- Що?
Таємнича дівчина в білому похолоді несвідомо відступаючи на крок. У цей момент моторошна умилка збентеженого хлопця і пронизуючий до кісток холод, невість звідки заповните все навколо, змусили її тривожно стиснутися серце.
Раптом вона щось зрозуміла. Дівчина розповсюдила своє сприйняття за межі Вежі Пришестя Бога, охопила все Тайне царство Великої Імператриці і вирушила ще далі, за його кордони. І тоді вона побачила щось, від чого її душа немов оледеніла...
За десятки тисяч, чи в самому центрі величезного чорного вихора Бездня Поховних Богів беззвучно постало величезне око, холодний і безстрашний. Це око займало собою весь простір вихора, що розтягнувся на багато тисяч. Здавалося, ціла зірка перетворилася на око. У ньому не було ані краплі співчуття, воно нагадувало погляд бога, який дивиться на світ смертних як на нікчемних комах.
З появою цього сповіденського ока вічний чорний вихр став ще глибшим і страшнішим, наче у ньому зароджувалася нищівна буря. Дівчина глибоко тремтіла і почала ревіти. Вона бачила, як у десятках тисяч чи від Бездни Погребних Богів жахали голови старших великих фракцій. Для них ця картина була передвісником кінця світу.
У цю мить зі срачка нефілім вирвався промінь Чорного Світу. Цей потік здавався безтілесним і позбавленим матерії, ніщо не могло його зупинити. Вирившись з вічного вихору, він проколов порожнечу і пройшов через бар’єри Тайного царства Великої Імператриці та вдарив прямо по Башне Пришестя Бога!
Гул!*
Великий стовп Чорного Світу повністю поглинав вежу. Усі будівлі здригнулися. У цю мить кожен з учасників випробувань відчув, як затремтіло простір навколо. Однак ніхто не зрозумів справжньої причини. Вирішивши, що це лише землетрус всередині Тайного царства, вони після короткої перевірки не знайшли нічого підозрілого і продовжили свої тренування. Ніхто з них не здогадувався, яку катастрофу тепер переживала « Башта Божа пришестя ».
*Дзинь!*
Як тільки Чорне світло накрило вежу, сім статуй були активовані забороненими печатками і атакували збентеженого юнака раптово застигли й втратили здатність рухатися. Після них потьмяніли й руни на підлозі Залу Семі Убивств. Невдовзі їхнє сяйво зовсім зникло.
Клітина, яка скомпрометувала хлопця, була повністю знищена. Він стиснув у руці вигнутий клинок і з хижою усмішкою подивився на дівчину в білому.
— Я ж сказав, що ця вежа пора знайти нового господаря. Якби ваша пані була жива і тримала Башню Божу Прихід у своїх руках, її могутність була б абсолютною. Але на жаль... Зараз її немає. Ти лише дух артефакту. Яку частину справжньої сили башти ти пробуджуєш? Намагалася використовувати тут друковані печатки, щоб убити мене? Ха-ха, як безглуздо! Тільки один промінь, який був у руках Суверена Єгови, міг обірвати твій зв’язок з управлінням башти!
Юнак шалено розсміявся. Обличчя таємничої дівчини зблідло. Вона повільно похитала головою, ледь чутно прошепотівши:
— Око Руйновые... Чи ж Його сила відновилась до такої міри?
— Могутність Божественного Суверена - не те, що ти можеш зрозуміти! — З гордістю в голосі говорив смаглявий юнак. - Якщо ти підкоришся мені, я убережу тобі життя. Ви зможете й надалі залишатися духом артефакту Ведміття Божого. Зрештою, ви є втіленням розуму, який виник тут за нескінченні епохи. Я не хочу тебе знищувати. Без тебе башти втратить частину своєї одухототи, а зростка нового духу — завдання вкрай складне... Ну що, подумаєш про мою пропозицію?
Так і було зіткнено з спокусою. Але після його слів обличчя дівчини стало ще холодніше, а в очах спалахнула люта спрага вбивства. Хлопець з сумом похитав головою:
— Мудра людина завжди обирає сторону переможця. Коли ти підкоришся, то отримаєш від Божевільного Владики неймовірні блага. Нехай ти і дух артефакту, ти також можеш практикувати культивацію. Це куди краще, ніж вічно охороняти пусті, бісову вежу ...
Договоривши до цього місця, він раптом смикнувся. Він, наче голодний вовк, кинувся до дівчини і на його похмурому обличчі проникла неприкрита лють. Усе його тіло окутало чорне сяйво. За спиною він побачив примарний образ Кривавого місяця — його Аватара.
Як тільки з’явився Кривавий місяць, вона відразу стала зісковзувати з його вигнутим клинку. Коли він досяг рівня, на якому був смаглявий юнак, то міг зливати Тотем Аватари зі своєю зброєю або тілом.
Ятаган вилетів з його руки, всихнувши моторошним багровим світлом, і понісся до горла дівчини у білому. Він зазнав підступного удару ще до того, як закінчив говорити. Очевидно, він і не сподівався, що зможе переконати її.
Зрачки дівчини звузилися. Її тіло, як підхоплений вітром перу, плавно заскочило назад. У той же час вона змахувала своїм довгим мечем.
*Дзинь!*
Відчулося гуркіт від страшного удару. Тіло дівчини здригнулося. На її клині засяяли льдісто-блакитні вогні, але обертовий ятаган продовжував люто розривати це сяйво. Вигнуті клинки, наче колесниця смерті, невблаганно наближалися до неї.
Водночас сам смаглявий юнак примарою зародився прямо перед дівчиною. Він розкрив долоні, і між його пальцями з'явилися вісім довгих голок. Кожна була довжиною близько фута, криваво-червоного кольору і вкрита дивними рунами. На кінчиках голок виднілися страшні іссіні-чорні плями - один погляд на них змушує кров стихнути в жилах. З невловимою швидкістю він встромив ці голки у напрямку її очей і скриньок.
- Ти лише дух! Як ти зібралася воювати зі мною тепер, коли зв'язок з Башнею Прихід Бога розірвана?
Цей юнак голосно реготав, створюючи на неї шалені напади.
*Свист!*
З’явився різкий звук розсікаючого повітря. У парі з ятаганом, сталева голка хлопця увійшла прямо в макушку дівчини.
(Сміх)
Серце хлопця несло. Ігли увійшли в тіло, але він не відчув жодного опору.
« Остачне зображення? »
У той же момент у полі його зору спалахнула сліпуче світло меча. Весь багровий зал осяяв цим сяйвом, але світло ніс у собі не тепло, а смертоносний холод. Через полу та стіни швидко повзали сліди сморозу. Не задумуючись ні секунди, юнак різко стрибнув.
Хруст!*
У мить, коли він зробив стрибок, місце, де тільки що стояв, повністю покрилося льодом. Пронизливий холод продовжував поширюватися. Після цього мечом вдарив Зал Семи Вбивств зник. Пропали темно-червоні плити підлоги і сім кам'яних статуй.
Вона разом з хлопцем перенеслась у безкрайний світ криги і снігу. Вітер кидав крихітку, а мороз пробирав до кісток. Він простягнув руку і обертався, наче мав свою волю, прилетів назад. Він озирнувся по сторонах, і на його губах заграла зловісна усмішка:
— Треба же. Не думав, що ти все ще здатна до певної міри керувати Башнею Приступи Бога і змінювати простір навколо нас. Вважаєш, що це місце краще підходить тобі для бою?
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv