Глави 1-10

Глава 1

І чим я тоді думав...

Навіть якщо хтось захоче яблука, якщо цей "хтось" не в ладах з спортом, забиратися на дерево для нього - не найкраща ідея.

Однак... Вже трохи пізно. Я падаю з верхівки дерева.

Головою вниз.

Правда, перш ніж відчути біль я вирубав. А слуга потім відніс моє безсердечне тіло назад додому.

Опритомнів я наступного дня.

- Ти в порядку, Курурі?

Жінку, яка дивиться на мене, звуть Айсу Хелан, це моя мати.

Ага, падіння з такої висоти вниз головою зазвичай не лякає нічого доброго, так що її хвилювання цілком очікуване. Схоже, вона доглядала за мною, поки я був у відключці.

Але в даний момент це було останнім, що мене турбувало...

У будь-якому випадку, здається через те, що я сильно вдарився головою, у мене раптом прокинулись спогади про моє минуле життя.

У ній я був студентом, але спогади про своє життя сильно обриваються на автомобільній аварії.

Схоже, я тоді і помер. А тепер мене звуть Курурі Хелан. (пп: дослівно з англійської: "Куурі Хелан - мій поточний життєвий персонаж")

12 років, юний пан дворик.

Я трохи розпустив себе і набрав вагу, але, на щастя, зовнішність у мене нічого, а тому стоїть мені трішки схуднути, і все буде в порядку.

Багата сім’я, яка відкриває гори можливостей. Це дуже ефективне переродження! А поки я думав про це, мені снилося ім'я "Курурі Хелан". Я зустрічав його у своєму попередньому житті.

"Академія Ілюзій", РПГ симулятор, в який я багато залив будучи студентом.

Дівчина - протегоніст, дотримуючись історії кохання, поступово заводить стосунки з членами королівської родини і дворянами.

Основною особливістю гри в соперниці-лодейці, яка недолюблює головну героїню і будує їй всілякі кози. У грі присутні бойові системи і елементи прокачки, тому ця гра зацікавила навіть хлопця на зразок мене.

Якщо ви успішно подолаєте будь - яку гру, я з’являвся в ній.

Після проходу завжди подавалася майбутнє життя головній героїні і її суперниці.

В основному після того, як з’явилася щаслива кінцівка головного героїну, слідував подіям із сільськогосподарської сім’ї Курурі Хелана.

Крім того, Курурі Хелан з’являвся у грі ще один раз.

У сцені, в якій вони з антигероїнею за обома щоками сплели простий рис у кафетеріях, після чого йшла презирливий напис "Нім-ням, поросятки".

Незважаючи на те, що більше жодного тексту не було, виходило що з якоїсь причини Курурі зі злодієм обидва залишалися без копійки в кишені.

Але це не було детально!

Таке жорстоке поводження з Курурі Хеланом...

Скільки б разів я не бачив, а Курурі Хелан був жалюгідний бідняк.

...Ось тільки обличчя, що зараз відбивається в дзеркалі навпроти мене - безумовно належить Курурі Хелану з Академії Ілюзій.

- У що я вляпався?

Хоча я був народжений палацом, мене помістили в ненайкращу сюжетну лінію... з невідомої мені причини...

Глава 2

Семейство Хеланів, про яке нічого не говорилося в грі, було дворянами за походженням.

У нас була давня багата історія, будинок Хеланів служив королівській сім'ї ще з часів заснування країни, але ось уже протягом багатьох поколінь серед Геланів не було жодного видатного, через що наш палац вже багато років розвалюється і втрачає колишню силу.

Мій батько Торал, за характером ввічлива і м'яка людина, За що до речі любим людям свого графства, але, на жаль, він не дуже розумний і не вміє користуватися ні мечем, ні магією. У палаці його навіть називають свинею, яка паразитує на королівській сім'ї.

Моя мати не надає особливого значення цим проблемам. Так час і тече - без особливої турботи моїх батьків один про одного.

– Ну... але сім'я досить спокійна...

Воістину. Мирна сім’я.

Яка не перший рік тихо-мирно котиться з гори в прірву. Але, якщо так подумати, навіть з урахуванням всіх проблем мого покоління буде досить важко подрімати. Але тоді я не розумію сенсу тієї кінцівки. Чому я, Курурі Гелан, закінчував життя банкрутом і з тією ж злодієм? (пп: жінки)

Від тієї кінцівки якось не по собі. Я бачив її багато разів, але я не хочу, щоб вона збулася...

До цього часу я жив, споживаючи усі прелесті життя аристократа, і не готовий так просто проміняти свої дворикські шати на селянських лахміття.

Я виколов піт зі свого чола і твердо вирішив.

Вирішив мало-помалу поліпшити ситуацію справ.

Я не розумію, як я міг закінчити своє життя з тією нікчемною. Можливо, це сталося вже після банкрутства моєї сім’ї.

Звичайно, мені хотілося б уникнути бідності. Але я вважаю, що це краще закластися професією, щоб мати можливість прогодувати себе навіть у випадку банкрутства будинку Хелан.

Якщо у тебе є професія, ти зможеш вижити! Життя, звичайно, буде не маслом мазана, але будь-якої краще тій кінцівки ...

Хоча ні, я можу підняти планку трохи вище! Якщо я стоятиму на вершині цього світу, то зможу безтурботно втішатися життям!

Якщо вже на те пішло, то можна буде навіть тепло прийняти невдалу злодію.

Наскільки я пам'ятаю у неї досить симпатичне личко ...

Ну що ж, оскільки все вже вирішено, треба вибрати яку професії вчитися.

Дворяни поступають в Академію у 15 років. Навчання триває три роки, до 18-ти років, потім учні випускаються і кожен з них йде своїм обраним шляхом.

Впродовж цих трьох років розгортається історія Академії Ілюзій.

Мені зараз 12, тобто у мене є три роки до розрахунків.

Потрібно витратити їх з користю...

Я відразу почав обговорювати це питання з батьками, але майже одразу отримав очікуване "Ти ж двірянин, тобі не потрібна професія!"

Але моя мати Айсу сказала: « Ти добре знав, як створювати мечи, щити і... Інші речі, які роблять коваля. Може спробуєш попроситися в учні до якого-небудь коваля?

- Айсу, не варто робити Курурі такі дивні пропозиції.

- Ох, але ж малюк висловив бажання зробити щось з власної волі. Ми не повинні обмежувати його, бо так він навчиться багатьох корисних речей.

- ... І то вірно.

Обидва батьки погодилися, щоб я навчалася кузенної справи, як і порадила моя мати.

До речі, у грі було покращення зброї. Я навіть дійшов до того, що моя удосконалена зброя була ліпшою від будь - якої пропонованої в магазинах зброї.

Хм... Як там? "Куй залізо поки гаряче?" Ця фраза як не можна краще підходить під ситуацію, тому я дізнався про кузні в окрузі і врешті прийшов у кращу коника, з тих, що були в нашій графстві.

- Вибачте!

Прокричав я перед входом до кузні, але двері не відкрилися. Мабуть, нічого страшного, якщо я піду сам.

"Збройний Магазин Донгі" - вивіска ясно дала мені зрозуміти, що я прибув до місця призначення.

Я обережно відкрив двері і зайшов всередину...

Я побачив кілька різних виробів, а звідкись з недр будинку доносився чарівний ритмічний звук металу про метал.

- Вибачте, Донга-сан тут? - Сказав я трохи гучним голосом.

Через кілька секунд старий, який чимось дуже був схожий на гнома, вийшов з дверей в глибині лавки і встав за прилавків.

- Чого треба? - У тебе був важкий, суворий голос старого.

– Эм... Ви берете учнів?

- ... Щось несподівано.

- Справді несподівано, вибачте...

- Ні, не беру. Якби переді мною стояв м'язистий, статичний хлопець, я б ще подумав, але ти ... Тобі навіть проситися не варто.

- Чому це?

- Цей гарний одяг, елегантно звисає з боків жир... Ти ж син нашого дурня лорда, так?

- Хіба коваля вибирає своє походження? - Сказав я з трохи провокаційною інтонацією.

Донга злегка розсміявся: - Якщо ти позбудешся цього "першокласного" жирка і захопишся м'язами, я спробую передумати.

- Добре, я повернуся трохи пізніше.

Після того як я залишив магазин, то повернувся додому.

Я стояв перед дзеркалом і знову й знов дивився на відображення.

Мда... Пухлий...

Круглий 12 - річний вродливий хлопчик, якого я побачив у дзеркалі, виглядав на диво приємно для очей.

Аж образливо позбуватися цього з тяжкої нагромадженої багаторічного запасу... Але я повинен це зробити.

Вирішено. Завтра ж почну вивчати! (П: я собі так щодня кажу)

Глава 3

Якщо я хочу втратити вагу, мені варто обмежити прийом їжі і ... Ні! Я повинен почати навчатися!

Для початку звикну до пробіжки, а потім треба буде спробувати який-небудь спорт...

Ну а поки, мабуть, почну з розминки.

Зрештою, це найважливіша частина культури.

Тож я почав проводити розтягування і... Виявилося, що це тіло дуже гнучке. Дуже.

Воно розтягується майже зовсім без жодного опору.

Йо, йо, їе. Ох. Моє тіло рухається саме так, як я і хотів.

У цього тіла взагалі є недоліки?

Мати такий потенціал і роками просиджувати штани... Каюся, винен.

Я не хочу закінчити перший день якоїсь травмової коліна, тому почну з прогулянки. Але, як і очікувалося, я в дуже поганому стані!

Через годину я взяв перерву, але настрій був на висоті - моє тіло вимагало продовження.

На сьогодні вистачить.

Після фізичних вправ я пробув ще одну миту і прийняв теплий, заспокійливий душ.

- Йо, Отче!

Проходячи повз батька, я його відсвіжливо привітав.

Він, здається, не зрозумів, що відбувається.

А якщо подумати, опівдні я ще ніколи не був таким енергійним.

Минулий я зараз доїдав би солодощі лід в ліжку.

І ось мене почала мучити спрага.

Зазвичай, я б без зволікання випив якийсь домашній лимонад з купою меду, але сьогодні я пішов до криниці, витягнув відро води і випив її.

Уха-! Вода приємно прохолодна і відсвіжна.

Як і очікувалося, чиста вода без будь - яких домішок дійсно смачна! Ці природні дари були схвалені, але вони досі не використовували їх... Знову кидаю, винен.

- Молодий пане, будь ласка, попроси нас і ми завжди дістанемо для вас води.

Покоївка Мері покликала мене, поки я діставав відро.

- Та ні, дякую, вже з цим я в змозі сам впоратися. Я завжди вважав, що вам незручно, тому дозвольте мені сам подбати про свої проблеми.

- Та ні, це... Зовсім не незручності...

Вираз обличчя Мері створювало враження, що її окали крижаною водою.

І якщо подумати, то вперше я показав хоч якусь повагу до покоїв.

Територія Хеланів відома своєю величною природою.

Більше десятка квіткових садів і величезні простори землі, наповнені рослинністю.

Батько нашої країни, перший король, сказав: "Якщо я коли-небудь помру я б хотів померти тут", висловлюючи свою любов цим землям.

Однак нині кількість любителів природи зменшується.

З кожним роком ми відвідуємо дедалі менше людей. Крім того, тут не виробляється жодних унікальних виробів чи товарів.

Через фінансові проблеми люди просто переїжджають в інші землі, шукаючи ліпшого життя.

Таким чином, наші володіння повільно, але вірно приходять до занепаду...

Було б непогано отримати підтримку від короля, але наша сім'я останнім часом з ним не в таких вже і добрих стосунках.

Що ж, потім треба буде цим якось зайнятися.

Але спершу треба подбати про себе.

Отже, закінчуючи з заняттями, у мене залишилося багато часу. Зазвичай я б... На що я раніше витрачав свій час?

Ну, для початку, я мабуть пізно...

...але блін, я взагалі не хочу спати.

Мій розум занадто ясний для сну.

Від нудьги, я вирішив зазирнути в нашу домашню бібліотеку. (пп: просто бібліотека їх будинку. Не знаю, чи можна називати її сімейним)

Якщо подумати, я сюди раніше не заглядав.

Причина, чому я називаю її "бібліотекою", це її розміри, ви буквально відчуваєте себе незначним на ній.

Триповерховий будинок наповнений книгарними шафами. Хм.. А це приміщення ідеально підходить для пряток... Чудова бібліотека!

- Ну і ну, це ж молодий пане? Ласкаво просимо до архівів.

Чоловік, який виглянув з другого поверху - це дідусь Модан. Він тутешній бібліотекар. Я, звичайно, знав його обличчя і ім'я, але особливо з ним не спілкувався, а тому не знав якої він людина. (П: анлейтер написав його ім'я як "Modan-jii", « jії » японський суфікс, що означає "старік" або "душка". Анлейтер пояснив, що Модан не є дідусем Курурі)

- Які твої долі?

- Привіт, дід Модан. Мій розум безнадійно ясний і мені нічого робити ... У тебе є якісь цікаві книги? (пп: при перекладі з англійської важко вловити ступінь поваги. але, почитавши їх діалог, я прийшов до висновку, що Курурі звертається до старого на "Ти", а Модан просить курурі "Ви", як до сина його пана)

- Ммм... Для початку, книги якої області вас цікавлять? Мене звати Моран.

- Ах, извини, дедушка Моран.

Значить його звали Моран, так? Виходить, я навіть не знав його імені ...

- Тоді... Я б хотів почитати якусь книгу про магію.

- Книгу про магію? Ви ж почнете вивчати її з 15-ти років в академії. Хоча... Думаю, що гірше не буде, якщо ви наперед дізнаєтеся основи.

Сказавши це, Моран пішов в задню частину бібліотеки і повернувся через деякий час з укриттям.

- Ось, цей том вам підійде. Він охоплює базовий вступ до магії і описує рівень для початківців. Ця книжка написана дуже просто, але зрозумілою мовою. Для закладення основ вона підходить ідеально. Якщо вас зацікавить, ближче до кінця книги є розділ з застосуванням магії.

Закінчивши говорити, дідусь Моран скинув мені книжку з другого поверху.

Якимось чином мені вдалося її зловити. По ньому не скажеш, але цей дідуля досить зухвалий тип.

"Магічний том 1. Вступ. Автор: Кріс Хелан"

А? Написано, що автором є Хелан... Може, це мій предок?

Зміст книжки, як і сказав дідусь Моран, дійсно легко для розуміння.

Через три години, мені вдалося вичавити себе трохи мани.

Завтра треба буде навчитися змінювати її властивості.

Увечора їжа, розкладена на столі, ніби сяяла яскравіше, ніж звичайно. Я вперше відчув голод.

З м'ясам і закінчуючи овочами, все було свіжим. Вибравши все потроху для балансу, я насолоджувався вечерею.

- Ти сьогодні був трохи дивним, але мені здалося, Курурі-чан, мама з полегшенням подивилася на мене і спостерігала за тим, як я сплітав їжу.

- Дякую за їжу. Вона була дуже смачною! - Сказав я покоївкою і замість звичайного підсолодженого соку випив чисту воду.

- Хоча ні, мабуть наслідки того падіння ще не повністю пройшли... - Коли я пив звичайну воду, моя мати заволодівала.

Після вечері я прийняв ванну, а потім пішов спати в незмірно велике ліжко.

Славне, розкішне життя.

У доброму настрої я не спав...

Глава 4

Через тиждень після того, як я почала тренуватися на моєму обличчі, почали виявлятись перші ознаки схуднення.

Ще, я за цей час непогано просунувся в магії, навчившись перетворювати свою ману у вогонь і воду. До того ж і загальна кількість моєї мани росте в досить непоганому темпі. На відміну від своїх батьків, Курурі мав талант до магії.

Я вставаю з ранку до світанку і виходжу на пробіжку по околицях. Я пройнявся повагою до населення, коли бачив як люди працюють з раннього ранку.

За цей тиждень багато хто почав пізнавати мене. Хоча, враховуючи, що до цього я взагалі не виходив на вулицю, думаю, рано чи пізно вони б все-таки запам'ятали моє обличчя.

Під час пробіжки я вже не відчуваю жодних проблем, навіть навпаки, мені з кожним разом хочеться бігати все більше і більше.

Як я і думав, потенціал у цього тіла дуже високий. Всі зусилля, які я доклав, були варті того. Чим більше я рухаюсь, тим легше здається моє тіло, то краще мені стає.

Але в будь - якій справі потрібно бути обережним. Поки я розтану, мені слід уникати перенапруження.

Я зупинився на звичному мені місці і пішов у бібліотеку.

До речі, продовжуючи вивчати зміну властивостей моєї мани, я натрапив на одну проблему. Вода і вогонь давалися мені легко, але ось виклик блискавки виявився для мене на порядок важче.

- Дідусю Моран, у мене просто ніяк не вдається її викликати...

– Хохо, повторення - мати навчання! Просто продовжуйте намагатися і рано чи пізно у вас все вийде.

Дякую за допомогу, старий, ти дійсно дуже мені допоміг... Хоча... У нього в цьому адже набагато більше досвіду, та і що мені ще залишається, крім як продовжувати намагатися ...

Ну, принаймні сьогодні мені не вдалося покликати блискавку.

Після вечері я підійшов до дзеркала і подивився на відображення.

Мм... Вже не тільки на обличчі - тепер позитивні зміни були помітні в усьому тілі, що не могло бродити.

Через місяць фізичних вправ і магії моє тіло змінилося до невпізнання

Стрійне, підтягливе тіло вкупі з обличчям привабливого маленького хлопчика.

Також я повністю освоїв основи зміни властивостей мани, а її загальна кількість вже наближається до дійсно божевільного рівня

Тіло здається таким легким. Ніби я підстрибну, то відправлюся в політ. Я без проблем можу стояти на руках і виконувати різні кувирки. Більше ніхто не посміє назвати мене милим пухким Курурі!

Мабуть, настав час ще раз познайомитися з тим старим Донге.

Я осідлав коня і взявся за поводи.

Понеслася!

Як тільки кінь розтрощився, я опинився в повітрі... А потім на землі...

Здається, я трохи переоцінив свої можливості. Трохи схуднувши, я почав вірити, що мені все під силу. Мабуть, все, крім верхової їзди.

– Курурі-сама! Ви в порядку? - До мене підбіг слуга, відповідальний за коней.

- Я хочу, щоб ви навчили мене їздити на коні.

- Добре, як скажете.

Слуга допоміг мені встати, а я був по вуха у багнюці.

Найважливіше у верховій єді - сила ніг. Якщо ви не зможете міцно тримати повідки у тулубах коня - ви впадете.

У перший день навчання я падав з коня, намагаючись на ній втриматися. У результаті я настільки втомився, що не міг нічого зробити.

— Спочатку всі завжди падають, — ввічливо підкріпив мене слуга. А він, виявляється, класний хлопець.

Як би там не було, якийсь жалюгідний кінь просто ніщо перед моїм жахливим потенціалом!

Через тиждень я вже міг спокійно їздити на ній.

Зрештою я вирішив дістатися до старого Донгі.

- Вибачте, я знову стояв перед входом в Оружейний Магазин Донгі.

Як і очікувалося, двері ніхто не відкрив, тому я знову зайшов без запрошення.

- Донга-сан!

- Що? М? А, ти син нашого дурня-лорда?

- Д-да, мене звуть Курурі, я приходив три місяці тому.

- А ти дуже змінився, я тебе навіть спочатку не впізнав.

- Я хочу стати вашим учнем.

- А, так, було щось таке, пригадую. Проходь. Будеш непотрібним - я тебе вип'ю.

- Позаботьтесь про мене...

Незважаючи на зовнішній вигляд старого Донгі, на його вибір словечок, він дійсно дбав про мене.

Загалом, оскільки він знав, що я володію магією, мені було доручено підтримувати вогонь у кузні.

Через місяць виконання всяких сумнівних щодо справи призначення, я нарешті дістався до самих кіків.

- Вже місяць пройшов з твого приходу. Думаю, ти вже звик до обстановки. Пора тобі зайнятися ковзкою

— Добре, - відповів я, витираючи рушником сажу зі свого обличчя.

- Під час того, як ти кусаєш залізо, мусиш очистити його від різних домішок і таким чином збільшити чистоту. Таким же шляхом ти можеш змішувати різні види металів, отримуючи сплави. Також, не забудь вирівняти баланс для майбутньої зброї. Ну, словами всю суть кузенової справи все одно не передати. Тут може допомогти тільки практика, тренування і ще раз практики.

- Зрозумів.

З того часу і обслуговування клієнтів та купівлі сировини раптово стали частиною моєї роботи. У результаті я майже вже жив у цій кузні,

Я, звичайно, поставив своїх батьків у популярність, але "Я дійсно хвилююся, чим же він там займається днями безперервно".

Такий спосіб життя продовжувався протягом року, а потім: "Тепер ти справляєш враження справжнього працівника кузні" - я почув схвалення свого вчителя Донгі.

На противагу моєму худому тілу, мої руки стали досить грубими.

Я отримав безліч опіків, пухирців та інших подібних ран.

Да... Все-таки рік - це досить багато.

Одного разу вчитель покликав мене до себе.

- Це ти зробив цей меч?

У цей момент вчитель тримав меч, який я викував минулої ночі.

- Д-да, а що?

Вчитель, здавалося, забув як говорити.

- ...Чистота на висоті, баланс практично ідеальний... Коли я досягнув такого рівня, мені було вже під сорок...

Вчитель продовжував щось бити.

Це була добра робота, але останнім часом я навчився підтримувати такий рівень майстерності. Вчитель просто цього не помічав.

- Чудово, Курурі, мені більше не навіщо тебе вчити. Відтепер ти починаєш нескінченну битву з самим собою. Світ належить до тих, хто завжди шукає способів свого розвитку!

- Аа!

- Твій рівень майстерності підібрався до мого. Я не зможу допомогти тобі далі розвиватися, та й не думаю, що хто або зможе. Тепер ти на тому рівні, де тобі доведеться щодня змагатися з самим собою.

- Аа, емм, можна сказати, що я буду в змозі заробляти з такого рівня, так?

- Аа, давай для перевірки продамо твій меч. Я впевнений, що він надовго у моєму магазині не затримається.

Оо!

Я зробив це! Я отримав професію, так!

- Мені більше нічого вчити тебе, але не забувай кожного дня відбивати метал - кайдан не терпить довгих перерв. Інакше твої здібності впадуть.

- Я зрозумів. Дякую за все, вчителю!

- Який же у тебе жахливий талант. Шкода, що ти народився сином лорда.

Ні, ставтеся до цього як до вдалого нормального.

Вперше за довгий час я повернувся додому і відразу після цього попросив батьків побудувати кузницю.

- Курурі-чан повернувся додому! - Весь будинок заповнився шумом. Мої батьки були особливо щасливі і побудували розкішну, навіть надто дорого.

Коротше кажучи, з того часу мій звичайний день по суті складався із намотування коло між кузницею і бібліотекою.

Хмм... Якщо я роблю мечі, було б добре навчитися ними володіти. Так, треба просити про це батьків. Хоча, я чомусь впевнений, що вони будуть проти...

Глава 5

Кількість населення знову впала.

Слуги закінчили свою промову і швидко пішли.

- Як добре, коли все тихо і спокійно, — сказав батько без натяку на тривогу.

- Так, це підтримала мати.

Минулого місяця я попросив почати дослідження і засвоєння наших територій, але мій запит був негайно відкинутий.

Це було передбачалося, врешті-решт, ці природні краси і є головною особливістю нашої місцевості. Без них ми просто не зможемо називати цю землю - землею Хеланів.

Але такими темпами ми просто продовжимо втрачати населення.

Я питав дідуся Морана про минуле країни, на що він відповів: У минулому ці землі приваблювали багато туристів". Не дуже допомогло.

- До речі, як просувається вивчення першого тому магії?

- Я його вже закінчив, у мене непогано йде зміна властивостей мани, до речі як і застосування магії на практиці.

- Тоді тримайте другий том.

Гм. І автор, хто б міг подумати, знову Кріс Хелан. Та хто, блін, цей хлопець?

Останнім часом я почав займатися своїм мечем з інструктором, який приходив до нас додому. Під час тренування я не мав жодних труднощів, щоб зосереджуватися і позбутися зайвих думок.

Як я і думав, володіння мечем так само давалося досить легко... Ні, не те, щоб це не було несподіванкою, просто... Напевно я просто звик до цього - швидкість розвитку Курурі дійсно вражає. Я й досі не розумію, як він так розстроювався у грі.

- Пане, останнім часом люди говорять про дивні звуки, які йдуть з-під землі в наших володіннях.  

Я почув таку тривожну звістку під час зустрічі. Однак мій батько Торала Хелана, здається, зовсім не турбувався цим.

Я збирався просто, без ентузіазму, дізнатися про ситуацію справ, але все чомусь обійшлося сильним бажанням оглянути місцевість і з'ясувати причину цього.

Прибувши на місце, я дійсно почув дивний звук, також неможливо було не відзначити слабкі вібрації землі, які теж були причиною занепокоєння населення.

- Це все почалося приблизно рік тому. На щастя, селище не було близько, тому нам все ще вдавалося уникати будь - яких пошкоджень.

Розв'язання питань і проблем населення - дуже важливе завдання. Я майже впевнений, що в майбутньому це так само допоможе нам уникнути бідності.

Провівши десь один або дві години розслідування разом з місцевими, я прийшов до несподіваного висновку.

Секундочку... Це, годиною, не гаряче джерело?

Джерело повинно знаходитися під землею десь у цьому місці. Люди говорили про інші місця з подібними звуками і вібраціями. Можливо, звук походить від течії гарячої води десь близько під поверхнею.

Я взяв у руки ініціативу і попросив батьків грошей, щоб найняв 30 працівників.

Але мені здалося, що це теж добра ідея взяти лопату і почати копати.

Перед сином лорда вони просто не мали нагоди понеділкуватися, тому робота йшла досить добре.

– Уваа, гаряче!

Посередині роботи, голос однієї людини захоплююче загальну увагу. Здається, що гаряча вода вирвалася з земних недр, а бідолаха опинився у неї на шляху.

У цей момент земля здригнулася, а звук, що йде від неї, почав наростати.

- Тікайте звідси!

Почувши мій голос, всі швидко почали втікати.

Маленька струмка гарячої води різко перетворилася на великий фонтан.

Як я і думав, це був гаряче джерело.

Люди втратили дар мови і не могли поворухнутися, але шок швидко змінив свою радість. Після того як гейзер заспокоївся, з’явилось природне гаряче джерело квітів.

Коли я отримав промову, то пішов додому. Раптом земля знову затремтіла і з’явилася багато нових фонтанів, а через мить утворилась понад десятка гарячих джерел.

Це ж...

Так, вона.

Це чудова нагода відновити колишню велич нашої сім’ї!

- Батьку! Час збільшити кількість відвідувачів наших земель за допомогою цього гарячого джерела! Дозволь нам влаштовувати його і почати приваблювати клієнтів!

– Гаряче джерело, значить... Ти ще занадто юний, Курурі. Чи зможе звичайний гарячий ресурс привабити достатньо людей?

- Я там був, повір мені, зможе! Якщо вони дізнаються про чудові види квіткового поля, що відкриваються з джерела, народ, безумовно, потягнеться!

- Ех, гаряче джерело... Ха.

Розан постачає багато коштовних каменів, а майже всі першокласні солдати королівської армії походять з Тарісуми. Я хотів би, щоб і наші землі мали щось чим можна було б пишатися...

- З гарячими джерелами ми затамуємо всі інші графства! Послухай, Отче. Наступного місяця на день народження першого принца розкажи про наші джерела якомога більшій кількості двориків.

- Хммм... Я зрозумів тебе, тож... Давай відкриємо цю тему.

- Для початку, будь ласка, виділи мені гроші для облаштування джерел.

- Я зрозумів, тому не дави так сильно на батька і мені важко дихати.

- Ой, вибач, я випадково...

Таким чином, мене призначили відповідальним за гарячі джерела.

Зрештою, з огляду на характер мого батька, навряд чи він справився б із їхнім управлінням.

Так-с, треба б мені теж відвідати день народження першого принца і зайнятися там пропагандою!

Якщо подумати, я раніше ніколи не був на подібних заходах. Цікаво, чи вдасться мені влитися у колектив...

До речі, першого принца звуть Арка - куден, ми з ним одного віку.

Символічна мета для захоплення в Академії Ілюзій, так? Чи добре для мене познайомитися з ним?

Чесно кажучи, я трохи хвилююся...

- Ви втрачаєте концентрацію, — мене критикувала мій вчитель фехтування, Ріл-сенсей.

- Вибачте...  

- Не знаю, що у вас на думці, але ви завжди можете поділитися зі мною вашими проблемами. На мою думку, без ясного розуміння різних складних думок та проблем неможливо досягти повної концентрації - як і очікувалося від вчителя-жінки, абсолютно інший рівень турботи.

- Наступного місяця я збираюся відвідати свято з приводу дня народження першого принца, але блін, з цим хлопцем так важко знайти спільну мову.

- Ви мали на увазі першого принца?

- Ага, не знаю чому, але він один з тих людей, з якими мені важко зійтися.

- Але виглядає це так, ніби ви вже дуже близькі. Якщо Курурі-сама спробує дати першому принцу шанс, думаю ви зможете стати друзями.

– Хіба?. Як би то не було, я все одно хвилююся.

- У такому разі, може початите знайомство з подарункам?

- А, а це хороша ідея!

Я закінчив тренування з фехтування і відразу ж вирушив до кузниці. З огляду на вік, дарувати який-небудь напівторнік - не найкраща ідея, тому обмежимося коротким мечем. Скажімо, для захисту.

І я почав його робити.

Залишивши Донгу-сенсея, я ні на день не припиняв тренуватися в килимку.

Цей короткий меч був справжнім шедевром.

- А непоганий меч вийшов... Може мені його краще собі залишити?.  

Глава 6

Коли я добрався до королівської столиці, то разом зі своїми батьками потонув у нескінченній серії привітань.

Починаючи з могутнього двору і закінчуючи тими, хто обіймав високе становище й служив країні... Я втомився від цього свята ще до його початку.

Зрештою, під вечір ми пішли в акції.

Звичайно, в гарних костюмах.

Так, мені довелося купити костюм, врешті-решт, я вперше на заході подібного рівня.

На відміну від моєї минулої милої пухлою фігури, я став вищим, стрункішим а в костюмі і зовсім виглядав привабливо і навіть, Я б сказав, круто.

Якщо я побачу тут дзеркало, то заради задоволення подивлюся на своє відображення... і буду повторювати це близько кожного дзеркала...

- Всіх присутніх. Зустрічайте, перший принц Королівства куден - Арктика кудин!

Від несподіваного голосу погляди всіх людей кинулися в одну точку, на вхід до залу.

І коли там з'явився принц в, на мою думку квітникастом, без смаку натовп вибухнув оплесками.

А поки я заздрив принцу через те, що він навертався до нього гарячих і гарячі погляди від стоячих віддаленому дам, обстановка в залі помітно ожила - як ніяк не з'явився головний винуватець тріумфу.

- Дякую всім за те, що прийшли сьогодні мене привітати. Тільки завдяки всім вам мені вдалося дорости до свого чотирнадцятого дня народження. Це — вдячність від чистого, щирого серця. На цьому я завершу ці нікому не цікаві вітання. Будь ласка, насолоджуйтесь музикою та напоями і розважайтесь!

Закінчивши вітання, принц спустився зі сцени і майже миттєво був оточений людьми.

Зазвичай, хто завгодно на його місці поспішив би вирватися з середовища і особисто привітати політичну еліту, але зараз принц відповідав усім, що оточували його без натяків. Гідно поваги.

Мої батьки були несприйнятливі до інших аристократів.

А? Стоп. Якщо так подумати, всі вже стоять у своїх групах і розмовляють.

Чорт, озирнутися не встиг, як залишився один.

Я думав, що такі компанії створюються поступово і мені вдасться влитися в одну з них, але я вважаю, для людей, які часто відвідують їх, цілком природно мати вже знайомий коло осіб для спілкування.

А час все падав... Ніхто не підходив привітати мене і, чомусь, перебування на самоті почав викликати в мене незручне відчуття розгубленості.

Зрозумівши ситуацію, я рішуче захотів підійти до принца і привітати його, але...

... У мене не було і шансу протиснутися в сусідню його компанію.

Ні, я так просто не здамся!

Коли я прийшов на місце, звідки можна було без особливих проблем побачити обличчя принца, то почав дивитися йому в очі.

Якщо вдасться встановити зоровий контакт, якщо мені тільки вдасться це зробити з поглядом "А, принце, вітаю", він безумовно зверне на мене увагу. (П: дивна стратегія, якщо чесно)

Так що я продовжував п'ястися на нього, але все виявилося безтоку, в мою сторону він навіть не глянув ..

Якимсь чудом мені вдалося зустрітися погляд з Рейлом, найкращим другом і особистим супроводжуючим принца (П: також можна перекласти як "слуга"), но... Все закінчилося дивним виразом на його обличчі, ніби він подумав: "Що цей хлопець взагалі робить?"

Це погано. Ну, принаймні хороший це точно не назвеш.

Хорошими є подарунки, які всі дарували принцу. Поруч з ними, блискучими дорогоцінними камінням, мій меч виблискував якось блякло.

Та й взагалі, якщо я з мечем в руках піду до принца, мене за якогось вбивцю прийняти можуть...

Повністю втративши надію, я залишив спроби познайомитися з принцем і почав шукати хоч якусь знайоме обличчя.

Хто-небудь, ну хоч хтось ...

Хм? А це хіба не...

За чистою випадковостю мені на очі попався другий принц куден - Рахса кудин.

Він на два роки молодший за мене і йому зараз 12.

На відміну від першого принца, другий в повній самоті слухав музику.

Арка и Рахса... Наче обидва принци, але між ними така сильна різниця...

Так і я, якщо вже на те пішло, прийшов сюди тільки заради зустрічі з першим.

Оскільки мені все одно було нічого робити, я вирішив підійти до Рахса і познайомитися.

Я ткнув його разок, і ...!

– А... Що таке?

- Мене звати Курурі Хелан. (П: у нього є певні дивні способи знайомства)

- Ем, а, так, приємно з вами познайомитися, мене звуть Рахса куден.

- Ви знаєте що-небудь про землю Хеланів?

- Так, наскільки мені відомо це землі Торала Хелана.

- У нас нещодавно з'явилися чудові гарячі джерела... Хочете якось до нас заглянути?

– Гарячі джерела? Але чи вони варті того?

- Звичайно коштують! Наші землі володіють чудовими, захоплюючими духами. А тепер ще й гарячі джерела з'явилися. Поїздка напевно буде того коштувати!

- Тоді я повірю вашим словам. Після підготовки я обов'язково відвідаю вас.

Так! Я зробив це! Мені вдалося вмовити його!

- Ну, на честь нашого знайомства мені б хотілося дати вам цей короткий меч, я передав йому маленький меч. Тепер можна не боятися бути перепутним з вбивцею.

– Хм... А він ... Дуже добре зроблено! Мабуть, в Хелані є дійсно талановиті майстри... (П: хто не зрозумів, феод названий по прізвища сім'ї)

- Ну, взагалі-то... Це я його зробив.

- Чт... Вы!? Дивовижно! Можете показати мені процес його створення?

- Звичайно.

Всі навколо були в добре знайомих їм компаніях, тому досить важко було приєднатися до них, але на щастя, мені вдалося знайти спільну мову з другим принцом, так що можна сказати, вечір пройшов цілком собі непогано.

Проте батько не зробив нічого з того, про що я його просив.

Чим ти там взагалі займався? Я відчитав його.

Ми повернулися додому, і через кілька днів я отримав листа від Рахси.

У ньому було написано, що він приїде протягом тижня. Але який порядний хлопчик - посилати листа...

Слухи швидко розповзся і навіть повітря наповнилось привітним настрійом

Я чув, як люди розмовляли між собою: "Хіба нас відвідував хоч хтось з королівської сім'ї від дня заснування держави?"

На відміну від усіх тих, хто перебував у спокійному і навіть радісному настрої, нас з батьком трохи тремтіло.

- Рахса-сама наближається!  

Посланець верхи на швидкому коні негайно доклав.

Він ось-ось прийде.

Усі місцеві жителі вишикувалися в ряд вздовж дороги, яка веде до сімейного майна. У відповідний спосіб було підготовлено помести.

Все, що нам залишалося - чекати на принца.

Люди зовні, судячи з шуму, ніби влаштували повстання. Схоже, він приїхав.

Всі члени нашого дому вийшли привітати його.

Екіпаж був просто до жахливого розкішного, а всередині нього, напевно, сиділо багато цікавих людей, але, подавши свою збудливу цікавість я стояв із серйозною особою.

- Торал Хелан, вірно?

– Да.

Хтось звернувся до мого батька з боку карети.

- Королева прибула. Проявіть повагу.

– Ээе... 

Ого, у нас з батьком виявилася однакова реакція.

Як нам і обіцяли секунду тому, з карети вийшли королева власною персоною та Рахса.

Все відразу ж схилили голови.

- Будь ласка, підніміть ваші голови.

Почувши ніжний голос королеви, я зробив, як було сказано.

Прекрасна жінка. Вона була така гарна, що мої чесні почуття самі вирвалися з грудей.

Рахса, що стоїть під нею, махав своєю рукою і виглядав дуже мило.

- Д-д-де-под-доб-хо пошкодувати, Харті-сама!

Здається, така ситуація була зовсім незвичайною для мого батька. Його обличчя всім своїм виглядом показувало, що сніданок готовий вирватися назовні.

- Рахса, який не дуже любить виходити назовні, сказав, що хоче відвідати Хелан, тому я вирішила поїхати разом з ним.

Будь ласка, не ставтеся до нас як до звичайних гостей. І мені б хотілося відвідати гарячі джерела.

Вона також хотіла побачити квіткове поле, тому батько привів їх на екскурсійний маршрут.

Ми з Рахсою вирушили іншим шляхом, але також у непогані види на місцевість.

Він, здається, був у змозі їздити верхи на коні так що ми і поскакали на них.

Зрештою, він другий принц. Бувши одним на святі, він завжди мав трьох слуг.

- Дякую за запрошення, Курурі-сан. Мати також насолоджується своєю першою поїздкою протягом довгого часу.

- Та ні, я насправді навіть не вірив, що зможу переконати вас приїхати.

Інколи слуги кидали на мене страшні погляди, тому я не міг нормально розмовляти.

- Курурі-сан, ви добре їздите верхи?

- Ну, непогано.  

- У моїх слуг важкі обладунки і зброю... Може, трохи прискоримося і відірвемося від них?

А він, виявляється, поганий хлопчик. Я, однак, прийняв його пропозицію.

Можливо, ще й через різницю у породістки наших коней, але ми досить швидко втратили ескот з виду і вирушилися іншим маршрутом.

- Весь смак подорожей - в свободі пересування, — на обличчі принца розцвілазорна, до ушей, усмішка.

- І я з цим повністю згоден!

Ми звернулись в знайомі мені околиці, де я розповів йому про безліч маловідомих суспільств місць.

Але найбільше його вразило якість нашої води.

Крім того, я вихваляв нещодавно збудовані гарячі джерела, які працювали під моїм управлінням. Рахса слухав мене з захопленими "ахами" і "охамі". Оу, ну спасибі, дякую.

- Курурі-сан, будьте обережні. Схоже, ми зайшли занадто глибоко в ліс.

У цей момент Рахса уважно дивився на вовкоподібного монстра.

На щастя, нас не було серед них лише одного.

– Курурі-сан, залиште це мені. Може, я і виглядаю слабким фізично але зате я сильний в магії. Ворушіться! Вогонь!

Вивільнена Рахсою мана перетворилася у вогонь і покрила монстра.

Спіна вовкоподібного загорілася, від чого той впав у лють і кинувся в нас.

– К-к?

– Сгори до тла! Вогонь!

Цього разу вже моя мана перетворилася на вогонь і покрила монстра. Він перестав рухатися, а потім дійсно згорів до тла.

Повітря наповнилось дивним запахом.

- Нічого собі! Ви навіть можете використати магію такого рівня?

- Ух, ага.

Зрештою я досить часто практикував вогняну магію.

- Ви дуже добрий ковабель і маєте риси, необхідні для управління людьми. Крім того, сила ваших заклинань. О, будь ласка, зви мене братом! (П: так-так, той самий "aniki")

- Ем, звичайно.

Здається, я випадково порушив межу... А, ну і добре.

Коли ми повернулися додому, королева була вже там. До слова, слуги були неправі.

- Ох, Курурі. Тоді, Харті-сама, залишаю вас моєму синові, йому відомо про гарячі джерела набагато більше мене.

Сказавши це, мій старий втік.

- Я чула, що гарячі джерела оточені чудовим квітковим полем. Я дійсно хочу це побачити.

- Так, будинки були тільки побудовані, так що ви наші перші відвідувачі.

- Пощастило ж нам, вірно, Рахса?

- Так, мамо.

- Ах, чудово...

Нарешті королева дісталася до джерела і була вражена.

Пар покрив квітковий сад, який створює чудове оточення.

Тут і там засліплені квіткові клумби. Блакитне небо і неймовірно чиста вода. Це, безумовно, найкраще гаряче джерело в окрузі.

- До речі, якими ефектами володіє це джерело?

А мені-то звідки знати?

- Активні джерела полегшують дихання і, загалом, сприятливі для дихальної системи. Але наше джерело особливе. Він оточений квітковим садом, і тому вбирає властивості квітів. Це зробить вашу шкіру білосніжною, а також матиме вражаючий ефект на вашій фігурі — сказав я трохи вагаючись.

- Ого, дивовижний гаряче джерело. Швидше б у ньому скупатися.

- Квіти також передають джерело свого аромату. Після того як ви вийдете з води, квітковий запах залишиться на вашому тілі.

- Неймовірно! Все, я не можу більше чекати.

Так, вона дійсно так легко клюнула...

Закінчивши пояснення, ми з Рахсою вирушили до чоловічої статі.

Жінки так довго купаються... Коли моє тіло повністю охололо, королева нарешті вийшла.

Її обличчя віддзеркалювало задоволення, тому не було сенсу питати, чи сподобалося їй.

Да уж... Їй настільки сподобалося, що заплановані два дні поїздки містично перетворилися на п'ять.

Не знаю, чи королева рознесла звістку або її візит був таким ефективним. Наступного місяця кількість відвідувачів зросла до п’яти разів.

Більшість з них були жіночі, які прийшли сюди в пошуках краси і я не відчував жодних докорів сумління, витягуючи з їх гроші ... Гроші текли рікою.

Курурі Хелан у свої 14 вже знав про жахливу силу краси.

- Батько, скільки приблизно грошей мама витрачає на свій зовнішній вигляд?

- Хаха... Ти ще занадто рано знатимеш про таке...

Обличчя батька спотворилося в трагічній гримасі, тому я більше не міг його про це питати ...

Глава 7

Марія кудин

Я старша донька короля, а мій молодший брат Арктика - наступний король.

Іншими словами, я наймогутніша жінка!

Нещодавно, я інкогніто вирушила в землі Хеланів.

Щодо інкогніто... Це все через гарячі джерела. Я чула, що вони мають дивовижний ефект на шкірі, тому мені як жінці відразу захотілося поїхати туди; але я думаю, жодна принцеса не може так легко піддатись чуткам.

Коротше, врешті-решт я не витерпила і все одно сюди приїхала...

І це, безсумнівно, було гарною ідеєю!

Шкіра стала шовковистою, а запах і вигляд квітів заспокоїли душу.

Просто чудове гаряче джерело!

Поки я тут, мені б хотілося особисто (хоча інкогніто) подякувати Курурі-сана, який заводить джерелами.

Зрештою, він також подбав про мою матір і молодшого брата, так що в цьому немає нічого дивного.

Здається, чутки про те, що після купання в цих джерелах на тілі залишилися квітковий аромат, виявилися правдою.

З таким освіженим, але водночас задоволеним настрійом, подальша подорож пройде набагато краще.

- Відходимо в маєток Хеланадо. Після вдячності ми повернемося до столиці.

— Як скажете, - відповів слуга, і карета зворушилася.

----- (п. п. щоб показати різку зміну сцени дії, яка зникала під час читання на деяких читках

- П-п-при-пресса!

Лорд вийшов привітати мене, але схоже, побачити принцесу він точно не очікував.

Ну, врешті-решт, я наймогутніша жінка, так що така реакція цілком природно.

- Я б хотіла висловити свою вдячність за турботу про мою матір і молодшого брата, а також Курурі Хелану за те, що ви зробили таке дивовижне гаряче джерело.

- На жаль, Курурі зараз на водоспаді Роншу розвідає місцевість для створення літнього курорта. Враховуючи, який шлях ви пройшли, мені дійсно шкода, принцеса.

- Та ні, не хвилюйтеся, все в порядку. Тоді, я мабуть повернуся трохи пізніше, щоб побачитися з Курурі-саном.

- Вам дійсно не обов'язково цього робити... У будь-якому випадку, наші двері завжди відкриті для вас.

- До речі, що саме входить в "розробку літнього курорта"?

- Вибачте... Це так соромно, я не розумію більшості речей, які робить мій син ... Ем, здається він сказав, що водоспад є місцем відпливу, ні, місце ... А, вірно. Мій син сказав, що водоспад є місцем сили.

- М-м-местом сили!

Уупс, здається мені не вдалося приховати свого хвилювання.

- Що це за місце таке?

- Вибачте, але я сам не до кінця зрозумів, ніби Курурі говорив щось про святих таїнств і збільшення удачі.  

Святі таємниці!? Збільшення успіху!?

- Дослідження території нашої країни, також є важливим завданням королівської родини. Отже, я подивлюсь на цей водоспад і привітаю Курурі-сану.

– Э... Але дістатися туди не так легко, як пройти через водоспад.

- Мене це не особливо турбує, адже це хороший шанс дізнатися про проблеми населення.

- Аа, в такому випадку я дам вам супроводжуючого.

- Дякую.  

*** ** (зміна POV)

- КУРУРІ-САМА!

- КУРУРІ-САМА!

- УРУУРІЯ-САМАА!

Водоспад Роншу - дійсно величезний водоспад.

Слуга, який приїжджав на швидкий кінь, мало не надірвав горлянку, аж поки я не звернув на нього уваги.

- ЧОГО НАДО!

— ДО ВАМ ГІСТЬ З КОРОЛІВСЬКОЇ СТОЛИЦІ!

- ХТО!

Навіть якщо ми стояли майже впритул, то мусили кричати один на одного.

- Я НЕ ЗНАЮ, але! ЯКЕСЬ, У НЕЇ ЗВИЧНІ ВОЛОСИ!  ПОХОЖЕ, ОНА ПРИШЛА ІНКОГНІТО, ЛОРД ПРАСИВ ПРОІНФОРМІЛЮЄ ВАС, КУРУРІ-САМА!

Що? Завите волосся? Хто це?.

(П: напевно, у мене щось не так з психикою, але мені чомусь смішно уявляти, як вони стоять в метрі один від одного, брешуть)

- КУРУРІ-САМА! Я ПОЧТУВЕН, ЩО ЦЕ ТОЛИЦИНИ З ІСТОРІЇ! НАВІТЬ СКЛАДАННЯ ЗА ГОРЯЧІ ІСТРОВИ! — сказав один з п’ятдесяти робітників, яких я найняв.

Ну, як сказав... Крикнув.

- ЧОМУ МУЗИКАНТ?

- ЦЕ МОЖУТЬ НЕ ТІЛЬКО МУЗИКАНТ! СЕРЕД ЛЮДЕЙ ІСКУСТВА У СТОЛИЦІ ЗВИЧАННЯ В МОДІ!

- О, ПРАВДА! ХТО?

- МЕНЕ ЗУБУТ ЛОТСОН! Я БУЛИ В ПОЛЯХ, А якщо Є РОЗДУМНОГО РОДА РОБОТА, то я БЕРУСЬ ЗА НЕЕ! І ДА, Я ПРИСУТВАВ НА РОЗКОПКАХ ГОРЯЧІ ЙСТРОЧНИКІВ!

- А-А, МЕНІ ДЕЙСВИЧНО КАЗАЛИСЬ, ЩО Я ТБЯ ВІДДІЛ! ТИ ТОТ ПАРЕНЬ, ЩО РОБОТАВ УСЕРДНІ ІНШИХ!

– Ну... Взагалі-то ні.

- ЩО! Я ТЕБ’Я НЕ РОЗСЛІШАЛ!

- ТАК НІ, НЕВАЖНО!

- Якщо це відомий музикант, батько повинен з нею впоратися, не бачу тут проблеми.

- ЧОГО! ПІВТОРІТЬ ПОЖУЙСТА, КУКРАРІ-САМА!

- НІЧОГО, ЗАБУДЬ! УВАГА! МИ ЗАКОНЧАЛИ РОЗВЕДКУ ВОДОПАДА! ЯК БИ ТИ ПОДОРОЖУВАВ!

Я хвилювався, чи почули вони мої слова, так що подав ще й відповідний жест. Усі почали збиратися.

***

— Ми вже наближаємось до водоспаду, — пояснив мені відповідальний.

Я повинна на власні очі побачити, що ж це за місце сили таке.

Водоспад Роншу.

Побачивши його, повинна визнати - він величезний.

Від нього утворюється сильний шум, який настільки потужний, що він повністю заглушує всі інші звуки.

Вода щільно оточена поблизькою місцевістю, від якої дуже легко дихати.

Так це і є місце сили?

Щось має статися?

Чи, може, вже відбувається?

І подумавши про це, я чомусь відчула щось дивне. Я відчула, ніби щось всередині мене закипає.

Можливо це і є "сила"?

Треба закрити очі і спробувати відчути "це" ...

- ПРИНЦЕССА!

- ПРИНЦЕССА!

- ПРИНЦЕЄЕССААA!

Здається, слуга кричав не один раз, але я цього не помічала.

Звичайно, це місце сили контролювало мою волю!

Місця сили неймовірні.

- СУДЯТЬ ЗА СЛОВАМИ ЛЮБОВ ДЕРІВНИ НЕПОДАЛЕКУ, КОРУРИ-САМА ВЖЕ ПОКІНУК ЦЬОГО МЕТО! ПОХОЖЕ, ОН ВІДПОВІДУВАВСЯ НА РОЗВЕДКУ СТОЛІЧОГО МІСТА! МИ ПОСЛІДУЄМО ЗА НИМ!

- Ні, я б хотів залишитися тут ще ненадовго.

- А! ЩО ВАМ КАЗАЛИ?

- Я ЗДЕСЬ ЩЕ НЕНАДОЛГО ОСТАНУСЯ! ДО СЛОВУ, КУДА КУКРІ-САН З ОСТРАЛЬНИМИ УШЛІ!

- ВОНИ ВІДКРИВАВИТЬСЯ В СТОРОНУ ОЗЕРА КІРІ! ЩО-ТО НАСЧАТ ДУХОВНОЇ ВОДИ! ЯК КАЖУТЬ РАЙНІ СМЕРТЯ!

- Д-д-т-духовної води!

- ЩО!

Уупс, здається я тільки що знову трохи не проморгала щось дивовижне...

- ЩО ЦЕ ЗА ДУХОВНА ВОДА ТАКА?

- ЭЕМ! ЯКЩО ВАЖЛИВА ПОДА ЧИСТУ, РИБА У НЕЙ НЕ ЗВОДИтьСЬ, то хіба ні? ЩО ЦЕ ОЗІРНЕ ЧИЩЕ, ЯК БИ МИНУЛО НЕБО, ОСТАННО ПРИ ЦЬОГО ЄЇ НАСЕЛЯЄ ОГРОМНА КІЛЬКІСТЬ ПИЛЬНЬКИХ БУДІВ!

Ізольоване!?

— ВЗНАТИ СЕКРЕТ ТОГО ВОДИ У НАШОГО ІНСТИКАЛЬНИХ ІНТЕРЕСАХ! МИ ВИДВІГАЄМОСЯ НЕМІДЖЕННО!

***

– Курурі-сама, схоже, один житель хоче вам щось повідомити.

Лотсон покликав мене, поки я вивчав озеро.

Позаду нього стоїть сільський житель.

- В чём ДЕРЛО!

- Аа!

Ой, звичка...

- Що відбувається? - запитав мене ввічливим тоном, ніби нічого не було.

- Це щодо водоспаду, який Курурі-сама з робітниками нещодавно оглядали. Жінка з загубленим виразом обличчя стояла близько до скелі. Можливо, вона збиралася накласти на себе руки...

- Що? Суицид!?

А ось це хріново. Там пролягає екскурсійний маршрут.

Якщо поповзуть якісь дивні чутки, швидко все це справа точно не вляжається.

- Дякую, що повідомили. Ось, візьміть, на знак моєї подяки ...

- Дуже дякую.

Я дуже вдячний за таку інформацію.

Тому варто їх належним чином дякувати, щоб якщо що - мені відразу повідомляли.

Я дав жителю срібну монету як плату за інформацію.

— Курурі-сама, - покликав мене Лотсон-сан.-- Необукована стихія водоспаду, на мою думку, саме так і містить в собі всю його привабливість та шарм. Однак багато людей можуть просто побоюватися забиратися на його вершину. Якщо ми залишимо паркани та інші огорожі, то зможемо уникнути багатьох нещасних випадків. Крім того, багатьом людям буде легше спостерігати за чудовими краєвидами і відчувати себе в безпеці. До того ж, якщо ми призначимо туди менеджера або когось на зразок нього, подібні самогубці і зовсім перестане з'являтися.

- Хм, а ти хороший! Пізніше я приведу туди огорожу. Лотсон-сан дійсно розумний, хах. Ви чого-небудь вчилися в минулому?

- Ні, я звичайний сільський робітник. Що щодо менеджера для водоспаду, якщо ви згодні, я можу запропонувати кандидатури мого молодшого брата, який зможе приступити до роботи вже завтра.

- Ну що ж, залишу це на твого брата! Увага, збираємося і йдемо до наступної точки!

- Так!

***

- Ми наближаємось до озера Кірі.

- Зрозуміло.

Відразу після місця сили якась духовна вода, так?

Що ж там цікавого?.

- Гуєхехехе.

Ой, як невідповідне для принцеси...

Озеро Кірі. Чудове місце.

Світло проходить через листя навколо озера дерев і видно неозброєним поглядом, що навіює таке відчуття спокою...

Тягни її, жодного хвилі.

Навіть не дивлячись на величезні розміри озера, воно абсолютно спокійно, через що можна без проблем бачити все на глибині.

Тож як нам використовувати цю духовну воду?.

Можливо, її потрібно пити. Це вода врешті-решт.

Так я і зробила, зачерпнувши руками трохи горіиці та випивши її.

- Вона смачна! Напевно!.  

Цікаво, який смак риби, що міститься у такій воді.

Я обернулася і не побачила в полі зору свого слуги.

Я також не бачила Курурі та інших. Мабуть, вже пішли знову розвідувати місцевість.

Весело. Навіть без слуги я все одно найміцніша жінка! (пп: іменник, який вона весь час використовувала "power" в залежності від контексту означає іншу силу. Power може означати як фізичну, так і духовну чи навіть політичну силу - тому раніше в перекладі звучало слово "могуча"

Я без чиєїсь допомоги зможу зловити якусь там рибку!

Я зняла одяг, який поглинав би багато води і трохи витягнулася.

Ха-а!

Захоплююсь зануренням!

Риба в зоні видимості!

Повертаюся на поверхню, щоб поповнювати запас кисню! (п: в альюті просто "діхати", не факт, що їм відомі хім. елементи)

Ще одне занурення!

Риба прямо по курсу!

Рухаюся до неї як яка-небудь неорганічна субстанція!

Різкий рубаючий удар, направлений на жаби!

Терміново на поверхню!

- А це було весело! І досить просто!

- Міс--! Чт... Чим ви тут займалися?

Щойно повернувся слуга сильно впав у паніку.

- Мені просто захотілося рибки. Можете, будь ласка, приготувати її?

- А, так, я не проти... Однак! Принцеса! Будь ласка, вистачить робити подібні речі. Якби з вами щось сталося і нікого не було б поруч?

- Вибачте, відтепер я буду обережніше.

- Ах, добре. Мені вдалося дістати інформацію щодо місця розташування Курурі-сами. Здається, вони знайшли гарне місце для будування вілли і зараз прямують до Тотапайлового пагорба!

- Добре, дякую!

- До речі, мені тут згадала одна стара притча... «... І ця дитина, яка дуже захворіла після ночі на Тотапайловому пагорбі, вилікувалася".

- Ага... Що ж, вирушаємо німе для!

- М-міс, невже ви повірили в цю історію?

- Звичайно ні.

***

– Курурі-сама, житель знову прийшов.

- Навіщо?

Лотсон проводив до мене селянин і той сказав:

- Це щодо озера Кірі, Курурі-сама, яке ви обстежили раніше. Діти гралися здалека і побачили, як якась жінка тонула в ньому. Звичайно, в тому озері мало хто тоне, але все одно, будьте обережні.

- Знову? - Сьогодні точно не мій день... - Дякую за новину, тримай.

- Дуже дякую.

- Блін, це не до доброго, я хотів використовувати те озеро для плавання...

- Курурі-сама, у мене є інша ідея.

- Слухай уважно, Лотсон-сан.

- Озеро Кірі дуже чисте і в ньому легко плавати. Але глибина в ньому іноді сягає 30 метрів, і це обов'язково стосується нещасних випадків. Та й до того ж, навіть влітку кромка озера залишається досить прохолодною. Оскільки воно містить багато різних риб, чому б не зробити озеро відкритим лише для човнів і гостей? До слова, моя молодша сестра непогано плаває, якщо ви залишите управління озером на неї, нам вдасться повністю виключити випадків з утопленцями. Якщо хочете, вона готова розпочати роботу вже завтра.

- Так, Лотсон-сан дійсно розумний, як я і думав. Що ж, добре! Довіряю озеро Кірі в руки твоєї сестри.

- Дуже дякую.

- Якщо вже на те пішло, Лотсон-сан, чи не хочете ви стати менеджером цієї вілли?

- Я з радістю прийму вашу пропозицію, дякую!

- Подбай про неї. Отже, на сьогодні ми закінчили. Після отримання ваших зарплат, ви вільні!

- Ясно!

- Сьогодні багато чого сталося, але Лотсон, ти і правда мене виручив.

- Та ні, не варто, навпаки це я вам дуже вдячний за те, що ви довірили роботи моєму братові, моїй сестрі і мені.

- Але так у мене з'явилась впевненість, що створення цього курорта пройде без проблем.

- А, Курурі-сама, дивіться!

- А! Кудрі!

На зворотному шляху ми помітили чоловіка, в якому можна було б побачити майстра без проблем. Як і сказав Лотсон-сан, його волосся було завиті.

Його екіпаж був шикарен, без сумніву він приїхав з столиці.

- Я, мабуть, привітаю їх.

- Не варто. Схоже, він зараз розслаблений після гарячих джерел. Якщо Курурі-сама порушить спокій пана зараз, це може не найкращий спосіб вплинути на його настрій під час поїздки. Краще просто пропустити ремісника. так у нього залишиться найкраще враження від наших джерел!

- І це правда. Менше я від вас і не очікував, Лотсон-сан.

- Ні, я не заслуговую таких слів...

-----

Після такого напруженого дня, повернувшись додому, я хотів відпочити. Але тут я потрапив у засідку батька.

– Курурі, з королівської столиці...

- А, так, я бачив їх, вони якраз поверталися додому, тому я просто вклонився і проводив їх поглядом.

- О, зрозуміло... Добре рішення, напевно... Повинен сказати, для твого татуся, це був вкрай божевільний день.

- Ну не скажи! На моєму фронті теж було весело.

- До речі, ходять чутки, що якийсь дикун в лісі сам голими руками завалив ведмедя. Бачив щось подібне?

- Ні, нічого такого. Завтра я знову піду до водоспаду Роншу, щоб поставити там огорожі. Трати залишаю на тебе.

- Хохо, зрештою твоя затія з гарячими джерелами дійсно вдалася, так що продовжуй у тому ж дусі!

Глава 8

- Ну і ну... Давненько ви не приходили, юний пане.

- Здорово, дідусю Моран!

- Хохо, а ви останнім часом сильно прагнете, так? Ви також змінили свій вигляд і тепер виглядаєте, як юний юнак. Так, ви сильно змінилися за ці два роки.

Менше від людини його віку я й не очікував. Він дуже спостережливий.

- Я не заперечу. Чи повернуло це місце собі частинку, яка була б такою ж енергійною як і ваша юність, дід Моран?

- У моїй молодості я не бував тут часто, але, здається, навіть тоді було не так пожвавлено як зараз. Я думаю, що Хелан зараз знаходиться на пікі свого найбільшого світанку!

- Хм, значить він зараз цвіте як ніколи не цвів? Ха.

Добре, це точно добре. Звичайно, це ще рано розслаблятися, але це вже дуже і надзвичайно радісні новини. Якщо я в найближчому майбутньому не допущу фатальних помилок, все буде гаразд... Адже так?

Якщо мені ще й вдасться впоратися з цією жінкою, яку я ще не зустрів...

Але гаразд, про це подумаю наступної весни.

- Вперше за довгий час мені вдалося вирватися і почитати магічний том у бібліотеці. Врешті-решт, тут я концентруюся найкраще.

- Хм, в такому разі, поки я тут, я постараюся забезпечити вам відповідну для навчання атмосферу.

- Дякую.

- Другий магічний тому на порядок важче першого. Що ви думаєте про нього, юний пане?

- Ну, він напевно складніший, але перерахувавши його 4-5 разів, я вже починаю розуміти суть написаного.

- Це дуже добре. Схоже, ви навчилися основних принципів.

- До речі, а де ти вчився, дідусь Моран?

- Я просто старий, все життя самостійно зубрий книги. Дуже вдалий старий, повинен відзначити, щоб отримати таку роботу у моєму-то віці - Моран розсміявся.

- Так просто передаючи мені ці магічні томи, я думав що дідусь Моран має дуже багато знань. Ніколи не повірю, що ти самоучка. я взагалі не повірив жодному твоєму слову.

- Хохо, будь ласка, не приставайте так сильно до старого.

Ми з Мораном коротко обговорили справу і повернулися до своїх занять.

Дідусь Моран витрачає час цілий день копаючись у книжках. Він вже давно прочитав вміст цієї бібліотеки і знає, що й де лежить. Проте дідусь часто купує нові тексти для бібліотеки, а читання і забави разом з ними.

Я десь почув, що країна, в якій старі живуть щасливо - хороша держава.

Якщо так подумати, Хелан хороша країна... Ну ладно, графство.

Зміст другого тому, в основному, полягав у збереженні мани після того, як вона відлучилася від тіла - джерела ману.

І полум'я, створене за допомогою зміни властивостей мани і рослини, які стосуються змін матеріалу - ніщо з моєї магії не може існувати більш-менш довго після відлучення від джерела ману.

Принаймні на моєму нинішньому рівні.

Перервати подачу мани, але при цьому підтримувати її форму. Якщо ви навчитеся цього, другий — пройдений.

Я вивчив зміст і дуже підтримував рослину, яку зробив змінюючи матеріал.

Насправді я прийшов в бібліотеку, щоб зосередитися на вивченні тому про створення магічних інструментів. (П: інструменти, прилади і знаряддя праці коротше)

Щодо ядра, яке використовують для створення магічного інструмента... Цілком можливо змусити рости квітку зі шматка заліза. А за допомогою зміни властивостей можна створити вічно холодний шматок заліза.

Ну, принаймні в теорії, оскільки мені цього до цих пір не вдавалося.

Віщ, який я приніс сьогодні з метою створення з нього ядра для інструмента, це ... Яблучко.

Але я збираюся додати зміну властивостей води.

Я, звичайно, сказав "води", але на ділі моя мана перетворилася у щось максимальне близько до меду, і я помістив її всередину яблука.

Оскільки мед був створений з ману, плід цілком природно його пожер.

Виглядає як звичайне яблуко.

Але коли розрізати, мана починає виливатись.

Схоже, я ще далеко від досконалості...

В ідеалі, я планую створити неймовірно смачне яблуко!

Озираючись назад, дідько Морана вчить мене: « Я мушу просто намагатися...

Він, до слова, занурився в себе..

Ну а я продовжував запихувати ману в яблука.

- Юний пане, що ви намагаєтеся зробити?

- А, дідусь Моран, — здається він повернувся в нашу реальність. - Я на півдорозі до створення магічного інструмента!

- ...зі яблука?

- Ага, я хочу спробувати створити дуже смачне яблуко і з'їсти його.

- Хохо, ох і дивними речами ви все ж займаєтеся. Зазвичай, створення магічного інструмента використовується на персні, мечі, будь-якому броне і всьому в тому ж дусі. Зазвичай використовується для того, щоб екіпувати його і використовувати як магічний предмет у битві або мечі, аби змінити властивості воїна. І я вперше бачу, як хтось намагається перетворити їжу на магічний предмет.

- Це правда! Що за облом...

- Хохо, ну, у кожного свій спосіб мислення. Якщо про це зайшла промова, молодий пане, безсумнівно, незвичний.

- Дідусю Моран, ти вже якось встиг мене перевірити?

- Не зовсім. Поглинання вимовленої мани. Хоча звучить легко, дехто може спробувати.

Для початку, кількість користувачів магії, які можуть підтримувати ману поза своїм тілом, не дуже велика. Виходить, молодий пан вже досить хороший користувач магії.

- Ага... Ну, це тільки за мірками магії. Мене більше цікавить наскільки я сильний за мірками битви.  

- Хм, без можливості тримати ману поза своїм тілом, були і ті, хто слідував за потужними змінами властивостей та зміни матеріалу. Вашими словами, "за мірками битви", у вас є й інші шляхи. Хохо.

-----

Про деякі речі мені вдасться дізнатися тільки від Морана, тому я повинен його попросити.

- Хмм...  

- Дідусю Моран, я зробив яблуко, не хочеш спробувати?

Ближче до вечора, я на першому поверсі (а Моран, тим часом був другий) закінчив своє творіння.

Мені вдалося майже ідеально наповнити яблуко маною.

- Ні, дякую. Я відмовляюся. Літні люди повинні дбати про своє здоров'я, чи знаєш.

- Це... Було досить грубо, дідусю Моран.

- Хохо, лови третій том.

Цей старий чортів кивнув мені книжку, швидко втік до дальньої бібліотеки.

Итак... Навіть якщо я попросив його про це, чесно кажучи, мені самому страшно його їсти.

- Ну гаразд, пора з'їсти його.

...

Я повторював цю фразу багато разів, однак.

..

Це яблуко сильніше за мене. Якщо вже на те пішло, час вжити екстрених заходів.

Я знаю одну людину, ідеально придатну для дегустації яблука...

- Батьку...

- Хмм? Що таке, Курурі?

Мій батько відпочивав біля каміна.

- Я тут яблуко знайшов, воно дуже солодке. Мій батько, напевно, багато чого потребує від лорда. Тому я підібрав яблуко для того, щоб доповнити брак вітамінів і мінералів.

- Ах, Курурі. Який чудовий ти все-таки дитина. Я тут згадав. А що ж, дивні зміни в тобі почалися саме після невдалої спроби дістати яблуко з дерева. Після того випадку, кожен раз коли я бачу ябл...

- Та все нормально, просто з'їж його.

- А-ага, зрозумів.

Отримавши яблуко, батько довго сумнівався, чи варто його спробувати.

Він глянув на мене пару разів в спробах прочитати мої підступні плани, але незабаром, здався і відкусив шматок.

- Ммм! Смакота! Яка ж глибока композиція смаку! І хоча яблуко ще не дозріло, тим самим роблячи плід трохи твердим і додаючи кислинки, солодкий смак зводить все на новий рівень! Досконало! Інакше й не скажеш. Крім того, яблуко, чомусь, несе в собі якесь освіжання! Ніби ця солодкість змішана з різних джерел, які володіють багатим смаком! Нектар розчиняється в роті, створюючи так званий головний натуральний суп! Я перекусив раніше і був ситий, але все ж таки яблуко впевнено провалилося вглиб мого шлунка! Рот, тим часом, всією силами просить "Дай ще шматочок, ну хоч один!" На цьому, говорячи про смак, моя мова досягла межі---!

– ...

Та що з ним не так? Я звільнився від своєї руки за допомогою його живота і залишив кімнату.

Чи це результат добрих результатів?

Зрештою, батько переслідував мене і благав дати йому ще пару. Тому я мусив зробити кілька яблук. Після цього, він нарешті заспокоївся.

Під вечір я прийняв ванну, а потім пішов до своєї кімнати.

Переді мною лежить яблуко, наповнене травою.

Я вже поїв, тому не відчуваю особливого бажання з'їсти його, але після всіх слів мого батька...

Тільки один укус.

- Смакота! Глибока солодкість поширюється всюди, залишаючи після себе...

Упс, я ледь не ступив на слизьку доріжку.

Ну що ж, пора спати. Завтра мені доведеться багато роботи...

Батько сказав, що після поглинання яблука, його втому як рукою зняв, але я не відчув такого ефекту. Можливо, була якась маленька різниця в їх створенні?

На ніч таким точно не варто голови забивати, а то й взагалі всну.

...транно.

Моє тіло гаряче. Приблизно як після пробіжки, а мій розум у піднесеному стані.

Що за!

Ну, мені в голову приходить тільки одна відповідь. Яблуко!

Я схопився з ліжка, тримаючи в собі бажання голосно кричати.

Мана наповнюється мною.

Ніби справжній потоп мани наповнюється моїм джерелом і ось-ось виллється назовні.

Що буде, якщо з'їсти магічний інструмент, в який ти вклав свою власну ману? Це єдиний можливий результат, якщо подумати про це.

Справа навіть не стільки в мані. Я відчуваю, що без особливих проблем зможу підняти своє ліжко. У мене дійсно є таке відчуття!

– Раз-два.... - І я дійсно її підняв.

Я знову стримав бажання заорати і м'яко опустив ліжко на підлогу.

Я непереможний! (П: тільки з коня не впаде... Вибачте, не втримався)

-----

Хоч би як там було, я вже не міг спати. Навпаки, я мушу скористатися цією нагодою. Цей стан, будемо називати його супер режимом, можна використовувати на благо населення.

Останнім часом багато людей приїжджає до нас у феод, через що кількість городян різко зросла.

А проблеми зі збільшенням кількості людей завжди принаймні дві: зміна ринкових цін і брак харчів.

Крім того, потрібно збільшити житлову зону. Це те, що я вирішив зробити. Там якраз проходять підземні води.

У такому випадку, мені за ніч вдасться викопати колодязь.

- Ого!

Ну, понеслася-!

-----

- Брате, чому ти думаєш, ми, відомі злодії "Темна Тінь", прийшли в таке болото, як Хелан?

Заговорив дуже підозрілу людину в чорній мантії.

– Хз.

Чоловік великого зросту (навіть у чорній мантії) відповів:

- Що ж, давай поясню нашу роботу.

- Так, прошу.

Ці двоє почали вести досить небезпечну розмову. До речі, в барі. Де крім їх двох нікого не було.

- Ця земля Хеланів єдина з таким переломом у своїй історії. Хрен знає чому. Але до цього перелому ця територія була відома як покинута і розорена.

- Заброньована? Ця, вкрита квітами земля?

- Ага. Зовнішній Хелан має зовсім не привабливий вигляд.

– Продовжуй...

- Ти ж знаєш, що перший король Марлі куден мав сильні почуття до цих земель?

- Звичайно.

- Ті почуття були настільки щирими, що він захотів навіть померти тут. І ось, підходячи до головного, цього разу наша мета... Загублений скарб першого короля.

- Досі не знайдено скарбу... Так, значить, воно тут?

- Згідно з записами, видаленими із спільних джерел, особистий історик короля Моран залишив його і залишився тут. До всього того ж, синка місцевого лорда Курурі Хелан ясно показують, що йому щось відомо.

- А, це не той, що гарячі джерела розкопав?

- Він самий. Цей маленький виродок, здається наймає людей, щоб прочесати весь Хелан. Хтось навіть бачив, як він сам пав щось.

- Тобто, по-твоєму, він знає де скарб?

- Чи відомо йому точне розташування, занадто вже безладні його дії. Можливо, йому вдалося щось розповісти з Морана, або він прикидається його хлопчиком на побігеньках, щоб втертися у довіру.

- Ти вже стежив локацію, брате?

- Звичайно. Ну, не те, щоб я був в ній особливо впевнений, але врешті-решт, спроба не катування!

- Так де ж воно? Розкажи мені, брате!

- Люди часто не помічають того, що лежить у них під носом... Скарб... У родовому імені Хеланів!

-----

Під покровом ночі двох невідомих прокралися в маєток Хеланів.

- Тут навіть немає охорони, якого? Ну хоча чого ще варто було очікувати від лорда з володіннями в такій глушині.

– Так... Звідки ми зайдемо?

- Скарб має бути нереально багато, так що, швидше за все вони під землею. Шукай якісь двері, що ведуть вниз.  

- Зрозумів.

...

- Саме так, як ти і сказав, брате.  

- Снаружі дійсно є двері, що ведуть до підвалу?. Справді?

Ці два пошуки не зайняли багато часу. Врешті-решт, вони були професіоналами.

Старший брат швидко вкрив замок і всесте з молодшим почав спускатися сходами.

Вони не використовували лампи, мабуть, вони добре бачать в темряві.

- Схоже, це склад.

- Ага. Тут має бути таємні двері.

Її пошук також не зайняв багато часу.

Врешті-решт, вони були професіоналами.

- Я знайшов його, але це...  - За таємними дверима було багато вільного місця. Занадто багато. У всій кімнаті була єдина дерев’яна коробка.

- Що це, брате?

- Ну, схоже, це не те скарб, що ми шукали. Ну, ми хоча б спробували. Заберемо хоча б вміст коробки.

- Книга? - Він голосно сказав молодший брат.

Тим, що лежало в коробці перед ними була звичайна копія якоїсь книги.

- Твою мать... Йдемо, брате.  

– А...ага ...

Ці двоє також були швидкі і в побізі.

Немає потреби довше затримуватися, ніж того вимагає крадіжка. Частково тому, їх до цих пір не спіймали.

- Ей ви! Стояти!

Сьогодні цим братам не щастить. У скарбниці не виявилося скарбів, а тепер, при спробі тихо, спокійно піти, їх хтось спалив.

– Бл* * Як це ми спали?

- Трохи ковтнувши, мої почуття прояснились. Як я і думав, взагалі-то, проста робота руками іноді корисна для голови. Або ж, можливо, на мене так впливав ритмічний звук металевих металів.

- Про що цей хлопець... А!?

Це хіба не Курурі Хелан?

- Я почув щось дивне і пішов подивитися. Хто б міг подумати, що я знайду двох щурів ...

- Б-брат, здається, справи погані!

- Так, дуже погані! Я нещодавно з'їв магічне яблуко, щоб дещо перевірити, і тепер мене наповнюється сила! Я зірвуся з вами!

- Брате, іди далі, я візьму його на себе.

- Ну вже ні, ви так просто не підете! Магія води! Водяна топь!

Після цих слів під ногами злодіїв з’явилося болото.

- Я створив болото під вами за допомогою магії води. Дна у нього немає, так що не раджу дригатися. Я вже покликав варту. Будете стояти струнко, просто сядете в тюрму. Ви будете тріпнутися, вирушите в інший світ.

- Біс тебе дери!

Фух, а непогано вийшло. Звичайно, я використовував величезний обсяг мани у битві з двома злодіями, але все це було лише краплиною в порівнянні з морем того, що мені залишалось.

А грабіжники, здається, вкрали всього лише якусь книгу.

Вони її відразу ж дали мені, мабуть, не так сильно і хотіли отримати.

"П'ятий магічний том"

О, з тієї ж серії, що і передані мені магічні книжки від дідуся Морана.

І навіть автор все той же Кріс Хелан.

Ну, до п'ятого тому мені ще далеко, так що нехай поки полежить у мене в кімнаті.

Мої батьки, тим часом, навіть не прокинулися, так що я просто передав злочинців вартові. Чим я там хотів зайнятися... Ах, да... Колодязь...

Але найближчим часом краще не їсти ці яблука. Завтра, відчуваю, з ліжка не встану.

Наступного дня у барі.

- Ти чув? Вчора, Курурі-сама спіймав злодіїв з "Темної Тіні"... - Один чоловік сказав.

- А, так, вранці такий слух з цього приводу піднявся, по-моєму всі вже знають. Ще й нагороду за те, що злочинці отримали виплату з королівської страти, — сказав чоловік, який сидів праворуч від першого.

- Останнім часом тільки хороші новини і чутно. Навіть місто стало радісним. Все, звичайно, йде добре - підхопив третій, що сидить ліворуч.

– Курурі-сама стане прекрасним лордом. Поки він з нами, ці землі будуть процвітати.

- Це правда. Але є дещо, що мене турбує.

Двоє зреагували на слова особи, що сидить по центру

- Що?

- Торговець інформацією розповів, що ті двоє з "Темної Тіні" були перехвалені, коли вибиралися з награбованим. Ось тільки з "награбованого" у них в руках була лише якась потріпанневя книжка.

- Ця горезвісна банда майже нічого не взяла?.  

...

- Може, там просто нічого було брати?

- А це вже тривожна думка...

- Одного разу я побачив рвану дірку на промежині штанів лорда, але він зробив вигляд, що все нормально, і продовжував носити ті штани.

- Мені здається, це розмова трохи для іншої теми. Тут проблема в якості лорда.

- А що щодо цього, раніше Курурі-сама був товстим, але зараз він такий стрункий.

- Гей, гей, вони не можуть мати проблеми з браком їжі, вірно? Це ж сім'я лорда, як ніяк... Так!

- Я думаю, що так. Але мені якось довелося працювати поряд з Курурі-самою. Його руки були дуже грубими, а його м'язи явно були не з тих, які можна наростити за пару днів. Я побачив тіло чоловіка, який щодня важко працював.

- Справді? Але через джерела кількість населення зростає. Хіба збори податків не повинні були рости разом з цим?

- Повинні були, але не виросли ні на монету. Крім того, Курурі-сама все більше і більше грошей вкладає в навчання нових територій. Можливо, дуже несподівано для нас лорд переживає деякі труднощі...

- Чорт, не добре якось виходить. Ми, прості люди, єдині, хто отримує користь від їхньої наполегливої праці. Треба буде переговорити з начальством...

- Згоден, ми повинні віддати Курурі-самі!

- Саме так! Ось що ми називаємо Хеланським лицарським духом! (П: взагалі в анлейте - "Кавалеристський дух", але... ме)

-----

А-а-апчхи!

- Уу, напевно, схопив простуду, працюючи вночі.

- Хаха, Курурі, тобі слід правильно розподіляти свій графік! Поглянь на мого татуся, я теж старанно працюю, але водночас відчуваю себе чудово.

- Хто б міг подумати інакше... До речі, мама шукала тебе з дуже розлюченим виразом на обличчі.

- Що? Я раптом згадав, що мені потрібно відлучитися на невизначений час для ділової подорожі...  

- Дорогой! Кількість туристів зростає, так чому не збільшуються гроші, що надходять до нашого дому?

– А... Н-ну, вони напевно почнуть підніматися з цього моменту.

- Дорогой! Ти стежиш за податками?

- Д-да! Звичайно! Звичайно ж стежу!.

- Гаразд, думаю, я даремно злилася.

- Тоді... Можна я схожу на гарячі джерела?.

Глава 9

- Цей фрукт, що ти називаєш мандаріном, дійсно смачний.

Коли зима прийшла, нас відвідав Рахса.

Зараз холодно, тому ми зібралися біля каміна і їмо мандарини.

- Добре, що ми встигли посадити їх до початку зими. Невдовзі, мандарини навіть на ринку з'являться.

- Але звідки ти їх дістав?

- Я створив насінину за допомогою магії. Далі я просто посадив його і виростив, як будь-яку іншу рослину.

- Насіння, створене магією... Менше я від тебе і не очікував, брате.

Поїдаючи мандарини, Рахса перебував в... Як схвильований, захоплений станом. Коротше, він їв їх майже що в екстезі.

Я їв їх не поспішаючи, шматочок за шматочком, але Рахса не соромився запихати їх в рот повністю.

З набитими щіками він був чимось схожий на бурундука, і це так смішно виглядало, що я нічого йому й не говорив.

- Брат же скоро потрапляє в Еленеварську Академію, вірно?

- Ага, час майже прийшов.

- Щось ти не виглядаєш особливо щасливим.

- Ну, це досить дивне відчуття. Не сказав би, що я не щасливий , Швидше, просто трохи хвилююся ...

- Ти точно ніде не протрапиш. До речі, мій старший брат Арктика теж туди йде.

- Ага, — я це вже давно знав.

- Також, донька прем'єр-міністра Еліза-сан, працює цього року.

- Ага, — і це мені теж було відомо.

Зрештою, вона моя майбутня дружина...

– Далі - більше! Вперше за останні десять років в Академію вдалося поступити простолюдину. Дворян приймають через їхні генеалогічні родоводи, але людям не до вподоби складати складні вступні екзамени. Так що вона безумовно дуже талановита. Звали її начебто ...

- Ірис Палала.

- Так, вірно, Іріс-сан. Брат знав про неї?

- Знаю, давно знав--

- Загалом цього року багато дітей роблять дуже впливових людей. Дехто навіть називає їх чимось на зразок золотого покоління.

- Якщо чесно, мене більше інше турбує. Чи можу я залишити всі свої справи на батька...

- Не турбуйся про це. Люди в Хелані дуже добрі і чуйні, будуть у міру можливостей допомагати Торал-сану.

- Дуже сподіваюся...

Думаю, доведеться попросити Лотасона перевіряти весь час від часу.

- Брате, все буде гаразд, багато думати шкідливо. Зосередься на навчанні. Хоча, з твоїм талантом, навчання в Еленоварській Академії не буде для тебе важкою справою.  

Як завжди, Рахса говорив все в властивій йому щирої манері.

Від такого іноді хочеться, щоб він дійсно був моїм братом...

- І це правда. Мандарини закінчилися, піду ще трохи зберу.

- Я з тобою.

– Уу-, холодно.

- Згоден, холодно.

- Навідайся до нас влітку, я дам тобі спробувати ягідку під назвою "арбуз".  

- Обов'язково! Я з нетерпінням чекатиму цього.

Двоє пішли збирати мандарини, притискаючись один до одного... Найпоширеніший день зими.

-----

Через деякий час сніг почав танути, і Хелан відсмажив.

За місяць до відрахунків я вирішив покинути рідні землі.

Звідси до академії, грубо кажучи, чотири або п'ять днів шляху на кареті.

Вона розташована в відокремленому від усіх феодів району, щоб учні могли з головою зануритися у школу.

В цілому, не буде великої проблеми, якщо я приїду раніше. Зазвичай, багато людей приїжджають за тиждень, щоб пройти попередній тест, тому що в останні дні чергу дійсно не маленька. І основні причини мого раннього відправлення, загалом дві: звикнути до оточення і... Я не хочу стояти в черзі.

- Курурі-чан, ти виріс таким красивим.

Мати проливає сльози, спостерігаючи за тим, як її син їде.

- Курурі, віддай учебя всього себе, за наші землі можеш не хвилюватися. Я про них подбаю.

Саме про це я найбільше хвилююся, Отче.

- Ну що ж, я поїхав.

Після скромного прощання я сів у карету.

Відразу після цього я дав команду кучеру, і ми рушили.

В академії використовується система гуртожитків.

Оскільки кошти на школу та їжу, яку вони дають урядам, дуже не потрібні.

Однак переважна більшість палаців все одно бере з собою велику суму грошей. Просто так, на всяк випадок і для потіхи свою самолюбство.

Ну і я взяв з собою небагато.

Якщо я побачу щось необхідне або просто цікаве в магазині, то хочу бути у змозі це купити. Гроші відіграють важливу роль і для встановлення зв’язків з іншими учнями

Насправді, я хотів взяти трохи, але...

Вранці перед відправкою мене відвідала ціла юрба місцевих людей, і тому що наші прибутки останнім часом значно зросли ... і буквально змусили прийняти їх гроші. Кількість була немаланьким...

На крайній випадок, я завжди міг повернутися на літніх або зимових канікулах і наповнити запаси, тому я не хотів брати з собою занадто багато...

Я намагався відмовитися, але батько вмовив мене взяти їх. Мені здалося, або він дійсно здавався вищим, ніж зазвичай ...

Я подякував людям і, попрощавшись з батьками, пішов у дорогу.

До слова, Рахса також хотів прийти проводити мене, але оскільки його старший брат теж поїхав до академії, я подумав, що не добре вийде, якщо він захоче мене йому, тому я відмовився.

У мене не сталеві яй... нерви, щоб переходити дорогу кронпринцу.

Оскільки поїздка мала б бути невеликою, я зібрав багато книжок для того, щоб зробити щось більше в дорозі.

Я також знав про всі цікаві пам'ятки на шляху, тому ми могли б відвідати їх.

І, тут раптом ще один сюрприз, мій батько раптово виявився справжнім гурманом.

Він дав мені карту, на якій були позначені всі за його припущенням гідні ресторани.

- Упевнений, що це допоможе трохи полегшити твою подорож, — сказав він.

Хм. А це перший раз, коли батько зробив щось належне батькові.

У будь-якому випадку, поїздка проходила досить непогано.

Я майже не розмовляв зі слугою, і більшість часу пролітала непомітно за спостереженням незнайомих мені раніше пейзажів, які проходили за вікном.

Тут все було для мене в новинку. Більше нічого сказати.

Навіть якщо нічого цікавого не станеться за всі чотири або п'ять днів, я не думаю, що я скучаю.

Минуло вже близько п'яти годин з моменту відправки.

Сонце досягло зеніту. Сухий, спекотне повітря розбавлялося приємним вітерцем.

Аж раптом до мене звернувся слуга.

– Курурі-сама.

Ммм? А якщо подумати, судячи з карти, ми вже близько до одного із позначених батьком ресторанів.

Можливо, ми вже під'їхали до нього?

- Що таке?

- Попереду жінка, що несе велику сумку.

Ну, я подумав, що нічого незвичайного в цьому немає, але все одно висунув голову з вікна.

На певній відстані дійсно була жінка, що сиділа в тіні.

Може, на сонці перегрілася?

З наближенням карети фігура ставала все більш чіткою.

І коли я побачив, хто це, моє серце швидко забилося.

Помилки бути не може.

Прекрасне чорне волосся ідеально гармонують з обличчям спокійної краси, і навіть з її звичайним простолюдинським одягом!

Так, це точно вона. Там сиділа Іріс Палала.

Чомусь я різко сховався в кареті.

я ж другорядний персонаж, а вона - головна героїня. На вашу думку, все буде добре, якщо ми так просто зустрінемося?

Ні. Звичайно, що ні!

- Щось не так, Курурі-сама? - Наче під’юджуючи, запитав слуга.

А може, їй стало погано і вона присіва відпочити? Недобре кидати тендітну леді в біді...

Дуже погано!

Я переборов себе і відповів: « Я спробую з нею поговорити.

- Зрозумів.

Слуга почав поступово сповільнювати швидкість і зупинив карету перед Іріс.

- Ви в порядку? - Я запитав з ввічливою інтонацією, щоб викликати якомога менше підозр.

- Так, просто трохи втомилася. Будь ласка, не звертайте на мене уваги.

Оскільки ми в майбутньому станемо однокласниками, я не міг просто сказати "А, зрозуміло, гаразд!" і виїхати.

- А ви, випадком, не в Еленоварську академію направляєтеся?

- Так, але як ви дізналися?

- Просто інтуїція підказувала. Я теж туди їду. Якщо ви не проти, можу допомогти вам дістатися туди.

- Ні, дякую. Я і сама туди дістануся. Якби я не могла це зробити, то б не пішла пішки. Дякую, що зупинились і намагалися допомогти мені.

Пішки, значить. Принаймні у неї це займе півмісяця.

Але вона все ще зможе попросити якогось торговця підкинути її.

У грі Іріс народилася у досить бідній сім'ї. Ні, я не можу її тут кинути.

- Будь ласка, не кажи так. Хтось сказав, що в дорозі потрібно допомагати таким же як ти - мандрівникам. Мене звати Курурі Хелан. Я з дому Хеланів.

Я намагався уявити себе, щоб більше не бути схожим на підозрілу людину.

Вона, чомусь, замовкла.

– ... Хелан. Це який з гарячими джерелами, так! - Вона запитала з відтінками захоплення.

- Д-да. Ти була там раніше?

— Ні, але я читала статтю в одному журналі про гарячі джерела з чудовим квітковим садом. Потрапити в Хеланські гарячі джерела - моя мрія!

Після того, як я запропонував їй "Давай ще поговоримо про гарячі джерела", вона без будь-якого опору сіла в карету. (П: .......)

Оскільки тобі доведеться жити в академічному гуртожитку, що б ти не робив, багато багажу - неминучість.

Те ж саме можна сказати і про Іріс, оскільки її велика сумка була повна до кряїв.

Але все ж, нести таку фіговину протягом місяця... Навіть здоровий, впевнений у своїх силах чоловік уже не був би упевнений в собі...

Умовити її поїхати в кареті - було правильним рішення. У мене б кішки на серце цокнулися, якби я її там залишив.

Так, я радий, що мені вдалося її умовити.

А подорож тим часом спокійно продовжувалась. Ірис навіть почала до мене звикати.

- У майбутньому, коли я заробляю багато грошей, я мрію звести своїх молодших братиків, сестер та батьків у сусідній цвіт гаряче джерело в Хелані... - сказала Іріс зі сяючими очима.

- Не варто так далеко мріяти. Ми ж однокласники, можеш приходити в будь-який час.

- Дякую, але ні. Мрія — це те, чого потрібно докладати власними силами.

- Гарні слова.

- Курурі-сан ж робить це цього року, так? Якщо я не помиляюся, в журналі було написано, що це саме ви відкопали гарячі джерела. Мені випала честь бути однокласницею такого чудового аристократа.

- А, та ні, в цьому немає нічого приголомшливого.

Я б сказав, що це ти, хто в майбутньому може вийти заміж за принца, приголомшлива.

- Дякую, що дозволили такій неблагородній людині, як я, їхати з вами в одній кареті. Я безумовно поверну цей борг.

- Та не турбуйся ти про це. Без тебе, мене б чекали чотири нудних дні на самоті, так що це навіть мені тут слід тебе подякувати.

Як би то не було, я заставлю тебе повернути цей борг якщо раптово закінчу життям на фермі.

- Я хвилювалася, якими будуть люди в дворикській школі, але дивлячись на Курурі-сана, здається я можу думати про це більш позитивно.

- Радий, що зміг тобі допомогти. Тоді поговоримо про наші гарячі джерела!

- Так, із задоволенням!

Як завжди, іскри в очах.

Як я і думав, коли побачив її зблизька, можна сказати, що у неї чудові риси обличчя.

Навіть порівняно з королевою, Іріс здається більш прекрасною через свій вік.

Не дивно, що принц з іншими билися за її серце, з такою-то зовнішністю.

- Можливо, ви вже прочитали це в журналі, але наші джерела мають дивовижний ефект для шкіри, роблячи її слабшою і красивішою.

- Так, це було написано в статті, — Іріс все одно виглядала дуже зацікавленою.

- Це все завдяки кольорам. Але нещодавно було знайдено дещо цікаве. Один з наших видатних жителів, Лотсон-сан, виявив, що навіть пити цю воду корисно для тіла.

- П-правда! Впері про це чую!

— Не дивно, ми самі тільки недавно дізналися про це, так що незабаром ця новина з'явиться в журналах. Після того, як про ці нові властивості води з наших джерел дізнається безліч людей, кількість туристів буде все зростати, рівно як і отримуючи прибуток.  

- Нічого собі-! Мабуть, не треба було питати, тому що тепер я хочу бути там ще сильніше.

- Якщо хочеш, приходь в будь-який час. Ми покажемо тобі кращу гостинність.

- Ага. Дякую!

-----

Здавалося, що ми розмовляли про гарячі джерела вічності і перебували в збудженому стані.

Випадково мене віднесло і я почав хвалитися іншими цікавими місцями на наших землях, але вона все з задоволенням слухала.

Як я і думав, жінка, в яку може закохатися принц, абсолютно іншого калібру!

- Курурі-сама, ми наближаємось до одного з місць, позначених Торал-самой, — голос слуги перервав нашу розмову.

- А, вже приїхали?

Я втратив рахунок часу, розмовляючи з Іріс.

Мені вдалося побачити справжню користь від того, що я пов’язаний з подругою.

- Ірисе, ходімо поїдемо. Тут поруч прекрасний ресторан, який мені рекомендував батько.

- Ні, вибачте, у мене не так вже й багато грошей. До того ж, я взяла з собою достатньо їжі, щоб дістатися до академії.

- Звичайно я заплачу. Ну давай, пішли, будь ласка, послухаєш мої хвастувальні промови про наші землі під час їжі. Вважай, це буде платою за неї.

- Ні, вибачте.

Вона похитала головою.

- Я дуже вам вдячна за те, що дозволили їхати з вами. Я не можу дозволити вам ще й заплатити за мене в ресторані. Інакше, мені навряд чи вдасться коли-небудь розплатитися з вами!

Я розсміявся. Така система цінностей безсумнівно допомогла закоханню принца та інших, хах.

Хочу, щоб моя майбутня дружина була в цьому плані схожою на Іріс.

– Пойдём.

- Ні, все гаразд. Не хвилюйтеся за мене, ми продовжували сперечатися. Безперервно.

Блін, схоже доведеться використовувати козир.

Але чи це нормально для неї так говорити?

Думаю, одна наша зустріч виходить за поняття "нормально", так що втратити вже нічого.

- Гаразд, тоді мені потрібно з тобою серйозно поговорити. Розмова тільки між нами, нікому ні слова.

- А? Щось якось раптово.

Іріс дуже занепокоїлась, коли побачила різку зміну в моїй поведінці.

- Твоє життя в академії навряд чи буде казковим. Ну, це звичайно просто "взагалі". Але ви напевно відчуватимете різну незаслужену дискримінацію.

- Так, я вже думала про це. Але я вирішила, що не здамся і вилізу по повній. Врешті-решт, від мого навчання буде залежати чи вдасться мені знайти хорошу роботу для забезпечення сім'ї.

Чудово! Яка гарна дитина!

- Ну а винуватцем більшої частини дискримінації, швидше за все буде ... Одна блакитна відьма...

- Швидше за все?

- Ну, як би вона дуже погано ставиться до простолюдинів, так що по-любому буде вставляти тобі палиці у колеса. І взагалі-то, вона ...

- Вона?

- Людина, з якою мені навряд чи вдасться обірвати свої зв'язки... Коротше, вона дасть тобі багато проблем, тому я хочу за неї їх компенсувати! Очевидно, що якщо хтось із твоїх близьких завдасть шкоди комусь, тобі розгрібати теж доводиться, так? Саме тому, будь ласка, вистачить впертості і дозволь мені заплатити за тебе.

- Ні. Якщо чесно, аргумент досить сумнівний, та і я не до кінця зрозуміла.

- Ну і добре. Хочеш ти чи ні, ми йдемо їсти!

- Я не піду. Після всього цього я не зможу дивитися вам в очі.

- Ще як зможеш! - Я з усієї сили потягнув Іріс за руку.

- Ні! - Ірис відчайдушно чинила опір.

- Я не зможу насолоджуватися смачною їжею, поки ти будеш поруч їсти свою заготовлену сумнівну їжу. Це точно не буде приємною поїздкою!

- Не хвилюйтеся за мене. Ви і так вже дуже допомогли мені!

- Ви двоє, давайте швидше, — спокійний голос слуги закінчив наш перетягування каната.

- Ага, вже йдемо.  

Іріс нарешті здалася і пішла поруч.

- А їжа тут дійсно смачна, тату!

Батьку, вибач, що сумнівався в тобі.

Глава 10

Коли Іріс тільки приєдналася до мене, вона була дуже замкнутою і не розповідала жодних деталей про свою сім’ю. Але провівши разом зі мною чотири дні, її обережно уникала природний спосіб, і вона спокійно ділилася з мене різними історіями.

Батько Іріс був ковалем. Але коли їй виповнилось 12 років, він захворів і пішов в інший світ.

Після цього, вона, її мати, три молодших сестрички і два молодші брати працювали на сімейному полі, заробляючи гроші для існування.

Як і слід було сподіватися, таке існування не існувало.

Іріс казала, що вона завжди хвилювалася чи в порядку її молодші брати і сестри.

Схоже, вона тільки про них і думає...

Навіть у нашій території є багато сімей, які живуть на фермі.

Однак фермери не завжди бідні. Якщо не стається якихось стихійних лих, часто вони отримують навіть більше, ніж потрібно для простого "існування".

Але, за словами Іріс, в їхніх землях високі податки, що і ставить її сім'ю у складне становище.

- Тоді, чому б вам не переїхати до Хелан? У нас не такі високі податки, і наш феод стає все більш багатим з кожним днем. Ви зможете жити там без проблем.

- Це дуже спокуслива пропозиція, але я не можу так просто залишити рідні краї.

Мене відкинули.

Хоча її можна зрозуміти, це питання не за п'ять хвилин вирішується.

Мабуть, у цьому світі також є погані правителі, в порівнянні з якими мій батько виглядає ангелом.

Іріс з дитинства показувала видатні успіхи в навчанні, тому її мати порадила дівчину спробувати удачі на початковому екзамені академії. Спочатку вона відмовилася, але через надмірну наполегливість матері і можливість в майбутньому підтримувати всю сім'ю Іріс здалася і почала готуватися.

Більшість часу вона працювала на фермі, а під час перерв вчила основи освіти, магії та фехтування - трьох тих початкових іспитів.

Це, безперечно, вимагало надзвичайної витривалості й наполегливості.

- А потім, коли я пройшла, я була дуже щаслива, але мені було сумно від думки, що доведеться залишити свій дім. Коли я поїхала в дорогу, мені було дуже самотньо... Навіть зараз я все ще не впевнена, чи зробила правильний вибір.

- Я теж хвилювався, коли залишив свій дім. "Мій батько просто занадто довірливий, чи не обманять його?" і того ж роду думки. Але я впевнений, що він зможе розібратися з проблемами, коли ті почнуться. Тобі також не слід сумніватися у своїх братах і сьострах. Все буде гаразд, вони впораються.

- Якби так...

– Побільше впевненості. Вони. Безумовно. Впораються.

– ... Так!

Очевидно, їй вдалося відновити частину колишнього складу розуму.

У таку чудову погоду не можна розмовляти на такі депресивні теми.

Може, розповісти їй одну з "великих історій" мого батька, щоб підняти настрій ...

- Схоже, ззовні відбувається якийсь безлад, — сказала Іріс, перервавши мої роздуми.

- Здається, там виникли якісь проблеми — з похмурим виразом доклав слуга.

Ми вийшли з карети, щоб дізнатися про ситуацію.

Поїздка, яку мабуть використовували торговцем, заблокувала дорогу.

Біля неї стояло кілька людей.

- Вибачте, можете прибрати воза з дороги? - Я запитав у чоловіків.

- А, так, вибачте. Я зараз заберу її, - відповів один з них.

Трохи пухкий чоловік почав роздавати укази своїм підпорядкованим.

Возка, яка на слово виглядала трохи більш стандартною, була забита різними вантажами.

Дорога була трохи вузькою, тому було важко усунути транспортний транспорт.

- Що сталося? - Я запитав з щирого інтересу.

- Ми везли данину королю, але наш дозвіл на в'їзд до королівського замку було недавно втрачено або ж швидше вкрадено.

- Ще раз, що сталося?

- На нас раптово напали монстри. На щастя, ніхто не постраждав і нічого дорогого не пошкодило, але нам трохи не пощастило, вони забрали пропуск.

- Справді не пощастило, так.

Я намагався якось розважити себе, але на жаль, цікавою розмовою це точно не назвати.

Покваптесь і звалите з дороги.

- Здається, у вас дорогий меч... Може, ви розбираєтеся у знищенні монстрів?

- Ні, він тільки для самозахисту, на випадок непередбачених обставин.

Ніжні і меч саморобні. Однак він правильно вважав їх дорогими. Без сумніву, досвідчений торгаш.

- А, ось як. А я думав заплатити вам золотою монетою за їхнє вбивство...

Я думаю, що так. Я не вражений якимось жалюгідним золотим.

- П-правда!

... Що не можна було сказати про Іріс...

- Ви дійсно заплатите золоту монету?

- Звичайно! Якщо підете разом, я заплачу навіть дві монети.

Очі Іріс на мокрому місці. Зараз заплатить.

І куди мені тепер?

- Добре, я згоден.

- Ура!

- Нас атакували два вовкоподібні монстри. Ми знайшли їх лігво в п'ятистах метрах звідси. На жаль, ми не бійці, а тому навряд чи зможемо допомогти.

- Гаразд.

Ми отримали коротку інформацію і попрямували назад до карети.

- Іріс, ти як у магії, хороша?

- Я пройшла іспит в Еленеварі, але це моя перша реальна битва. Але я щодня практикуюся, так що мабуть не погано...

Хмм... Наскільки я пам'ятаю, Ірис має талант як до магії, так і фехтування.

Волкоподібні досить слабкі, так що навіть враховуючи відсутність досвіду сподіваюся, все буде в порядку. Сподіваюся.

Так і я поруч, так що все має пройти гладко.

- У тебе є зброя?

- Так, я взяла з собою меч для уроків фехтування.

- Тоді бери його і підемо.

Як і сказав торговець, ми зустріли двох вовкоподібних монстрів у п'ятистах метрах на південь.

Розстави між нами пристойно, так що вчути вони нас поки не можуть.

Чесно кажучи, я можу винести їх обох прямо звідси.

І мені б дуже хотілося так і зробити, вибивши будь-яку небезпеку.

Але проблеми почнуться, коли я вб'ю їх.

Іріс напевно відмовиться від нагороди.

А скаже щось на кшталт "Я не брала участі, тому не можу прийняти цих грошей".

- Ірисе, ти дотягнешся до них своєю магією?

– Мм... Звідси, навряд чи, занадто далеко.

Чекаємо...

У такому випадку, нам залишається тільки один вибір.

- Іріс, я зніму одного з них за допомогою магії. Другий помітить це і кинеться на нас. Зможеш розібратися з ним?

- Так, думаю зможу.

- Ну тоді понеслася!

Я звільнив трохи мани, перетворив її на воду, за допомогою вимінювання властивостей, а потім в лід, використовуючи фізичну зміну.

У мене стріла льоду в долоні.

Ну, для першого разу вийшло вкрай непогано.

Потім я сконструював вибух вітру і вистрілив стрілою.

Збираючи звук від розрізання повітря, снаряд пройшов прямо крізь монстра.

Волкоподібний помер, не встиг що-небудь зробити.

- Так!

- Нічого собі!

- Не відволікайся, другий наближається.

Коли інший монстр побачив смерть свого родича, він розлютився і кинувся на нас.

Іріс також звільнила ману, перетворила її в вогонь і направила в ноги монстра.

Слабовато звичайно, але головна мета - зменшити його швидкість - досягнута.

Він почав сповільнюватися, і Іріс різко проколола його своїм клинком.

А вона дуже ловна.

Голова монстра елегантно полетіла.

Швидко і точно. Але, здається, мені почувся дивний звук.

- Ти зробила це, Іріс.

– ...

- Щось не так?

Іріс схилила голову. З якоїсь причини її обличчя абсолютно не виражало щастя.

- Меч.. М-меч, с-сломався.

- Хаха, зламався від одного удару? Мабуть, тобі підкинули шлюб.

- Цей меч мені купила, моя мама. Вона купила його спеціально заради менеяа̄ааіа, у Ваваа - аааха!

Що?

Та вона серйозно плаче!

- Чекай, чекай. Я дам тобі мій новий меч. Не плач.

- Моя мама, моя мати дуже тяжко працювала щоб купити його, уваааяа!

А, так от в чому справа.

Я нарешті зрозумів її почуття.

- Не хвилюйся! Його ще можна полагодити. Як тільки доберемося до академії, я його підлатую.

- Справді? Його ще можна полагодити?

- Правда, правда. Я зроблю його крутішим і міцнішим, ніж він був.

- Не треба його міняти, він мені подобається таким

- Гаразд, як скажеш, а тепер давай знайдемо той дозвіл і повернемося назад.

– Добре.

Пропуск був зроблений зі шкіри, тому, напевно, його і забрали монстри.

Я взяв його і подивився на Іріс.

Її повіки були червоними через сліз.

Просто так, до слова, це не я погодився на знищення монстрів, і я не зламав її меч.

Але чому серце в грудях таке болить?

"Я ж не поганий?" - подумки запитав я у уявного посміхаючись Рахси.

"Звичайно ж ні," - згорнути я його відповідь.

- Ну і виручили ж мене! Ось два золотих, як і обіцяв.

В обмін на перепустку, він дав нам нагороду.

Отримавши монету, Іріс почала вичавлювати від щастя.

Мабуть, новина про те, що меч можна полагодити, збудила її.

- Мене звати Феміель. Торгую я, здебільшого, речами з історичною цінністю. Я не забуду вашої допомоги і одного разу, обов'язково поверну борг. Якщо ви не проти, може назвете свої імена?

- Курурі Хелан, а вона Іріс Палала. Мені, як дворянину, не варто давати пораду торговцю на зразок тебе, але все ж... Я б радив тобі ніколи не забувати імені і обличчя дівчини позаду мене.

- Добре, торгівець охоче прийме цю пораду. Він також безкоштовний. Курурі Хелан-сама, Іріс Палала-сама, я сподіваюся, що наше знайомство в майбутньому обернеться великою спільною вигодою.

- Тримаю парі, ти говориш це всім підряд.

- Хаха, ну я ж продавець. Ну що ж, ще побачимося!

Видавши роки відпрацьованого прощання, торгаш пішов.

Вони швидко зрушили возку і ми змогли проїхати.

Іріс тим часом тирла свою щоку про золоту монету...

- На що ти збираєшся її витратити?

Однак, вони чекали на відповідь.

- Пошлю своїй сім'ї. З такими грошима вони не зможуть прожити достатньо часу.

Занадто очікуємо.

Насправді, я хотів віддати їй і свою монету, але б'юся об заклад, вона б відмовилася.

- Але я вважаю, що повинна віддати цю монету вам, Курурі-сан. Ви піклувалися про мене весь цей час, а ще ви пообіцяли відремонтувати мій меч. Навіть так, не думаю, що цього вистачить, але дозвольте хоча б заплатити за ці чотири дні.

- Ти хочеш віддати цю монету мені? Або ти хочеш послати її своїй сім'ї? Чого ви дійсно бажаєте?

- Я хочу відправити її своїй сім'ї.

- Тоді так і зроби. І всі будуть щасливі. Ти дійсно думаєш, що ця монетка для мене хоч щось означає? Найдорожчий номер у готелі на наших гарячих джерелах коштує п'ятдесят золотих за ніч, сюди ввімкнено сам номер, гаряче джерело, сніданок/обед/ужін та інші послуги.

- П'ятдесят! Здається, мені навряд чи вдасться відвідати Хеланські гарячі джерела...

- Ну, ми ж говоримо про першокласну службу. Є і багато дешевших готелів.

- А, добре.

...Куурі-сан. Я відправлю цю монету моїй родині.

- Так, так буде набагато краще.

- Але я не забуду свій борг і коли-небудь обов'язково поверну його! Я дівчина, яка не кидає слів на вітер, так що повірте мені і чекайте!

- Не можна?

- Невпевнено!

Ну ладно!

У мене таке відчуття, ніби я опинився у великій страховій компанії.

- До академії вже рукою подати. Ще трохи і будемо на місці!

– Добре. Цікаво, яка вона?

Це мене теж цікавило і я хочу знати це якнайшвидше.

До світанку карета прибула в академію.

І до речі, щодо академії, вона неймовірно величезна. Ніби всередині неї знаходиться ціле місто.

- Вона величезна, так?

- Великий.

Інших слів підібрати мені просто не вдалося.

https://literna.net/uk/books/632-u-ochikuvanni-bidnosti-ya-zbirayusya-stat-kuznetsom