Подібно до базару кажанів, ринок слонів можна знайти у тихому місці серед метушні.
Під теплим зимовим сонцем дули пориви відносно теплого й вологого морського бриза, що приносило слабкий солоний запах. Вздовж жвавих прилавків Рейн побачив більше морепродуктів, продуктів з мушель та товарів із віддалених островів, ніж він бачив на вулицях Майстера.
Зробивши велике коло Рейн, на своє здивування, не зміг знайти вхід на Слов’яний ринок, що його трохи спантеличило.
Тому що весь ранок він ходив по найжвавіших і людних районах Розбі-Ситі.
Чи Солов’яний ринок лежав у протилежному напрямку, можливо, серед дворикських помістів або багатих районів?
Після недовгих роздумів Рейн дійшов висновку, що така можливість малоймовірна.
Раптом в голові Рейна спалахнула іскри натхнення; його осінило.
Можливо, він ігнорував одне місце весь цей час.
Це були... Доки!
У Розбі-Сіті було кілька доків, у тому числі військово-морської Док, рибальські доки і вантажні дошку, серед яких були два риболовлі.
Рейн почав обшукувати кожен док.
Невдовзі, коли Рейн підійшов до вантажного причалу, він одразу побачив емблему соляного соловейка поблизу таверни під назвою "Дом моряки".
Обличчя Рейна просяяло, і він підійшов.
Рейн, як і ринка кажанів, пройшовши через Масив Ілюзію, опинився на ринку з таким же запахом.
Люди приходили і йшли, більшість з них були в капюшонах або навіть вуалях, що було знаком приховування їх переміщень, хоча деякі відкрито показували свої обличчя, хоч таких було порівняно небагато.
На базарі було досить багато людей, але вони тихо звучали.
У цей момент руденька дівчина Евелін теж знаходилась на Слов’яному ринку, збираючи сир для зелені. Невдовзі вона помітила знайому особу.
« А? Що привело його сюди? "
Побачивши Рейну, що бродить, вона неохоче зупинилася.
Чесно кажучи, Евелін було дуже цікаво дізнатися про Рейну, який здійснив вибух корабля під час оцінки благородства.
Хоча з природи вона була трохи замкнутою і гордою, це залежало від людини.
Будучи наймогутнішою серед аристократії Росбі-Сіті свого віку, вона неминуче стикалася з більшістю молодих талантів, виявляючи деяку гордість і стриманість.
Але Рейн був зовсім іншим: його виступ під час присвячення в палаці викликав глибоку повагу.
І Рейн, маючи гострим мимо, природно помітив погляд дівчини.
Хоча на ній був капюшон, яка визирала прядь рудих волосся і знайомі яскраві очі швидко дозволили Рейну дізнатися в ньому червону смугу красуню Евелін.
Невдовзі їхні погляди почались.
Рейн злегка посміхнувся, що змусило Евелін негайно усміхнутися в відповідь.
Коли Евелін подумала, то підійшла і сказала: « Ройн, привіт, я Евелін. Твоє присвячення було просто вражаючим."
« Ви влещуєте мені, міс Евелін. Мені ще дуже далеко до вас."
Евелін прикрила рот рукою і хіхіла, кажучи: « Ройн, я думала, що така грізна людина, як ти, буде зайнятим тренуваннями та не стане такою красномовною, але тепер я бачу, це неправда.
« Остать, Рейне, що привело тебе на Слов’яний ринок? Можливо, як місцевий житель я зможу стати твоїм гідом» - запропонувала Евелін.
Евелін і сама знаходила це дивним: чому її настрій так несподівано розцвіло, немов весняний бутон, ледь вона почула комплімент з уст Рейна?
Зрештою, вона давно втомилася від набридливих молодих людей, чиї лестити кидалася на неї, як нескінченний дощ, втомлюючи своєю приторністю. Їх слова, куди більш витіюваті і перебільшені, ніж проста промова Рейна, звучали як химерні мелодії, але жоден з них не зміг досягти в її душі ті ж струни, що цей чоловік. Рейн ж, навпаки, лише раз дав їй комплімент - в їхній першій справжній розмові, повній ввічливості і стриманості -- та все-таки якимось незрозумілим чином зміг запалити у ній іскру щирої радості.
"Можливо, що його сила надихає повагу?" - міркувала Евелін. Вона все ще відчувала легке тепло від його слів, промовлених з щирою посмішкою:
— Звичайно, мати в якості провідника прекрасну і потужну лицаря Евелін було б для мене найбільшою честю, — сказав Рейн.
Він говорив те, що думав. І правда, його присутність на Слов’яному ринку вже сама по собі натякало на те, що вони з Евелін могли бути пов'язані невидимими нітями долі. Можливо, вона, як і він, була ученицею якогось чарівника, хоча й не знала, який саме шлях в магії їй засуджений.
Рейн задумливо продовжив:
— Я намагаюся зрозуміти, чи є тут заклинання, які б підійшли мені.
Його слова звучали спокійно і впевнено. Евелін посміхнулась і відповіла лагідно:
— У такому місці ти навряд чи знайдеш могутнє заклинання вищого класу. Однак деколи тут можна навернутися на гідні закляття початкового рівня.
Її голос був схожий на дзюрчання струмка - ясний і замиряючий.
— Хм? Чому? — запитав Рейн, злегка нахмурив брови в щирому замішанні.
Евелін пояснила, не втрачаючи своєї грації:
https://literna.net/uk/books/673-velikii-mah-z-profesiyeyu-pochatkivtsya