Час лизався непомітно. Багато годин минуло, перш ніж Лінь Сінтун глибоко спить серед теплого джерела. У своїх грезах вона переживала зовсім інше...
Їй снилося, що вона йде крізь пронизуючий до кісток крижаний вітер. Перед нею виднівся впертий силует, який міцно тримав її за руку. У якийсь момент холод всередині тіла Лінь Сінтун став нестерпним, і вона спробувала розтиснути пальці, не бажаючи більше обтяжувати свого супутника ... Але раптом від його долоні злинув потік тепла. Цей жар змусив її тіло здригнутися від болю.
Їй здавалося, що вона ось-ось згорить живцем в цьому полум'я, але саме тоді таємнича людина різко обернувся і закінчив її у свої обійми. Його руки були сильними і надійними; він притиснув її до себе так міцно, ніби хотів розчинити у власній крові. Лінь Сінтун розгубилась, бо з дитинства ніхто не обіймав її так само.
У мить, коли він прилькнув до неї, жар раптово став лагідним і ніжним. Тепло влилося у її тіло, потекло за меридіанами і розливається аж до кінчиків пальців. Ця енергія блукала всередині неї, наче ніжний весняний вітер і поступово пробуджувала тіло в його закупорених кригах. Життєдайна сила відновлювалася краплиною за каплею, і полум’я її життя розпалилося з новою силою. Здавалося, що навіть бушувала навколо метителя і світ наповнився теплою силою.
Лінь Сінтун з усіх сил намагалася відкрити очі. Цього разу вона відчайдушно хотіла побачити обличчя тієї людини, і, на її подив, його риси дійсно почали винаходити чіткість... Вона нарешті побачила його.
***
Річки Лінь Сінтун затремтіли, і вона повільно розплющила очі. Фігура юнака в лазурних шатах поступово прояснилася, і він став з розмитої плями реальністю. Це знайоме відчуття, ця знайома спина...
— И Юнь...
У душі Лінь Сінтун з’явилася сила - силенна думок. У момент пробудження вона усвідомила: та сцена на крижаній рівнині, де хтось вів її за руку, була лише передсмертною галюцинацією. Але чоловік з її сну, який залишався поруч до самого кінця і не здався, і той силует, якого вона бачила перед втратою свідомості - оповите червонимо-золотою полум'ям та наносаючи меч, — тепер слизалися разом із І Юном, що стоїть перед нею.
Навколо як і раніше простягалася нескінченна крижана пустинь і завів вітер, але сама вона знаходилася в обіймах І Юня, у кільце теплої весняної води. Ліня Сінтун ніколи не була такою близькою до чоловіка. Помітивши, що її одяг був безладом, а намокальна тканина стала майже прозорою і не змогла втриматися. Навіть її довічна невтомність розірвала тріщину: щоки діви залив рум’янець, а серце забилося частіше. Кров швидше побігла по жилах.
Їй було дуже важко прийняти нову особистість. Вона інстинктивно хотіла відштовхнути І Юню, але не піднявши свої елегантні руки, в кінцевому підсумку просто безсилно опустила їх назад. Лінь Сінтун знала, що І Юнь двічі витяг її з найправдивішої ватаги. Вона втратила життєдайну енергію лише завдяки тому, що він передав їй свою силу Юнь таким незвичайним способом, вливаючи її у осохлі і замерзлі меридіани.
Коли Лінь Сінтун відчула, що його обіймають і дихає, то відчув спокій. Енергія Чистого Ян, яка постійно походить від тіла І Юна, мала для неї майже магічну привабливість. Вона не пропустила ні слова, але мовчки насолоджувалася цим моментом тепла і спокою посеред нескінченних снігу.
Подивившись на І Юню, вона посміхнулась. На її обличчі, що розфарбований у дзеркалі води, ця слабка усмішка виглядала неймовірно красиво і збудливо. Але водночас з цією посмішкою зі кутка її очі викотилася криво чиста сльозинка, безшумно ковзавши вниз і затерваючись в густій парі. Вона й сама не знала, чому плаче.
Ще до появи І Юня сни та реальність переплелися в її свідомості настільки, що вона не могла відрізнити одне від одного. Але та спина, яка затулила її від вітру і снігу, залишалася незмінною — він не покинув її навіть на порозі смерті. І та рука, що дає тепло, дюйм за дюймом витягувала її з бездонної крижаної прірви.
Занадто довго вона йшла по шляху бойових мистецтв в повній самоті. Хоча вона була народжена запечатаними меридіанами, однак ніколи не знаходила нагоди змінити долю, хоч би якою примарною була надія. Вона тримала в собі гордість і силу, яка зовсім не прив’язана до її тендітної зовнішності. Вона завжди була одна, і ніхто не міг по-справжньому проникнути в її внутрішній світ. І ось зараз, в обіймах і Юню, вона раптом відчула, як це щастя - знати, що хтось готовий бути поруч і допомогти за хвилину відчаю.
- Ти прокинулася...
І Юнь з нетерпінням чекав її пробудження, але коли це сталося, він почувався дуже незручно. У такій пікантній ситуації він не відразу знайшовся, що сказати в виправдання. Помітивши його збентеження, Лінь Сінтун лише тихенько розсміялася.
Вона відчувала, як енергія від І Юня - чистий Ян входить в резонанс з енергією чистого Їнь до її власного тіла. Між ними виникла притягнення, прагнення до злиття, через що їй зовсім не хотілося розривати це обійми. Чиста Інь і чистий Ян були першопричиною взаємодопомоги в законах творіння. « Самотня Інь не породжує життя, а єдиний Ян не дає їй рости» — злиття Іні та Ян було викликане самим Небесним Дао.
Саме тому Юнь і Ліня Сінтун відчували вроджене потяг до інших. Якщо б вони з’єдналися, дозволивши своїм енергіям вільно плисти між ними, це принесло би їм обом величезну користь. Навіть тепер, не маючи парної культивації, вони просто притискувалися одна до одної шкірою і відчули благотворний вплив інших енергії. Вроджені Інь-меридиани Ліні Сінтун наповнювалися життєдайним теплом, розганяючи внутрішній холод, і Юнь відчував, як його справжня енергія чистого Сонця стає більш концентрованою. За його спиною навіть почав ледь помітно проступати примарний силует Золотого Крука.
Коли вони зустрілися, Лінь Сінтун відчула глибоку ніжність. Пригадуючи все, що вони пережили разом, вона не могла стримати сліз. Хто б міг подумати, що той хлопчина з Дикого поля Юнь крок за кроком пройде свій шлях, щоб зрештою настав сьогоднішній день.
Зустріч у Пустоші Юнь, возз'єднання в Сіме Лин, Чайний збір майстрів Астральних Небес, той запрошений вечерю і випробування ліків... І нарешті, це Випробовування Великої Імператриці. Лінь Сінтун усвідомила, що її почуття до І Юна почали змінюватися вже дуже давно. Спочатку її лякали ці зміни, але поступово вона відчула спокій.
Лінь Сінтун була дівчиною непохитної та відданої своєї віри. Незважаючи на те, що вона не могла вільно дивитися в обличчя свого серця, то все ж таки прийняла рішення. Вона не шкодуватиме про те, що обрала. У цьому холодному і пустому світі вони міцно обіймали одне одного, ділячись теплими почуттями. Шлях бойових мистецтв за своєю природою самотній, і зустріти на ньому споріднену душу — це велике благословення.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv