***
Коли ця голова зранена і Юня різко звузилися.
Вся вона була покрита алоєю лускою, яка колись, мабуть, була прекрасна, але тепер потемніла від гарі і копоті. На маківці звіра виносилися три гострі роги, подібні до меча. Гострі і два тоненьких довгі вуса надавали йому вигляду не лютості, а величі. Хоча він був давно мертвий, в його примарно-зелених очах, здавалося, все ще теплилася крижана спрага вбивства, від якої падало у тремтіння.
— Це...
І Юнь не розумів чому, але крім спраги крові, він відчув у застиглій погляді лютої звірини ледь виловлене гірке небажання змиритися з долею.
— Його називають Багряним лускастим звіром, — почувся спокійний голос. Говорив не товстий старий, а Лінь Сінтун.
Її голос був наче легкий білий шовк — надзвичайно м’який і ніжний. І Юнь на мить завмер і подивився на Ліню Сінтун. З тих пір як вони зустрілися, дівчина, за винятком їх недавнього поєдинка, вела себе дуже тихо і ніколи не втручалася в його розмови зі старим.
— Багряний лускастий звір, це астральна тварина, — продовжувала вона. Хоча його астральна кістка високо цінується, серед інших її членів він вважається слабким. Ці створіння вражають тим, що деякі з них у розквіті сил раптово вбивають і гинуть.
— Хм? — И Юнь пошел. — Самогубство?
« Лінь Сінтун не переривалася, — розповідають легенди про те, що в Багряних лускатих звірів тече кров вогню Ціліня. Кажуть, що коли вони зможуть повністю загострити свій родовід, то повернуться до полум’я і еволюціонують у правдивому Вогненінні. Але сучасні представники цього виду відділені від предка незліченними поколіннями. Навіть якщо в них і збереглася частина крові стародавньої божественної звірини, вона настільки розпущена, що її майже неможливо виявити. Тому більшість з них живуть у мирі, доживши до глибокої старості і вмираючи природною смертю через кілька сотень років.
— Но... Вони не бажають такої участі. Від самого народження вони шукають і поглинають різні скарби вогню, навіть ковтають відкрите полум’я. Вони накопичують у своєму тілі величезну кількість вогняної енергії, аж поки тіло не витримає. Тоді енергія виривається назовні, породжує Плам'я Багряної Чешуї! У полум’ї вони проводять обряд очищення, намагаючись розбудити в собі кров вогню Ціліна. Але результат завжди один: вони згорають живцем, їхні нутрощі перетворюються на попіл. Ніхто і ніколи не досягав успіху...
— Іноді я думаю, що голос Лінь Сінтун скривдив мене, можливо, вони й самі усвідомлюють: пробудження крові предка є нездійсненою мрією. Але вони роблять це без краплі сумніву. Вони могли б прожити сотні років у тиші та спокої, але натомість воліють вціліти і загинути в очищеному вогні.
Для Ліні Сінтун Багряний лускатний звір був твариною, про яку вона дізналася ще в ранньому дитинстві. Вона відчувала себе такою ж - народжена з вродженими Інь-мерідіянами, під гнітом нестерпного прокляття. Її прагнення відновити свої меридіани було схоже на спробу цього звіра розбудити кров стародавнього вогню Цилиня. Така сама залежна складність, така ж безнадійне прагнення нічилька до вогню. Чи ви можете вибрати, яким буде звичайний дикий звір до самої смерті сотні сірих років або наслідувати приклад сміливців, які намагаються розірвати пута долі і не бояться повернутися в порох? У глибині душі Лінь Сінтун вже давно зробила свій вибір.
І Юнь мовчав, обмірковуючи її слова. Від народження шукати полум’я, пити найжорстокішу і найсильнішу їжу для того, щоб зрештою спалити себе живцем. Навіть знаючи, що еволюція неможлива, вони воліли померти заради миттю сліпучої величі. Тому що вони не хотіли вламати погане життя у вигляді слабаків. Все це можна було звести до одного речення: небажання бути посередністю!
