Почувши наказ Шенту Нантяна, двоє його прислужників неохоче прибули в хвіст загону.
Заздрівши І Юні та Лінь Сінтун, вони почувалися не в своїй тарілці. Світ Тяньюань — це місце, де вважається лише силою. Раніше вони бахнулися і важили перед І Юнем, але тепер, коли з'ясувалося, що він незрівнянно сильніше їх, уся сспівала з них з ними полетіла, і у них не було впевненості вести себе з ним на рівних.
У цей момент І Юнь був повністю занурений в вивчення дюжини дивних розписів. На двох слуг, що підійшли до нього, він лише кинув погляд і ніяк інакше не зреагував.
Прислужники ніяковіли за спиною І Юню, намагаючись розглянути фрески через його плече і розгадати приховану в них таємницю. Однак, скільки вони не витримала очей, так нічого й не зрозуміли. Це були звичайні зображення, які нічим не відрізнялися від тих, що вони бачили раніше, але Юнь чомусь стояв перед ними так довго.
— Брат Нантя, цей хлопець, схоже, просто напустив на себе загадковий вигляд. У цих малюнках немає нічого особливого, — передали вони уяві Шенту Наньттю.
Шаньту Наньтя нахмурився і про себе говорив: « Безшляхетні непридатності». Під керівництвом принципу « краще помилятись і перевірити, чим пропустити цінний" він подався до І Юні.
Води Шанту Нантяна відразу привернули увагу інших. Багато людей кинулися за ним, щоб подивитися, що відбувається.
— И Юнь... — Лінь Сінтун тихо вимовила, злегка нахмуривши елегантні брови. Вони набридли їй, наче надокучливі мухи.
І Юнь зберігав цілковиту холоднокровність. Донині він сам не розгадав таємниці цих малюнків, тому зовсім не боявся чужої уваги.
Шеньту Нантянґ покосився на І Юні з гордою, невгамованою посмішкою на обличчі. Але він натягнув цю посмішку негайно, аби показати всім, що не програв і Юню в минулому.
— Довго ж ти вивчаєш натальні малюнки, які розглядали будь-які невдахи, що випали з випробування, - зневажливо кинув Шенту Наньтяк, хоча його власний погляд при цьому впився у зображення. Такі горді люди, як Шенту Наньття, навіть будучи вимушеними плистися за кимось і підбирати обводки, все одно зберігали високовимірний вигляд.
І Юнь посміхнувся і спокійно відповів:
— Якщо хочеш подивитися, ніхто тобі не заважає, до чого це лицемірство?
Сказавши це, І Юнь розвернувся і пішов геть, наче остаточно втратив всякий інтерес до фресок.
Шеньту Нантяж поспішав. Цей паршивець просто взяв і пішов? Невже він зробив це лише заради того, щоб з'єднатися над ним?
— Роздув таємничість на порожньому місці! — З досадою процедил Шенту Наньтязь.
Підозрюю, що І Юнь просто прикидався, ніби знайшов щось важливе, щоб водити його за ніс, не покидали його. Проте Шенту Наньття треба було ретельно й уважно оглянути всі зображення від початку до кінця, зануривши в них своє духовне чуття. У цю мить йому було байдуже, як на нього дивляться інші.
Однак, подивившись на малюнки кілька десятків секунд і вдивляючись у них вздовж та перепочинок, Шенту Нант’ян зрозумів: ці фрески не були чимось особливим. Це переконало його, що І Юнь обвів його навколо пальця.
Піднявши голову, він побачив, що І Юнь разом з Лінею Сінтун вже піднялися до самого кінця сходів і ось-ось увійдуть на перший рівень.
« Прокляті, дрібний мерзотник! — Уявив собі Шенту Наньтязь. - Він зі мною жартома, щоб першим увійти в вежу і захопити скарби вежі Пришестя Бога!"
- За мною! — Він помахнув рукою Шенту Наньття, і решта людей кинулися за ним, боячись залишитися позаду. А що, якщо на першому рівні Вежі Бога є щось неймовірне?
— И Юнь... Вони також піднімаються, — сказала Лінь Сінтун і йде поряд з ним.
— Не звертай на них уваги, — байдуже відповів І Юнь.
Він вже досяг вершини сходів. Лише тут на вигляд, розміром з долоню, двері були у всій своїй красі. Насправді вона була величезна, здатної пропустити одночасно кілька десятків людей в ряд.
За дверима стояв просторий, залитий світлом зал. На відміну від колишньої старої і скромної Тайної імперії Великої Імператриці, цей зал виглядав надзвичайно розкішним та сліпучо пишним. Усередині залу височіли дванадцять колон з драконами, що обвивають їх і впираються у високу стелю. У колони було інкрустовано численні божественні камені та сарара, які служили джерелом енергії для захисних масивів залу.
— Світло, яке ми бачили через щілину в дверних водах, походить від цих саріру, — сказав Юнь.
Слідом за І Юнем в зал поспішно увірвалися Шеньту Нантязь і інші, панічно боячись втратити якусь вигоду. Побачивши такий розкішний зал, всі були вражені. Таке багатство саріра! Якби вони вийшли назовні, то це стало б неймовірним багатством для тих, хто намагається забити їх. Однак тепер саріра були вбудовані в драконьські колони і захищені стародавніми масивними масивами, тому присутніх залишалося тільки облягати.
У центрі між 12 колонами був вівтар з пурпурного золота. На ньому були розкладені стародавні металеві диски, вкриті складними візерунками.
Це був масив для мистецтва Астральних Небес, які залишилися з часів Великої Імператриці! Незважаючи на минулі епохи, яскраві візерунки в них були ознакою того, що їх можна активувати будь - коли.
Серця людей затремтіли від хвилювання: здається, що вдача першого рівня вежі Божа пришестя прихована саме у цих дисках!
Трохи пом'янувши, І Юнь простяг руку до одного з них.
- Обережно! — Застерегла его Линь Сінтун.
І Юнь хитнув головою:
— Все в порядке.
Його палець злегка торкнувся металу, і в той же момент просторна гладка поверхня води пішла широкими коломи та б'ючию. Диск повільно прийшов в рух, і над ним розгорнула грандіозна проекція.
Перед очима з'явилися безмежний океан із водою ніжного-алого відтінку.
— Море буду! — скрикнули в натовпе.
Очевидно, це було те саме море Буду довкола світу Тяньюань, де повністю виснажилася енергія Юаня Неба і Землі.
Ало-червоні води простягалися до самого горизонту. Хоча це була лише проекція диска проектіків, у кожного з нас було відчуття, ніби він особисто ширить над Морем і дивиться вниз. Це був шок, якого неможливо було передбачити.
Раптом морська куля піднялася необміркова маса бульбашок. Деякі з них були величезними і шокували спостерігачів. Прямо під поверхнею води пронісся стилістський силует.
- Що це за створіння?
Люди мимовільно відступили на кілька кроків. Хоча всі добре розуміли, що перед ними лише ілюзія, все ж це було неймовірно реалістичним.
Нарешті тінь виринла. Це була велетенська істота, схожа на Птацу Кунпен. Довжина його тіла перевищувала 50 кілометрів! Коли він піднявся на поверхню, велетенські води водоспадами хлинули в усі боки, немов серед океану за одну мить виросла ціла гора.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv