- Чудово, - пробурмотів я собі під ніс і поповз до кута, намагаючись притиснутися до стіни. - Як швидко він наближається?
- Повільно, методично.
- Чудово...- Я стояв спиною до стіни на самому краю кута, напружений і готовий до атаки. - Як тільки він опиниться поруч, скажи мені. Я вріжу йому по голові, а потім ти удариш його за допомогою акустики. Готовий?
- Як ніколи... - Пробурмотів собі під ніс Саундбайт.
- Тоді давай зробимо це, - кивнув я на знак згоди. Секунди тикали як на дріжджах. Я відчував кожен удар свого серця, кожну крапельку поту на лобі.
Нарешті...
- Зараз!
Я вискочив з-за кута і на мить затримався, щоб визначити, де саме знаходиться переляканий дозорний, перш ніж розвернутись на підборах і з усіх сил вдарити ліктем в обличчя бідоласі. Це була заслуга волі солдата, що все, чого він зробив, це спіткнувся і вирубався, схопившись за ніс, а не просто впав на землю.
Але навіть витривалість дозорного виконання Саундбайта по барабанних перетинках не витримала, коли судив за тим, як він зігнувся навпіл.
Я скористався тим, що солдат відволікся, вхопившись за край його кепки і використав її як опору, щоб вдарити його коліном в обличчя. Я закінчив тим, що вдарив його кийком по затилку, змусив впасти і залишити мене з його кипкою в руках.
- ФАТЛІТІ!- Прогуляв Саундбайт.
- О, чорт, будь ласка, ні, - виручився я, опускаючись на коліна і обчупуючи його шию. -Будь ласка, будь ласка...
Я відразу ж пом’якшую, відчувши його серцебиття. - О, слава Богу, - зітхнув я. Я ловив його по плечу, встаючи і нехтуючи ним. - Дякуємо за вашу службу.
- КРОС!
Я з шипінням запалив очі. - Нуу, звичайно...
- Звичайно, звичайно, придурок, - простягнув Саундбайт.
Я тільки-но прошив його, перш ніж повільно повернутися і побачитися з Ташіґою та кількома десятками солдатів поруч. - Я не думаю, що ти повіриш, чи не так?
Дюжина рушниць, які раптово зведені і спрямовані в мою сторону, були достатнім відповіддю.
- Цілком справедливо... - Я злегка напружився, готуючись бігти, але перш ніж це зробити, вирішив поставити одне питання. - Дозволь мені запитати тебе дещо.
Я натягнув на голову кепку, яку тримав в руках. -Как тобі? Чесно, мені потрібна твоя чесна думка: кепка? Без кепки?
БАХ БАХ!
- Я пригнувся і почав ухилитися, коли кулі зі свистом пронеслись повз мене, поспішаючи в перевулок подалі від них усіх. - ПРИЙМАЄ ЦЕ ЗА "МОЖИТЬ БУТТЯ"!
Коли я біг по перевулку, кулі зі свистом проносилися повз мене, я прийняв мовчазне рішення: більше ніякого Мистера Славного Парня.
І, чесно кажучи, це радше викликане виснаженням. Я все ще не зовсім видужав після цього проклятого переходу по пустелі.
- Саундбайт... - видихнув я. - Де знаходиться найближче скупчення цивільних?
-У мене є ідея ПІВЧШЕ!- відповів Саундбайт, посміхаючись. -СЛІДУЙ ПОБРОЖ НАПРАВО. Я ВИДАМ ЛЖЕННИЙ СЛІД і зв'яжу тебе з цим звуком.
Я не відповів, важко задихаючись від втоми, але все ж повернув направо. Я чув, як дозорні слідували за мною, а потім повернули наліво, і через післяповідного кудисьхтань великої кількості курей.
- Гарна ідея, Саундбайт, - видихнув я, перш ніж схопити маленьку фляжку, яку ніс з собою, і зробив ковток води. Тепла і трохи солона, але це була вода. - Окей. Це, мабуть, не відштовхне їх надовго, так що нам потрібно продовжувати кидати фальшиві сліди, як це. А це означає, що ти повинен бути обережним, щоб не послати їх за чимось неприємним, ясно?
- Так, кэп!
- Ось він!
Я стримав прокляття і побіг в інший бік, коли дозорний вказав на мене з іншого кінця перевулку. На щастя, у нього не було пістолета, інакше я б отримав кульове поранення.
І коли я завернув за ріг, то побачив купу викиненого сміття, і в мене виникла ідея.
- Невеликі зміни в планах, Саундбайт, - сказав я, прибираючи завитку в куртку, перш ніж зняти її і кинути у купу, а потім насунути окуляри на очі і підніс маску до рота. - Вимкни музику на секунду, заміняй мій голос на голос Сержанта Хартмана і зберігає тишу. (відсилання з персонажем х/ф "Цельнометалічна оболонка")
- Що ти збираєшся ...? Ааа... ЗАВДЯВ ШАЛІСТЬ?
