***
До полудня І Юнь прийшов на тренове поле. Чжао Течжу та інші члени підготованого табору вже вівсю метушилися, натягнувши туди важкі кам’яні жорно й катери. Колись ці сільські сили розвивали силу саме завдяки цим тяжкам. Це було їхньою улюбленою справою і головною причиною гордості.
Тому ще до прибуття Чжен Юсьє, які були твердими з підготовленого табору вівсою, почали демонструвати свою силу над кам’яними брилами. Довкола зібрався натовп. Ніхто не хотів пропустити це видовище.
— Ого, ніяк наш « бойових мистецтв» скаржився! Ну що, покажеш клас? — Помітивши натовп І Юня, Чжао Течжу викликав ухмильнувся.
Роздався сильний глухий удар — Чжао Течжу швирнув прямо до ніг І Юня кам’яний коток вагою близько п'ятисот цзінів.
— Слабо підняти? — презирливо кинув Чжао Течжу.
Перед обличчям села він хотів показати, що хваління і Юна — це лише випадковість.
- Брат Чжао, ти надто суворий до нього! Хіба малий вісьє чотириста п'ятдесят цзіней? Малюк, на, спробуй ось цей кам'яний замок, він легший. — Інший здоровий чоловік похитав І Юню кам'яну гіру вагою близько двохсот цзінів, піддачу Чжао Течжу і глумившись над хлопчиком.
Вони були впевнені, що хлопець не підніме і п'ятдесят цзінів, не кажучи вже про двісті. Ну який з нього геній?
І Юнь подивився на них як на ідіотів і навіть не став ускладнювати себе відповіддю. Він уже змусив посланця звернути на себе увагу. Вірили в нього сільські чи ні, насіння було посіяно і потрібна мета досягнуто. Тепер він мав лише планорно тренуватися, а коли на Великому відбірі покаже видатні результати, то матиме логічний доказ своєї сили.
Крім того, Юнь не хотів вести прямої боротьби з Люсі Чен’єм. Той був більшим, ніж його культивували на рівні, мав багатий досвід у бою і стояв не сам — за спиною були Яо Юань, старий патріарх та вся верхівка клану Левь. У відкритому протистоянні І Юню ще не вистачало ваги, а також у нього залишалася вразлива точка — Цзян Сяжоу.
- Пан Чжан йде! - раптом шепнув хтось з чоловіків.
Члени табору, наче оспарені, кинулися до своїх снарядів і взялись з подвійною силою пурхтати та вичавити вантаж.
— И-их! Раз! И-их! Два!
Ці дядьки роками верещали камені, так що у них навіть був власний слажений ритм. Тренування йшла повним ходом, пил стояла стовп.
Чжан Юйсянь у супроводі Лев Чен'юя вийшов на середину майданчика. Міцні хлопці з розфарбованими обличчями намагалися показати себе в всій красі, сподіваючись заслужити похвалу. Чжао Течжу вшанував найбільше. На його обличчі читали: « Видали? Ось моя справжня сила! П'ятсот цзіней для мене дрібниця. Хіба я можу поступатися якимось дрібним цуценям? Пане Чжан, подивіться ближче, ви ж точно помилилися вчора!»
Коли Чжен Юйсянь побачив це видовище, він нахмурився. Його і без того мізерне терпіння було на кінці. Керівництво Божественної імперії впровадило цей відбір у Великій Пустоші, а йому не пощастило отримати призначення сюди. Було відчуття, що він тренує купу сміття.
— Олухи, струнко! — Несподівано кинув Чжан Юйсянь.
Його голос був наче вибух. Воїни тремтіли від страху, а підготувавши табір, розбивали руки.
Роздався гуркіт. Кам’яні котки посипалися на землю, ледве не віддавши їм ноги і простягнувши спини. Чжао Течжу и другі погубились. Вони не очікували, що суворий, але доселі ввічливий Чжен Юйсянь раптом так зміниться в обличчі.
По правді кажучи, Страва Цзіньлун була військовою організацією, а військові інструктори там не щаджували нікого. Чжан Юйсянь ще стримував себе, вважаючи нижче своєї гідності марати руки про дурний сільський зброд.
— Кучка тупиц! Я прибув у клан Лянь всього на три дні! Спочатку я хотів навчити вас базових технологій кулачного бою і пересування, але коли бачу вашу непрохідну тупість, розумію: за три дні я не зможу навчати вас навіть чогось одного!
Його пронизливий погляд повиснув на шматки, і люди думали, що їх обличчя проклали гострим лезом — настільки відчутним був ментальний тиск.
Чжан Юйнь повернувся і попрямував до краю поля, де росло велике дерево заввишки більше десяти метрів та завтовшки у обхват. То була та сама стара акація, яку Чжао Течжу погрожував з'їсти, насміхаючись над І Юнем.
Зупинившись перед стовбуром, Чжен Юйсянь кинув на дерево короткий погляд і різко вдарив ребра долоні.
Роздався оглушливий тріск. Векова акація впала, начисто перерублена долонею Чжан Юйсяня!
Члени підготованого табору об’єдналися, втягуючи повітря крізь зуби. Натовп зеяв і зовсім втратив дар мови від подиву. Їм ще не доводилось бачити таке вміння.
У Лянь Чен'юя дрігнули брови. Сильний удар ноги він і сам міг би повалити це дерево, але зробити це настільки небрим змахом долоні, наче зрізуючи травінку ... Така грізна сила змушували до тремтіння.
Чжан Юйсянь підхопив стовбур вагою в кілька тисяч цзіней і легко, наче суху гілку, приволок його до строю, після чого недбало кинув на землю.
Коли люди дивились на повалений стовбур, то зашептувались і пригадали слова вчителя. Оскільки він хотів навчити їх лише однієї технології, то чи це був удар долонею? Багато хто з захопленням затамував цю думку. Прийом виглядав неймовірно круто! Навіть якщо їм вдасться вивчити лише невелику частину, вони стануть грізною силою в цих краях.
— Техніка, якою я вас сьогодні навчу - не просто метод культивації чи бойової практики. Це таємна техніка! Армейський спадок Стражі Цзіньлун, безцінна по своїй суті. Якщо ви зможете освоїти її, ваш шлях у бойових мистецтвах стане набагато ширше і більш гладкішим. Ви можете зміцнити своє тіло і збільшити шанси вижити в суворих умовах!
Слова Чжан Юйня розпалили в них великий інтерес. Секретне мистецтво армійського мистецтва Стражі Цзіньлун, яке зміцнює тіло і збільшує виживання! Звучало неймовірно. Що ж це за технологія?
— Ты! — Чжен Юйсянь звернув увагу на Чоу Течжу. — Вийти з ладу!
Чжао Течжу здригнувся і, хвилюючись від радості, швидко ступив уперед.
- На твою думку, я покажу вам цю таємну техніку.
Чжао Течжу ледве втримався, щоб не закричати від захоплення. Така удача — і саме йому!
«Ха-ха-х!» - зрадів він про себе. « Пане Чжан особисто покаже мені техніку! Я знаю, як це робити! Мабуть, наставник хоч і лається, а мою силу цінують. Мої м'язи в таборі - одні з кращих. Сьогодні ж почну крушувати цю акацію! Одним ударом я рознесу!»
Поки Чжао Течжу з нетерпінням чекав тріумфу, Чин Юйсянь зробив ще кілька блискавицьких рухів долонею з тріском розколів стовбур дерева на декілька частин. Потім він показав на шматки акації і крижаним тоном скерував Чжао Течжу:
- А тепер ти! Їж цю акацію!
Від цих слів Чжао Течжу мало не спіткнувся на рівному місці.
« Що? Що він сказав? Їж цю акацію? Акацію є? Дерево... Є? Так?»
Ці слова відлунням загриміли в його голові. Він витріщився на Чжен Юйсяня, не довіряючи своїм вухам.
« Я чув, чи не так? »
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv