Через годину І Юнь разом з Цзян Сяожоу, Чожу Саоке та багатьма супутниками прибув у свої володіння в супроводі провідника із Стражі Цезінюн.
Місто Небесної Столиці було прямо під владою князя області Цзінчжоу і його особистого наділа, тоді як володіння інших палаців лежали за межами міського муру. Земля і Юня були приблизно у 100 років від міста Небесної столиці, що вважалося надзвичайно успішним розташуванням.
Члени клану Лянь були приголомшені. Земля і Юня зовсім не були пустельною степом, а в самому центрі була посада, справжня пометь.
Воно займало близько 1 ,чи в колі. Це було просто, але найзахопливішим видовищем. Будівельні ряди простягались один за одним і перегукувалися з декоративними горками, ставочками, балачками над водою та вишуканими павільйонами. Уся ця краса нагадувала знамениті сади Цзяннані. У такому великому маєтку з легкістю оселилося б тисячі людей, не кажучи вже про їхню скромну групу менш ніж у сотню душ.
І Юнь знав, що в смертних царствах імператорські палаци зайняли кілька квадратних чи навіть кількох кімнат.
« Чоловік, який має найбільший двоянський титул — хай і наймолодший, але в Божественному Царстві Таїа навіть молодше палацство набуло великих привілеїв! »
Територія Божественного Царства Таї була настільки безмежною, що її важко виміряти. Тому кожен двірянин отримував особистий одяг. Однак титули не передавалися у спадок, оскільки спадкоємці отримували тільки багатства, але й не двоянський статус. А без титулу не було і землі. Якщо нащадки були бездарними, то навіть найширші території швидко відбиралися. Отже, діти знатних осіб були змушені виснажувати себе тренуваннями, які відчували більший тиск, ніж звичайні люди. Звичаї розкоші, пишне вбрання й шанобливе ставлення до них були дуже небезпечні. Для них таке падіння означало не лише бідність, але й сором.
Головні ворота пометь були настільки широкими, що в них вільно роз’їхалися б чотири або п'ять вагонів раз. Червоні стулки прикрашали мідні заклепки розміром з кулак. З обох боків брами висіли два кам’яні леви, поруч з якими були тумби для посадки на коні.
І Юнь повів сородичів всередину садиби. Червоні стіни з блакитної цегли, окулярна черепиця, стомлені дерева в обхват товщиною, павільйони, величні тереми, просторовий треніриковий плац, ставки, прозоре, наче чистий нефрит... Картини засміяли один одного, не перекладаючи духу.
Люди з клану Лянь замерли з відкритими ротами. Вони ніколи не бачили чогось подібного, навіть не чули про такий розкішний вигляд. У пустелі Юнь всі жили в масках з солом’яними дахами. У цьому місці дім, збудований з простого каменю або цегли, вважався вершиною багатства.
У помелу І Юня цеглу було обпечено з витриманої глини і старанно відполіровано, завдяки чому були не тільки міцні, але й гладенькі. Упродовж багатьох століть це дерево мало висотну сосню. Те, що до коштовнішого снігового кедра або золотистої феби (колишнє становище І Юня просто не дозволяв використовувати їх), було справою не в грошах, а лише у ранзі.
Родичі з клану Лянь ще не знали вартості цього саджабу — дізнайся вони ціну, їхні щелепи відвалилися б від шоку. Це був світ бойових мистецтв. Матеріали, які смертні люди вважали цінними, не мали нічого спільного з скарбами небес і землі, використовуваними майстрами. Будь - яке з двох обраних І Юнем зброї — чи то Лук Лазурної Бездонні, чи Сабля тисячі Воїнів — коштувало набагато дорожче від усього цього!
Родичі відчували себе селючками, що потрапили в імператорський палац. Усе навколо викликало в них захоплення і благоговіння. Їм шалено хотілося доторкнутися до цієї краси, але вони боялися хоч що-небудь зіпсувати.
- Яке велике і гарне! — Чжоу Сяоке не пригадувала себе від радості. Побачивши прозорий ставок, вона не втримувалася: закочувала штанини, скинула черевики і поверталася до води плюскою білошкірими ніжками. Вона женилася за метеликами в саду, дражнила парчових карпов у ставку і безтурботно гучала.
Інші діти з клану Лянь із заздрістю спостерігали за Чжоу Сіоке. І Юнь взяв із собою багато дітей, тому що вони були найменш винні у гріхах клана. Вони думали про чистоту, а якщо дорослішати в пометі, то це допоможе їм приєднатися до цього місця. Юню не вимагало сліпого рабства, головне — щоб вони не задумувалися над злом.
По дорозі до Середніх Ракіні батьки суворо дисциплінували своїх дітей: у маєток І Юня хлопці стануть слугами, а дівчата — служницями. Тому вони повинні шанувати порядок і не виявляти колишньої волі. Згідно з законами Божественного Царства Таї, всі ті хто прибував на землі свого державного чоловіка отримали статус « тих, що належали до пана » і зарахувалися в співвідслуженні слуг. Виключення складало лише Цзян Сяжу, яка мала з І Юнєм родинний статус; навіть Чжоу Сіоке формально ставилася до рабів. Тому решта дітей трималися скуто й не наважувалися веселитися так відверто, як Чжоу Сяоке.
Однак Юнь не ставився до них як до рабів. Покидаючи Пустошей Юнь, він особисто перевіряв психічні якості кожного. Тих, хто мав погану вдачу, грабував або ображав слабких, і Юнь залишив у Великій Пустоші лише трохи м’яса на виживання.
Він зробив це, щоб зупинити проникнення гнилих людей. Неприємні люди не будуть відчувати вдячності за порятунок диких земель. Поки Юнь поруч, вони тихо сидітимуть нижче трави, але варто йому піти — їх гниль вилізе назовні. І Юнь вступив до Страгу Цзіньлун, і попереду його чекали тренування та військові походи. Він міг роками відсутньою. Залиш він удома негідників - ті з легкістю зрадили б його, розворітали майно або нанесли шкоду Цзян Сяжуу і Чжоу Сіоке. І Юнь навіть не здогадувався про такий поворот подій. Зрештою він забрав з клану Лянь менше ніж сотні людей.
- Відтепер вважайте це маєток своїм домом, як клан Лянь. Це просто наше нове село, різниця лише в тому, що вона трохи красивіша. Грайте вільно, не соромтесь, — сказав Юнь.
Діти спочатку соромилися, але Юнь посміхнувся і покликав кількох знайомих, довіривши їм розважати інших. Поступово боязкість залежала від них, і вони почали грати в ігри. Вони ходили галерею, грали в прятки серед декоративних гірок і плювалися у ставку... Виблискували на сонці, наче перли.
Для дітей з Великої Пустоші все в цьому розкішному пометі було в новинку, наповнюючи їх радістю. Усміхаючись до дітей і на обличчі дорослих, Юнь відчував глибоке задоволення. Він радів, що ці прості і добрі люди приносили йому радість.
- Нехай відтепер ця садиба називається Помісем Жоу-Юнь! — И Юнь.
Цзян Сяжу здригнулася і повернулася до нього. У променях заходу сонця її щоки осяяв ніжний рум'янець:
- Помісце Джоу-Юнь... Дуже красива назва...
Вона чудово розуміла, що назва поєднувала в собі ієрогліфи з її імені та ім'я І Юню. Помети Жоу-Юнь - м'які хмари над непорушними горами, що застигла поетична живопис.
Окрім садиби, у ньому вміщалося кілька тисяч видів родючих земель, де можна було вирощувати зерно, шовковицю, коноплі та чай. Поблизу протікала широка річка, що живила зрошувальні канали та озера. Неподалік були огорожі для худоби та конюшні, де можна було утримувати тварин і домашню пташку. Без перебільшення, поповнивши запаси солі та заліза, ми могли жити в абсолютній ізоляції від зовнішнього світу і повністю забезпечити себе всім необхідним.
І Юнь довірив Цзян Сяожоу розподіляти тисячі му землі між сородиками. Кожна людина мала десять му — оптимальнупорцію для сотень мешканців. Відтепер члени роду Левя ставали орендаторами І Юнь.
Рільник зазвичай забирав велику частку врожаю, але Юнь не хотів обмежувати своє життя лише землею та смертною їжею. Він вирішив не брати орендної плати, залишивши весь урожай селянам. Члени роду Лева були безмежно вдячні йому. Де ще знайдеш такого пана?
У минулому більшість їхньої праці в Клані Лянь забирали старійшини, замінюючи лише мізерні норми зерна. У той час ціла земля вважалася спільною! Тут же вся земля належала І Юню, і він безоплатно віддав її у їх користування, надавши притулок та їжу. За таке володарювання вони були готові віддати життя.
Коли землю розподілили, почуття селян проникли через край. Чи бачили вони в пустелі такі родючі ґрунти? Старі рільники плакали від щастя і падали на коліна, цілуючи земний покрив. Для селянина земля - це життя, і можливість обробляти її була вищим благословенням небес.
Як сестра І Юня, Цзян Сяожоу стала господаркою помеття. Керувати величезною садибою і сотнею людей, розподіляти обов'язки, вести контрольні книги та встановлювати домашні уклади - вся ця ретельна робота лягла на її плечі, звільняєна І Юня для тренування.
Цзян Сяожоу мала розум, не за роками розвинених. І Юню потрібно було лише найняти на кілька днів менеджера для її навчання, і вона швидко привела всі справи в ідеальний порядок. І Юнь дуже радів, що в цьому чужому світі він має сестру — турботливу, люблячу і готову розділити з ним будь - які труднощі.
Збудувавши будинок, Юнь повернувся до міста Небесної столиці і прибув у табір Стражі Цзіньлун. Будучи воїном Божественного Царства, він не міг довго залишатися в маєтку; його чекала служба...
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv