Нарешті, добувши контроль над станцією, я віддаю команду дроїдам: « Унищення всіх живих істот, які все ще знаходяться на борту». Це був мій план з самого початку.
Проконсультувалася з цим питанням зі Світланою. Вона сказала, що контролюючи дроїдів, я зможу отримати досвід за ворогів, яких вони знищують.
Звичайно, кількість цього досвіду буде в рази менше, ніж якби робив все самостійно, але у мене немає ні часу, ані особливого бажання бігати по величезній станції і холоднокровно наковтувати розумних на шматочки.
Переконуючись, що нічого не забув, подам команду і телепортуюся назад в ангар. Коли я прибув туди, витягаю « Ятаган » з інвентаря і прямую до кабіни пілота. Ставлю корабель на автопілот і визначаю пункт призначення: « Королевський палац Набу ».
Сказати правду, я міг би телепортуватися туди без особливих проблем, навіть зі станції. Проблема в тому, що це махом позбавляло б мене принаймні 90% MP.
Дистанція все-таки занадто велика. Це космос, врешті-решт.
До того ж, хто знає, які битви мене чекають попереду. Не можу дозволити собі розкіш, вступати у них ослабленим.
Ну, думаю хвилюватися не про що. Квай-Гон і Обі-Ван швидше за все вже справилися з мисливцями... А якщо не витримали, то принаймні виграли досить часу.
***
Королівський палац Ангар
Кілька хвилин раніше,
Знаючи, що попереду буде засідка, кожен член малої групи був насторожений. Почуття посилилося, шукаючи будь - які ознаки небезпеки. Гвардейці нервово стискали бластери, а Панака, який робив усе можливе, щоб показати своїм підлеглим виключно холоднокровність кожні десять секунд непереконливо поправляв кепку, видаючи таким чином свої нерви з головою.
Джедаї йшли в авангард, взявши головну ініціативу на себе. Зі світловими мечами наперевісно, вони йшли попереду, готові відбити будь-який несподіваний постріл ...
— Вторгнення. Ідентифікація... "Враг". Відкрити вогонь. - Він швидко пропікав друїд-командувач, наступаючи на шляху загону.
Віддавши наказ, командир відійшов назад і, дотримуючись визначеного алгоритму поведінки, став за спинами бешок. Дрозиди швидко вишикувалися в шеренгу, повернулись до загону і прицілились, готові відкрити вогонь.
Джедаї не розгубилися і встали попереду, взявши кожну свою площу, на якій готувався відображати постріли.
Решта загону була організована, ховаючись за кам'яними колонами та сталевими балками-опорами.
Люди затамували подих, діставши бластери і очікуючи, коли дроїди дадуть по ньому перший залп.
Але час минув, і нічого не відбувалося...
Висунувши голову, Панака здивовано привіднув рот.
Дрозиди стояли без руху, зігнувши спини і розставивши руки з боків. Бластерні рушниці були опущені вниз, до підлоги. Ніби хтось різко смикнув перемикач.
—...
—...
—...
- Ну, це було якось розчаровано. — Один з охоронців королеви сказав, щоб розрядити ситуацію.
Його слова вивели інших з ступора, і вони здивовано переглянулися один з одним, наче сподіваючись, що хтось із них раптом візьме і пояснить те, про що він дізнався.
— Погодите... Хіба виключення друїдів не означає, що Джону вдалося знищити космічний флот противника? — Неперевірливо припустив Панака.
- Це неможливо, так? Не міг би ж він зробити це настільки Швидко? — запитала служниця, висунувши весняне обличчя через плече одного з гвардійців.
- Але це єдине логічне пояснення... Джон зробив це! Він врятував Набу!
На губах дівчини грала широка усмішка, а очі були повні щастя.
— УРААA!
— Да ДАЛНО? МИ ПЕРЕБУДИЛИ?
- Ми перемогли!
- Цей хлопчик... Він справді дивовижний...
—... Такий сильний, красивий і ніжний ... Цікаво, чи дозволить мені королева зустрічатися з ним...
Поки інші підкидали зброю в повітря і розбігалися по сторонах, щоб якнайшвидше поділитися радісною новиною з рештою Набу, Падме дивилася на покоївку, яка прошепотіла останню фразу.
Вона робила це з добрим поглядом, але усмішка... Усмішка дівчини не мала нічого спільного з тією веселою посмішкою, яка була у неї всього пару миттєвостей назад.
Обидва джедая помітили це і переглянулися один з одним, криючись усміхаючись. По обличчю обох сутикав холодний піт.
- Не можу повірити... - Почав Обі-Ван, намагаючись сказати щось у жартівливому тоні, але потім передумав і змінив тему. Як йому вдалося знищити фанкор класу "Баршник" сам? — Він серйозно запитав, прибираючи сайбер на пояс і підходячи до вчителя.
— Так, навіть у такому юному віці він вже настільки сильний... Боюся, в раді дуже недооцінили його потенціал. Я уявляю собі, наскільки могутнім стане він, коли виросте і пройде повноцінне навчання в ордені. — відповів Квай-Гон, улюбленим жестом провівши рукою по акуратної борідці.
— Так. Добре, що він на нашому боці ... - Посміхнувся Обі-Ван, з іронією подивившись на пофарбованого Панаку. На жаль, для капітана його страх перед змішуванням з посадою і виходом пенсію не зникав від уваги падавана.
Джинн лише закочував очі, легонька плескаючи хлопця по голові і посміхнувшись.
У цей момент, поки всі святкували, дроїд-вбивця IG, які весь час зберігав мовчання і тихенько стояв в стороні, раптово вибіг вперед і встав перед Падмі, закривши її своїм тілом.
Його сенсори, здавалося, вловили щось далеко від сприйняття звичайних людей, і навіть джедаїв - НЕБЕЗПЕКА! — Запобігающе пропіликала машина.
Після того як він сказав це слово, у суглобі його плече отримав особливо сильний заряд плазми. Він був набагато могутнішим, ніж ті, що випускалися з звичайного бластера, і, звичайно, броня дроїд не витримався і розтріскалася. Він втратив руки, яка відскочила в сторону, чиркнувши перелякану Падумі по щоці і залишивши подряпину.
Віддача від попадання була такою великою, що тіло дроїда вкинуло у повітря, прокрутило і потім відкинулася в сторону, як поліману ляльку.
— Засада! Засідка! Нас атакують! — Викрикнув один з охоронців, піднімаючи бластер і кидаючись за поблизьку колону.
Вісім до зубів озброєних істот в костюмах, які виглядають як ті, що носили елітні мисливці за головами і три супроводжуючі їх дроїда, явно військового призначення, одночасно відключили свої маскувальні пристрої і стали перед поглядами безтурботно святкують людей.
У ту ж секунду на сторону гвардійців, які обступили королеву, полетіли контузійні гранати. На відміну від бластерів B1, які у справжньому бою насправді були синонімом слова « неефективність », ці хлопці явно знали, з якого боку взятися за блакитну арену. І, що ще гірше, мабуть, звикли бити напевно.
Перші три секунди битви впали відразу троє гвардейців, у наступні дві — кілька служниць королеви під перехресним вогнем. Одна з них закрила королеву в останній момент, прийнявши заряд плазми на себе.
- Майстер, як таке... Як вони тут опинилися? — Між помахами меча кричав Обі-Ван, і раптом відбив кілька зарядів убік переляканої дівчини-горні.
— Не час про це турбуватися, падаван. Спочатку ми розберемося з ними, — відповів Джінн, простягаючи руку до одного із мисливців і використовуючи на ньому телекінез. Він підтягнув цього до себе і, навіть коли той наблизиться на досить велику відстань, одним чітким рухом розділив його тіло надвоє перш ніж перейти до наступного.
Гвардійці, які не потрапили в епіцентр вибуху гранати, зрештою прийшли до себе і зосередилися разом, сховавшись за одним з космічних кораблів у ангарі. Зайнявши позиції, вони відкрили вогонь по мисливців. Проте наступного разу в напрямку корабля попливло щось, що віддалено нагадувало керовану ракету.
* БУГУУМ
— Знайдіть стрілку! — З усіх сил крикнув Панака, миттєво реагуючи і віддаючи наказ, а потім відступив назад разом з джедаями та Падмі. Нічого не поробиш, вони були єдиними хто в даний момент був здатний хоч якось захищати королеву.
Один з гвардейців вже пробачився з життям, і, натискаючи обрубку руки, прикрив очі, готовий до того, що мисливиця-твілечка, яка направила в його бік бластер, через мить пустить йому заряд плазми в обличчя.
Раптом його очі розкрилися, а на обличчі з'явилася задоволена усмішка.
Твілечка, відчувши поганий стан, несподівано повернулася і перелякано вигукнула: « Відсковзніть! » Повернутися не вдалося.
Останнє, що вона побачила - червоний блиск механічних очей.
Спину охотниці проколов холодний сплав віброклінка. Продовжуючи рух, він відразу ж кинувся до її горла, заглушуючи передсмертний крик, який перейшов у якесь горбанне клокотіння.
Безрукий дроїд-вбивця ненадовго зупинився на місці, оглянув гвардійця, потім, немов перевірив його стан і переконавшись, що він здоровий, пропилював щось, і беземоціонально відкинув труп мисливиці в бік, убираючи віскілінок.
У наступний момент, витягши через пазухи іонну гранату та бластер, він кинув гранати в бік дроїдів противника, таким чином знехтувавши їх. Потім схопився за бластер і зробив у їхніх корпусах кілька акуратних дірочок.
- Нам потрібно щось зробити, ми не можемо так продовжувати... Такими темпами нас усіх рано чи пізно переб'ють, - з тривогою вигукнув Обі-Ван, відштовхуючи одного із нападників Сильний поштовхом і ухиляючись від ноги іншого.
На додаток до тих двох жертв, ворогів було ще п’ятеро. Вони не вважали ворожого воїна і снайпера з гранатометом, який все ще переховувався.
Квай-Гон вже хотів відповісти, але саме в цей момент поруч з ними пролунав ще один голос.
— Допомога не потрібна? — На м’яко посміхаючись, я запитав, до цього моменту вже встиг засунути весь окупаційний флот федератив і більшість дроідів на станції в інвентар. Тепер я мав чудовий графік.
- Джон! — З радістю вигукнула Паддмі, привітавши мене першою. Решта зустріли мене усмішками полегшення, підсвідомо відчуваючи, що раз вже Джон тут, він точно все розрубає, і все буде добре.
Тим часом, я оцінював ситуацію. По дорозі я вже використовував Силу, щоб дізнатися про те, що тут відбувається.
Мисливно зрозумівши, що ситуація погаяна і часу може опинитися менше, ніж я думав, я пішов на крайні заходи і, ввійшовнувши в атмосферу, відразу ж зістрибнув з корабля і закинув його у інвентар, а потім, під час польоту, візувався сюди.
Зараз, дивлячись на це своїми очима...
Все виявилося ще гірше.
Мертві гвардійці, два пілоти і навіть кілька покоївок. А я, між іншим, з ними непогано спілкувався. Вони навіть пару разів пригощали мене гарячим кашом...
Це остаточно стерло посмішку з мого обличчя.
Подивившись на Падмі, я побачив, що за щастя від мого народження ховається зовсім мовчазний біль і сльози стримуються. Так... Це для мене мертві - "милі дівчата-служби, які варили мені каф" і для неї вони, напевно, як сім'я...
З невеликою лютістю, проти волі проходячих на обличчі, повертаюся до Квай-Гону, — Захищай її, а я подбаю про все!
Отримавши приголосний кивок головою, я створюю перед собою щит і на великій швидкості ходжу в бік мисливців. Вони відволікаються від гвардійців, і починають стріляти вже по мені. Але плазма зовсім нешкідлива для мого бар’єра, і я просто відскакує від нього вбік. Тому на секунду не зупиняюся й продовжую бігти далі.
Коли я обернуся до дроїдів ворога, простягаю руки і беру їх під свій контроль, даючи мистеприказку стріляти собі в ЦПУ.
Спершу я хотів змусити їх напасти на мисливців, але потім передумав, виявивши, що у цих дроїдів вже була своя, сформована особистість.
Я ще не брав таких контроль, тому почав сумніватися, як вони реагуватимуть, накажи мені відкрити вогонь по своїм.
У такий вирішальний момент часу на експерименти немає. Непотрібні втрати з нашого боку були і так вже занадто багато. Жодної помилки більше не можна допускати.
Тим часом, коли я побачив, наскільки швидко розправився з недешевими, загалом-то дроїдами, і усвідомлюючи, що ситуація виходить із-під контролю, один з мисливців включив комлінк і зв'язався з товаришем, - проминеться до інших. Ти перший. Я прикрию. Обходимо з двох сторін.
— Зрозумів, — повністю довіряючи йому, заявив другий найманець і почав оббігати мене півкругом.
Можливо, вони вирішили розправитися зі мною і разом навалитися всім скопом. Що ж, мені так навіть зручніше.
Раптом, маленький мисливець, який вже пробіг досить далеко, з незрозумілої причини затруїло тривогу і він обернувся, подивившись на спину...
- Клятий зрадник!
Старший "товарищ", який і запропонував цей невибагливий план, здається ні на секунду не планував йому слідувати. Він був вже на пів шляху до однієї з Набуанських яхт.
— Ублюдок... — Збивши зуби від безнадійності, процідив найманець, розвернувшись і відновив рух у бік інших мисливців. Він знав, що єдина надія на спасіння — об’єднатись і перемогти хлопця.
Але те, що сталося далі, змусило його заціпеніти на місці: з рукавів хлопчика вилетіли дві сталеві струни, товщина яких становила два пальці мінімум. Секунду, і вони обгорнуті навколо шиї. Обережно погорнувши голову, він помітив ті самі на шиї колишнього « браконьєра ».
І здається, що « браконьєр» виявився навіть більш жалюгідним, ніж ми думали раніше - Н-не роби цього... Якщо вб'єш мене, наш бос, Дуг, не залишить це просто так ... « Перед тим як юнак закінчив свої мізерні молитви, хлопець помахнув рукою і голова зрадника злетіла з шиї.
Наемник отруйно усміхнувся, не встиг помітити, що власна голова до цього моменту теж втратила опори...
— Як чудово, що не потрібно чекати ні хвилини, щоб почати робити світ кращим, - кажу я, дивлячись на тіла двох вбивць, перш ніж повернутися до третього, який, думаючи, ніби я його не помічаю, намагався повторити трюк другого і угнати корабель.
Коли я побачив, що він вже поза досяжністю, то спочатку хотів використати Меху-Деру і повернути корабель назад, але, раптово, як і в випадку з Сідіусом, у мене не вийшло...
Що це таке? Може якийсь особливий сплав корабель, або непідхідна дистанція? Не розумію...
Мені не залишається нічого іншого, крім як потягнути до зльоту ліву руку і використати телекінез, утримуючи корабель на місці.
— А це набагато важче, ніж здавалося... Я розумів, що не зможу зупинити зліт надто довго. Але я не хотів упускати найманця, тому продовжував тримати корабель лівою рукою і правою рукою почав формувати вогненний спис так само, як це сталося зі своїм Молом, але тільки більше. Приблизно в два рази. Завершивши це, вивільню його в сторону застигшого у повітрі корабля.
— Блядь! Не варто було братися за цю роботу! — До мене дійшов останній викрик незадачного дезертира, а потім мій спис зачепило небо і зустрівся з корпусом корабля, буквально розрізуючи його надвоє, перш ніж дістатися до двигуна та викликати величезний вибух, прекрасний небо феєрверками зі шматків металу й уламків пластику.
***
— Ха... Ах... Це було виснажливо... - Пробурмотів я, відновлюючи дихання. Сканування запису на наступні 4% MP. Це вперше, коли я відчуваю настільки сильне виснаження після, здавалося б, простий бій. Повірити не можу, що спустошений настільки сильно...
Я не встиг повністю розбудитися, обертаюся і завмираю, відчуваючи, що Падмі обіймає мене ззаду, борючись зі сльозами. Тепер, коли все закінчилося, вона, здавалося, перестала триматися і дала волю емоції.
Нічого не кажучи, повертаюся, притисну її до себе і обережно глажу по голові.
— Один з них втік. Снайпер, - підійшовши до нас, зустрів Квай-Гон, зовсім не відчуваючи момент.
— Эй, друїд, ты не запамэятав обличчя? — тихо запитав я, борючись з втому. Голова кружляє, і я ледве втрачав свідомість. Утримувати корабель було явно трохи безглуздо.
— Так, пане! У нього не було правої руки, а в корпусі зяяло кілька пошкоджених отворів. Здивований, що він ще може стояти на ногах. Він зробив все можливе для захисту Падмі ... Треба буде подякувати його починкою.
Переді мною виникає голограма полювання-паллідуванки. Блідна шкіра, вогненно-каштановий хоголок на голові і тьмяні зелені очі.
- Це ж... Орра Синг! - Здивований, він сказав Обі-Ван, що вона була відомою мисливкою, яка колись була падаваном в ордену і потім покинула його та стала зловісною полюванням за головами джедаїв.
Я зберігаю образ і ім'я жінки у своїй голові. Не буду спеціально шукати її, але якщо знайду... — Відомщу, — тихо бурмочу я, повільно впадаючи у стан несвідомості. Все ще в обіймах Падмі.
***
День потому,
Набу, Тід
Мисливці переможені, проблеми вирішені, і на нашу вулицю повернулося святкове настрій. У місті проходив великий парад, присвячений перемозі над Федератами. У ньому брали участь не тільки Набуанські, але й Гунгаські солдати. Грала музику. Люди і прибульці радісно плескали одне одному по плечі, танцювали та святкували. Падмі стояла на трибуні і, збираючи в своєму білосніжному плаття багато поглядів, дала королівську нагороду глави Гунґанів. Інкрутований глобус-макет планети символізував вічний мир і процвітання між двома народами.
Стояв неподалік, випереджавшись спиною об стіну і тужливим поглядом стежив за святом. Скучку трохи розбавляли незграбні джедаї, ремонтуючи парадні колони.
Раптом і, з незрозумілої мені причини, вони теж вирішили взяти участь в параді.
— * Ти помер через дроїд *.. - У думках прокоментував я, з усмішкою спостерігаючи за маршуючим Квай-Гоном.
— Чим вище людина є, тим легше її висміювати; у карликів попадати важче. *
— Пішов ти. Я ще розбуду. І взагалі, я б на твоєму місці такого не говорив, а то я можу і про вчорашні дві тисячі галактичних згадати. *
— Да я винен? Хто ж знав, що той пристойний з виду Гунган виявиться настільки хитромудрим і зможе мене обдурити... *
Ось тільки перший надурити його намагався саме ти, шулер бородатий. Подумав я, не ставши вимовляти цього по мислушвому та відвернувшись.
Саме вчасно. Здається, Пальмі вже закінчує свою невеличку церемонію. Натовп так звинувачено кричить... Все-таки у неї чудові лідерські якості.
Мені так здалося, але ця церемонія зайняла ще кілька годин.
Танці й вечірки на вулицях Тіда все ще не вщухали.
Я встиг піти в кондитерську, що лежала на іншій частині міста, посидіти там за кафовою чашкою і почав прогулюватися напівпустельними центральними вулицями; встиг провідати трохи знайомих. Нарешті я повернувся додому.
Зараз ми з Паддмі рухаємося до палацу. Вона мала бути на людях, вимовляючи довгі промови і спілкуючись зі своїм народом. І добре, якщо тільки це, але на планеті раптово оголосилися численні « друзі Королеви і Набуанського народу», які нескінченно прибувають з усіх щілин галактики. Таким друзям краще, якщо чесно.
Загалом, дівчина сильно втомилася і хотіла трохи відпочити.
Проходячи повз напівпустелі палацу, ми йшли до королівських спокійів аж поки Падмі не вирішила порушити повисле мовчання питанням: під час параду ти виглядав дуже задумливим. Щось сталося? — Вона поцікавилась, що я маю на увазі.
— Та ні, нічого такого. Просто думав про дещо... - Я промахував, перш ніж додати - дуже важливим...
Здається, це викликає в неї природжену цікавість, — дуже важливим? Про що саме?
Я бачу довкола себе, коли оглядаю околиці перед тим, як взяти її за руку і поставити головою в сторону саду. Розкажу, якщо підеш зі мною ...
Вона трохи червоніє від моїх різких дій, але нічого не робить, щоб зупинити їх, і боязко киває.
Знайшовши куточок з чудовим видом на озеро, ми сідаємо на лавочку, і я повертаюся до Паду, із демонстративною впевнено подивившись їй в очі. Якщо бути чесним до кінця, - все напоказ. Всередині я дуже нервую. Живіт зводить, а руки холодніші за арктичну кригу.
— Пам'ятаєш, як ми вперше зустрілися?
Очевидно, вона збита питанням з пантелику, але все ж таки киває, — звичайно пам'ятаю... Добре пам'ятаю, що це сталося тільки вчора. Пам'ятаю, як хлопчик пройшов повз вартових і вперше з"явився у палаці, сказавши, що на планету відбудеться вторгнення, та пообіцявши мені захист... Ти був дуже люб'язний тоді... - З усмішкою додає дівчина, вдарившись у спогади і чомусь гола на лавочці.
Листя в саду хиталося від найменшого подиху вітерця, а на голубому небі не було жодної хмаринки.
- Тоді... Ти, напевно, не забула, що я тоді сказав... Про те, що попрошу оплату, коли вирішу, чого хочу.
Побачивши вираз мого обличчя, дівчина відповіла мені стільки ж серйозно і задалась питанням, що таке настільки важливе, щоб спонукало Джона стати таким серйозним.
— Ну, вторгнення закінчене, і мою місію як охоронця можна вважати довершеною... І я вже вирішив, чого хочу в нагороду.
Мої слова мають дивний ефект і, здається, вибивають дівчину з колії, змусивши сумно поступати.
Роздумуючи над словами хлопчика, Падме дійшла висновку, що тепер йому більше не потрібно бути поряд з нею. Вона і сама не до кінця розуміла, але втома дівчини раптом досягла чимось дивним ... Неприємна порожнеча в грудях.
Дівчатка хотіла плакати, тому вона сховала від нього обличчя і повернулася до спокійного озера, в одкритті якого були променя сонця двох Набуанських світил. Ти відмінно попрацював, Джон. Ти з усіх сил захищав мене весь цей час, і навіть врятував мою батьківщину... Тому, проси чого хочеш! Якщо це в межах моєї влади - я дам тобі це. І навіть якщо ...
- Твоя влада не знадобиться, величність... — Перебив я, — але це таємниця, тому... Не могла б ти нахилитися ближче, щоб я міг сказати це тобі на вухо.
Вона починає підозрювати, що я неправильно зрозуміла прохання і трохи заспокоїлася.
Хоч сад зовсім порожній, і крім двох немає живих людей у межах кілометра, вона не поспішає приймати прохання. Вушка дівчини запалюють червоним, а обличчя з’являється рум'янець. Падме відчуває моє гаряче дихання, я акуратно торкаюся її вуха кінчиками губ, і тихо шепочу,
.
.
.
.
— Я хочу тебе... Я люблю тебе!
- Стій!
Її дихання припиняється, а тіло замирає з тремтінням. Світ миттєво змащується і розпливається, а розум стає напівпустечним, але я не даю їй часу на роздуми та користуюся її сттупором, пристрасно обнявши за талію і вкравши губи...
У грудях тепляється куток надії, що мене не відкинено...
Вуглець в одну мить стає полум'ям. Я відчуваю, як вона заривається руками в моє волосся і починає з нетерпінням відповідати. Я не можу зрозуміти, що отримав відповідь від усього серця та душі, і тому в її губах я ще сильніша й цілком позбудуся поганого щастя та солодкої ейфорії...
Ми розбіглися і затамували подих, після кількох хвилин лютого поцілунку. Падмі кидає на мене трохи загублений і мрійливий погляд, перш ніж міцно обійняти мене, і прошептатися у відповідь. - Я теж тебе люблю.
