Глава 7
Вже кілька днів я погано сплю.
Дитина, яку привела Ліза, Едмунд і Еллі.
Її розгублена обличчя того дня на банку, її спокійний погляд у палаці імператриці, вони все ще стояли в мене перед очима.
Її погляд ... Ніби вона від чогось відмовилася.
Кожного разу, коли я бачив Еллі, її блискучі очі опускалися в підлогу, як у людини, яка відривається з усього на світі.
Реймонд глибоко зітхнув і подивився на порожнє сидіння.
Може, вона на мене сердиться?
Якщо так подумати, я ніколи не бачив, щоб Еллі сердилася на мене.
Вона завжди мені посміхалася.
За весь той час, що я знав її, у нас жодного разу не вийшло навіть маломальської сварки.
Отже, Реймонд тепер не знав, як справитися з цією складною ситуацією.
Крім того, навіть якщо Елі просить вибачення, це нічого не змінить.
Едмунд вже був визначений як член королівської родини, і люди уже повірили, що Едмунд - його дитина.
Тепер важливо було вирішити, що робити з Едмундом.
Реймонд знав краще, ніж будь-хто інший, як живе дитина, непризначена імператором, і наскільки нещасною була б життя Едмунда, якби за ним приховалося клеймо « незаконнонародженої».
- Ваша Величність, адже ви теж багато пережили в дитинстві. Будь ласка, не робіть Едмунду того болю, якого завдав вам батько".
Батько Лізи впав на коліна і почав благати мене про маленького хлопчика. Ліза, яка була поруч і Едмунд, вони просили мене не забувати про них.
Я не міг холодно відмовити марку в його прохання.
Як нагадав мені марокс, я отримав від нього велику допомогу, коли все ще був тим "відгорнутим принцем".
У той час Ліза була перлиною суспільства, і людина, на кого впала її вибір, був не хто інший, як я.
Цей крок змінив погляд оточення на мене. І вона захищала мене кожного разу, коли найспекотніший принц ображав мене на будь-якій вечірці.
Потім Ліза ризикувала своїм життям і народила мені ребетка.
Якщо я не визнаю Едмунда, той буде "незаконним" і Ліза стане нещасною матір'ю дитини без батька.
Ось чому я прийняв дитину як свою в такій публічній обстановці.
Вони були в такому безнадійному становищі.
Я встромив все у своїй голові, і я не можу заперечувати, що за Лізу й дитину лежить обов'язок.
Рішення вже було прийнято, але я не можу відразу сказати маркизу, що Едмунд буде коронований.
Коли з'явився Едмунд, я згадав той день, коли Еллі втратила свою дитину.
— Нет! Цього не може бути. Рей, тут щось не так. Лікар напевно помилився!»
Коли Еллі вхопилася за живіт, він закричав.
- Чому, чому моя дитина помирає... Все було чудово до вчорашнього дня! Скажи мені, будь ласка...»
Будь ласка...»
Еллі схопила мене за підол халата і відчайдушно повисла на ньому.
-Еллі.
УЖЕ знеохочувалось обличчя, яке бачило, що я не можу дати їй відповідь.
— Нет!»
Це був перший і останній раз, коли вона виливала свої емоції переді мною.
Еллі постійно плакала, а я вперше злякався за неї.
Її крик, він був так жалок.
Я не міг вимовити ні слова.
Після двох днів нерозбірливих, сьогодні храм нарешті дав умовну відповідь, що дитина була від мене.
Так що тепер я не міг більше втрачати час.
Але Еллі...
Еллі ніколи не відмовляла мені, якщо я чогось хотів. Може, цього разу вона прийме і Едмунда, якщо попросити?
Відмахнувшись від важких думок, Реймонд взяв зі столу дзвіночок і легонько потряс його.
Коли пролунав дзвінок, двері відчинилися і зайшов слуга.
— Ви мене звали, Ваша Величність?»
— У мене немає апетиту. Прибери все зі столу. Мені потрібно трохи пройтися".
- Як накажете, Ваша Величносте".
Реймонд встав зі свого стільця, втупившись на порожнє місце, де зазвичай сиділа Еллі.
***
— Ваша Величність?»
Через двері донісся голос Хелен.
— Входи».
Елен відкрила двері і підійшла до мого ліжка.
- Ви виглядаєте неважливо. З вами все гаразд?»
Хоч я і рано лягла спати вчора, моє тіло було натруджене.
Хелен сказала, що мій стан був не дуже добрим. Але вчора я вдавала, що все гаразд, і пішла спати.
— Всё в порядке. Здається, вже досить пізно. Скільки часу?»
— Уже полдень».
Ти вчора отримала спеціальне повідомлення? "
— Так, Ваша Величносте»
Я ніколи не відсутня на вечері, тому я подумала, що він буде турбуватися про мене, але реальність була такою ж, як зазвичай.
Я подивилася на сонячне небо за вікном і сказала Хелен:
— Відвідини храму вже дійшли до Імператорського палацу?»
- Так, Ваша Величносте.
- Тоді бігати від проблеми більше не вийде»
Реймонд сказав мені, щоб я знову поговорила з ним, коли вийде результат.
Він ніколи не відмовиться від дитини.
Замість цього він попросив мене прийняти цю дитину.
Я хотіла заснути знову, бо в мене болілась голова, але я повинна була дізнатися рішення Реймонда.
Я подивилася на імператорський палац, який було видно у вікні, і повернулася до Хелен.
- Мені потрібно зустрітися з Його Величністю."
Вони були схожі на близнюків, які з’єдналися довгою дорогою.
Я могла б поїхати в екіпажі, але мені хотілося прогулятися, щоб трохи відволіктись.
Сьогодні я мав прийняти рішення, яке змінить моє життя.
Дорога крізь зелений ліс була тиха, і сонце світило яскраво.
Іноді ми з Реймондом гуляли по цій доріжці.
Кожного вечора, йдучи цією дорогою, я спотикалася об один і той самий камінь. Тоді Реймонд завжди ловив мене.
- Ти завжди падаєш в одному і тому ж місці."
Він говорив байдужим тоном, але будь-який навіть незначний його інтерес до мене змусив мене плакати і сміятися.
І чому мені раптом спало на думку це?
Дивно, але з кожним кроком, який я робила, спогади про загальне минуле спливали один за одним.
Але більше ці спогади не викликали усмішки.
Ніби все пішло до кінця.
Я зупинилася і запитала себе:
Я збираюся покінчити з Реймондом прямо зараз?
Я вже знала, як буде його відповідь.
Тим не менш, я хочу почути це від нього.
Після цього я думаю...
Роздався схвильований голос служниці:
- Ваша Величність, що не так? У вас болять ноги? "
Вона була стурбована тим, що ж змусило мене раптово зупинитися посеред шляху.
Я зробила глибокий вдих.
— Нет, все дуже просто... Мені здається, дорога сьогодні надзвичайно довга".
— Да?»
- ...Скільки б часу вона не зайняла, у неї має бути кінець."
Але я не хотіла, щоб ця дорога до нього дійсно закінчилася.
Я мріяла, що між нами промете промінь надії.
Я зробила крок до сонячного двору, де мене чекав Реймонд.
***
Навпаки Сонячного Дворця.
- Його Величності тут немає? Що ти маєш на увазі?» - я знову запитала слугу перед палацом.
Реймонд керував цією імперією. Але він не у Дворце?
- Тобто ...."
Реймонд ніколи не покидав свого поста, коли займався громадськими справами.
Я глянула на слугу холодно.
- А де зараз Його Величність?
Слуга стривожився, не в силах приховати своє божевілля з приводу мого питання.
Чому він меніється, коли я імператриця, питаю його?
Як тільки я відчула, що щось не так, я раптом згадала.
Ліза та її дитина.
Це було єдине, про що могли мовчати слуги Сонячного Дворця. До цих пір ми з Реймондом завжди були гарною парою.
Я хмикнула і сказала:
- Його Величність з Лізою, так?
Слуга вилякав очі, коли він був вражений моїм питанням.
Навіть якщо я не дочекалася відповіді, я вже знала йогопер. Але мені все одно потрібно було, щоб слуга відповів на запитання Імператрицею.
- Де зараз Його Величність? Я запитую востаннє.
- Він у теплиці Сонячного Дворця, Ваша Величність.
Слуга відповів тремтячим голосом, ніби зрозумів моє попередження.
Тепличний сад у Солнєчному Дворце.
Це було місце, куди могла увійти тільки королівська родина. На даний момент, я була єдиною жінкою в імперії, яка могла увійти туди.
Але він там з Лізою і її дитиною.
Я поклала руки в оранжереї, міцно стискаючи їх.
https://literna.net/uk/books/634-meni-ne-potribni-tvoi-zhalyu-kr