Але з ограми все було по-іншому.
Крім великої сили, яка загрожувала команді, згідно з минулим оповіданням Лагерти, ці гноли були вассалами старого огра.
Під одним командуванням, неорганізованих гноллів і група старійшин - оранців володітимуть абсолютно різною бойовою силою.
Рейн розумів це дуже ясно.
« Ми поки що не знайшли жодних слідів старого огра», — похитав головою Маттео.
« Що ти думаєш, Рудольфе?» Рейн повернув голову, щоб запитати думку.
Оскільки головна сила загону полягала в тому, що церква складалася з Богині Океану, Рейн поводився дуже ввічливо.
Рудольф, церковний лідер загону, мав вирішити спочатку знищити цих гноллів або ж перейти прямо до місця розташування підрозділу варварів, де вони знайшли Лицаря лукавого Духа.
Почувши запитання Рейна, Рудольф усміхнувся і сказав: « Давайте продовжимо дорогу до нашої цільової території. Гноли дуже поширені, і спроба їх викоренити вимагає багато часу."
« Якщо вони безглуздо з'являться, поки ми маємо справу з Р. Х. лукавого Духа, сподіваюся ти даси їм знати, хто тут головний, чи не так, Рейн? »
« Звичайно. Ви можете бути впевнені, містер Рудольф. Ми з ними розберемося". Рейн злегка нахилився, швидко погодившись на завдання по охороні і викорінення гнолів.
"Маттео, розкажи всім, час відпочинку закінчився, і команда повинна продовжувати рухатися вперед".
"Як скажете, мілорде!"
Незабаром після короткого відпочинку група обережно рушила далі, завжди будучи насторожі до можливих засідок.
Однак, незважаючи на всі сподівання, гноли, здається, просто розводили атмосферу і не виявляли ознак нападу.
Рейн задумався, і це здалося йому нормальним.
Завдяки своїм гострим почуттям, як у диких тварин, монстри в лісі помітили силу його команди.
Якщо б вони не отримали наказу від сильнішої істоти, то мали би дуже мало шансів потрапити в біду. Адже такі люди схильні залякувати слабких і боятися сильних.
Через півгодини після цього команда зрештою досягла руїн, про які Лагерта згадував раніше.
Перед нами з’явилася масивна рукотворна споруда, вкрита колонами, вкритими мохом і ліанами. Це нагадує руїни стародавнього храму.
Рейн деякий час уважно спостерігав і знайшов це місце дійсно моторошним.
Поміркувавши, Рейн зрозумів, що до цих пір їх шлях був наповнений безперервним щебетанням і дзижчанням через лісову ситуацію.
Однак шум різних істот поступово вщухав, аж поки здавалося, що він зовсім не припинився.
Ще одна річ: почуття, що за нами стежать, поступово зникало з наближенням до регіону.
Чи гноли також боялися цієї місцевості?
То що ж, вони не наважилися продовжити їхнє переслідування?
Крім того, дедалі більша духовна сила Рейна попередила його про приховану небезпеку.
Цей тип небезпеки не був явним, тому головний навик Рейна « сприяння небезпеці» не спрацював як рання попередження.
Як ніби ви бачите поруч хитаючу стіну, і якщо ваше сприйняття досить гостре, ваші інстинкти підскакують вам, що якщо ви наблизитесь, то вас може очікувати неприємний сюрприз.
Це прихована небезпека, але це не означає, що так станеться.
Також може бути так, що ви пройдете повз, а стіна не зрушить, але продовжить гойдатися.
Але одне можна сказати напевно: якщо ви вирішите не наближатися, то ця прихована небезпека вам не загрожує.
Але якщо ви наблизитесь, то не дивуйтеся наслідків, ваші основні навички « сприймання небезпеки» попередять вас у той момент, коли стіна почне нахилятися.
У цей момент, крім офіційних лицарів і рицарів храму, які досягли статусу Трансцендентних, інші Нічні Стражі та команда безпеки з навколишнього центру поспішали й почали бути пильними.
« Це сокира мого брата! » — вигукнула Лагерта, вказуючи на кут обплутаної ліана колонами неподалік.
Рейн зосередив погляд і побачив знайомий бойовий сокира, спокійно лежить біля колони, його лезо, здавалося, не мав серйозних пошкоджень.
Півмісяце-подібне лезо шириною майже у всю дверну панель все ще відвікувало металевим блиском.
Це дійсно була зброя брата Лагерти — « Бойова сокира Місячний Клінок»!
Лагерта швидко стрибнула з коня, підбігла і викинула « бойовий сокира » на його долоні.
Побачивши це, Рейн теж поспішав і тихо підійшов до Лагерти.
На жаль, цей момент спокою тривав лише кілька секунд, перш ніж був порушений!
"Ініії!!"
Раптом неподалік розносився гниття коня.
Коли всі озирнулися у пошуках джерела звуку, вони побачили Чорно-царя в доспеках, що тримає три-чотирихметровий спис для верхової їзди, який раптово вискочив з густого лісу ліворуч!
Конь під лицарем був винятково високий, хмарний в чорні обладунки і органічно злився із рицарем у повному чорному одязі, його аура була немов рухома фортеці темряви, яка тепер швидко наближалася до команди.
https://literna.net/uk/books/673-velikii-mah-z-profesiyeyu-pochatkivtsya