде надто тісно пов'язана з ним, це принесе лише нещастя. У свій час я зробила по-своєму і поплатилася за це. Саме цього я і боюся... Деяких речей не уникнути, як би ти намагався захиститися від них...
Зітхнувши, вона замовкла. У цей момент Цзян Сяожоу вже стала на вершину Алтарія з Божественних Костей.
Вона підняла руку, яка стискала тотемний костий паличок, і возила його високо до неба. Ширкові рукави зісковзнули вниз, обкриваючи її білосніжні, наче порцеляни, тонкі руки, що виглядали неймовірно контрастно на тлі алого неба.
У-у...
Раптом між небом і землею пролунав сильний вітер.
Довге волосся та ало́ва одіяння Цзян Сяожоу затремтіли на вітрах, і виття пустельної, прадавньої відразу охопила всю землю.
Усі астральні звірі пригнулися і затремтіли під тиском цієї тварини. Вони, немов відчувши щось грандіозне, один за одним підняли голови й подивилися на Алтарь з Божественних кісток.
Гудіння вітру дедалі сильніше й оглушливе, наче грім.
Червоні хмари бурили і котилися за поривами вітру, наче багрові хвилі.
Одинока дівчина стояла на високому вівтарі серед цього вихору. Її плащ розвівся, а палиця була спрямована прямо в небо — здавалося, ще мить, і вона осідлає вітер та відійшла геть з хмарами.
У-у!
Нескінченні алію, що простягалися на десятки тисяч років, почали рухатися за жестом Цзян Сяжоу і пливли до Алтари з Божественних кісток. Вони закрутилися у водорість, що була в Поліці. Утворювалась сила пустиші — лютий океан енергії.
У цей момент обличчя Цзян Сяжу було сповнене урочистості. Здавалося, що вся її кров відреагувала на давній заклик і ставала все гарячою.
На її лобі замерзли три кіноварні точки. Високо в небі центральна частина алих хмар закрутилася і пішла вниз, прямо до Цзян Сяжу. Здалеку небесний склепіння нагадував гігантську лійку.
Цзян Сяжоу затягла стародавні піснопіння Раси Пустота. Звуки цих священних тестроф матеріалізувалися в яскраво-червоні ієрогліфи, що розходилися по всьому боку. На кінці палиці вона ніби оживе.
Нарешті алі хмари з неба опустилися на її витончене тіло. Прекрасний і крихкий силует був поглинутий кривавим світлом, а відчуття первісного часу докорінно змінилося внаслідок повічуючого холоднокровністю смертоносних задумів.
Астральні звірі навколо Алтаря з Божественних кісток ще більше притискалися до землі, тремтячи перед цією колосальною силою.
Багрові хмари ставали дедалі суворішими, а фігурка Цзян Сяжу в їхньому епіцентрі була такою тендітною і тонкою, наче самотня пера.
Окутанна силою Пустоші, Цзян Саяжу була абсолютно спокійною.
У цю хвилину вона не думала про те, щоб полетили пустини чи пробуджувались давною кров’ю.
Колись у Пустоші Юнь вона була лише бідною дівчиною. Вона працювала цілими днями і ночами, але навіть постійно переживала за їжу.
Ті дні, сповнені труднощів, видавалися важким часом, про який не хотілося і згадувати, але тепер в пам'яті з’явилися крихти справжнього щастя...
У той час Юнь був для неї головною опорою і змістом життя.
Вона дуже тішилась його успіхом і була надзвичайно щасливою, коли він став воїном Стражі Цзіньлун.
Вона думала, що життя буде простим і щасливим для звичайної жінки, коли вона побачить, як її молодший брат домагається слави й мовчки дбає про нього. Хто міг знати, що доля зробить такий неймовірний поворот? І ось одного дня вона опинилася на цьому вівтарі, оточеному безліччю астральних звірів, вимушена нести тягар чужого і незнайомого їй боргу...
Вона отримала найвище становище, але не цього хотіла її серце.
І зараз, стоячи на цьому вівтарі, вона відчувала тільки невимовне, всеохоплююче самотність...
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv