***
Старик Су поїхав, залишивши І Юня і Лінь Сінтун вдвох посеред пустельних земель. У небі сяяла місяць. Лінь Сінтун у своєму білосніжному платтях походила на небожительку, а Юнь в ковтненні літаючої риби виглядав майже як статно. На цій рівнині двоє молодих людей виглядали, наче пара з вишуканою картиною.
Лінь Сінтун була мовчазною натурою, та і Юнь зазвичай не вирізнявся багатослів'ям, тому деякий час повисла тиша.
— Старик Су... кхм... Майстер Су поїхав, що ви плануєте робити в найближчі дні, Лін-гунян? — І Юнь першим порушив мовчання.
Почувши, як І Юнь мало не назвав її вчителькою « стариком», Лінь Сінтун випадково висіла і миттєво перетворилася.
- Нічого особливого. Вчитель сказав мені не йти надто далеко, тому я просто озираюся в околиці. У глибинах Пустоші Юнь живуть Астральні звірі давніх часів, з якими навіть я не впораюся.
— Ось як... — І Юнь задумався і випалив: « Завтра я повертаюсь в клан Левь. Якщо у вас дійсно немає справ, Лінь-гунян ...
Він сподівався, що зможе тренуватися з нею ввечері. Кожен тренувався з Лінь Сінтуном, і це приносило йому велику користь.
— Добре, — коротко відповіла дівчина. І Юнь відіспівав, бо сподівався відмови і навіть не встиг закінчити пропозицію, як вона погодилася.
— Ви підете зі мною в клан Лянь? — Перепитав він на вірність.
- У мене були такі наміри. Мені потрібно дещо перевірити.
« Чудово!» — і Юнь був захоплений. В компанії Лінь Сінтун було гарантовано швидкість його прогресу. Раніше він переживав, що повернення до сестри може трохи сповільнити тренування, але тепер ці побоювання зникли.
***
Наступного ранку п’ятеро воїнів Стражі Цзіньлун підготували запаси зерна, м’яса, овочів та одягу і збирались у дорогу до клану Лянь. Вони мали супроводжувати І Юню додому. Для того щоб подорожувати по Великій Дикоші, потрібно було принаймні рівня Пурпурної Крові. Хоча І Юнь був сильним, Чжен Тан все одно турбувався, що по дорозі може щось статися.
І Юнь їхав на власному єдинорогому гігантському носорігі. Разом з п’ятьма гвардійцями група із шести величезних звірів виглядала надзвичайно великою. Поки вони збирали речі, члени підготованого табору воїнів клан Левато спостерігали за ними здалека. Коли вони дивилися на тварин, то відчували глибокий смуток. Ці люди прибули в Плем’я Тао на Великий відбір, але зрештою їм доведеться повернутися до рідного міста — пломія Тео не збиралася годувати їх вічно.
Страва Цзіньлун відвезла кандидатів з малих племен додому, але це робилося лише один раз. Очевидно, якщо воїни не приб’ються до цього загону вже підготовленого табору, то є надія повернутися в них безпечно. Чоловіки переглянулися з гіркими мінами. Залишатися не можна, але як повернутися до клан Лева? Як мені дивитися людям у вічі? Їм було дуже соромно повертатися!
Крім того, щоб « сісти на хвіст », треба було отримати дозвіл І Юні - теперішнього господаря положення. Раніше вони слідували за Лянь Чен'юєм, ловили кожне його слово і знущались над І Юнем. Тепер же вони мусили йти до нього з проханням. Озираючись назад, вони відчували дух каяття. Якщо Юнь захоче відігратися і кине їх тут, то залишиться лише надіятись на милість долі.
- Все, ми в глухому куті. Навіть якщо ми зможемо повернутися, як нам звітувати старійшинам за те, що молодого пана перетворили на таке посміховисько... — Нудно пробурмотів один з воїнів.
— Ты идиот! — Старший воїн відвісив йому дзвінку затрещину. - Невже не бачиш, що часи змінилися? Тепер і Юнь — наш новий пан! Потрібно негайно повзти до нього, бити чолом і визнати нового господаря, це єдиний правильний шлях!
Ці слова цього освіченого воїна змусили інших придуматися.
- Але ж ми... Ми не майстри, і не красуні. Чи це допоможе вам покаятись?
