Він розхажив взад-вперьо, похмурий і спантеличений. Ситуація явно виходила з-під контролю, неречучи договору з культурою Чорного Пламені. Умови були прості: до десятої ранку, як тільки в небо злетить сигнальна ракета, вони повинні увірватися в Флешголд і розграбувати його. За це культура щедро заплатила. Але час уже наближався до пів на одинадцяту, а над містом не промайнуло жодного спалаху. Лише декілька клубів чорного диму піднімалися в небо - чи пожежа, то хтось занадто рано затіяв готувати обід.
« Чорт візьми, мої люди голодні! » — вигукнув Філ. Крім того, він обіцяв барону Норманові розібратися з новим новачком Нічних Стражів Флешголда — юнаком, який мав талант до лицарства і сили, близької до рицарської. Звичайно, дрібний жест. Але проблема в іншому: сигнал все не з'являвся, і це обумовлювало неприємності. Відступати чи нападати?
« Що, в ім’я безодні, задумав цей огидний культура?» — закричав він.
"Босе, ми чекаємо вже пів дня!" - підхопив один з піратів.
« Навіщо нам цей сигнал? Давайте просто крадемо і візьмемо своє! "
"Точно, босе, час діяти!"
« Коли це "Чорні вітрила" танцювали під дудку якихось культістів?»
Варто було заговорити одному, як піратська мораль спалахнула, немов суха трава під іскрою. Вони виїхали ще вночі, щоб розграбувати Флешголд, навіть не поснідавши, грези про багату добутку. А тепер ці підліці мовчали. Обманути їх? Та нехай тільки спробує!
Тим часом у кареті Дженні панувала зовсім інша атмосфера. Рейн, озброєний аркадськими словниками, уважно вивчав пошарпану обкладинку стародавньої книги. Йому вдалося розібрати лише кілька непарних написів, які приблизно перекладалися як: « Нудотні вироби...». Так, лише два слова, але вони вже запалили в ньому іскри захоплення.
Він не міг не вихитатися. Книжка, написана мовою магів — аркадською, стосувалася килимок. А Рейн має панель професії « Вузнець». Будь - яка підказка, будь-яка таємниця, що може прискорити розвиток його ремесла, коштував йому дорожче золота, ніж золото, яке можна порівняти до блискучої бойової техніки. Крім того, книжка на аркадському та ще про килимку могла таїти невідомі таємниці. Ця думка трохи закрутила йому голову.
Сидячи в кареті, він повернувся до Дженні:
"Місс Дженні, ви знайшли цю книжку в сімейній бібліотеці?"
« Так, Лорде Рейн. Останні кілька днів мені нічого було робити, і я випадково наткнулася на неї в книжках." - відповіла вона, дивлячись на нього ясними очима. — Здається, вже давно забута книга. Коли я її виявила, вона лежала в кутку нижньої полиці, вся в пилюці."
Дженні помітила його зацікавлення і вирішила додати трохи кольорів, хоча й трошки перебільшила. Насправді ця книга зберігалася серед найцінніших рукописів сім’ї Кроулі. Її батько, барон Кроулі, любив ці рідкісні томи за своє життя. Тепер же ніхто не стояв на її шляху. Це була остання книжка магічною мовою, яку вона знайшла у своїй родині.
Навіщо вона здала акцент на цьому? Звичайно, щоб натякнути на багатий спадок сім'ї Кроулі, привернути увагу Рейна - лицаря-охоронця - до її роду і, можливо, до неї самої.
Рейн, почувши це, просяяв. Чи така знахідка могла бути випадковою? "Тск-тськ! Спадщина дворянської сім'ї і вперто вражає», - подумав він. І тут його осінило.
« Пані Дженні, якщо у вас знайдеться час, чи не могли б ви знайти ще якісь книжки? А що, як там ще є такі книжки? Я хочу, щоб ви знали, якщо знайдете щось добре?
Дженні на мить поспішала. Вона лише трохи приголомшила розповідь, щоб справити на нього враження. Чи це занадто було? Ні, зовсім ні. Її думки закрутилися, і незабаром вона знайшла вихід.
« Так! Моя сім'я може і згасає, але у мене є друзі» - вирішила вона. Якщо знадобиться, вона підключить своїх кращих подруг щоб перекопати весь округ Мейстер. Невже у такому великому місті не знайдеться пари книг магічною мовою?
« Звичайно, ніяких проблем! » — впевнено відповіла Дженні.
« Пані Дженні, я вам дуже вдячний! » — усміхнувся Рейн.
Незабаром карета плавно під’їхала до будинку Рейни. Коли він допоміг Еммі вийти, двері будинку відчинилися і назустріч вибігли старий Рейн та Бо Хе. Їхні обличчя сяяли від хвилювання й радості одночасно.
« Пане Рейн, я не буду вас турбувати і піду» — зауваживши це, Дженні тактовно відступила.
Рейн припустив, що чутки про церковний випадок вже розлетілися по Флешголду — містечку було небагато і новини там швидко поширювались. Навіть старий Рейн, який вранці пішов на ферму, повернувся.
« Емма, ти ціла? » — вигукнув він.
"Мама!" - Бо Хе кинулася в її обійми.
Після теплих обіймів і слів потіхи сім'я трохи заспокоїлася. Переконавши батька і Бо Хе, що все гаразд, Рейн піднявся до себе. Він зняв зношені обладунки, протирив тіло вологою тканиною і перевдягався у легкий лляний тунік із поясом. Потім він почав шукати дві інші книжки магічною мовою, і йому не терпілося розгадати значення тих слів на обкладинці.
Незрозуміле перекладання книги дратувало Рейна.
Через десять хвилин напряженого перекладу Рейн засміявся. Назва книжки: « Викриття застосування обпікаючого дотику в області килимів». Але що це таке? Колдовство? Артефакт? Або, можливо, спеціальна техніка?
https://literna.net/uk/books/673-velikii-mah-z-profesiyeyu-pochatkivtsya