1. Перемога після довгої битви.
Я завжди думав, в чому сенс життя...
Щоб навчитися пів життя і знайти роботу?
Або сенс в тому, щоб жити нудним життям офісного планктону?
Мені вже 30 років, і я навіть не помітив, як пролетів час...
Можливо, ви і не зрозумієте, про що я тут говорю, ну поки, пойдете.... Але сподіваюся, що ви проживете хороше життя, на відміну від моєї, я сподіваюсь, ви закохатеся, знайдете друзів, заведете сім'ю, надіюсь.
Сподіваюсь, ви зробите те, що не зміг зробити я...
Хоча в мене вродлива зовнішність, я не зміг залагодити стосунки з дівчатами.
А як щодо друзів?
Друзі у мене є, але вони несправжні, швидше конкуренти на роботі. Вони просто були змушені дружити зі мною, бо кожен готовий зробити все для себе. Але не думайте, що я не намагався подружитися з кимось, просто через мою поведінку, всі боялися мене.
А що я міг зробити?
З дитинства мені все байдуже. Відколи мої батьки...
Коли втрачаєш щось настільки цінне, втрати інших для тебе вже не важливі. Я не пам'ятаю, коли, але все сталося в молодших класах. Того дня один з моїх однокласників потонув у невеличкій річці, яка текла дорогою до школи.
Однак, досить дурна була смерть. Він потонув через те, що він упустив якусь свою іграшку туди, і потягти її назад. Але через те, що дно було слизьким, він природно послизнувся і вдарився головою, тим самим втративши свідомість, то втопився в річці глибиною 60-70 см. Просто він впав обличчям вниз, просто провалився.
Звичайно, на похорон прийшли його однокласники і я стояв аж поки всі плакали. Я стояв нікому не заважаючи, але для інших я здавався надто дивним, навіть батьки померлого неохоче дивилися на мене...
І як ясно, відтоді мене почали уникати. А батьки казали щось на зразок: "Не наближайся до цього хлопця", приблизно так я став білою вороною, але якщо чесно, мені було абсолютно байдуже...
Ну вистачить про поганий, вже пройшло стільки років...
Тоді я успішно закінчив школу, а потім учився в університеті й знайшов добру роботу. Я став дизайнером ігор або навіть гейм, який є розробником. Робота не є складною, але дуже довго затрачена. Але скажу вам чесно, воно того варте і в плані саморозвитки, і у плані грошей.
Оскільки я заробляю досить пристойно, зазвичай я не жадібний, але все ж таки волію заощаджувати.
Вийшовши з дому, я проходив близько 200-250 метрів до станції метро. Проїхавши до невеликого магазину канцелярії, він дійшов сходів.
Коли я дійшов до сходів, які спускалися вниз. У правому боці від проходу, на маленькому стільці сидів старий, одягнений в злегка старовину сорочку з деякими плямами бруду.
Хоча старий виглядав не дуже приємно, Тенгоку знав яким насправді був дідусь.
- Тенгоку! Я бачу ти не поспішаєш. - Розсміяючись сказав старий.
- Так, сьогодні без поспіху. - Як завжди спокійним голосом відповів Тенгоку.
- Раз у тебе є час, то давай пограємо в шахи? - З усмішкою запитав старий.
- Добре. - Кивнувши Тенгоку і взяв маленький стіл, який йому простягнув старий.
А сам старий, відкривши стару шкіряну сумку, витягнув шахову дошку з фігурками всередині. Дошка сама була досить маленькою, але здавалося вона була зроблена вручну...
- Тенгоку, сьогодні незвичайний день... якщо в нашій грі ти мене переможеш, то я дам тобі особливий подарунок. - Слегка несерйозним тоном сказав старий, розставляючи фігурки.
- Хмм... Ми знайомі ось уже сім років. За всі ці роки я не зміг тебе перемогти. Ти думаєш, що зможу зараз? - Сумнівним поглядом Тенгоку подарував старого.
- Чому б і ні? Кажуть, що існує близько 10120 комбінацій, раптом сьогодні ти знайдеш потрібну? - Промовив старий, даючи знак Тенгоку ходити першим.
Ще з тих пір, коли Тенгоку вперше пограв у шахи з цим старим чоловіком, він не зміг виграти. Навіть коли до перемоги залишався тільки один хід, старий завжди щось придумав і завжди виходив з небезпечної ситуації.
Взявши пешку в праву руку, Тенгоку зробив хід....
Пешка, пішака, кінь, пешку, ферми...
Їхня гра була справді швидкою, і здавалося, що вони навіть не думають про хід, але все було інакше й навпаки. Кожного разу, коли Тенгоку робив хід, він уважно дивився на дошку і зосередився, продумуючи ходи на 2-3 кроки вперед.
Тенгоку точно не знав який у нього рівень, і навіщо йому це? Він просто хотів перемогти старого.
Через хвилин 40, старий і Тенгоку так само сиділи в тиші, і тільки люди проходять туди-сюди порушували цю тиша.
Колись дошка повна фігур тепер майже повністю спорожніла, і лише пари фігури твердо стояли на ній.
Тенгоку, взявши в руку пешку, замислився і вирішивши зробив хід.
- Шах... і Мат? - Не довіряючи очам пробурмотів Тенгоку.
- Хо-хо-го! - Від душі розсміявся старий і вдаривши своє стегно кинув у Тенгоку щось.
- Що? - Поймувши предмет, Тенгоку оглянув його, - Фігурка Короля?
Чорна фігурка короля була повністю в руках Тенгоку.
- Це мій подарунок, ти його зберігаєш. Він приносить щастя... - З серйозним обличчям сказав старий, і посміхнувшись наостанок, він взяв свої речі та шахи, й просто пішов, навіть не обернувся.
Дивлячись на спину старого чоловіка, який входив до нього, Тенгоку здавалося, що він був у астралі.
Стільки років потому, він переміг старого... але старий, здавалося, поводився дуже дивно. Як-будто він завершив своє завдання, як ніби він закінчив довгу справу ...
Коли Тенгоку опритомнів, він сів на метро і поїхав на роботу.
Приблизно через 25-30 хвилин Тенгоку сидів в офісі, і неквапно розглядав фігуру короля.
- Особливий подарунок, так? - Тихо пробурмотів Тенгоку.
Прокручуючи фігурку в руці, Тенгоку раптом помітив щось під статуєю, дивну напису знизу.
- Що там написано? Зовсім не видно. Простір... час- Читаючи вишуканий напис, Тенгоку хотів побачити останній ієрогліф, але вона здавалося чимось покрита.
І Тенгоку спробував подряпати її нігтем....
- Простір, час...
Перш ніж Тенгоку зміг прочитати третє слово, весь його огляд заповнив біле світло...
https://literna.net/uk/books/640-pererodzhennya-u-sviti-klinka-demoniv-shcho-rozhanyayetsya