Коли вони прибули в Племені Тао, побачили багато майстрів і надзвичайну силу І Юню, то нарешті зрозуміли: їх так звана « сила » у порівнянні з Йом - це просто купа лайна.
- Треба хоча б позначити свою позицію. Потім будемо орати, намагатися з усіх сил — дивись і виживемо. Інакше пану І розчавити нас - все одно що прибити смердючого блощиця.
Розумний воїн зітхнув. Він зрозумів, що часи, коли можна було б жити, просто підлипаються до влади і безперешкодно пішли. І Юнь навряд чи наблизить їх до себе, хоч би як вони плазували, але якщо бути ввічливими, то можна зберегти своє життя.
— А... а що робити з молодим паном Лянем? — боязко запитав один недотепа.
- Молодий пане? Тьху! Що він тепер, до біса, сер? Лянь Чен'ю, цей сучий син, всіх нас підставив!
Коли зганьблять Лев Чен'ю, воїни закинулися від злості. Якби не він, вони б не опинилися в таких контрах з І Юном!
Після довгих обговорень члени підготованого табору вирішили визнати І Юні своїм паном. Набравшись сміливості і втягнувшися за собою Лев Чен’юя, вони постали перед Юнем.
— Бух!
Вісім разів чоловік впав на коліна. З огляду на сьогоднішній статус і Юню, це було цілком природно.
— Пане, ви милостива людина, змилосерджуйтесь над нами!
— Пане І, у мене очі на потилиці були, я не розглянув гори Тайшань, Я заслуговую смерті!
- Пане І, відтепер я ваш вірний раб. Накажете йти на схід — не смію крок зробити на захід, а ловіть собаку.
У таборі воїни один за одним зображали глибоке розкаяння і скорботу, з усією силою хлещачи себе по щоках ладонами завбільшки з лопату.
Шлеп! Шлеп! Шлеп!
Щоб довести щирість, вони лукали себе так, що звуки ударів розносився по окрузі.
Коли Юнь дивився на натовп з рабами, він навіть не хотів відреагувати. Його вигляд викликав нудоту. Він продовжував збирати речі, не проронивши ні слова. Побачивши І Юнь мовчить, « раби» вирішили, що б'ють себе недостатньо сильно і подвоїли ревність.
Шлеп-шпип!
Їхні обличчя швидко опухали.
І Юню набридв цей шум.
- Що ви робите?
— Благаємо милості пана І! — Він вигукнув один з них, продовжуючи відвішувати собі ляпаси. пане І, заберіть нас додому...
І Юнь з нетерпінням кинув:
— Просто йдіть за нами.
Хоча ці люди були боягузливими безпритульними людьми, які звикли ображати слабих, вони не вчинили кривавого злочину і Юнь не збирався про них дбати.
- Дякую, пане І!
Раби розсипалися в вдячність. Один з них замився і нерішучо запитав:
— А... а що робити з цим злодієм, Лянь Чен'юем?
— Теж забирайте, — байдуже відповів І Юнь. Лев Чен'ю був зламаний. Він вчинив серйозні злочини і знищив багатьох, так що після повернення в клан народ сам вирішить його долю.
— Добре! Тягніть цього сучого сина, нехай пан І запланує їм у клані!
Воїн посмікався, і його члени витягли напівживого нянь Чен’ю. Той дивився в порожнечу остеклененим поглядом. Його, покритого пилюкою і брудом, безцеремонно волокнули по землі, а потім, немов дохлу собаку, штовхнули у великий кошик на спині гігантського носорога, зовсім не турбуючись про його зручність.
— Тварюко, через тебе ми ледь не загинули! — Один з воїнів наступив на Ліню Чен'ю, вимиваючи злобу.
І Юнь крем очі помітив це і мимовільно зітхнув. Ще кілька днів тому цей чоловік був паном, а сьогодні став в’язнем. Така жорстокість є жорстоким правителем, а для слабких навіть найпростіше виживання — це незвучна розкіш.
Відряд ступив у дорогу. Шість величезних тварин вибігли з воріт Племені Тао, залишаючи по собі клуби пилу. І Юнь задумливо обернувся і, як йому здалося, побачив на балконі далекій вежі білу тінь, що проводила його легкою посмішкою. Звичайно, Лінь Сінтун не пішла б з ним відкрито. Насправді, ніхто в Стразі Цзіньлун навіть не здогадувався, що вона піде за І Юнем до лан-Лянь.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv