***
Побачивши, що І Юнь першим послухався його наказу, Чжан Юлій задоволено кивнув. Решта думали зовсім інакше. Чжао Течжу, дивлячись на гілку і Юню, з сумом сказав: « Ти не думаєш, дерево таке легко перетравити? Випаруйся більше, сопляк, скоро твоє черево роздуться і ти здохнеш."
Під час голоду люди їли коріння трав і кору, але ніхто ніколи не чув, щоб хтось годувався дерев'яною, а ще й сирою, твердою як камінь. Крім термітів і точильників, у світі майже немає істот, які б безпосередньо перетравлювали дерево — деревне волокно людського шлунку.
— Принесіть глину Гуаньїн! — скомандував Чжан Юйсянь.
Глина Гуаньїнь була фактично порошком талька. Її ім'я отримала вона через те, що в голодні роки люди благали бодхісаттву Гуаньї про порятунок, а цей порошок допомагав заглушити відчуття голоду, тому його і назвали на її честь. Але глина Гуаньїнь була смертельною отрутою. Невелика кількість її тіла ще могла перенести, але треба було з’їсти трохи більше, як вона каменяла в шлунку не виходила назовні і людина у муках гинула від задуття живота.
У клані Лянь було знайдено якраз цю глину. Хтось може здивуватися: якщо люди знають про небезпеку, навіщо взагалі її їли? По-перше, через неуцтво: забобонні бідняки вірили, що коли їх думки чисті і вони щиро славлять милосердну Гуаньіньї, то біда їх минає. По-друге, глина Гуаньїньїн на смак була набагато приємнішою від кори чи коріння трави. На вигляд і текстуру вона нагадувала муку, а виснажені голодом люди просто не могли протистояти спокусі. Коли я з’їдав трохи зайвого, то мучилася смертельна смерть.
Незабаром притягнули цілу гору цієї глини. Її принесли самі мешканці роду ліань, які тепер товпилися неподалік і спостерігали за тренуванням. Побачивши, як члени табору збираються їсти цю смертоносну землю, вони здригалися від жахів. Щіпка глини шкоди не принесе, але зжерти цілу купу здавалося повним божевіллям.
— Починайте, — безстрашно сказав Чжен Юйсянь.
І Юнь без зайвих коливань зачерпнув горсть глини і відправив її в рот. У неї не було смаку, але вона здавалася слизькою і жирною. Принаймні ковтати її було легше, ніж сушити деревину.
Чоловіки з підготованого табору, дивлячись на те, як їх обходить цей задихлик, не хотіли визнавати поразки. Вони також стали їсти, переглянувши себе. Зрештою, вони задумувались, пан Чжент не буде їх труїти. Звичайно, безвихідь є рідкісною, але для тренування можна і потерпіти!
Але варто було промайлити в їхніх головах, як Чжен Юйсянь зруйнував усі ілюзії однією фразою:
— Мистецтво Пожирання Слона дається не кожному. Багато з тих, хто набивав глину ґуаньїн, не змогли його опанувати і зрештою померли від задушення.
- Що? — Почувши це, хлопці швидко здулися, наче проколоті бульбашки. Уся їхня хоробрість випарувалася без сліду. Якщо вони спалять дерево з глиною і не зможуть оволодіти технікою, то помруть! Як же це небезпечне заняття! Вони думали, що доведеться лише трохи повчитися без ризику для життя, але реальність швидко спустила їх на землю.
Помітивши жах на обличчях Чжао Течжу та інших, Чин Юйсянь з презирством хмикнув:
« Чи ви думали, що дорога воїна — це обід з гостиною? » Той, хто стоїть на шлях бойових мистецтв, повинен бути готовий до смерті в будь - яку мить! Навіть у Стражі Цзіньлун люди гинуть під час звичайних тренувань. Як можна зробити прорив на новому рівні, не довівши тіло до кінця? Шлях бойових мистецтв — це дослідження таємних царств, кривава помста, боротьба за рідкісні скарби, подолання серця демонів, усамітнена медитація на грані життя і смерті, переборення Небесної скорботи! Хіба хоч один з цих кроків обходиться без смертей? А ви спотикаєтеся на початку. Якщо у вас кишка тонка з'їсти трохи глини Ґуаньїнь, забудьте про бойові мистецтва. Ідіть назад і спокійно підхоплюйтеся від старості в цій Дикій Пустоші!
Чжан Юйсянь більше не давив на них. Він навіть не згадав, скільки глини і дерева треба з'їсти новачок для тренування. Багато або мало, все залежало виключно від їхньої власної сміливості. Хлопці з табору, що стояв перед військами, переглянулися похмуро і без зволікань сповільнювали темп.
Після короткої паузи І Юнь продовжував спокійно та розмірно поглинати глину, не показавши свого хвилювання. Чжан Юінь знову похвалив себе за це, сказавши: « Тільки я заслуговувала поваги ».
Чжао Течжу і його приятелі також помітили, з яким шаленим наполегливістю І Юнь пічає себе глиною та деревом. Чжао Течжу з злобою прошепотів:
— Маленький ублюдок... Малюй тут, нехай жерте, скоро його розірве на шматки!
- Не звертай уваги на ідіота, брат Чжао. Ми тільки починаємо, краще з'їсти менше. Пол-цзиня... Ні, трьох лянів буде цілком достатньо...
Декілька бійців обережно відміряли маленькі порції, вбираючи їх з величезною неохочею відмовкою. Вони були наче примхливі діти, яких змушують їсти невкусні ліки.
— Брат Чжао, поспішай - людей насмішиш, будемо рухатися крок за кроком. Ми покадемо пану Чжану наш справжній талант! Невже ми поступимо якимось ляпасом? - Вони підбадьорювали один одного.
У грудях у хлопців все ще кипіла образа. Чжан Юян відверто знехтував ними, показуючи всім своїм виглядом, що взяв їх у табір лише від розчарування, аби набрати потрібну кількість людей. Гаразд, але він при цьому так звеличував цього хліпкого І Юню! Вони не могли примиритися з такими людьми. Спочатку вони думали, що тренування з Чжан Юінем складатимуться із клинового жорна — їхньої сили! Це дало б їм змогу виблискувати майстерністю і легко розчавити І Юню, бо це не схоже на задоволення. Але хто міг сподіватися, що тренування закінчиться поїданням дерев? Справжній грім серед ясного неба!
— Подумаєш, дерево і глина! Кого вони лякають? Брати, їмо! Розмаїти цю курку І Юню для нас - раз плюнути! — Чжао Течжу розпався дедалі сильніше. Якщо інші трусять, він доведе свою удаль і спалить найбільше. Він не вірив, що не зможе освоїти якесь мистецтво Пожиранія Слона.
До цього моменту І Юнь, не поспішаючи, умів вже більше 1 кг глини Ґуаньїнья. Вона почала розбухати в шлунку, створюючи враження, що всередину заливали свинець, який простягав усі органи вниз. Живіт І Юня пронизала гострий біль. Спочатку вона ставала помітною, поступово нарослою і гроза перетворилась у нестерпну муку, яка могла звести людину в могилу.
І тут у вухах І Юню пролунав голос:
- Повторюй за мною ці 12 рухів.
І Юнь підняв голову і побачив, що біля них Чжан Юйсяня. Він дивився прямо на нього, а губами була ледь помітна приємна усмішка.
Згодом Чжан Юйсянь почав рухатися.
Описати ці рухи було дуже важко. Його силует раптово розплився, ніби він перенісся в інше вимірення, розірвавши будь-який зв'язок з навколишнім світом. Він перетікав з однієї пози в іншу. Кожен окремий рух виглядав неймовірно дивно, але з'єднані разом, вони складалися в плавний і безперервний потік, як бігаючий вод. Швидкість жан Юйсяня здавалася одночасно і швидкою, а також повільною та неймовірною. Хоча ці рухи відпечатувалися на сітківці ока, вони не могли вловити їх.
« Сон...» — раптом проминуло в голові І Юню. Спостерігати за Чженом Юінем було все одно, що бачити сни. Коли людина бачить сон, то може думати, що всі образи і слова є чіткими й реальними. Уві сні ви можете висипати гостротою, з’ясовувати високі склади або писати чудові вірші за допомогою свого красномовства. Але коли ти прокинешся, то не можеш згадати жодного рядка і все відразу стирається з пам’яті.
Зараз, дивлячись на техніку Чжен Юйсяня, І Юнь відчував в точному те ж саме. Невже це "Мистецтво Пожирання Слона" насправді лише базова техніка? Чому вона здається набагато глибшою та загадковішою, ніж навіть « Ковлак Драконячої жили і Тигриної Кості»? І Юнь не міг цього зрозуміти.
Тим часом Чжан Юйсянь зупинився. Хоча Юнь не міг точно запам’ятати кожного руху, він зрозумів, що майстер повторив цикл рівно тричі.
— Отже, це були 12 рухів мистецтва Пожиранія Слона. Повторюйте за мною. Як тільки ви почнете отримуватися, то зробите перший крок у вивченні техніки і перетравите глину.
Щ-що? Почувши це, Чжао Течжу та інші ошарашенно втупилися один на одного. Що зараз зробив пан Чжен? Вони думали, що перед очима просто все попливло: фігура майстра розкинулася, залишивши веер примарних силуетів, після чого він знову замер на місці. Дехто навіть думав, чи не двигне у них в очах від втоми. Вони нічого не зрозуміли! Як вони могли це повторити?
- Питання є? — Помітивши помрочні обличчя новобранців, запитав Чжан Юйсянь.
- Є... є питання... — Я ледве проковтнув слину, видав Чжао Течжу. - Якщо ми не зможемо повторити за... За вами... то як бути з глиною і деревом, що ми їли?
Чжао Течжу розумів, що у нього практично немає шансів. Ці рухи були настільки складними, що він навіть не міг роздивитися їх. Не кажучи вже про навчання за три дні!
Чжан Юсьнь нахмурився, очевидно не бажаючи відповідати на таке дурне питання.
— Хм? — Він роздратовано кинув. — У туалеті спробуй виковувати всі пальцями або бамбуковою паличкою, дивись і не здохнеш. І пам'ятай: ніякої води.
Після цих слів обличчя Чжао Течжу та інших спотворилися так, ніби вони щойно спали по кілограму свіжих екскрементів, які маринували в вигребній ямі доброго тижня. Це видовище було важко описати словами.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv