Коли Іріс тільки приєдналася до мене, вона була дуже замкнутою і не розповідала жодних деталей про свою сім’ю. Але провівши разом зі мною чотири дні, її обережно уникала природний спосіб, і вона спокійно ділилася з мене різними історіями.
Батько Іріс був ковалем. Але коли їй виповнилось 12 років, він захворів і пішов в інший світ.
Після цього, вона, її мати, три молодших сестрички і два молодші брати працювали на сімейному полі, заробляючи гроші для існування.
Як і слід було сподіватися, таке існування не існувало.
Іріс казала, що вона завжди хвилювалася чи в порядку її молодші брати і сестри.
Схоже, вона тільки про них і думає...
Навіть у нашій території є багато сімей, які живуть на фермі.
Однак фермери не завжди бідні. Якщо не стається якихось стихійних лих, часто вони отримують навіть більше, ніж потрібно для простого "існування".
Але, за словами Іріс, в їхніх землях високі податки, що і ставить її сім'ю у складне становище.
- Тоді, чому б вам не переїхати до Хелан? У нас не такі високі податки, і наш феод стає все більш багатим з кожним днем. Ви зможете жити там без проблем.
- Це дуже спокуслива пропозиція, але я не можу так просто залишити рідні краї.
Мене відкинули.
Хоча її можна зрозуміти, такі питання не за п'ять хвилин вирішуються.
І ще, схоже, у цьому світі є настільки погані лорди, в порівнянні з якими мій батько виглядає прямо ангелом.
Іріс з дитинства показувала видатні успіхи в навчанні, тому її мати порадила дівчину спробувати удачі на початковому екзамені академії. Спочатку вона відмовилася, але через надмірну наполегливість матері і можливість в майбутньому підтримувати всю сім'ю Іріс здалася і почала готуватися.
Більшість часу вона працювала на фермі, а під час перерв вчила основи освіти, магії та фехтування - трьох тих початкових іспитів.
Це, безперечно, вимагало надзвичайної витривалості й наполегливості.
- А потім, коли я пройшла, то була дуже рада, але мені було сумно від думки, що доведеться залишити свій дім. Коли я поїхала в дорогу, мені було дуже самотньо... Навіть зараз я все ще не впевнена, чи зробила правильний вибір.
- Я теж хвилювався, коли залишив свій дім. "Мій батько просто занадто довірливий, чи не обманять його?" і того ж роду думки. Але я впевнений, що він зможе розібратися з проблемами, коли ті почнуться. Тобі також не слід сумніватися у своїх братах і сьострах. Все буде гаразд, вони впораються.
- Якби так...
– Побільше впевненості. Вони. Безумовно. Впораються.
– ... Так!
Очевидно, їй вдалося відновити частину колишнього складу розуму.
У таку чудову погоду не можна розмовляти на такі депресивні теми.
Може, розповісти їй одну з "великих історій" мого батька, щоб підняти настрій ...
- Схоже, ззовні відбувається якийсь безлад, — сказала Іріс, перервавши мої роздуми.
- Здається, там виникли якісь проблеми — з похмурим виразом доклав слуга.
Ми вийшли з карети, щоб з'ясувати ситуацію.
Поїздка, яку мабуть використовували торговцем, заблокувала дорогу.
Біля неї стояло кілька людей.
- Вибачте, можете прибрати воза з дороги? - Я запитав у чоловіків.
- А, так, вибачте. Я зараз заберу її, - відповів один з них.
Трохи пухкий чоловік почав роздавати укази своїм підпорядкованим.
Возка, яка на слово виглядала трохи більш стандартною, була забита різними вантажами.
Дорога була трохи вузькою, тому було важко усунути транспортний транспорт.
- Що сталося? - Я запитав з щирого інтересу.
- Ми везли данину королю, але наш дозвіл на в'їзд до королівського замку було недавно втрачено або ж швидше вкрадено.
- Ще раз, що сталося?
- На нас раптово напали монстри. На щастя, ніхто не постраждав і нічого дорогого не пошкодило, але нам трохи не пощастило, вони забрали пропуск.
- Справді не пощастило, так.
Я намагався якось розважити себе, але на жаль, цікавою розмовою це точно не назвати.
Покваптесь і звалите з дороги.
- Здається, у вас дорогий меч... Може, ви розбираєтеся у знищенні монстрів?
- Ні, він тільки для самозахисту, на випадок непередбачених обставин.
Ніжні і меч саморобні. Однак він правильно вважав їх дорогими. Без сумніву, досвідчений торгаш.
- А, ось як. А я думав заплатити вам золотою монетою за їхнє вбивство...
Я думаю, що так. Я не вражений якимось жалюгідним золотим.
- П-правда!
... Що не можна було сказати про Іріс...
- Ви дійсно заплатите золоту монету?
- Звичайно! Якщо підете разом, я заплачу навіть дві монети.
Очі Іріс на мокрому місці. Зараз заплатить.
І куди мені тепер?
- Добре, я згоден.
- Ура!
- Нас атакували два вовкоподібні монстри. Ми знайшли їх лігво в п'ятистах метрах звідси. На жаль, ми не бійці, а тому навряд чи зможемо допомогти.
- Гаразд.
Ми отримали коротку інформацію і попрямували назад до карети.
- Іріс, ти як у магії, хороша?
- Я пройшла іспит в Еленеварі, але це моя перша реальна битва. Але я щодня практикуюся, так що мабуть не погано...
Хмм... Наскільки я пам'ятаю, Ірис має талант як до магії, так і фехтування.
Волкоподібні досить слабкі, так що навіть враховуючи відсутність досвіду сподіваюся, все буде в порядку. Сподіваюся.
Так і я поруч, так що все має пройти гладко.
- У тебе є зброя?
- Так, я взяла з собою меч для уроків фехтування.
- Тоді бери його і підемо.
Як і сказав торговець, ми зустріли двох вовкоподібних монстрів у п'ятистах метрах на південь.
Розстави між нами пристойно, так що вчути вони нас поки не можуть.
Чесно кажучи, я можу винести їх обох прямо звідси.
І мені б дуже хотілося так і зробити, вибивши будь-яку небезпеку.
Але проблеми почнуться, коли я вб'ю їх.
Іріс напевно відмовиться від нагороди.
А скаже щось на кшталт "Я не брала участі, тому не можу прийняти цих грошей".
- Ірисе, ти дотягнешся до них своєю магією?
– Мм... Звідси, навряд чи, занадто далеко.
Чекаємо...
У такому випадку, нам залишається тільки один вибір.
- Іріс, я зніму одного з них за допомогою магії. Другий помітить це і кинеться на нас. Зможеш розібратися з ним?
- Так, думаю зможу.
- Ну тоді понеслася!
Я звільнив трохи мани, перетворив її на воду, за допомогою вимінювання властивостей, а потім в лід, використовуючи фізичну зміну.
У мене стріла льоду в долоні.
Ну, для першого разу вийшло вкрай непогано.
Потім я сконструював вибух вітру і вистрілив стрілою.
Збираючи звук від розрізання повітря, снаряд пройшов прямо крізь монстра.
Волкоподібний помер, не встиг що-небудь зробити.
- Так!
- Нічого собі!
- Не відволікайся, другий наближається.
Коли інший монстр побачив смерть свого родича, він розлютився і кинувся на нас.
Іріс також звільнила ману, перетворила її в вогонь і направила в ноги монстра.
Слабовато звичайно, але головна мета - зменшити його швидкість - досягнута.
Він почав сповільнюватися, і Іріс різко проколола його своїм клинком.
А вона дуже ловна.
Голова монстра елегантно полетіла.
Швидко і точно. Але, здається, мені почувся дивний звук.
- Ти зробила це, Іріс.
– ...
- Щось не так?
Іріс схилила голову. З якоїсь причини її обличчя абсолютно не виражало щастя.
- Меч.. М-меч, с-сломався.
- Хаха, зламався від одного удару? Мабуть, тобі підкинули шлюб.
- Цей меч мені купила, моя мама. Вона купила його спеціально заради менеяа̄ааіа, у Ваваа - аааха!
Що?
Та вона серйозно плаче!
- Чекай, чекай. Я дам тобі мій новий меч. Не плач.
- Моя мама, моя мати дуже тяжко працювала щоб купити його, уваааяа!
А, так от в чому справа.
Я нарешті зрозумів її почуття.
- Не хвилюйся! Його ще можна полагодити. Як тільки доберемося до академії, я його підлатую.
- Справді? Його ще можна полагодити?
- Правда, правда. Я зроблю його крутішим і міцнішим, ніж він був.
- Не треба його міняти, він мені подобається таким
- Гаразд, як скажеш, а тепер давай знайдемо той дозвіл і повернемося назад.
– Добре.
Пропуск був зроблений зі шкіри, тому, напевно, його і забрали монстри.
Я взяв його і подивився на Іріс.
Її повіки були червоними через сліз.
Просто так, до слова, це не я погодився на знищення монстрів, і я не зламав її меч.
Але чому серце в грудях таке болить?
"Я ж не поганий?" - подумки запитав я у уявного посміхаючись Рахси.
"Звичайно ж ні," - згорнути я його відповідь.
- Ну і виручили ж мене! Ось два золотих, як і обіцяв.
В обмін на перепустку, він дав нам нагороду.
Отримавши монету, Іріс почала вичавлювати від щастя.
Мабуть, новина про те, що меч можна полагодити, збудила її.
- Мене звати Феміель. Торгую я, здебільшого, речами з історичною цінністю. Я не забуду вашої допомоги і одного разу, обов'язково поверну борг. Якщо ви не проти, може назвете свої імена?
- Курурі Хелан, а вона Іріс Палала. Мені, як дворянину, не варто давати пораду торговцю на зразок тебе, але все ж... Я б радив тобі ніколи не забувати імені і обличчя дівчини позаду мене.
- Добре, торгівець охоче прийме цю пораду. Він також безкоштовний. Курурі Хелан-сама, Іріс Палала-сама, я сподіваюся, що наше знайомство в майбутньому обернеться великою спільною вигодою.
- Тримаю парі, ти говориш це всім підряд.
- Хаха, ну я ж продавець. Ну що ж, ще побачимося!
Видавши роки відпрацьованого прощання, торгаш пішов.
Вони швидко зрушили возку і ми змогли проїхати.
Іріс тим часом тирла свою щоку про золоту монету...
- На що ти збираєшся її витратити?
Однак, вони чекали на відповідь.
- Пошлю своїй сім'ї. З такими грошима вони не зможуть прожити достатньо часу.
Занадто очікуємо.
Насправді, я хотів віддати їй і свою монету, але б'юся об заклад, вона б відмовилася.
- Але я вважаю, що повинна віддати цю монету вам, Курурі-сан. Ви піклувалися про мене весь цей час, а ще ви пообіцяли відремонтувати мій меч. Навіть так, не думаю, що цього вистачить, але дозвольте хоча б заплатити за ці чотири дні.
- Ти хочеш віддати цю монету мені? Або ти хочеш послати її своїй сім'ї? Чого ви дійсно бажаєте?
- Я хочу відправити її своїй сім'ї.
- Тоді так і зроби. І всі будуть щасливі. Ти дійсно думаєш, що ця монетка для мене хоч щось означає? Найдорожчий номер у готелі на наших гарячих джерелах коштує п'ятдесят золотих за ніч, сюди ввімкнено сам номер, гаряче джерело, сніданок/обед/ужін та інші послуги.
- П'ятдесят! Здається, мені навряд чи вдасться відвідати Хеланські гарячі джерела...
- Ну, ми ж говоримо про першокласну службу. Є і багато дешевших готелів.
- А, добре.
...Куурі-сан. Я відправлю цю монету моїй родині.
- Так, так буде набагато краще.
- Але я не забуду свій борг і коли-небудь обов'язково поверну його! Я дівчина, яка не кидає слів на вітер, так що повірте мені і чекайте!
- Не можна?
- Невпевнено!
Ну ладно!
У мене таке відчуття, ніби я опинився у великій страховій компанії.
- До академії вже рукою подати. Ще трохи і будемо на місці!
– Добре. Цікаво, яка вона?
Це мене теж цікавило і я хочу знати це якнайшвидше.
До світанку карета прибула в академію.
І до речі, щодо академії, вона неймовірно величезна. Ніби всередині неї знаходиться ціле місто.
- Вона величезна, так?
- Великий.
Інших слів підібрати мені просто не вдалося.
https://literna.net/uk/books/632-u-ochikuvanni-bidnosti-ya-zbirayusya-stat-kuznetsom