Так, небажання миритися з іншими. І Юнь відчував те саме, але він і уявити не міг, що за тендітною зовнішністю Лінь Сінтун ховається таке ж непохитне серце.
- Старший, ви навели приклад цього звіра, щоб підбадьорити мене? Чи це попередження, щоб я не переоцінював свої сили і не « вигравав з вогнем»? — І Юнь раптом запитав.
Товстий старий хмикнув:
- Ти забагато про себе говорив. Який сенс підбадьорити когось з твоїми даними? Я лише хочу сказати: не стрибай вище голови. У цьому світі надто багато практики бойових мистецтв, які наче метелики летять на вогонь. Жага ресурсів переслідує їх у Велику пустелю, коли їхні сили ще недостатньо для таких авантюру. У результаті вони лише знаходять свою смерть в пастях лютих звірів!
Незважаючи на такий тон, у словах старого було чути щире зацікавлення. І Юнь смиренно відповів:
— Джуніор вдячний за настанови.
— Хм... — Ставлення хлопця, очевидно, було для старого. — Книга, яку Сінтун залишила тобі, це для тебе справжній подарунок долі. Вивчайте її гарненько. Хоч у тебе кістки погані, ти добре почерпнеш і твій "Кулак Драконьяй Жили та Тигриної Кості" відпрацьовано цілком зносно. З книгою Сінтун твоя сила повинна зростати ще на кілька сходинок.
Старець свідомо принижував І Юню в кожному реченні, але він відчував заохочення і знову висловив свою вдячність.
— Ех, яка жалість, — старий похитав головою і раптом змінив тему: - Хе-хе, хлопче, ти навіть не уявляєш, скільки багатих хлопчиків зі стародавніх кланів віддали б цілий стан за цю книгу, дізнайся вони, що в ній є позначки, зроблені рукою Сінітун! Ці юнці заради неї готові на ...
— Вчителю!
Лінь Сінтун не хотіла його перервати. З певних причин її переслідували поклонники з відомих родин. Якщо б не поява вчителя, який взяв її в учениці, сім’я, мабуть, вже нав’язала б їй заручини. Адже незважаючи на винятковий талант, через вроджені Інь-меїдіан її меридіани були заблоковані. Це не тільки обмежувало її силу, але й вкорочало життя до якихось декількох століть. Великі клани вкрай практичні - все робиться заради прибутку. Очевидно, що зробити Лінь Сінтун заміж в обмін на підтримку іншої впливової родини було значно вигідно для інтересів клава.
— Гаразд, гаразд. - Слухай, хлопче, голову цього Багряного лусчастого звіра я віддаю тобі. Він особливий: після смерті від самозапалення вогняна енергія Юань протягом 10 років повільно розсіюється. Якщо ти добре сховаєш ці трофеї, то навіть не будеш варити його — це допоможе тобі просто засмоктати цю енергію. А ось скільки зумієш засвоїти, залежить тільки від тебе.
Старець здорово подумав, що з теперішніми силами І Юнь навряд чи зможе самостійно обробити астральну кістку. Крім того, його тіло могло просто не витримати, намагаючись він відразу поглинути всю силу голови звіра. Поволі засвоєння енергії в процесі тренування було найкращим варіантом. Звичайно, такий спосіб був занадто повільним. Жоден відрив великого клана не чекав би 10 років.
- Хлопчик, хоч я й сказав це все, але підозрюю, що ти таки потягнешся у Велику Пустоши на пошуки пригод. Так і бути, накреслюю тобі захисний амулет. Коли твоє розвиток досягне піку Прилучення Ци, амулет активується і один раз врятує тобі життя. Якщо доля знову зведе нас і ти не використовуєш цей талісман, він стане мені розумною грамотою.
— Э? Чого це ти так на мене дивишся?
Старик помітив, що І Юнь дивиться на нього з неприкрим підозрою. Юнак не очікував, що старий буркотливий вирішить обсипати його дарами. Невже сонце зійшло на захід? Але чи можна покладатися на те, що він віддає з власної волі?
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv