— Ты... Ты... — Від необдуманих слів І Юня позіхнув від злості. — Це провізія, жалюгідна Стражів Цзіньлун! Як ти можеш... як ти можеш...
Він не встиг договорити, як і Юнь посміхнувся.
Сунь Цзинжуй також полюбляв його.
Інші воїни Стражі Цзіньлун також засідали хохотом — це була відверта, безжальна насмішка.
— Ну і дурнів, рідкісний екземпляр, — із сміхом помітив Сунь Цзінжуй.
Хлопець обомлів. До нього нарешті дійшло, що він тільки що ляпнув дурість.
І Юнь миттєво скинув посмішку і холодно сказав:
— Хочете отримати їжу? Без проблем. Спочатку спалите весь той коров'як, який кидали в будинок моєї сестри, і тоді я з вами поділюся.
Ті хлопці, які у свій час кидали гній разом з цим хлопцем, відразу змінились.
- Твій дім згорів, і... і гній теж згорів! — Викрикнув один з них.
І Юнь нетерпляче подивився на нього:
- У селі лайна засяють, знайдете де завгодно.
— Ты... Ты... — Хлопець стиснув зуби до кришталю. Він зрозумів, що Юні сьогодні просто знущається над ним! Він не збирався давати їм збіжжя, а лише хотів принизити їх!
У його серці закипіла люта ненависть, а погляд на І Юна сповнився нескінченним отрутою. Він знав, що не впорається з І Юнем у бою, тому проклинав його про себе, обвинуватив весь його рід.
І Юнь нахмурився, але не встиг нічого сказати, як Лю Те вже зірвався з місця.
— Ах ти, сучий син, вилупився! Очі виколю!
Завдяки тому, що Лю Ті з усією дурністю врізався юнаком по обличчю і відразу заволав очі. Потім він схопив хлопця за волосся і навів ще один удар, розбивши ніс в кров.
Лю Ті бив безжалісно. Цей хлопець був навіть старший за Тао Юньйо, з чого б його щадити? У селищі одруження рання, 15-річному юнакові через рік-два вже сім'я заводити.
Лю Ті виміщав кулаками і ногами, аж поки хлопець не забився в істериці, кричачи від болю та кличаючи на допомогу батьків. Його дід, один зі старійшин клана Лева, стояв з позіхаючим обличчям, але так і не стримався зупинити Лю Те.
Як трясеться, так і зреагує. У свій час цей хлопець був сільським задиракою, який розгулювався зі своєю шайкою і наводив страх на інших. Діти, які не хотіли слухатися його, забивали майже насрати. А над молодими дівчатами знущалися і розпускали руки, навіть коли вони були змушені шукати захисту.
І Юнь нехотячи спостерігав за цим видовищем. Йому раптово спало на думку, що мати вірну служницю-собаку під рукою - не така вже й погана ідея.
Упевнившись, що справи залагоджені, Юнь стрибнув на одногорого гігантського носорога і крикнув Лю Те:
— Стереги зерно. Я повернуся через півгодини і почнемо роздачі!
Почувши це, Лю Те з захопленням прийняв перше завдання — Юнь!
Люди іноді неймовірно задоволені: готові геть лізти, лише б стати чиїмось слугою. Лю Те був саме таким. Він відразу вдарив себе кулаком у груди і присягнувся виконати завдання в кращому вигляді.
І Юнь попрощався з Сун Цзинжуем і на однорогому носорігі вирушив у подорож.
Його метою, звичайно ж, була гора за селом — він їхав по Цзян Сяожоу!
З якоїсь причини, прямуючи до задньої гори, Юнь відчув смутне занепокоєння. Це відчуття змусило його нахмуритися...
Він натягнув привід і додав ходу!
Одногорогий гігантського носоріг піднімав клуби пилу і помчав до гір за поселенням Лань.
Мешканці Племені Тао і Клана Левія проводили відхідний І Юня зі складними почуттями. Особливо ті селяни з клану Лянь насміхалися над І Юнем або обзивали Цзян Сяжу.
Вони сподівалися, що Юнь забув минулі образи. Але тепер стало зрозуміло: він пам’ятає всі довші борги!
Провізія, яку привезли до Стрражів Цзіньлун, була призначена не лише для порятунку клана Лянь від голоду — вона стала засобом зведення старих рахунків І Юна.
***
Гора за поселенням клана Лянь.
У горах завжди холодніше, ніж у селі. Стояла глибока зима, і крім бурхливої східної річки всі гірські родини за селом замерзли. Землю підкріпляв товстий килим з опалого листя.
Але серед цих листків височіли густі вічнозелені дерева, які затуляли голубе небо.
На одному з таких укритих дерев стояв скромний будиночок на гілках. Хоча надворі бушувала крижана вітра, всередині було тепло, як навесні, оскільки там лежала Астральна кістка Багряного лусчастого звіра, яка постійно випромінювала густу енергію вогню.
У будинку 15-річна дівчина сиділа босоніж біля вікна. Підпіривши гострий підборіддя витонченими ладаношками, вона задумливо дивилася назовні...
Ось вже шістнадцятий день...
Минуло 16 днів відтоді, як І Юнь пішов. Цзян Сяожоу вважала кожен день і поняття не мала, як він там був.
Увесь цей час їй зовсім нічого було зайнятися. І Юнь наказав їй не виходити без потреби, тому вона майже ніколи не покидала свого будиночка на дереві.
Зрештою, коли б ви зустрілися з хижою звіриною чи членом підготованого табору воїнів клана Левь було однаково смертельно.
Отже, Цзян Сяожоу залишалося лише чекати і дивитися у вікно.
Вона сиділа в дерев’яному будиночку і роздивлялася на маленькі клаптики неба, багатовікові дерева та старовинні валуни, які тут були тисячі років.
Відхід змінював захід сонця, пливли хмари. Щоранку Цзян Саяжу спостерігала за тим, як на валунах випадає тонка біла зона, аж до полудня вона випаровується, а ввечері місячне світло затоплює каміння сріблом...
Вона просто чекала.
День за днем вона сиділа самотньо, занепокоєна нею і деколи їй снилися кошмари, від яких прокидалася в холодному поту.
Настала полудень...
Рідкісний промінь зимового сонця просувався крізь крони дерев і впав на обличчя Цзян Сяжу.
У його світлі шовкові волоски відтіняли м’яким золотом.
Раптом почувся легкий шорх, і на підвіконник стрибнула білка.
Коли Цзян Сяжу побачила пухнасту тваринку, то вперше за довгий час посміхнулася.
Цього маленького друга вона помітила випадково. Через надмірне полювання тварин у горах за поселенням клана Лянь залишилося зовсім мало.
Завдяки тваринці Цзян Саяжу розмальовувала самотність. Вона підкармінувала його з кукурудзи та зерна, тому він почав регулярно використовуватися.
Коли Цзян Сяжу насипав трохи кукурудзяних зерен, він обійняв ніжними руками свої стрункі ноги і тихо став спостерігати за тваринкою.
Той сплев їжу вовсю, надулюючи щічки, але був насторожений і час від часу дивився по сторонах.
Дивлячись на цю милу істоту, Цзян Сіяжу відчула спокій.
- Великий відбір Божественної імперії, мабуть вже закінчився... — Потихеньку зітхнув Цзян Сяжу, знову пильно подивившись на вікно. - Цікаво, який його результат... Сила Юнь-эра дуже зросла за останній час, ось тільки на Великому відбірі повно майстрів. Біля Племені Тао тільки дрібних кланів кілька десятків, і кожен не менше клану Лянь... А сам Плем’я Тао — справжній гігант...
Вона дуже хвилювалася за І Юню. Не тому, що надіялась на перемогу заради багатства і слави.
Вона знала, що ліань Чен'ю з ймовірністю дев'ять із десяти стане воїном Стражі Цзіньлун. І якщо Юнь не втягнеться у їхні ряди, він втратить захист Стражі, і Лянь Чен'ю зможе виправдати його!
Тоді Юнь опиниться у смертельній небезпеці.
При цій думці Цзян Сяожоу охопив страх.
Хоча вона виросла у Великій Пустоші, в богів не вірила. Однак останні 16 днів вона безупинно молилася за І Юнею, сподіваючись на чудо, молячись про те, щоб і Юнь дійсно пройшов відбір.
Нелегко було чекати.
Поки Цзян Сяжуа вітала у хмарах, звірок, що гризе кукурудзу, раптом випустив улюблену страву з лапок і випростався та обережно озирнувся. Перестав жувати, він завмер з надутими щоками, а в його чорних окулярах-бусинках застиг іспуг.
Цзян Сяожоу здригнулася: що сталося?
Вона прислухалася до свого прохання і вловила глухий гул, ніби через гори мчав велетенський звір.
Маленький білок перелякався і юрхнула їй за спину, а через ці дні вона повністю довіряла дівчині.
Цзян Сяожоу піднялася. Топот ставав все голоснішим, монстри явно наближалися.
"Невже..."
Цзян Сяжу швидко підійшла до вікна. Поглянувши вниз, вона побачила, як дерева в лісі сильно гойдаються: щось величезне прорвалося до дому.
Дівчина затамувала подих.
Через десятки подихів крізь густу чащу прорвався звір заввишки з двоповерховий будинок.
На його широкому спині стояв статичний юнак. Посеред дикого лісу його очі сяяли, немов яскраві зірки, а від усіх форм віяло благородством і хвагою. Його виразні риси складалися з знайоме обличчя.
— Юнь... Юнь-ер? — Цзян Сяжу ледве могла повірити, що Юнь теж її не бачив!
— Сестра Сяожоу!
Коли Юнь побачив Цзян Сяжу неушкодженою після стількох днів розлуки, то відчув, як в грудях бушує дух емоцій. Він відчував велике полегшення і радість, бо глибоко в душі дуже боявся, що з нею могло статися щось.
У світі є жахливе страждання: досягти неймовірних висот, але усвідомити, що єдина людина з ким ти можеш розділити свій успіх, зник.
Це найприємніше почуття самотності.
У цьому світі Цзян Сяожоу була його єдиною близькою людиною. Тільки вона могла розділити з ним його радість і тріумф.
І Юнь хотів, щоб Цзян Сяожоу завжди був поруч. Щоб вона бачила, як він стане державним чоловіком, потім отримає титул марки або міністра і зрештою буде Святим Расом людей!
Не дивно, що коли Юнь мчав верхи на гігантській звірині до гір, то в його серці з’явилася дивна тривога. Він дуже боявся за Цзян Сяожоу, і тільки застреливши її, зміг трохи заспокоїтися.
Однак усе ще було дуже неспокійно.
Одного стрибка він злетів на дерево прямо до будиночку, і той сильно захитався. Не промовляючи ні слова, І Юнь міцно обійняв Цзян Сяжу і стискав її так сильно, ніби боявся випустити її з рук хоч на мить.
— Сестра Сяожоу, я повернувся!
У І Юня защипало в носі. Він не розумів, звідки взялася ця раптова тривога.
Але хоч би яке було джерело, Юнь поклявся собі: в цьому житті він обов’язково захистить Цзян Сяжу.
Притиснута до грудей І Юня Цзян Сяжу вже не могла стримати сліз, які блищили на очах:
що ти повернувся... Головне, що повернувся...
Коли вона обіймала його, то відчувала цілковите щастя.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv