"Маттео, заходь".
Коли Маттео переступив поріг кузні, його погляд миттєво прикував дворучний молот, який стискала в руках Лагерта.
Зброя була майже закінчена, і її можна було використовувати в кінцевій стадії полірування. Його очі розширилися від подиву, він завмер через густі шипи з масивною головкою молота. Він ще ніколи не бачив такого зухвалого і хижого дизайну, як риба - молот — грізний та жорстокий.
— Капитан, это... Цей чорний молот війни - ваша нова зброя? — Питав Маттео, все ще не відводячи очей від творіння. Вчорашня битва з автоматоном Залізної Діви все ще стояла перед його очима, і він чудово пам'ятав, як бронзовий молот Рейна розлетівся на шматки. Питання зірвався з губ сам собою.
- Та вже, майстерність Лагерти вище всяких похвали, ти так не думаєш? — Рейн, який стояв поряд з доситью посмішкою дивився на своє нове майно і жартував прозвав « замолотою у вигляді голови свині ».
- Ще б! Це справді вражає! — Маттео енергійно кивнув, обходячи молот з усіх боків, наче вивченням картини мистецтва. - Сер, а скільки важить цей бойовий молот? Він виглядає неймовірно важким! — Після уважного огляду він не приховував цікавості.
— Хм... ну... — Рейн замислився, прикидаючи вагу на око. Він вважав, що молот повинен важити більше ста фунтів — набагато важче ніж його колишній великий меч. Однак, тоді як точна вага була загадкою.
« Майже сто п’ятдесят фунтів », — втрушилася Лагерта, продовжуючи повзати зброю. Вона кинула на Рейна насмішний погляд і закотила очі, ніби кажучи: « Як можна бути власником молоту й не знати його ваги? »
- Шшш! — Маттео мимовільно втягнув повітря крізь зуби, і його очі знову загострилися від подиву. Він намагався уявити, який руйнівний ефект матиме цей сисадистий гігант вагою в сто п'ятдесят фунтів, якщо його обстріє людське тіло. Жутко! Просто моторошно!
- До речі, Маттео, ти вже знайшов будинок? — Рейн повернувся до нього, відволікаючи від похмурих фантазій.
Тільки тут Маттіо згадав, навіщо взагалі прийшов до кузні. Він гримнув себе по чолі і вигукнув: « Ох, так точно, сер! Я оглянув кілька будинків далеко від міської адміністрації. Думаю, два з них цілком підійдуть під ваші запити.
« Якщо вам зручно, ми можемо піти туди прямо зараз, — запропонував він, трохи оживившись.
— Чудово, підемо глянемо, — кивнув Рейн. Він з нетерпінням чекав, поки батьки зможуть переїхати. Крім того, виготовлення молота вимагало лише фінального штриху і його присутність у кузні вже не мала б особливого досвіду в ковальській справі.
Перш ніж вийти, він обернувся до Лагерта: « Я ненадовго відлучуся додому. Залишаю на тебе складну роботу. — Але Рейн раптом зупинився, наче щось згадавши. — А як щодо використання злитки стали з кривавої руди для щита?
Лагерта завмерла, перервавши поліровку, і подивилася на Рейна своїми ясними гарними очима. — Це було б ідеально, — відповіла вона з легкою задумливістю.
Рейн посміхнувся, задоволений її згодою. — Тоді я заскочу додому пізніше і принесу злитки. Не забудь зробити собі новий щит.
— Э... — Лагерта зам'ялася, дивлячись на нього з легким сумнівом. Здавалося, вона збиралася заперечити, але потім завагалася. — Ні, це занадто дорого. Крім того, для одного щита не потрібно стільки сталі з кривавої руди... — Почала вона, похитав головою.
Але Рейн не дав їй договорити. Він махав рукою і рішуче сказав: « Не відкидайся! » Вчора твій дубовий щит постраждав в бою. Без щита ти не зможеш битися в повну силу.
- А якщо залишаться лишене злитки, зроби мені щит із додаванням кривавої руди, — додав він, подивившись на неї зі серйозністю, від якої Лагерта трохи почервоніла і опустила погляд.
« До того ж, якщо через кілька днів прибудуть війська церкви і ми підемо в похід до Злого духу, а ти будеш без щита... — Рейн потиснув плечима, залишивши фразу висіти в повітрі.
Ці слова зрештою переконали Лагерту. Вона перестала сперечатися і кивнула: « Добре, Рейне. Дякую, я не буду такою ввічливою.
Усміхнувшись, Рейн залишив кузницю разом з Маттео. На вулиці він вирішив спочатку оглянути дім, щоб швидше прийняти рішення і дати батькам можливість переїхати. За одним разом він планував заглянути додому за злицями сталі.
- Маттео, до кого ми підемо першим? — запитав Рейн, крокуючи поруч.
— Сер, перший дім належав власнику кондитерської Макоффу Дельгадо, — почав Маттео. — Макофф був хорошою людиною, але його сім’я загинула в церкві під час ритуалу. — Він коротко розмалював історію будинку.
— Власник кондитерської? - Рейн підвів брову, щось пригадуючи. - Той, що біля магазину зілля Авеля?
- Ви його знаєте, сер? Так, це він, - здивувався Маттео, але відразу ж вирішив, що це природно - адже Макоф і Рейн були з Флешголд-Тауна.
Рейн дійсно добре пам'ятав цю кондитерську. Він часто купував м’ясні пироги — улюблену страву його сестри Бо Хе, яка поступалася лише тортам своєї матері Емми.
Невдовзі вони підійшли до першого будинку — двоповерхового будиночка з половиною горища, що на 100 метрів від міської адміністрації Флешголд. Будинок оточував акуратний паркан, і попереду та ззаду були невеличкі дворики. Передній двір був помітнішим, ніж їхній колишній дім.
https://literna.net/uk/books/673-velikii-mah-z-profesiyeyu-pochatkivtsya