***
Сонце щойно зайшло, і сутінки ще не встиг повністю поглинути світ. У селі Лянь семеро або восьме дітей оточили дім Цзян Сяжу.
Цим дітям було від сили сім-сім років, а найстарші були ровесниками І Юня. Вони тримали в руках шматки коров’ячого гною і один за одним тягли їх у двері будинку Цзян Сеяжу.
« Ох! Пах! Пах!"
Шматки бруду і гною з хлюпанням розлетілися по дверях та стінах будинку, розповсюджуючи навколо нестерпні смердючня.
Позаду дітей стояла стара в довгому чорному балахоні, схожа на відьом. Вона дригалася і стрибала по землі, наче в нападі падучів, бурмоча під ніс якісь заклинання:
— Всі боги мої брати, всі бодхісаттви - мої сестри! Нехай хвороба і нещастя не наблизяться до мене! Злі духи та демони, забирайтеся геть! Лиськи чари і нечистота, помацайте справжній образ! А-а... У-у... А-а...
Старуха, роздуваючи майже беззубий рот, вигадувала завивання, які нагадували крики привидів, доходячи у своєму божевілля до справжнього екстазу. Коли її крик досягали піку, діти починали з ще більшим запалом ганяти гній.
Вони прив’язали весь цей гній з ферми, де клан Лянь тримав биків. Там зазвичай викопували цілі гори відходів, а тепер люди веслувалися їхніми лопатами. Мешканці села використовували коров'ячий гній, щоб « вигнати нечисте».
Новина про те, що І Юнь помер, стіючи кров'ю з усіх отворів, вже розлетілася по всьому клану Левь. Смерть людини в цих краях не була чимось незвичайним, але якщо вона була настільки страшною і загадковою, це неминуче привертало увагу. Десь о пів дня, коли над горою лежала лянь, дівчинка почула новину: « І Юн помер від дивної хвороби! » Це була чума!
Клан Лянь відразу ж забурлив, як кип'ячий котел. Нечитані плітки рознесли звістку всюди, і всього за одну годину про це знав кожен житель.
Чума! У Великій Дикоші це слово було синонімом найстрашнішого кошмару. Чума була сильнішою за голод, бо вона вбивав набагато швидше. Зазвичай один спалах епідемії міг повністю стерти з лиця землі клан. У стародавні часи під час чуми люди могли втікати в інші краї, але у Дикому полі Юнь залишалося тільки чекати смерті. Втекти було нікуди: у Великій Дикому пустищі тебе спалять дикі звірі.
Жах перед чумою сидів у жителів Пустоші в самій крові. Тут медична система перебувала в зачатковому стані, лікарських трав і лікарів катастрофічно бракувало. Але перед лицем епідемії люди не могли просто сидіти й чекати кінця. Таким чином, вони « вилікували» свої способи боротьби з хворобою, найпоширенішим із яких був « сеанс вигнання духів». Відьма через дикі танці й крики намагалася прогнати хворобу — наскільки це було корисним, то тільки здогадуватись.
Звучить безглуздо, але в темному Пустоші такі речі були звичайною справою і поважалися за правду. У стародавній історії Землі всі народи мали подібні відьми, історія надзвичайно циклічна. Крім того, мешканці Пустоші вірили, що коров’ячий гній і собача кров можуть відганяти зло. Кров була надто рідкісною, якби хтось мав собаку, її б з'їли давно для того, щоб забрати голод. Зате було вдосталь гною. За допомогою стін і дверей будинку Цзян Сяожоу люди вірили, що запечатують чуму всередині й не дозволяють їй поширюватися.
Діти, спонукані цим відчуттям, з усіх сил старалися « працювати на ринку ». Вони вмовляли себе воїнами клана Лянь, які боролися з чумою і злом.
- Там ще не заляпали! — Покрикнув хлопчисько, який у них за головного. За його постановою в бік будинку полетіла нова порція гній.
"Пах-павх-паху!"
Навзяв вдарив у стіну поруч з вікном. Вікна в домі Цзян Сяжу були заклеєні папером лише на один шар. У клані Лянь папір коштував дорого, але без нього не було -- взимку в щілинах задував крижаний вітер. Сяжу витратила цілий день, акуратно закручуючи кожну дірочку, сподіваючись провести теплу зиму разом із братом.
Але тепер...
"Хіраючись!"
Роздався гучний звук — шматок гною пробив папір і влетів прямо до будинку. Він шлепнувся на підлогу, залишаючи за собою смердючий слід.