- Таків план, - повільно кивнув я, виковуючи з сміття старе, але цілком приносне пальто і накидаючи його на себе. Потім я зняв з рук обладунки і сховав їх поруч із курткою разом зі навушниками. Залишається сподіватися, що ці хлопці не здогадаються подивитися вниз.
- Добре... Зараз!
Через кілька секунд після того, як я вимовив ці слова, з-за рогу виникла трійці морських дозорних зі зброєю наготові.
- ЯКОГО ХРЕНА ВИ ТУТ ДЕЛАЄТЕ, ДОЗОРНІ?
- Перший солдат підстрибнув від подиву, перш ніж поспішно спробувати зібратися. - Хто ви такий?
- ХТО Я ТАКИЙ? ХТО Я ТАКИЙ? - ТИ ЩО, СЛІПИЙ І ВМІСТВЕННО ВІДСТАЛИЙ, ЧЕРВОЯК! Я МІРСЬКИЙ ДОЗОРНИЙ, МОЛОКОС! Я СКАЗАВ, ЩО МОРСЬКИЙ ДОЗОРНИЙ, ЯК І ТИ, АЛЕ, ЧЕСТНО ГУБЛЯЮ, ЯКЩО Б НЕПОЛОВЕДЯТИ МИРКУ МІСТЕРІНЬОМ БАТЬКОМ! А ВИ ТАКІ ВІДПОВІДЬ НА МІЙ ВОПРОС, ЩО Я СОБИРАЮСЬ ДИТИНОМУ РОЗУМУ: ЩО ТИ ДЕЛАЄШЕ, ЛИШЕ З ТРИВОГАМИ? ВИ ЖИВЕ ДОЛИЖНІ ПІРАТА!
- Эт... Це ми і займалися!- невірно захищався солдат. - Він пішов цим шляхом!
- ТИ ГОТОВІШ ПРО ТІЙ УЛИЧНІЙ КРИСІ, ЯКА ТІЛЬКО ПОЧАЛА МЕМОЮ! - БОЖЕ МІЛОСТИВИЙ, ТИ, ДОЛИЖНО БУТИ, ЯКІЙСЬ ОСОБЕННИЙ ВІДСТАВНИМ, ПОТОЙ ЩО ТІЛЬКО ПРО-НАСТАНІЧНОГО ОДАРОВАНЕ ТРАПІНЦЯ МОГ ПРИНЯТЬ ЦЕ СТАТИ ЗА ПИРАТА!
- Я ... Що... Нет! Це неможливо, я впевнений, що бачив у нього слимак-транспондер на плечі!- заперечував дозорний.
- БЛАБЛЕ, ТИ ТЧОВАНО УВЕРЕН, АМБСОЛЮТНО? -ТИ УВЕРЕН, ЩО ВИДІЛ Є, БЕЗ ВСЯКИХ СОМНЕНІЙ?
- А... ем ... Дозорний запнувся, вони з співвітчизниками обмінялися невпевненими поглядами. - Я, ее, я думаю.!
- У ЦЬОМУ ТВОЯ ГЛАВНА ПРОБЛЕМА, ҐОВНЮК!- проричав я йому прямо в обличчя, тича кулаком у груди. -Ты ДУМАЛ! ЧИ ТИ ДУМАЄШ, ЧЕРВ’ЯК, ВИ ЖИВЕТЕ ПРИКАЗІВ, СТРАЖДАТИСЯ І ВМІРИТИ ЗА СВІТОВІ ПРАВИЛЬСТВО, НЕ БІЛЬШІСТЬ ТА МІНШЕ, ТЕБІ ЯСНО, ЩАСТИЙ КУКОК ДОРЕМ?
- СЕР, ТАК, сер!- рявкали дозорні, миттєво віддаючи честь.
- БОЖЕ МІЛОСТОВИЙ, ТАК У ВАС, ВБЛЮДКІВ, І ПОВМОЗГА НА ВСІХ! ЦЕ ПРОСТО ЧУДО! - Я ткнув пальцем собі за спину. -КАК ВИ, НЕВІЖИ, НеСОМНЕНО, ЗАБУЛИ, МИ ВСІ ЩЕ ІДЕМ ПО СЛІДИ ХОЛОДНОГО ЗЛОЧИНУ! ЧИ ВИ ХОЧЕТЕ ПРОДОВЖИТИ ЗЛОПАННЯ, ЯКІ Б НЕ ПОДИВІТЬСЯ В ЗАВАНИЇ, І ПОКРАБИ Я ЖІВ, ЦЕ ТОГО ДЕНЬ НЕ НАСТУХИТЬ, ЯСНО ВІДПОЧИНЮСЯ, ЧЕРВЯКИ?
- СЭР, ДА, сер!
- ТОГОДА ШЕВЛІТЕ ЗАДНІЦИМИ, ПОКА Я ІХ НЕ ВІДРЕЗАЛ і не ПУСИВ НА КАМІНКУ! ВПЕРЕД, ВЕРІД!
Дозорі швидко заквапилися й побігли туди так швидко, як тільки могли нести їхні ноги. Через кілька секунд вони повернули за ріг і скинулися з поля зору.
Я тримав спину прямо, а груди власно випленої ще деякий час ...
- Вони пішли!
Перш ніж дозволити собі нахилитися вперед зі подихом полегшення.
- О-Спасибі-малюче, це було близько. - Я скинув з плечей старе пальто і надів свою куртку разом із навушниками, після чого знову застегнув обладунки. - Ну, принаймні, це спрацювало. Я думаю, що досвід на сцені не пройшов даром!
- Ти вчився ДРАМ?
- Эм... - Я потиснув плечима, витягнув його і посадив на плече. - Робота за сценою, і це була лише одна п'єса, але суть я вловив. Крім того, набагато легше перегравати, ніж грати. Чесно кажучи, думаю, що я непогано справився!
Я замер, коли пролунав звук ковзання металу по металу.
- Я думаю, тобі не завадить ще кілька уроків.
Я кинув косою погляд на заблуканого саундбайта, перш ніж повільно підняти руки над головою. -Хм, ось як все закінчиться, чи не так? Я повільно повернувся і подивився на Офіцера Ташиги, яка тримала Сігуре направленим мені в обличчя, і півдюжини супроводжуючих її морських дозорних, всі приціліли в мене. - Засуджую, що Саундбайт вибирав музику, і я сказав тільки те що говорив, лише для прилучення вашої уваги. Я поважаю вас, вашу жіночність і ваша здатність витрошити мене, як рибу.
Ташіґи похмуро фиркала, але її поза не здригнулася. - Пробач мене, якщо я не вірю словам ненормального пірата, особливо коли він знаходиться під прицілом меча.
Я зморщився і повільно кивнув. -Уповне справедливо, цілком справедливо ... - Я почав дивитися в сторону Саундбайта.
Ташиги смикнула своїм мечем в Саундбайта. Якщо він хоч пікне, я зроблю те, що ти зробив зі Старшою Каналі, здасться тобі добротою.
- ІІП!- викликав Саундбайт, швидко сховавшись у свою раковину.
Я стримав прокляття. Що ж, це був один з шляхів порятунку, спалений дотла. - З дозорним, якого я поранив, все в порядку? Я перевірила його пульс, але, очевидно, не міг затриматися для більш повної перевірки.
- Ти дав йому струс мозку, але він житиме. Не те щоб тебе це турбувало, - проворчала Ташіґі.
Я нахмурився і за неім’ямом кращого варіанту вирішив спробувати потягнути час; можливо, я зможу покликати Санджі або Чоппера, і один з них протягне руку допомоги... Найкраще Чоппер, з огляду на теперішню компанію. -Ти дійсно думаєш, що оскільки я пірат, мене не хвилює можлива смерть дозорного? Я думаю, саме тому ти лише протіж Смокер; він знає, коли потрібно відкинути упередження, але ти продовжуєш дотримуватися наказів так само сліпо, як ті бовдури, яких я зігнув. І так, я дійсно сказав дурні. Компетентний, неправильний, вірний: вибери два.
Дозор не порковий!
- Можеш вважати мене божевільним, але я думаю, що багато хто на Сабаоді можуть з тобою не погодитися, — простягнув я.
Ташиги в замішанні нахмурувалася. - Про що ти ...?
-Гозударні Служби Занятості, - глузливо виплюнув я. -Проверь пізніше.
Офіцер ще деякий час намагалася зрозуміти, про що я, а потім прибрала Сігуре в ножни і подивилася на своїх солдатів. - Одягніть його наручники. Ми відвеземо його назад у головний табір, а потім зустрінемося з капітаном Смокером в казино Рейн Діннерс.
Я застелив зубами, простягаючи зап’ястя до солдатів. Що ж, ситуація, в якій я був просто красива. Якщо пощастить, навіть якщо решта команди не врятує мене перед тим, як поїхати в Алубарну, Ташіґи буде змушена взяти мене з собою, коли вона і морські дозорні відправляться туди самі. Там ми буквально будемо в зоні бойових дій. Вони не зможуть спостерігати за мною вічно. Барок Варкс були одним з факторів, але якщо пощастить, все обернеться на краще.
Як тільки я про це подумав, повітря наповнилось ревом сирен.
- Якого біса?
- НЕБЕЗПЕКА! НЕБЕЗПЕКА! КАРАУЛ, КАРАУН! НЕБЕЗПЕКА, УІЛЛ РОБІНСОН, ОПІЗНІСТЬ!- закричав Саундбайт, якщо не в всю горлянку, то дуже близько до цього.
- Я ж сказала тобі заткнути свою слимаку, Кросс!
- Я не можу контролювати його, і я не казав йому робити це!- відчайдушно сказав я. - Саундбай, що сталося?
- ЩО-ТО ПРИБЛИЖАЄ! ОНО ЗАХИЩАЄ ВСЕ, НА КОГО ПРИТИКАЄТЬСЯ! ВСЕ КОНЧЕНО! НАМНО БІЖАТИ, СЕЙЧАС ЖЕ!
- Ти дійсно думаєш, що я потраплю на цей старий трюк? Невже ти приймаєш мене за дуру?
Офіцере, Саундбайт зарозумілий за всяких обмежень, але він досить розумний!- поспішно втрутився я. - Повірте мені, він, як і всі, боїться померти, і тому він боїться вас! Він не ризикував би у спробі провернути якийсь фокус на який я не давав дозволу! Про що б він не говорив, це, чорт візьми, реально!
- Ніби я коли-небудь повірю слову пірата!
- Зараз не час для твоїх упереджень!
- ОФІЦЕР ТАШИГИ!
Мої слова були перервані трьома криками, які донеслися з кінця перевулку. Через кілька секунд морські дозорні, яких я послав, вискочили, як кажани з пекла, і побігли до нас на повний ходу з панікою в очах.
- ОФІЦЕР ТАШИГИ, НАМ НЕБЕЗПЕЧНО БЄЖАТИ, НЕМІДЛЕННО!- відчайдушно закричав перший солдат. -Мы все в ОПАСНОСТІ!
- Що...? але відразу ж обірвала себе, тому що небезпека, про яку йшла мова, пішла слідом за дозорними.
Волна була... Немає способу виразити ці прості слова. Це була величезна хвиля білої води, яка зв’язувалася з водною рідиною і мала наполовину менший потік Біблії.
- СКОРЕЄ!- закричав дозорний. - ВАМ НЕБО БІЖАТИ! БЕ..!
Це було все, що він встиг сказати, перш ніж хвиля наздогнала і повністю поглинула його та своїх співвітчизників, продовжуючи свій нестримний каскад до нас.
- БІГИ, ПАРЕНЬ, БАГІЇ!-зкликав Саундбайт.
- ШЕВЕЛІСЬ, ЧЕТРО ПОБЕРІ!- закричав я, хапаючи Ташіги за куртку і вкладаючи її за собою, бежа, щоб уберегтися від того, що за нами гналося.
І ось ми біжимо, пірат і морські дозорні. Ми втікали у всі свої сили, щоб уникати потопу, який переслідує нас. Але всі наші зусилля були марними. Хоч би як швидко ми тікали, хоч би якими поворотами повертались, повінь залишалася на хвості. Все поглинаюче, нестримне ... Все, що ми могли зробити - це бігти.
І незабаром, навіть цього було недостатньо.
- ОНО ПРЯМО ВПЕРЕДИ НАС!- закричав Саундбайт в паніці. Я кинув на слимака недовірливий, повний жаху погляд за одну секунду до того, як правдивість його слів стала очевидною.
З лікуваною тишиною друга хвиля хлинула з-за найближчого кута, розбившись об стіни будівлі, перш ніж неминуче мчати до нас.
Ми всі замерли, в жахі озираючись назад і вперед, намагаючись знайти який-небудь вихід.
Саме в цей момент мені вдалося придумати вихід.
Я не думал. У мене не було хвилин на роздуми, я не наважився зволікати.
Я кинув своє тіло вперед, схопив Ташіґи і змусив нас обох летіти через двері будівлі. Як тільки ми приземлилися, я схопився на ноги і всім своїм вагою врізався у двері, зачинивши її.
Ледве я дозволив собі зітхнув спокійно, як підняв очі і помітив щось таке ж жахливе, що й повінь зовні, якщо не страшніше.
Відкрите вікно.
- ЗАКРИЙ ЙОГО, ЗАХОДИЙ ЄГО, ВЖИКАЄ ЕГЕ!- у розпачі затаїв я.
Те, що Ташіґі прийшла в себе з вражаючою швидкістю і майже буквально схопився на ноги, було свідченням стійкості дозорних. Вона кинулася до вікна і схопилась за ставки.
Потоки білої рідини зустрілися якраз в той момент, коли вона зачинила їх.