Цзян Сяожоу сиділа на краю ліжка з відсуттєвим видом. Звичайно, вона вперше дізналася про брата, але не вірила в те, що вони правдиві. Її брат уже не раз стикався зі смертю і вижив. Цього разу всі казали, що він мертвий. Двоє чоловіків казали, що Юнь стрибнув у Східну річку на волосинку від знищення. Влучити в ущелину з висоти десятки метрів, навіть кішка наздоганяється!
Брат... стрибнув у річку... помер..."
Ці слова крутилися в її голові, наче прокляття. Вона не знала, як пережила цей день і ніч, все навколо здавалося їй незріальним сном. Вона не вірила в його смерть. Вона бачила, як І Юнь змінився за останній час, коли виросла його сила і майстерність. Її брат став практикою бойових мистецтв, він став по-справжньому сильним. Як же могла така сильна людина загинути?
Цзян Сяожоу не вірила, адже в І Юні була зосереджена на її надії на життя! Хоч би як вона вірила в нього, факт залишався фактом — і Юнь зник. До того ж по селі повзали чутки про чумі. Мешканці корабля вважали, що Юнь заразився і через страх потягнути за собою сестру сам кинувся у річку.
"Пах!"
Очережний шматок гною влетів всередину і приземлився прямо на обідній стіл. Дві єдині в будинку грубі порцелянові миски виявилися безнадійно іспанки. Але Цзян Сяожоу навіть не глянула на них.
Опади вдома тривали цілу ніч. Сонце вже закрилась над горизонтом, але напади не вщухали.
— Залепайте щільніше! Ця дівчинка і її померлий брат - справжні посланці нещасть. Не варто було класти їх взагалі! — Донісся з розбитого вікна різкий жіночий голос.
Жінка була високого зросту, з довгим обличчям і спіральами. Закатані рукави видавали в ній грубу, владну бабу. Навіть серед бідних людей існувало поділ на соло. Ті, хто носив ім'я Лева і належав до основного роду завжди відчували свою перевагу та користувалися привілеями - врешті-решт, вони були сородиками правителів клана. Цю жінку звали Лянь Цуйхуа, її знали в селі як тітку Цевхуха.
Насправді її ясний похід до будинку Сіяжу і керівництво натовпом були організовані за напоєм Лянь Чен'ю. Щоб роздути хвилювання, йому потрібен був чоловік у натовпі, який підлив би масла в вогонь.
— Ось побачите, завтра треба буде пустити півня і спалити цей будинок, щоб жодна зараза не вилізла назовні. Ви ще не знаєте? Батько Датоу на власні очі бачив, як цей малий захворів. Кажуть, що він не просто підчепив чуму, а його злий дух вселився!
— Батько Датоу тоді торкнувся його і відпоронув, наче змія вжалила! Уявіть собі, що життя маленького виродка не коштує і пучка сухої трави. Він дешевше за паршивих собак — як його міг обрати пан Чжан? Сказали, мовляв, геній бойових мистецтв ... Чи це можливо? Пан Чжен може і не знати, але ми-то знаємо! Він просто відбився, вічно ходив і був менше сил ніж у дівчини. Аж ось геній! Тьху!
— Тільки одержимість і можна пояснити, чому цей недоносок раптом став таким крутим. У нього берігся! Поки біс був всередині, він все міг, а як чорт пішов - так він і загнувся!
Голос Лянь Цуйхуа звучав ехидно. Вона виставила І Юня останніх днів живим мерцем. Щодня вона повторювала ці слова кожному зустрічному, точно виконавши інструкції Лянь Чен’ю. Той не міг діяти особисто, тому використовував Цуйхуа для поширення чуток про одержимість, щоб пояснити таланти І Юні. Багато хто охоче в це вірив. В їхніх очах і Юнь просто не міг бути генієм.
Така тактика тримала абсолютний авторитет лінь Чен'юя як єдину і найбільш обдаровану людину в клані Лева. Це змусило людей повірити, що тільки він може привести клан до величі.
— Тітонька Цуйхуа справа говорить!
- Тобто одержимість... А я думала, як цей замагашка І Юнь міг опинитися спроможніше нашого Ерданя.
Кілька жінок піддавали їй. Усі вони належали до роду Лева і вважали себе частиною основи клана. Усередині будинку Цзян Сяожоу залишалася глухою до всього цього.
"Юнь-ер, де ж ти? Чому не повертаєшся?»
Вона завмерла, наче виття. І хоча надія була примарно мала, вона таки відмовлялася визнавати, що і Юнь мертвий.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv